МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«КОМЕРЦІЙНЕ ПРАВО»

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

Тема 1. Поняття комерційного права, його місце в системі права України. Комерційна діяльність

Головна мета вивчення цієї теми полягає у з’ясуванні сутності комерційного права, його місця в системі інших правових явищ. Тому насамперед доцільно зосередитись на опрацюванні змісту низки понять і осмисленні логічних зв’язків між ними.

Термін «комерційне право» позначає як навчальну дисципліну, так і нормативний комплекс, який виступає засобом правового регулювання певних суспільних відносин. Цей термін утворено з використанням багатозначних слів «комерція» і «право». Під «комерцією» слід розуміти торговельне підприємництво (торговельну діяльність), тобто різновид підприємницької діяльності. Право (об¢єктивне) – це сукупність встановлених або санкціонованих державою юридичних норм, що регулюють певні, зокрема комерційні, суспільні відносини.

Право є системним явищем і поділяється на галузі, підгалузі та інститути права. Галузь права –це система правових норм, що регулюють своїм особливим методом певну сферу якісно однорідних суспільних відносин. Кожна галузь права характеризується своїм предметом, методом, принципами, джерелами. На відміну від основних (класичних) галузей права, комплексні формуються не за предметом правового регулювання (тобто сферою однорідних відносин), а за такою підставою (ознакою) як об'єкт правового впливу. За ознакою об'єкта правового впливу структурно виокремлюються і міжгалузеві комплексні інститути права.

Комерційне право іноді називають самостійною комплексною галуззю права, іноді вважають складовою частиною інших галузей права. На відміну від комерційного права, статус якого як самостійної галузі довести важко, з прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу України було визнано існування самостійної галузі права – госпо­дарського права. З цього моменту підприємницьке право набуло рис комплексної підгалузі права цієї галузі права, а комерційне право – складової частини (міжгалузевого комплексного інституту) підприємницького права. У складі комерційного права переважають норми ад­міністративного і цивільного права.

Комерційна (торговельна) діяльність, що розглядається як цілісне утворення, яке для свого функціонування вимагає регулювання окремими нормами різних галузей права у комплексі, виступає предметом комерційного права. Комерційне право регулює суспільні відносини, які ви­никають у процесі або у зв'язку із провадженням комерційної діяльності її суб'єктами. Комерційна діяльність як різновид підприємницької діяльності обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших. Підприємницька діяльність включає в себе комер­ційну діяльність і є однією зі складових господарської діяльності.

За рівнем (предметом) правового регулювання відповідних від­носин комерційне право поділяється на публічне і приватне право. Публічними є, наприклад, відносини, пов'язані з ліцензу­ванням окремих видів діяльності, сертифікацією та стандартизацією продукції (робіт, послуг), здійсненням державного контролю за додер­жанням зазначених вимог, стягненням податків і зборів. Приватне комерційне право регулює відносини між окремими особами у зв'язку зі здійсненням ними комерційної діяльності (наприклад, укладання торговельного договору).

Із питанням про предмет комерційного права тісно пов'язане питання про його метод, тобто спосіб впливу на відповідні відносини. Метод комерційного права обумовлений специфікою методів тих галузей, норми яких використовуються в регулюванні комерційної діяльності. Відповідно, в процесі регулювання комерційних відносин різного виду застосовуються: метод владних роз­поряджень – при організації державних закупівель (адміністративне право); метод заборони під загрозою покарання – при злочинних посяганнях на власність (кримінальне право); метод дого­вору – при безпосередньому провадженні комерційної діяльності її суб'єктами, які вступають у майнові правовідносини як рівноправні сторони (цивільне право), та ін. Загалом, методом комерційного права є, переважно, дозвільний метод (для суб'єктів комерційної діяльності «дозволено все, що не заборонено законом»).

У межах комерційного права як комплексного утворення виділяються правові інститути – сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспільних відносин, які становлять предмет усього комерційного права. Наприклад, інститутами комерційного права є інститути договірного права, права власності суб’єктів комерційної діяльності, ліцензування й патентування комерційної діяльності, захисту прав споживачів, правил здійснення господарсько-торговельної діяльності окремих видів та ін.

Комплексний характер комерційного права обумовлює і комплексний характер його джерел. До системи відносин, що скла­дають предмет комерційного права, поряд із цивільно-право­вими відносинами, входять адміністративно-правові, кримінально-правові, фінансово-правові, земельно-правові та інші відносини, що в свою чергу обумовлює включення до джерел комерційного права відповідних нормативних актів.

Основним видом джерел комерційного права є нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містить норми права. Застосування знаходять також нормативні договори і правові звичаї.

Класифікувати джерела комерційного права можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є їх класифікація за юридичною силою: 1) конституційно-правові акти; 2) міжнародно-правові акти; 3) кодифіковані нормативно-правові акти (кодекси), закони та інші акти, що мають силу закону; 4) підзаконні нор­мативно-правові акти.

Конституція України, маючи найвищу юридичну силу, встановлює загальні принципи здійснення комерційної (підприємницької) діяльності. Так, зокрема, згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правове регулювання комерційної діяльності, містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому під міжнародним договором України розуміють договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, про­токол тощо). Чинні міжнародні договори, після надання Верховною Радою України згоди в належній формі, стають частиною національного за­конодавства України.

Базовим нормативним актом у сфері підприємництва, що має силу закону, є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. Цей нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні, містить загальні положення щодо господарських зобов'язань, відповідальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галу­зях господарювання, в тому числі у сфері торгівлі, тобто регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяль­ності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарювання – фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (в тому числі торговельної) діяльності.

Систему підзаконних нормативних актів очолюють укази Президента України – нормативні акти, що видаються на основі Конституції і законів України. Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпо­рядження) займають наступну сходинку в ієрархії підзаконних норматив­них актів. Це означає, що їх положення повинні відповідати положенням Конституції, міжнародних договорів України, законів і актів Президента України. Найважливішим підзаконним нормативним актом у сфері комерційної діяльності є «Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів», затверджені Постановою КМУ від 15 червня 2006 р. Нормативні акти органів виконавчої влади – постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб – приймаються на основі і на виконання вищих щодо них органів влади і повинні відповідати їм.

Комерційні відносини регулюються також на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників. До таких документів належать статути суб'єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внут­рішнього трудового розпорядку й інші документи.

Отже, комерційне право має розгалужену систему джерел, засобом яких набувають загальнообов’язковості та формальної визначеності правові норми, призначені для регулювання відносин у сфері комерційної діяльності (підприємницької торгівлі). На практиці зазначена діяльність тісно пов’язана з деякими іншими видами господарської діяльності, що знайшло відображення в законодавстві. Згідно зі ст. 263 ГК України, господарсько-тор­говельна діяльність – це діяльність, що здійснюється суб'єктами го­сподарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народно­го споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. До діяльності у сфері товарного обігуналежать роздрібна та оптова торгівля, діяльність у сфері ресторанного господарства. До допоміжної діяльності – операції, які безпосередньо не сто­суються дії щодо передачі права власності на товар, однак допома­гають їх реалізації і регулюються нормами торгового права. До та­ких операцій належать: операції з комерційного посередництва, транспортування, зберігання, реклами товару, захисту прав спожи­вачів та деякі інші операції, які обслуговують торгівлю.

Отже, господарсько-торговельна діяльність загалом і власне торгівля (діяльність у сфері товарного обігу) є різновидом підприємництва. Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво – це самостійна, ініціа­тивна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здій­снюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Кожна із закріплених у наведеному визначенні ознак підприємницької діяльності потребує свого осмислення.

Розмежування (класифікація) підприємницької діяльності за видами здійснюється за різними ознаками (за предметом діяльності, за її суб’єктами, залежно від наявності обмежень у зайнятті підприємницькою діяльністю тощо).

У ст. 44 ГК України зафіксовані принципи підприємництва. Вони потребують опрацювання як такі, що визначають найважливіші засади комерційної діяльності та її правового регулювання.

Лекційне заняття

План

1. Поняття, предмет, метод і система комерційного права.

2. Джерела комерційного права.

3. Комерційна діяльність як різновид підприємницької діяльності, її ознаки та принципи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: