Перша в історії успішна операція на серці в нашому регіоні знаєте де відбулася?

- Де?

- В Клембівській дільничній лікарні. В кінці восьмидесятих років. Її провів хірург від Бога А.В.Демко.

-Ну чекайте. У нас так теж траплялося. Було поранене серце і проводилися операції. Але тут все залежить від складності ситуації. Плоскогубцями теж зуба можна вирвати, але це не вихід.

- А тепер хваліться.

- Минулий рік ми прожили гарно. Нас район до фінансував на три мільйони. Ми довели раціон харчування хворих більш, як до 19 гривень. Почали і м»ясо давати хворим, яке 15 років не давалося. І сир, і кефір. Харчування з дво-шести гривень дійшло до 19. Учасників АТО ми всіх безкоштовно в повному обсягу лікували. Членів їх сімей – також. Допомагали і бідним людям. Багато чого з апаратури купили. Наша матеріальна база значно покращилася. У нас тепло. У дитячому відділенні – 25-26 градусів, в інших – 20-22.

- Скажіть будь ласка Вапнярська об»єднана громада зможе обійтися без вашої допомоги своєю медициною?

- У них є два лікарі. І головний лікар. А у нас є 50 лікарів. З вищою категорією – 13, з першою – 22, з другою – 5 осіб. Десять лікарів молодих, які лиш прийшли на роботу без категорії. Я більше коментувати не хочу нічого…

- Зрозуміло, не треба. У десятитисячній Вапнярці до якої на сьогодні притулилося всього лиш одне маленьке село – Колоденка на медичну реформу всі надії…

…Як ви вже мабуть здогадалися на мітинг прийшли переважно підневільні працівники бюджетних установ селища. Зрозуміло, що майже кожен прийшов не за якусь там Томашпільську ЦРЛ взагалі боротися, а за своє конкретне робоче місце прибиральниці, медсестри, лікаря чи водія в ній. Тримали вони в руках не дуже високо такі ж не надто волелюбні плакати із заїждженими гаслами на кшталт «Закриєте лікарню – відкриєте цвинтар!». (Краще вони б про цвинтар не згадували бо там вже більш я двадцять років таке гріхопадіння робиться, що не передати…). Отакі безособові звертання, ясна річ, нікого з тутешнього чи навіть Вінницького начальства турбувати не могли. В інтернеті мій пост про цей мітинг прокоментувала пані Людмила Капеліста, Томашпільчанка, випускниця Вінницького медуніверситету, яка живе і працює зараз у Вінниці так: «Людям потрібно було пояснити суть реформи, але тієї суті мабуть ніхто до кінця і не знає». Святу правду ви сказали, пані Людмила! Не знають і знати не бажають бо їм зовсім не до того, у них свої проблеми. Це приблизно так – обступили церкву на Паску вночі сотні прихожан, щоб посвятити свої конкретні пасочки з ковбаскою, хрінчиком, яєчками, винцем. Бо всі вони себе вважають християнами, а спитайте тих сотень чи тисяч хто з них хоч раз прочитав всю Біблію і можливо одна-дві таких душі знайдуться на весь той великий гурт із свічками. Добре це чи погано я не знаю. Не священик і не суддя їм. Але твердо переконаний якби отой насправді далеко не святий князь Володимир мечами і списами не зігнав язичників у Дніпро і не охрестив їх там, а намагався спершу всім їм роз»яснити суть християнства то є підстави сподіватися, що на сьогодні ми могли б перед початком того мітингу на Томашпільськім майдані вигукувати «Аллах-Акбар!», а десь на місці церкви чи костела стояла б мечеть. Я розумію тих наших правителів в Києві – іде війна, у них часу на роз»яснення медичних реформ немає. А на місцях у тих хто мав би це робити зовсім інші інтереси і… - лінь-матінка.

Оновлений голова Томашпільської громади, наприклад, почав не з роз»яснення реформи, а з вимоги, щоб ЦРЛ передала райрада на баланс селищної ради. Очевидно він керується невмирущими Ленінськими словами про те, що владу треба брати в свої руки одразу всю, а не шматочками.

З цим не погодилися заступники голів райради і РДА і вирішили перехопити політичну ініціативу. Запросили весь цей мітинг, що вже хвилин з 15 мерз на десятиградусному морозі у свою сесійну теплу залу. Хто дурний відмовиться від комфорту? Ті хто частенько буває в тій районній залі зметикували вчасно і першими забігли, зайнявши всі без виключення місця, які там були. А тим хто не встиг прибігти залишилося фойє, пороги відчинених входів і виходів. Зрозуміло, що фойє – більше ста чоловік зовсім не чуло і не бачило, що відбувається в залі. Просто стояли і чекали поки ті вийдуть, розкажуть. А там у президії сиділи районщики і правили бал. Це вже важко було назвати мітингом, не тягнуло воно і на статус наради чи сходу селища. Голову Томашпільської громади, звісно, до президії не допускали і він снував десь по за трибуною. Час від часу відсуваючи від мікрофона то одного то другого промовця. І таки ще раз письмово поставив вимогу про передачу лікарні на свій баланс. На нього потай гримали, мовляв, багато на себе береш, дивись не надірвися. До рукоприкладства на людях, правда, не дійшло, але мер, кажуть, поліцію таки викликав до заступниці голови райради, остерігаючись реалізації погроз… Прибув і сам начальник відділення пан Я. Марченко, але не подавав виду – тихо мирно собі стояв у фойє разом із всіма тамтешніми не чуючи і не бачачи, що відбувається в залі. А там районне начальство намагалося довести як воно всіма силами бореться за збереження лікарні. Роз»яснювати суть реформи в глибину і ширину не було часу і потреби. З залу кілька разів крикнули, певне люди мера, за побори в лікарні. Їм швиденько закрили рот лікарняні. Коли на трибуні була головний лікар О.М.Краківська якась бойова тітка підвелася і активно жестикулюючи намагалася донести до громади, що Олена Миколаївна відправляє на фронт «гнилу тушонку». Її тут же накрив густим солдатським матом очевидно воїн-відпускник, заявивши, що він ту «гнилу ковбасу» на фронті їсть і вона замовкла.

Тут варто зазначити, що я достеменно знаю – О.М.Краківська насправді один з найбільших волонтерів краю. І їй за це низький уклін. Як би там не було, але проводжали її одну з поміж всіх інших промовців під бурхливі аплодисменти. Підозріваю – її ж підлеглі.

Ні з того, ні з сього перший заступник голови РДА раптом оголосив хвилину мовчання за загиблими на фронті. Встали всі до єдиного, віддали шану Героям. Ще трохи поговорили приблизно так, як говорять на передвиборчих зборах. Висунули пропозицію про те щоб госпітальний округ був в Томашполі, а чому б і ні? Нарешті поступила команда розійтися і всі тихо мирно вийшли із теплого залу, і пішли на свої робочі місця, бо ж робочий день, їм за нього з бюджету гроші платять. Ніякої резолюції, а тим більше якихось письмових вимог, ультиматумів це зібрання не приймало.

Після того Томашпільського дійства я став обдзвонювати головних лікарів інших районів і допитуватися чи знають вони суть медичної реформи? Всі відповідали, що не знають. Але натякали, що у нас будь-яка реформа починається і закінчується блатом, знання – не головне. Як буде на цей раз – поживемо-побачимо.

Василь Кізка, Томашпіль

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: