Прості вироби із лози 3 страница

стрічок, стрічок та трубок полівінілхлоридних, круглого обко- рованого прута. Залежно від виробу прут для основи повинен мати товщину 10—12, для утоку — 5—7 мм.

Для плетіння полотна на квадратному або прямокутному листі фанери чи на дошці розкладають стрічки чи прути основи і закріплюють обидва кінці (можна тільки один), від яких починають плетіння. Далі залежно від рисунка заплі­тають елементи утоку.

При плетінні через одну стрічку основи вийде простий рисунок. Урізноманітнивши порядок переплетення стрічок основи і утоку, можна виконувати велику кількість гарних рисунків художнього плетіння. Наприклад, при перекладанні стрічок через одну вийде рисунок квадратними клітинами. Якщо перекладати стрічки через дві, щоб кожна стрічка утоку проходила у проміжок між двома стрічками основи (рис. 57а), то рисунок буде мати вигляд паркету. Плетіння полотна у вигляді паркету парними стрічками показано на рисунку 516. Якщо стрічки основи зробити одного кольору, а утоку іншого, то вийде рисунок, який складається із ступінчастих рядків, зміщених по діагоналі. Можна одержати зигзагоподібний рисунок або у вигляді ромба, квадрата та інших геометричних фігур.

На кришках столів полотно прикріплюють клеєм або плас­тиною. В останньому випадку кінці полотна загинають і закріплюють пластиною, яку використовують як обкладку кромки. Кріплення полотна до рами сидіння показано на рисунку 58.

Полотно з парними стрічками основи й одинарним уто­ком застосовують на сидіннях крісел, гойдалок, лежаків (див. рис. 51а). Воно міцне, достатньо еластичне і має незначну
гребенястість. У центрі по­лотна виплетена геометрич­на фігура, яка прикрашає виріб. Технологія її вико­нання нескладна і можна освоїти за рисунком.

Ромбоподібне плетіння (рис. 59). Виконують із пру­тів та стрічок у різних ком­бінаціях.

Рисунок буде рельєфні- шим, якщо елементи осно­ви й утоку різного кольору.

Плетіння зручніше почи­нати від середньої точки на середній стрічці й вести спочатку в один (від себе), а потім в інший бік (на себе) відповідно до задуманого рисунка. Можна починати плетіння від одного з країв (нижнього чи верх­нього).

Якщо починають від середньої точки (центру), то першу стрічку утоку підкладають серединою під середню частину стрічки основи. Ці дві стрічки є осями плетіння (вертикальної й горизонтальної) і вони будуть проходити через вершини ромба.

Далі плетуть в обидва боки, закладаючи стрічку утоку у такій послідовності: три стрічки основи покривають зверху, під три наступні заплітають стрічку утоку знизу і т. д.

Дві наступні стрічки утоку знизу і зверху від горизонтальної осьової накладають середніми частинами на п'ять стрічок основи в осьовій вертикальній посередині, а далі стрічки утоку закладають під три стрічки основи знизу і на три на­ступні зверху.

Для того щоб усі чотири сторо­ни ромба були рівними, треба ви­тримувати однакову кількість пере­плетених стрічок утоку й основи. Щоб розтягнути ромб по горизон­талі або витягнути по вертикалі, треба змінити співвідношення кіль­кості стояків (утоку і основи), а також схему плетіння початку й вершин ромба.

Виготовлення плетеного дна. Ви­готовлення переважної більшості корзин починають з дна, яке ви­значає форму та розмір корзини.

Кругле дно. Для його виготов­лення добирають вісім прутів одна­кової товщини (8—10 мм). Довжина їх залежить від розмірів виробу (у нашому випадку 300 мм). Кожний прут посередині розколюють но­жем. Довжина розколу 50—60 мм. У розкіл чотирьох прутів під пря­мим кутом вставляють другу чет­вірку прутів, утворюючи хрестови­ну (рис. 60а). Потім добирають два прути завтовшки у комлевому зрізі 3—4 мм, завдовжки 400—600 мм й обплітають хрестовину, що утвори­лася, вірьовочкою, починаючи із верхньої частини. Після проплітання навколо хрестовини двох рядів ві­рьовочки прути розводять спочатку попарно з плетінням двох-трьох рядів вірьовочки з двох прутів (рис. 606), а потім кожний окремо і знову проплітають два-три ряди такої вірьовочки.

Після перших двох-трьох радів вірьовочки можна розводи­ти усі прути окремо з рівномірними відстанями між ними по окружності. Після розведення прута та закріплення вірьо­вочкою дно можна плести простим плетінням чи вірьовочкою з двох прутів. Закінчують плетіння круглого дна двома рядами вірьовочки з двох прутів й обрізуванням кінців прутів хрестовини. Плести дно треба щільно, від цього залежить міцність виробу.

Рис. 60. Кругле дно: а — виготовлення хрестови­ни;б — плетіння дна

Овальне дно. Принцип плетіння той самий, що й круглого. Але тут прути для стояків дна (хрестовини) розділяють на

бічні та поздовжні різ­ної довжини залежно від розміру виробу. У розглядуваному випадку використовують 12 пру­тів — стояків (чотири поздовжніх завдовжки 400 мм і вісім бічних по 300 мм), товщина стоя­ків 8—10 мм (рис. 61). У поперечних стояках Рис. 61. Хрестовина овального дна посередині роблять роз-

7 — 7-1503

коли, заправляють у них поздовжні стояки й обплітають двома рядами вірьовочки з двох прутів подібно до круглого дна (рис. 62а). Потім кінці стояків рівномірно розводять. Після закріплення стояків вірьовочкою з двох прутів можна виконувати просте плетіння або вірьовочку з двох прутів. Плетіння дна закінчують двома рядами вірьовочки з двох прутів і обрізуванням стояків врівень з плетінням.

Елементи вплітання прутів хрестовини показано на ри­сунку 62б, в, а з'єднання кінців обплетення (нижній, нелице­вий бік дна) — на рисунку 62<?.

Рис. 62. Додаткове обплітання основи дна: а — загальний вигляд;б — обплі­тання стояків дна лозовою стріч­кою (лицевий бік);в — закріплення кінців лозових стрічок (нелицевий бік)

Квадратне дно (рис. 63). Квадратне (рис. 63а) і прямокутне дно (рис. 63б) плетуть однаково (у вигляді плотика). Для цього залежно від розміру корзини і відповідно до розмірів дна

добирають (нарізують) потрібну кількість стояків однакової товщини та довжини. У великих корзинах відстань між стоя­ками повинна бути 30—40, у невеликих — 15—25 мм. У нашому прикладі дно має розміри 340—230 мм, стояків — 7, товщина двох крайніх — 5, середніх — 4, довжина стояків — І Ш мм.

Для плетіння дна треба закріпити стояки, для чого їх розкладають на дошці або фанері, на один бік стояків накла­дають пластину або рейку і прибивають цвяхами.

Початок та кінець плетіння дна виконують вірьовочкою з, двох або трьох прутів, а середину заплітають простим пле- гншям, добре ущільнюючи. Обігнувши крайній стояк, пле­тіння продовжують у зворотному напрямку тим же прутом, ¹ поки не закінчиться прут. З'єднують прути усередині дна.

Напівкругле дно (рис. 64а). Два відрізки прута однакової товщини і довжини складають протилежними кінцями, роз­колюють посередині й заправляють у розкол 3—4 застругані нопаточкою стояки, обплітають їх спочатку вірьовочкою з і двох прутів, а потім простим плетінням. Закінчують плетіння вірьовочкою. Кінці стояків, що виступають, обрізають. При по требі та залежно від розмірів дна ставлять додаткові стояки.

Напівкругле дно можна виготовити і без розколювання поперечних прутів. Для цього беруть два прути для стояків, роблять посередині зрізи завдовжки 40—50 мм до половини товщини, обгинають цими зрізами внутрішній (із двох попе­речних) прутів, прикладають зовнішній паралельно внут­рішньому, обплітають вірьовочкою і далі плетуть за схемою, описаною вище.

Кутове дно (рис. 646). Найчастіше кутове дно застосовують V корзинах для білизни. Кут дна може бути тупим, прямим і гострим залежно від форми корзини.

Кугове дно виконують так. Два прути складають проти­лежними кінцями, посередині за допомогою жамки роблять ку т відповідно до обраної форми і починають плести з верхів­ки кута. Радіальні прути (стояки) ставлять у процесі плетіння.

