Пренатальний період розвитку дитини

Модуль 1. ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ЯК СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА.

Тема. Формування і розвиток особистості дитини в процесі соціалізації.

Мета. Розкрити особливості психічного розвитку дитини у різні вікові періоди, а саме: пренатальний період розвитку дитини

План

1. Пренатальний період розвитку дитини

2. Народження як новий якісний етап життя

3. Період новонародженості

4. Немовля

5. Ранній вік

6. Дошкільний вік

7. Молодший школяр

8. Підліток

9. Психологічні причини ускладнень розвитку особистості дитини

Література:

1. Роджерс К. О групповой психотерапии. – М., 1993.

2. Яценко Т. С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. – К., 1993.

3. Яценко Т.С. Динамика личностных изменений субъэета при групповом обучении общению. – Грозный, 1985.

4. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. – К., Либідь, 1996

Пренатальний період розвитку дитини

Багато вчених вважають, що формування психіки людини по­чинається задовго до її народження. Дитина в утробі матері не тільки розвивається фізіологічно, психічно, але й накопичує інформацію із зовнішнього світу. Більш того, сучасні досліджен­ня дозволяють припустити, що набутий дитиною пренатальний досвід впливає на післяпологовий період розвитку. Тому дуже важливо знати, якими мають бути умови повноцінного фізіоло­гічного і психічного розвитку дитини, тим більше що в цей пе­рший період життя людський організм зазнає найбільше всіля­ких ушкоджень.

Останнім часом науковці відзначають певне ослаблення ор­ганічних передумов психічного розвитку дітей. Ідеться про зро­стання кількості дітей з ушкодженою чи ослабленою нервовою системою. Так, за даними академіка Л.О.Бадаляна (1990 р.), у 30% новонароджених дітей спостерігаються різні ураження не­рвової системи (внаслідок ускладнень вагітності, пологових травм та інших факторів), у 40% - мінімальні порушення. Академік І.А.Аршавський наводить дані світової статистики (1990 p.), які свідчать, що кількість дітей, що народилися з різним ступенем фізіологічної незрілості, наближається до 90%. Аршавський вважав, що фізіологічно незрілими діти народжуються через неправильний перебіг вагітності, що не дає можливості реалізу­вати спадкоємну програму і заважає повноцінному формуван­ню майбутньої дитини [11]. Фізіологічна зрілість, згідно з Аршавським, - це відповідність фізіологічних функцій організму його календарному віку. Від фізіологічно зрілих немовлят не­зрілі відрізняються не ступенем доношеності чи недоношеності і не вагою тіла при народженні, а особливостями своєї фізіо­логії, зміненої несприятливим перебігом вагітності. А функціо­нальна зрілість немовляти - це органічна передумова психічно­го розвитку людини. Очевидно, що, навіть з огляду на великі компенсаторні можливості дитячого віку і тимчасовий харак­тер значної кількості порушень, необхідно визнати, що період раннього онтогенезу психіки значної частини дітей проходить в ускладнених умовах.

Що ж потрібно знати про розвиток дитини до народження, щоб забезпечити її повноцінне формування й розвиток?

Фізіологічний розвиток. Одним із найскладніших у віковій фізіології людини є питання про причини й механізми, які зу­мовлюють ріст і розвиток організму в процесі його онтогенезу. Існує досить багато онтогенетичних теорій, пов'язаних з імена­ми відомих учених (М.Рубнер, Г.Сельє, Ц.Майнот, А.Нагорний, Р.Катлер і ряд інших). На їхню думку, уже в зародку визначена певна величина енергетичного потенціалу, який організм спро­можний затратити в процесі свого розвитку. Сам же розвиток уявляється як поступове згасання процесів відновлення органі­зму [9].

І.Аршавський у ході багаторічних досліджень розробив тео­рію індивідуального розвитку, яка дістала назву «енергетичне правило рухової активності». Відповідно до цієї теорії особли­вості енергетики на рівні цілісного організму і його клітинних елементів знаходяться в прямій залежності від характеру функ­ціонування скелетних м'язів у різні вікові періоди. Рухова акти­вність, за Аршавським, є основою процесів відновлення організ­му. Особливість процесів відбудови, вважає Арніавський, поля­гає не просто у відновленні вихідного стану, а в обов'язковому надлишковому відновленні. Іншими словами, мова йде не про поступову витрату спадково визначеного енергетичного фонду, а про безупинне його збагачення. Завдяки руховій активності (по­чинаючи ще з періоду до народження) людина ніби сама «заво­дить годинник свого життя», забезпечуючи собі тим самим фізі­ологічно повноцінний індивідуальний розвиток [10, 11].

Розвиваючись, зародок сам формує середовище свого існу­вання, створює плаценту (дитяче місце), через яку одержує з організму матері всі необхідні йому речовини. Але, оскільки розміри плаценти невеликі, періодично створюється дефіцит живильних речовин і кисню, особливо при фізичному наванта­женні матері. Щоб перебороти цей дефіцит, плід повинен руха­тися, ударяючись тільцем об стінки плаценти, що сприяє припливу крові. У результаті руху рефлекторно активізуються скелетні м'язи, кров біжить швидше, а разом з нею надходять у більшій кількості їжа й кисень. Тут скелетно-м'язовій системі належить провідна роль. Усі інші системи - дихальна, травна, ендокринна, серцево-судинна - розвиваються корелятивно.

Отже, організм розвивається повноцінно. Зусилля плоду компенсуються з надлишком, тому що отримані внаслідок руху живильні речо­вини йдуть не тільки на забезпечення самих зусиль, але й на фізіологічний ріст організму. Принцип надлишкової окупності рухів - необхідна умова життя, без якого немислимий ніякий розвиток. Повторювані цикли - це рух не по колу, а по спіралі: з кожним витком утворюються нові енергетичні рівні. Дослід­ники підрахували, що через 1,5-2 години після їжі плід робить 3-4 порухи в годину, а якщо мати не їла 10 годин, то 50-90 ворушінь. За надлишку їжі й малорухомого способу життя ма­тері дитина слабо ворушиться, а отже, і слабо розвивається, і, як правило, з'являється на світ фізіологічно незрілою [11].

Цікаві матеріали отримали японські дослідники, які звер­нули увагу на новонароджених дітей жінок-нирців - збирачів перлів. Жінки не припиняли своєї роботи до самих пологів, їхні майбутні діти протягом усього маминого робочого дня недоотримували кисень (професійні нирці затримують подих до 4 хви­лин). Виходить, дитині доводилося інтенсивно рухатися, щоб збільшити приплив крові, бідної на кисень. При цьому діти з'яв­лялися на світ міцнішими й фізично розвинутішими, ніж у зви­чайних жінок. Подібне явище в лабораторії Аршавського дося­галося спеціальними дослідами над тваринами. Використовува­ли як їжу, так і кисень. Результати одержали однозначні: їх надлишок гальмує розвиток, а нестача (у межах припустимого) стимулює.

Психічний розвиток. Сьогодні серйозно постає питання про можливість впливу на формування психіки дитини в період її внутрішньоутробного розвитку. Медики, які займаються психі­чним розвитком дітей, довели, що існує взаємозв'язок між ста­вленням матері до своєї майбутньої дитини і психічним розвит­ком дитини. У США, наприклад, поширеною є думка, що вини­кнення і тим більше посилення деяких психічних розладів у дітей зумовлені (більшою чи меншою мірою) негативним чи бай­дужим ставленням матері до своєї майбутньої дитини. Те саме стосується й більш легких, часом малопомітних відхилень. Зо­крема, невротичні матері народжують невротичних дітей, і, живучи з такими батьками, діти стають ще більш невротични ми - це зачароване коло може бути нескінченним. Бажана ж дитина, за численними спостереженнями, краще розвивається до народження і з'являється на світ міцнішою.

Такий висновок зроблено на основі багаторічних спостере­жень. Так, у середині 60-х років XX століття іспанський лікар Ієронімо де Морагаса, зацікавившись залежністю між ставлен­ням матері до ще не народженої дитини та її розвитком, ретель­но вивчив три групи матерів.

У першій групі були матері, у яких попередні вагітності закінчилися невдало, і тому вони від­чували страх, що й ця буде неуспішною.

У другій - матері, що вже заздалегідь негативно ставилися до майбутньої дитини, го­ловним чином через те, що зачаття сталося всупереч їхньому бажанню.

Третю групу складали жінки, для яких майбутня ди­тина була бажаною, улюбленою, а ставлення до результату вагі­тності - рівне і спокійне.

Діти цих матерів народилися здорови­ми, успішно розвивалися. Діти матерів із перших двох груп багато в чому схожі - вони були крикливі, погано спали і їли. У ранньому віці більшість із них мали невротичні відхилення [24]. Подібне дослідження проводили й американські фахівці і теж одержали аналогічні результати. Звичайно, не можна вважати неадекватне ставлення матерів до своїх майбутніх дітей єдиною причиною неблагополучного розвитку дитячої психіки. Тут має значення комплекс причин, але не враховувати фактор батьків­ської любові неможливо.

Учені довели, що під час внутрішньоутробного періоду в людського зародка починають працювати слух і вестибулярний апарат. Дитя не тільки чує стукіт материнського серця, але й розрізняє, радісно воно стукає чи тріпотить від страху і болю, чує мамин голос, приглушені зовнішні звуки, шуми й музику. Дитина також знає, які емоції переживає мама. Адже емоції сприяють появі в крові особливих біохімічних речовин, що, проникаючи через плацентарний бар'єр, впливають на дитину, виводячи її з нейтрального стану. Тому стає зрозумілим, яке велике значення має психічний стан жінки під час вагітності. Адже зазнавши стресу, організм матері виробляє токсини, що передаються через кров плоду. Наскільки це небезпечно для дитини, показує експеримент, проведений у лабораторії вікової фізіології і патології під керівництвом Аршавського. У кролиці викликали експериментальний невроз. Якщо це робили на по­чатку вагітності, то кроленята народжувалися з серйозними каліцтвами, насамперед із дефектами кінцівок і мозку. Неспри­ятливий вплив у більш пізні періоди вагітності, коли формування

органів плоду в основному завершене, вело до народження фізіологічно незрілих, ослаблених кроленят [11].

На початку 80-х років увагу багатьох учених привернула монографія американського дослідника Томаса Берні «Прихо­ване життя дитини до народження». Учений поставив за мету проаналізувати й узагальнити численні факти й дані про вплив психологічного стану жінки під час вагітності на розвиток май­бутньої дитини. Т.Берні підкреслює, що матері, які люблять дитину і мають із нею гарний емоційний контакт, народжують більш упевнених у собі і більш активних дітей. Серйозну небез­пеку для дитини становить не короткочасна реакція матері на якусь конкретну подію, а тривалий емоційний стан нещастя, тривожності або невпевненості в любові до дитини. Тоді дитина може постраждати дуже сильно. Берні вважає, що прихильність до ненародженої дитини - найкращий спосіб охорони її психіч­ного здоров'я, бо створює в неї відчуття потрібності й захище­ності. А це дає дитині можливість будувати своє життя за прин­ципом «пошукової активності», а не обирати пасивно-оборонну поведінку [136], Вплив ставлення матері до дитини, яку вона виношує, не обмежується періодом внутрішньоутробного роз­витку. Це ставлення великою мірою визначає майбутні взаєми­ни матері й дитини. Усе, що відбудеться надалі, накладатиметь­ся на пережите в цей період [156].

Експериментальних досліджень проведено поки що не так багато, щоб можна було робити категоричні висновки. Проте вони змушують задуматися над джерелами гармонічного або аномального розвитку людини. Психологів хвилюють питання, пов'язані з проявом у дітей уже в ранньому віці емоційної не­стабільності, надмірної уразливості, дратівливості, які потім при відсутності спеціальної психологічної допомоги можуть перехо­дити в стійкі психічні відхилення.

Отже, спостереження і спеціальні дослідження вітчизняних (лабораторія дітей раннього віку Центру «Дошкільне дитинст­во» ім. О.В.Запорожця, лабораторія вікової фізіології і пато­логії академіка І.А.Аршавського) та зарубіжних учених дово-дять, що життя дитини до народження має особливу значущість, цей період розвитку дитини не можна упустити» тим більше завдати їй шкоди.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: