Закони і категорії соціології.

Важко уявити собі людину, повністю вільну в своїх діях; у формуванні особистісних цілей; у виборі альтернатив поведінки. В суспільстві кожен зазнає і піддається впливу

1) з боку оточуючих людей, асоціацій, груп;

2) системи цінностей, норм, правил, законів;

3) оточуючого середовища: клімат, предмети матеріальної культури, космічні явища;

4) особливостям власного характеру.

Але в результаті діяльності асоційованих груп, соціальних інститутів дії людей стають одно направленими і поведінка їх більш стандартизованою.

Це зумовлено повторюваністю зразків поведінки; передбачуваністю прагнень, установок і дій людей, зростає в міру ускладнення структури суспільства і появою нових способів контролю за людьми. Отже, діяльність і поведінка людей в суспільстві підлягають дії об’єктивних, незалежних від свідомості людей соціальних законів.

Що ж таке соціальний закон?

Г.В.Осипов: „... як відносно сталі і систематично відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, і т.д.

В.П.Андрущенко: „соціальний закон – це вираз суттєвого, загального і необхідного зв’язку соціальних явищ і процесів, перш за все – зв’язок соціальної діяльності людей і їх власних соціальних дій.

„Соціальний закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій” (9, с.13).

За масштабами реалізації соціальні закони поділяють на загальні і специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (закони товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежується однієї чи декількома суспільними системами (закони пов’язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).

За способами вияву соціальні закони поділяють на динамічні і статичні (стохастичні). Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв’язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують напрями соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв’язок явищ не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.

Динамічні закони поділяються на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують жорсткі причинно-наслідкові зв’язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.

Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структури трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім’ї).

Взявши за основу форми зв’язку, можна виокремити такі типи соціальних законів:

1. Закони, які відображають інваріантне (незмінне) співіснування соціальних явищ). Наприклад, якщо існує явище „А”, обов’язково повинно існувати явище „Б”.

2. Закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури соціального об”єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.

3. Закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами. За такої залежності зміни елементів системи зумовлюють суттєві зміни її структури.

4. Закони, які фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами, лише з функціональної (необов’язкової) точки зору.

5. Закони, які встановлюють ймовірність зв’язку між соціальними явищами (дуже вже перегукується з п.1.).

В багатьох сучасних підручниках з соціології (За ред. О.Якуби, Черниш Н.Й., Маковецький А.М.) – відсутні визначення соціальних законів. Ставлення соціологів до поняття „соціальний закон” змінилось. Раніше вважалось, що соціологія – наука про закони розвитку і функціонування суспільства, а соціальний закон – незалежний від суб’єкта, повторюваний тип зв’язку, характер якого визначає зміст і напрям соціального розвитку на будь-якому рівні соціальної організації. Тепер соціологи схильні вважати, що законів історії, законів природи суспільного життя не існує. Те що раніше називали законом – в дійсності лише описування ймовірних тенденцій розвитку.

„Всезагальний соціальний закон як всезагальна повторюваність і одно спрямованість набуває певної містичної суті” (Фролов С.). Передбачення, прогностика – так...

Закон – це щось поза людиною? Може існувати самостійно? У природничих науках – так. Суть соціального закону – діяльність людини, а вона у значній мірі – результат діяльності мас. Соціальні закони реалізуються і втілюються в життя не взагалі, а в конкретній формі – діяльності людей, яка здійснюється в конкретних умовах. Як і всі наукові закони соціальні закони володіють певними ознаками:

1) закон вступає в дію лише за наявності певних, чітко окреслених умов;

2) за цих умов закон діє завжди і всюди без будь яких виключень;

3) умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково і приблизно.

Отже, дослідник повинен вичерпно окреслювати умови дії закону. Наприклад: твердження „ індивіди завжди прагнуть до створення соціальних груп” – не закон (не описані умови); „ діловий конструктивний соціальний конфлікт в організації завжди вирішується після усунення причини його виникнення, якщо не вплинуть зовнішні (поза організаційні) фактори і не відбудеться перерозподіл ресурсів всередині організації” – описує дію соціального закону.

А.Зіновієв: „..якщо в одній установі людині платять за таку ж роботу більше, ніж у іншій, то людина вступить працювати в першу з них, за умови, що для неї робота в цих закладах не відрізняється нічим, крім зарплати”. Тут – описуються умови.

В соціальних законах є доля приблизності, але так само діють і закони в інших науках. Наприклад, фізичні: рівномірний і прямолінійний рух, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне – в реальному житті не існують. То ж і в соціальних законах мова йде про приблизно реальні умови.

Очевидно, що встановивши соціальний закон, соціолог не відкрив щось невідоме, ніким не пізнане. Навпаки, люди завжди бачать в соціальних законах риси свого повсякденного життя, співставляють його з власним досвідом. Таким чином, виявився парадокс:

- дія соціального закону очевидна і проста;

- виявити його і вивчити важко.

Це зумовлено величезною кількістю умов, обставин, які сплітаються, накладаються одна на одну і ускладнюють поле дослідження.

Отже, соціальні закони – це існуючі незалежно від свідомості індивіда об”єктивні правила, які регулюють поведінку людей і в основі яких історично сформовані мотиви, інтереси і прагнення людей до задоволення матеріальних інтересів, безпеки, визнання іншими, самовиразу і таке ін. Для виявлення соціального закону необхідно вивчати потреби, шукати повторюваність; визначати умови в яких виражаються повторюваності). Формулювати соціальні закони необхідно для успішного управляння соціальними процесами. Наявність і дія соціальних законів дає можливість застосовувати науковий підхід в соціології:

– відкривати соціальні закони і таким шляхом – визначати умови людської діяльності і передбачати поведінку.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: