Характеристика англійського права. Особливості загального права, права справедливості та норм права.

Система права Англії включає загальне (прецедентне право), право справедливості та статутне (писане право).

Загальне право середньовічної Англії створювалося королів­ськими (вестмінстерськими) суддями.Поступово затверджувала­ся однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всі­єї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень. Вироблена роз'їзними королівськими суддями система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися рані­ше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.

У Англії загальне право виникло на основі королівської вла­ди і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це поясню­ється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвер­дилася сильна централізована монархія.

У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400 р.), за­гальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджа­ючого впливу римського права — завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право випередило кон­тинентальне право розробкою засобу захисту від зловживання: піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про хабеаз корпус, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло (затриману особу)». Відповідно до хабеаз корпусу доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання.

Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке ґрунтується на про­фесійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирі­шенні справ. Одним із фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних.

Іншим важливим елементом англійського права є право справедливості. Суд справедливості виник як правомочність монарха здійсню­вати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття доб­ра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов'язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність).

Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в ім 'я справедливос­ті». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. Не претен­дуючи на зміну норм, установлених судами, він по сутності ви­робляв додаткові норми, що називалися нормами права справед­ливості. Був накопичений і систематизований значний обсяг типових випадків, що Грунтувалися на юрисдикції канцлера, утворилися низка концепцій (концепція зловживання впливом і введення в оману та ін.) та інститутів (основний із яких — довір­ча власність).

Згодом лорд-канцлер позбавився можливості на власний роз­суд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві рівнобіжні системи прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і процесуального права. Згодом це ускладнило процедуру судового розгляду справ.

Судова реформа 1873—1875 рр. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канц­лерські суди із судами загального права. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому прецеденти права справедли­вості утворили органічну частину одного прецедентного права Англії.

До сфери дії права справедливості входили спори про неру­хомість, відносини довірчої власності, справи про торгові това­риства, про банкрутство, спадкування. Предметом загального права стали договірні відносини, інститути цивільно-правової відповідальності, кримінально-правові справи та ін. Принципо­вого розмежування між ними не відбулося. Понятійно-категорі­альний апарат у них спільний. Відбувається взаємне сприйняття термінів, понять, норм, інститутів. Причина цього полягала у тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію, розгляда­ють різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові тощо), зацікавлені в однаковій термінології.

Суттєвою специфікою по відношенню до норм континентального права характеризуються норми права Англії. В державах англо-американського типу права існують два види норм: законо­давчі і прецедентні. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального ха­рактеру. Прецедентні норми — судове рішення (або його части­на) у конкретній справі.

Прецедентна норма права містить:

1) юридичний висновок у справі (визначення рішення);

2) аргументоване обгрунтування рішення (положення або принцип, що полягають у підставі для визначення рішення).

Ці два елементи складають сутність рішення. Фактично тіль­ки прецедентна норма носить обов'язковий характер. Усе інше в рішенні вважається «мимохідь сказаним» з метою переконати, схилити до тієї чи іншої позиції у питанні, яке не є предметом рішення. «Мимохідь сказане» не має обов'язкового значення для інших судів при розгляді аналогічних справ. Правда, його прак­тично важко відокремити від прецедентної норми. Це заважає чіткому формулюванню норми.

Прецедентна норма принципово відрізняється від норми права романо-германського типу своєю конкретною, «казуїстичною», індивідуальною спрямованістю, відсутністю абстрактно-узагаль­неного змісту загального характеру. Прецедентна норма стано­вить «модель» конкретного рішення, а не абстрагування від окре­мих випадків, що властиве нормам права романо-германських країн.

Для винесення судового рішення в Англії відправною засадою служить не готова норма, а казус правового значення, який мав місце рані­ше і є аналогічним випадку, що розглядається. Суддя з великої кількості судових рішень має можливість обрати прецедент, який підходить до конкретної справи. Він визначає, який прецедент для нього є обов'язковим. Оцінивши факти, суддя у ході судово­го розгляду може керуватися або точними логічно-раціональни­ми побудовами, або ідеєю справедливості. Це відкриває йому шлях для відходу від обраної прецедентної норми без її скасу­вання (якщо таке скасування належить до його повноваження). Виходить так, що не суддя підкоряється нормі права, а норма права залежить від його суб'єктивних настанов.

Вплив судової практики на формування закону є настільки значним, що й законодавчі норми, як правило, мають казуїсти­чний характер викладу. Відсутність поділу норм на імперативні і диспозитивні — відмінна риса системи загального права.

6.4 Відмінніть права США та англійського права

Другу групу англо-американського типу правової системи очолюють США. Зазнавши значного впливу англійського права, ця країна є цілком самостійною у правовому відношенні. Пра­вова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала скла­датися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодификації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного (1808 p.).

Проте сам по собі процес правової «незалежності» держав, що входять до системи англо-американського права, ще не озна­чає «залишення» ними сформованого типу правової системи. У 1840 р. у Техасі та у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану та Луїзіани), відбулося при­стосування англійського загального права до місцевих умов. Так, у Каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони коди­фіковані за аналогією з кодификацією в країнах романо-германського права. Право Луїзіані створювалося під впливом фран­цузького права, Каліфорнії — іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Англії до 1776 p., тобто до проголошення незалежності США.

За своєю структурою сучасне право США не відрізняється від права Англії. Воно диференціюється на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту).

Характерні особливості Правової системи США, що відрізняють її від правової системи Англії виявляються в наступному:

1. Законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Англії. Це деякою мірою є наслідком наявності в США федеральної конституції і конституцій штатів та відсут­ністю в Англії писаної конституції.Поширенню законодавства сприяла також та обста­вина, що американські законодавці, отримавши у спад­щину англійське загальне право, вільно змінювали його, приймаючи законодавчі акти всупереч англійцям. США як незалежна держава ніколи не знали такого періоду в розвитку свого права, коли воно засновувалося виключно на судових прецедентах. В основі правової си­стеми США з моменту її самостійного існування та про­тягом наступного розвитку завжди були закони. Період з початку XX століття до 30-х років XX століття взагалі дістав назву «Епоха законодавчих актів». На сьогодні звичайний американський штат має таку ж кількість законодавчих актів, скільки їх налічує право середньостатистичної країни Європи

2. За територією поширення закони в Сполучених Штатах Америки поділені на загально федеральні закони та закони штатів. Особливе місце серед федеральних за­конів посідає Конституція США. За 200 з лишком років США першими у світі створили систему антимонопольних законів. У її формуванні брали участь усі гілки влади. Ця система виявила­ся ефективною. Вона сприяла збереженню і розвитку конкурен­ції і послужила зразком для багатьох інших країн.

Поряд із наявністю єдиного федерального права в деяких сферах, що підпадають під виключну компетенцію федеральної законодавчої влади (наприклад, федеральний патентний закон або закон про фабричні марки), особливу роль відіграють права штатів. Штати наділені широкою компетенцією у створенні влас­ного законодавства і системи прецедентного права. Законодавча компетенція активно використовується ними, особливо в тих випадках, коли відсутній федеральний закон (наприклад, зако­нами штатів регулюються порядок розлучення, використання майна, види покарань). Штат не можуть приймати лише ті нор­ми, що суперечать федеральним нормам, проте вони мають пра­во їх доповнювати та вдосконалювати. Розбіжності в законодав­стві між штатами (50 штатів із своїм законодавством і безліччю прецедентів) роблять правову систему США заплутаною, важ-кодоступною для пошуку необхідної норми.

3. В законах США відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового за­стосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість по­силатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особ­ливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американсь­кий юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» — навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання».

4. Провідне становище федеральної Конституції. За­кон звичайно розглядається в країнах загального права як акт, здатний лише вносити в право деякі доповнення й уточнення. Однак Конституцію США не можна розгляда­ти під таким кутом зору. Вона є Основним законом, що ви­значає засади, на яких ґрунтується суспільство. Консти­туція є вираженням суспільного договору, який поєднує громадян і легітимує владу. Конституція США, що панує над корпусом загального права, - закон романського типу, який встановлює норми загального характеру про організацію і діяльність державної адміністрації.

5. На відміну від англійського права американське має більш вільну дію правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд і Палата лордів Великої Британії пов'язані власним прецедентом, то Вер­ховний суд США і верховні суди штатів не вважають себе зобо­в'язаними власними прецедентами. Це надає їм змогу в будь-який момент поміняти свою практику, пристосуватися до умов, що змінилися, мати свободу у винесенні вироку. Верховний суд США, верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеден­ту конституційного тлумачення.

6. Зросла роль таких форм систематизації права, як кодификація і консолідація. Спільні для всіх штатів норми, які стосу­ються різних галузей права, об'єднані у Звід законів (він складаєть­ся із 50 розділів, кожний із яких присвячений певної галузі пра­ва або значному правовому інституту). Він доповнений додатками, що містять особливості регулювання кожного штату. Звід зако­нів США перевидається кожні шість років з метою відновлення. Доповнюється новими законами, прийнятими Конгресом, а та­кож змінами, внесеними до його розділів і параграфів. У кількох штатах є цивільні кодекси, у 25 — цивільно-процесуальні, у всіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. На відміну від романо-германського типу правової системи, де кодекси створюються як основа для вироблення і розвитку но­вого права, у США на загальнофедеральному рівні відбувається, власне кажучи, консолідація прецедентів, а не створення нових норм.

7. З метою впровадження однаковості у правове регулюван­ня важливих сторін громадського життя федерації створюються типові закони (кодекси) для штатів. їх проекти готуються Загаль­нонаціональною комісією представників усіх штатів разом з Американським інститутом права та Американською асоціацією юристів і затверджуються офіційно штатом. Так, Торговий ко­декс (розроблений у 1952 p., переглянутий у 1958 і 1963 pp.) прийнятий майже у всіх штатах.

З початку XIX ст. здійснюється політика зближення зако­нодавства штатів. У 1892 р. було утворено Національну конфе­ренцію Комісії з єдиних законів штатів. У 1923 р. створено Аме­риканський інститут права, який розробив декілька проектів примірних кодексів, у тому числі Примірний ЦК 1962 p. Аме­риканський інститут права періодично видає багатотомне ви­дання «Обновлений виклад права», в якому в систематизованому вигляді викладаються норми американського права у різ­них галузях. Особлива увага приділяється питанням, які регу­люються не законодавством, а загальним правом. У кількох шта­тах діють цивільні кодекси, у двадцяти п'яти — цивільно-процесуальні, в усіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. Але за винятком штатів фран­цузького походження, в усіх інших кодекси аж ніяк не на­гадують європейські. У кодексах американці бачать резуль­тат консолідації, а не основу для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової сім'ї. В США вваджається, що законодавець відтворює в кодексі норми, створені практикою.

Особливою формою кодификації в США стало ство­рення так званих єдиних (уніфікованих) законів і ко­дексів, мета яких — установити на рівні штатів можливу єдність у тих сферах загального права, де це особливо не­обхідно.

8. Судова влада має велике значення і наділена широким обся­гом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть дер­жавну систему називають «правлінням суддів», а американську націю найбільш схильною до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потре­бують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержав­них інтересів.

9. Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. В деяких випадках, суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Розбіжності у право країни вносить також законодавство штатів, яке в багатьох аспектах є різним. Так, в одних штатах встановлено режим спільності майна чоловіка і жінки, в інших — роздільності; закріплено різні підстави розлучення, захо­ди кримінального покарання за ті самі діяння тощо. Усе це робить правову систему США більш складною і заплу­таною, ніж англійська Ця обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Про­те, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть враховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

10. Інститут присяжних зберіг у США більше значення, ніж в Англії, де скорочена юрисдикція присяжних і вони поставлені у більшу залежність від судів, ніж це було раніше В Сполучених Штатах Америки громадянин має право вимагати, щоб його справа роз­глядалася присяжними, якщо ціна позову перевищує 20 доларів.

11. Конституційний контроль здійснюється загальними суда­ми - федерації та штатів (чого немає в Англії). Це підкреслює особливу роль судів у США. Верховний суд федерації, верховні суди штатів можуть визнати відповідно той чи інший федераль­ний закон або закон штату неконституційним. Про неконститу­ційність закону може заявити будь-яка сторона при розгляді кримінальної, цивільної та іншої справи в суді загальної юрис­дикції. Деякі суди штатів мають навіть більшу владу в судовому контролі, ніж федеральні суди. Це стосується тих судів, на які не поширюються закріплені в Конституції США обмеження щодо прецедентів і правових спорів, що підлягають їх контролю (хоча багато хто з них мають такі обмеження у власних конституціях).

12. Суворе дотримання принципу поділу влади. Цей прин­ципзумовлює те, що жодна з гілок влади — законодавча, виконавча і судова — не виходить за межі своєї компетенції, визначеної Конституцією. Принцип поділу влади — про­відний принцип Конституції США. Як писав Дж. Медісон, необхідний поділ влади між кількома департаментами, за­кріплений у Конституції, буде гарантією того, що її складові частини внаслідок взаємодії контролюватимуть одна одну. Завдяки принципу поділу влади у США не діє англійський принцип верховенства парламенту. Навпаки, у США діє концепція «перелічених повноважень» Конгресу.

13. Судова влада має меншу централізацію в США, ніж в Анг­лії. Співвідношення судів федерації і судів штатів таке: суди штатів мають абсолютну компетенцію, а до федеральних судів можна звертатися лише у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнані компетентними. Близько 95 % справ у США розглядаються виключно судами штатів.

6.5 Система джерел права англо-американської правової сім`ї.

Система джерел англійського права включає:

§ судовий преце­дент;

§ статут закон;

§ конституційний звичай;

§ конституційна уго­да;

§ правова доктрина;

§ міжнародний договір

Серед вказаних джерел англійського права пріоритетним є судово-адміністративний пре­цедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, су­довий прецедент обґрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контра сигнатури («король не може діяти один»). Визнання судового прецеден­ту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тіль­ки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі пра­ва), а й правотворчу.

Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими ви­щими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим коміте­том Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирі­шувати так, як було вирішено раніше. Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'яза­на додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а та­кож створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У СІЛА вони обчислюються мільйонами.

Палата лордів до 1966 р. була суворо зв'язана своїми прецедентними рішен­нями, а нині вважається, що в інтересах правосуддя вона може відходити від них. Повноваження Палати лордів відкидати свої колишні рішення було закріплено Парламентом у Законі про відправлення правосуддя 1966 р. Правда, на практиці це нововведення використовується дуже помірно.

Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай.

У сфері конституційного права сформувався звичай, який ві­діграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані консти­туційні угоди, що регулюють важливі питання державного жит­тя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Напри­клад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб від­бувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики, їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання суспільних відносин роль пра­вового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає зви­чай залучення до вирішення судової справи присяжних засідате­лів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.

У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впро­вадженні звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на тра­диції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих графст­вах Англії. Звичаї минулого (до XIII ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішуван­ня рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди влас­ника берегової смуги) збереглися й дотепер.

Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних посадових осіб, ритуальної охорони королів­ського двору, традицій участі монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його сім'ї та ін. Англійські юристи вважають, що загальне право — це звичаєве право.