Рис. 65. Плетіння ажурного дна:

а — початок; б, в — етапи

Кутове дно може мати третій бік (що знаходиться напроти) у вигляді прямої або ламаної лінії чи дуги.

Плетіння ажурного дна. У декоративних тарілках, ажурних підносах та інших сувенірно-подарункових виробах з обкоро- ваного прута виконують ажурне дно. Залежно від розмірів і форми виробу добирають потрібну кількість прутів, однако­вих за товщиною й довжиною, для формування основи. Наприклад, беруть чотири поперечних прути, накладають на них під прямим кутом ще чотири й скріплюють їх перепле­тенням лозової стрічки хрест-навхрест (рис. 65а). Праворуч кладуть ще одну вертикальну четвірку і переплітають лозовою стрічкою (рис. 65б). Потім до кінця формують вертикальні добірки прутів та починають прикріплювати другий горизон­тальний ряд (рис. 65#).

Для круглого дна кількість вертикальних і горизонтальних добірок повинна бути однаковою, в овальному — вертикаль­них добірок завжди більше.

В ажурному дні прути не обрізають, а використовують як стояки для плетіння виробу.

Кріплення стояків у виробах із плетеним дном. Ставити і кріпити бічні стояки з овальним та круглим дном починають з добору прутів однакового розміру, косого зрізування або з круговим застругуванням їхніх комлевих кінців. Після цього прути вставляють поряд із стояком основи дна. По бічних стінках овальних виробів поряд із стояком основи дна став­лять по одному бічному стояку, а на торцевих заокругленнях — по два (рис. 66а). Потім стояки загинають під кутом 90° і закріплюють одним або двома рядами вірьовочки у два прути (рис. 666).

У кругле дно бічні стояки вставляють рівномірно по колу (по одному або по два біля кожного стояка, рис. 66в).

Рис. 66. Уставляння бічних стоя­ків в овальне (а) і кругле (б) дно та прикріплення стояків вірьовочкою (в)

З торцевого боку прямокутного дна вставляють застругані стояки так, як у круглому або овальному (рис. 666). Бічні стояки можна закріпити, як показано на рисунку 666. Комлеві кіпці стояків у цьому випадку зрізують на "вус" або лопаточ­кою (рис. 66а) і вставляють під обплетення у попередньо зроблені товстим шилом отвори (рис. 66в).

Після закріплення комлевих кінців бічних стояків у дно їх піднімають вгору і фіксують двома рядами вірьовочки з двох чи трьох прутів.

Кріплення стояків у виробах із фанерним дном. Ставлення й кріплення бічних стояків у корзинах з дном із пиломатеріалу чи фанери показано на рисунку 67. У даному випадку до

а б в Рис. 67. Кріплення стояків у виробах із фанерним дном: цвяхами;б — накладанням пластин;в — проплітанням вірьовочки

заготовленої форми прибивають цвяхами по окружності стояки. На стояки кладуть пластину і закріплюють її цвяхами. Після цього проплітають два ряди вірьовочки для закріплення стояків.

Кріплення стояків лозовими стрічками до кільця. У корзинах для квітів та деяких інших виробах стояки кріплять не до дерев'яного чи плетеного дна, а до кіль­ця із зовнішнього боку по окружності й закріплюють лозовою стрічкою хрест- навхрест (рис. 68).

Кріплення стояків простою петлею. Ви­конують круглим прутом чи розколоти­ми пластинами. Широко застосовують при виготовленні тарних корзин із необ- корованого прута. Спосіб дуже простий. До верхнього обруча із зовнішнього боку прикладають прут — стояк комлем вгору, загинають його всередину навколо обруча, виводять кінець назовні з лівого боку стояка. Далі загинають цей кінець зліва направо зовні через стояк і вздовж обруча з нижнього боку. Притримуючи рукою комлевий кінець першого стояка, ана­логічно закріплюють другий стояк на відстані, що дорівнює потрійній її товщині. При цьому закріплюють кінець першого стояка (рис. 69а). Так само прикріплюють до обруча решту стояків.

Кріплення стояків подвійною петлею. Порівняно із попе­реднім — це більш надійний спосіб кріплення стояків. Техніка виконання подібна до попереднього, але в цьому випадку кінцем прута роблять два витки навколо обруча (рис. 696).

Рис. 68. Кріплення стояків до кільця ло­зовими стрічками

Рис. 69. Кріплення стояків петлею: а — простою;б — подвійною;в — затяжною

При ставленні стояків із круглих прутів для зручності виконання подвійної петлі зрізають третину товщини стояка
на довжину подвійного обгинання обруча. До обруча прут прикладають зрізаним боком.

Кріплення стояків затяжною петлею. Застосування затяжної петлі забезпечує міцне та надійне кріплення стояків.

Зрізаною частиною стояк прикладають до обруча із зов­нішнього боку, обгинають обруч навколо, виводять кінець з лівого боку стояка назовні, перекладають зліва направо через стояк і обгинають знову обруч знизу всередину і вгору назовні (зустрічне обгинання), де кінець стояка заправляють у петлю (рис. 69в). Після цього за обидва кінці стояка затягують петлю.

Кріплення ручок у плетених виробах. Ручки в корзинах і сумках, їх форма та способи кріплення настільки ж різно­манітні, як і асортимент цих виробів. Ручки бувають м'які та жорсткі, відкидні й глухо закріплені, чисто декоративні та утилітарного призначення. Кожна ручка повинна, передусім, задовольняти утилітарні вимоги. Наприклад, у плетеній тарі та господарських виробах вона повинна бути міцною, витри­мувати навантаження від 5 до ЗО кг і більше, зручною в користуванні, надійно прикріпленою. У жіночих сумках ху­дожнє вирішення ручок й утилітарні вимоги приблизно рів­нозначні. А у корзинах для квітів ручка є чисто декоративним е лементом. У цілому будь-яка ручка — це завершення худож­нього вирішення виробу і через це повинна бути не тільки міцною і зручною в користуванні, але й завершувати форму виробу в цілому, прикрашати його. Плетені вироби бувають з однією ручкою і двома. Ручки виготовляють з одинарних, подвійних прутів або пучка, а також інших матеріалів (лозова стрічка, стальний дріт, шкіра та ін.).

в г Рис. 71. Ручка-дужка: початок плетіння;б, в, г — етапи

Кріплення ручок також різноманітне. Найпростіші руч­ки—у вигляді вікна у верхній частині стінок (рис. 70). Ручки-дужки виго­товляють із додатко­вих прутів після за­плітання кромково­го загину (рис. 71).

Рис. 70. Ручка-вікно

гтттпгтп

Рис. 73. Ручки із шарнірним кріпленням:

Рис. 72. Ручка із жорстким кріпленням: а, б — ручки-дужки відповідно поперечна без обплітання і поздовжня з обплітанням;в і г — ручки поперечні відповідно із спарених прутів (обплетені) та трьох прутів без обплітання

а — застругування кінців ручок; б — встановлення ручок; в — ручка на петлях із дроту

Багато корзин різного призначення мають одну ручку. Це корзини, виготовлення яких починають з двох обручів, роз­міщених у взаємно перпендикулярних площинах (горизонталь­ній і вертикальній). Тут ручкою є один із обручів, вірніше його половина (рис. 12а). Товщина прутів на ручках 20—28 мм. Ручки бувають з обкорованих і необкорованих прутів. Прути на ручках обплітають лозовою стрічкою або стрічкою з полівінілхлорид- ного пластику, круглими прутами або зовсім не обплітають.

Ручки із жорстким кріпленням зручні в користуванні й не менш декоративні (рис. 12а, 6). Але інколи виникає потреба у шарнірному кріпленні ручок (рис. 73). Залежно від розмірів корзини беруть два прути завдовжки 400—550 мм і завтовшки 12—16 мм. Кінці заготовок заправляють, як показано на рисунку 13а. Заготовку попередньо загинають за формою ручки. Перед встановленням ручок у верхніх частинах бічних стінок корзини за допомогою шила чи викрутки горизонталь­но до плетіння розсувають прути і роблять отвори. Загнуті й засушені ца шаблоні кінці ручок зволожують, розгинають і гострим кінцем заправляють у пророблені отвори (рис. 136). Косо зрізані кінці прута примотують до основної ручки лозо­вими стрічками.

Поширене також шарнірне влаштування ручок за допомо­гою стального дроту (рис. ІЗв). Для цього заплітають дріт разом із стояками корзин. Після заплітання бортів з такого дроту роблять петлі. У ручках відповідно заплітають прути з петлями на кінці. У господарських корзинах такі ручки зручні й надійні у користуванні, прості у виготовленні.

б

Ж _ жт: Рис. 74. Ручки із напівжорстким кріпленням: <і поперечна ручка-перекладка; б — ручка-дужка бічна з обплітанням а

Ручки напівжорсткого кріплення показані на рисунку 74. Влаштовують їх у жіночих сумках. Кріплять лозовими стріч­ками до бортів сумки.

Рис. 75. Плетіння з пучка прутів:

а — настінне кашпо; б — декоративне панно

Плетіння із пучка прутів. Настінне кашпо починають плес­ти з нижньої частини (рис. 15а). Для цього беруть 22 прути завтовшки 2—3 і завдовжки 350—400 мм, комлеві кінці яких збирають у щільний пучок й зв'язують лозовою стрічкою. Це і є основа виробу, а прути пучка — стояки. Залежно від форми та розміру виробу прути розводять у сторони і переплітають простим плетінням чи вірьовочкою з двох прутів лозовою стрічкою чи прутом. Після закріплення стояків продовжують звичайне плетіння.

З пучка прутів виготовля­ють й інші вироби. У настін­ному панно (рис. 756) квіти виконані саме цим способом.

Заправляння кінців прутів. Погано заправлені кінці пру­гів створюють незручності при використанні виробу, а при обрізуванні із зовнішнього боку псують його вигляд. Через це їх треба обрізати всередині виробу, спочатку заправивши всередину плетіння поряд із стояками (рис. 76).

Пом'якшення гребенястості плетіння. Перевищення рівня зовнішньої поверхні прута у місцях їх вигину на стояках називається гребенястістю. Вона залежить від відстані між стояками та їх товщини. Чим товщі стояки і чим менші між ними відстані, тим глибші й гостріші гребені матиме поверх­ня. Гострі гребені створюють незручності при користуванні виробом.

Гребенястість можна пом'якшити збільшенням відстані між стояками, зменшенням товщини стояків, установленням парних стояків, зміною схеми плетіння. Наприклад, стояки розміщують звичайно. Прути заплітають за схемою: два стоя­ки обгинають зовні й один зсередини. Кожний наступний прут плетіння закладають за наступний справа стояк. При такому виконанні на внутрішній поверхні плетіння гребе­нястість не змінюється, а зовнішня поверхня буде рівною й гладенькою (рис. 77).

Шаблони. їх застосовують для контролю форми та розмірів виробу. Вони бувають болванкові, каркасні нерозбірні, а та­кож розбірні (рис. 78).

Нерозбірний шаблон застосовують тоді, коли форма виробу дає змогу вийняти його після закінчення плетіння і сушіння для закріплення форми. Якщо розмір верхньої частини виро­бу менший від дна, а бічні стінки випуклі чи увігнуті, тоді застосовують розбірні шаблони. Для кріплення окремих час­тин розбірного шаблона між собою використовують шипові з'єднання типу "ластівчин хвіст" (рис. 78д).

Плетіння зімкнених фігур. Просте плетіння буде красивим і міцним тоді, коли кожний наступний ряд обгинатиме стояки з протилежного боку, а у міжстоякових просторах ряди будуть перехрещуватися (рис. 19а). Не слід плести так, щоб другий ряд обгинав стояки, як перший (слід у слід).

Рис. 77. Зменшення гребеняс­тості

При плетінні замкнених контурів (кузовів круглих, оваль­них, прямокутних корзин) просте плетіння виконують в од­ному напрямку з наступним нарощуванням прутів.

б

г

Рис. 78. Шаблони:

а — нерозбірний болванко­вий; б, в — нерозбірні кар­касні; г, д — відповідно роз­бірний (загальний вигляд) і схема з'єднання його дета­лей з влаштуванням шипового з'єднання "ластівчин хвіст"

При парній кількості стояків прут другого ряду буде обги­нати стояки так само, як і першого (рис. 796).

Якщо так продовжувати плетіння, то стояки не будуть виплетені усередину стінки. Плетіння вийде неміцне, некра­сиве. Через це при виконанні замкненого простого плетіння треба встановлювати непарну кількість стояків. Тоді прути першого, третього і наступних рядів обгинають непарні стоя­ки з внутрішнього боку, а парні — із зовнішнього, і навпаки, прути парних рядів обгинатимуть непарні стояки із зов­нішнього боку, а парні — з внутрішнього. У цьому випадку усі стояки будуть вплетені усередину стінки.

Рис. 79. Схеми плетіння зімкнених фігур: а, б — відповідно непарна й парна кількість стояків;А, Б — відповідно перший та другий прути б

З'єднання на косий зріз (на "вус"). Його використовують для скріплення замкнених де­талей кільцевих, трапецієвид- них, овальних та інших форм (кільця і обручі, рамки й руч­ки корзин).

Кінці прутів, які треба з'єд­нувати, зрізують з одного бо­ку на косий зріз. З'єднують два прути косими зрізами й скріплюють цвяхами. Місця з'єднань обмотують стрічками з лози чи інших матеріалів. Обмотування повинно перекривати зріз на 2—3 витки з кожного боку (рис. 80).

Прийнято, що довжина зрізу повинна бути не меншою за триразову і не більшою за шестиразову товщину прута.

З'єднання впритул. Застосовують у різних вузлах будь-якого виробу. Розрізняють просте накладання однієї деталі на іншу (рис. 81а); з підрізуванням приєднуваного боку прута на чверть товщини (рис. 816); з вирізуванням заглиблення у торцевій частині однієї деталі відповідно до діаметра прута іншої (рис. 81<?).

Ф,

У

Рив. 81. З'єднання деталей:

а — впритул (просте накладання); б — впритул з підрізуванням однієї сторони; в — впритул з вирізуванням заглиблення; г, д — внакладку, кутове і підрізуванням одного прута; е — внакладку, кутове на "вус"; є — внакладку з обгинанням "вуса"; ж — обхват

Кутові з'єднання. Вони бувають: внапуск з підрізуванням чверті товщини прута — для утворення пластини і накладання її на торець іншої деталі (рис. 81г, д); на "вус" — для з'єднання кінців деталей у заокруглених кутах (рис. 81г); внапуск з підрізуванням і обгинанням "вуса" — для з'єднання кінців деталей у заокруглених кутах (рис. 81є).

Місця кріплення кутових з'єднань і на косий зріз треба обмотувати стрічками з лози чи інших матеріалів.

Довжина обмотування повинна перекривати місце з'єд­нання на 2—3 витки при ширині стрічки не більше 10 мм.

З'єднання способом обхвату. Цим способом з'єднують амортизуючі деталі рамок сидінь і спинок, підковоподібних проніжок та інших елементів плетених меблів (рис. 81 ж).

"Вус" для обхвату хомутиком у вигляді пластини виконують із деталі сколюванням трьох чвертей її товщини і струганням сколотої частини. Вільний кінець "вуса" після обхвату іншої деталі прикріплюють цвяхами і обмотують лозовою стрічкою.

Комбіноване з'єднання. До нього входять з'єднання впритул і обхват хомутиком з лозової пластини.

Спочатку виконують з'єднання впритул на цвяхах, а потім в обхват заготовленою пластиною. Кінці пластини прикріп­люють цвяхами і обмотують лозовою стрічкою.

Підстрілки й підлучки. Застосовують для кріплення кутових з'єднань плетених меблів. їх виготовляють із круглого прута.

Підстрілки бувають з одним або двома вигинами лозини (рис. 82). На вигинах не повинно бути розривів або зминання деревних волокон.

Підлучки встановлюють з дугоподібними вигинами кутів (рис. 826), прикріплюють їх до ніжок та інших елементів каркаса цвяхами.

Місця кріплення підстрілок та підлучок обмотують лозови­ми стрічками або стрічками з полівінілхлоридного пластику.

Проніжки. Застосовують у столах і стільцях, кріслах, дива­нах, дитячих ліжках для закріплення нижньої частини ніжок та надання виробу жорсткості.

Проніжки роблять у вигляді хрестовини з прямим, тупим чи гострим кутами перетину елементів, підковоподібними,

Рис. 83. Проніжки: а — хрестовина;б — під­ковоподібна;в — П-по- дібна;г — двотаврова; д — двотаврова з двома поздовжніми прутами

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: