Нормативно-правові акти. 1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – 23 липня. – № 30. – Ст. 141.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 28 березня. – № 11. – Ст. 462.

3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. // Голос України. – 2010. – №. 229-230.

4. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – 14 грудня. – № 50. – Ст. 472.

5. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23 грудня 1997 р. в редакції ЗУ від 6 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – 16 грудня. – № 50. – Ст. 533.

6. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – 16 січня. – № 3. – Ст. 9.

7. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 25. – Ст. 195.

8. Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення: Декрет Кабінету Міністрів України № 30-93 від 8 квітня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 21 квітня. – № 71.

9. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – 29 грудня. – № 51-52. – Ст. 447.

10. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 червня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Ст. 1987.

11. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. в редакції від 24 грудня 1993 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – 5 лютого. – № 6. – Ст. 37.

12. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11 вересня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – 27 лютого. – № 9. – Ст. 79.

13. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

14. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.

15. Про здійснення державних закупівель: Закон України від 1 червня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 33. – Ст. 471.

16. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – 21 липня. – № 27. – Ст. 1109.

17. Про підтвердження відповідності: Закон України від 17 травня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – 20 червня. – № 108.

18. Про стандартизацію і сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46–93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст. 289.

19. Про стандартизацію: Закон України від 17 травня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – 2001. – 3 серпня. – № 31. – Ст. 145.

20. Про ціни і ціноутворення: Закон України від 21червня 2012 р. // Голос України. – 2012. – 2 серпня. – № 140. – Ст. 52.

21. Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики: Указ Президента України від 1 жовтня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 40. – Ст. 1855.

22. Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики: Указ Президента України № 901/2005 від 1 червня 2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – 8 червня. – № 105.

23. Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва: Указ Президента України № 779/2005 від 12 травня 2005 р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – 20 травня. – № 92.

24. Про Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів: Указ Президента України № 465/2011 від 13 квітня 2011 р // Офіційний вісник України. – 2011. – 26 квітня. – № 29. – Ст. 1271.

25. Про Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України: Указ Президента України від 31 травня 2011 р. № 634/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=634%2F2011

26. Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів: Постанова Кабінету Міністрів України № 1371 від 9 листопада 1996 р. // Урядовий кур’єр. – 1996. – 28 листопада. – № 223-224.

27. Про експертно-апеляційну раду при Державному комітеті з питань регуляторної політики та підприємництва: Постанова Кабінету Міністрів України № 1669 від 8 листопада 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – 24 листопада. – № 45. – Ст. 1944.

28. Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання: Постанова Кабінету Міністрів України № 219 від 28 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 15 березня. – № 9. – Ст. 405.

29. Про затвердження Програми розвитку внутрішньої торгівлі на період до 2012 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2009 р. № 632 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 47. – Ст. 1584.

30. Про ціноутворення в умовах реформування економіки: Постанова Кабінету Міністрів України № 733 від 21 жовтня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 26 жовтня. – № 204.

31. Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання: Розпорядження АМК України № 33-р від 19 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 12 квітня. – № 13. – Ст. 679.

32. Про затвердження Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання: Розпорядження АМК України № 26-р від 12 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 23 березня. – № 11. – Ст. 542.

33. Про затвердження Положення про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі: Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23 червня 2009 р. № 229 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 55. – Ст. 1928.

34. Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження АМК України № 182-р від 25 грудня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 1 березня. – № 7. – Ст. 323.

35. Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України: Розпорядження АМК України № 32-р від 23 лютого 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – 20 квітня. – № 14. – Ст. 622.

36. Розпорядження Антимонопольного комітету України «Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку» № 49-р від 5 березня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – 19 квітня. – № 14. – Ст. 778.

Література

Основна

37. Вінник О.М. Господарське право: навч. посібник / О.М. Вінник. – 2-е вид., змін. та доп. – К.: Правова єдність, 2008. – С. 15-25, 414-449.

38. Підприємницьке право: підручник / за ред. О.В. Старцева. – 3-тє вид., перероб. і доп. – М.: Істина, 2007. – С. 751-773.

Додаткова

39. Базік О. Практика застосування законодавства про захист економічної конкуренції / О. Базік, М. Фесенко // Конкуренція. – 2006. – № 2. – С. 10-14.

40. Бакалінська О. Деякі аспекти формування конкурентного законодавства і права України / О. Бакалінська // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С 66-71.

41. Бакалінська О. Захист економічної конкуренції: окремі питання правового регулювання / О. Бакалінська // Юридичний журнал. – 2003. – № 11. – С. 45-50.

42. Балабушко М. Дослідження проблем стратегічної поведінки суб’єктів господарювання щодо відповідності законодавству про захист економічної конкуренції / М. Балабушко, А. Павленко // Конкуренція. – 2005. – № 4. – С. 48-53.

43. Безсмертний О. Вміти прогнозувати ситуацію: контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на соціально значимих ринках // Конкуренція. – 2004. – № 1. – С. 32-35.

44. Безсмертний О. Контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на кооперативних ринках / О. Безсмертний // Конкуренція. – 2006. – № 1. – С. 50-52.

45. Беляневич О. Механізм правового регулювання відносин, що виникають у сфері економічної конкуренції / О. Беляневич // Конкуренція. – 2003. – № 3. – С. 28-30.

46. Захист конкуренції // Юридичний вісник України. – 2007. – 8-14 вересня. – № 36. – С. 1-48.

47. Коніщева Н.Й. Визначення поняття «державний контроль за господарською діяльністю» / Н.Й. Коніщева, В.О. Власов // Вісник економічної науки України. – 2007. – № 2. – С. 71-78.

48. Контроль і перевірки підприємницької діяльності / Укл. Ю.А. Авксентьєв, О.М. Івченко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 400 с.

49. Корчак Н. До питання про правову природу інституту антимонопольного регулювання / Н. Корчак // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 12. – С. 48-51.

50. Кравцова Т. Здійснення принципів правової держави як засіб вдосконалення державного регулювання господарської діяльності / Т. Кравцова // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 1. – С. 3-7.

51. Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають в сфері державного регулювання господарської діяльності / Т. Кравцова // Право України. – 2004. – № 6. – С. 31-35.

52. Кулішенко В. Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання як вид недобросовісної конкуренції / В. Кулішенко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 72-79.

53. Кулішенко В. Ознаки недобросовісної конкуренції / В. Кулішенко // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С 32-35.

54. Ластовецький А. Оподаткування як інструмент організаційно-правового регулювання підприємництва / А. Ластовецький // Право України. – 2004. – № 9. – С. 76-81.

55. Луговець Л. Отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання / Л. Луговець // Справочник экономиста. – 2005. – № 6. – С. 5-9.

56. Нагребельний В. Правові основи державного управління економічною сферою та їх вдосконалення / В. Нагребельний // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2/3. – С. 301-313.

57. Плетньова О. Нормативно-правове визначення статусу антимонопольного комітету України / О. Плетньова // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 8. – С. 50-52.

58. Савчук В. Адаптація законодавства України щодо захисту економічної конкуренції до норм і стандартів Європейського Союзу: етапи становлення / В. Савчук // Вісник Нац. академії держ. управління при Президентові України. – 2005. – № 3. – С. 368-376.

59. Савчук В. Діяльність Антимонопольного комітету України щодо забезпечення державної політики захисту від недобросовісної конкуренції / В. Савчук // Вісник Нац. академії держ. управління при Президентові України. – 2005. – № 4. – С. 227-233.

60. Сакоян Д. Правове регулювання розроблення державних стандартів України / Д. Сакоян // Право України. – 2007. – № 9. – С. 27-31.

61. Сакоян Д.І. Формування ефективної системи стандартизації та державного нагляду за додержанням стандартів, норм та правил: господарсько-правовий аспект / Д.І. Сакоян // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 4. – С. 94-99.

62. Семенюк Ю. Правове регулювання обмеження монополізму / Ю. Семенюк // Юридичний журнал. – 2003. – № 11. – С. 40-44.

63. Труш І. Регуляторна політика як важливий елемент державного контролю за додержанням законодавства щодо суб’єктів малого підприємництва / І. Труш // Право України. – 2004. – № 10. – С. 53-59.

64. Хміль М.М. Недобросовісна конкуренція – форма зловживання правом у сфері підприємницької діяльності / М.М. Хміль // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 63-66.

65. Шмуклерман Б. Поняття концентрації суб’єктів господарювання / Б. Шмуклерман // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 44-46.

66. Шпомер А. Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності / А. Шпомер // Право України. – 2004. – № 2. – С. 55-59.

67. Яворський Я. Правове регулювання недобросовісної конкуренції: світовий досвід та Україна / Я. Яворський // Право України. – 2005. – № 10. – С. 39-41.

Тема 3. Правовий статус суб’єктів комерційної діяльності

Відносини, які є предметом комерційного права, пов’язують суб’єктів комерційної діяльності між собою та з іншими суб’єктами права. Юридичний зміст комерційних відносин утворюють права та обов’язки їх учасників. Систему суб’єктивних юридичних прав і юридичних обов’язків суб’єкта права називають його правовим статусом. Тож головна мета вивчення теми 3 полягає у з’ясуванні загальних засад і видових особливостей правового статусу суб’єктів комерційного права.

Слід враховувати, що українське законодавство не визначає і не вживає поняття «суб'єкт комерційної діяльності». Тому для правової характеристики суб’єктів комерційної діяльності доводиться використовувати декілька синонімічних законодавчих термінів: «суб'єкт підприємницької діяльності», «суб'єкт підприємництва», «підприємець», а також більш широкі поняття «суб'єкт господарської діяльності» та «суб'єкт господарювання». Поняття «суб'єкт підприємницької діяльності» співвідноситься із поняттям «суб'єкт господарської діяльності» так само, як співвідносять­ся поняття «підприємницька діяльність» і «господарська діяльність», тобто як часткове із цілим.

За змістом ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання (під­приємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійсню­ють господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Коло учасників «відносин у сфері господарювання» ширше за коло «учасників господарських відносин». Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Ч. 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб'єктів господарювання, який можна застосувати для класифікації суб'єктів комерційної діяльності: 1) господарські організації–юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяниУкраїни, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Поняття юридичної особи міститься у ст. 80 ЦК України, ч. 1 якого під юридичною особою розуміє організацію, створену і зареєстрова­ну в установленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно зі ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством вважається організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товарис­тво може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Згідно зі ст. 84 ЦК України товариства, які здійс­нюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товарис­тва) можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Правовий статус громадянина-підприємця (фізичної особи, яка зареєстрована як суб’єкт підприємництва) характеризується насамперед тим, що така особа повинна мати повну цивільну дієздатність. На обсяг дієздатності і, відповідно, на можливість набути статус суб'єкта підприємницької діяльності впливає, крім віку і стану психічного здоров’я фізичної особи, також вид її трудової діяльності (законодавство містить низку заборон щодо зайняття підприємництвом державними службовцями й деякими іншими особами).

Громадянин-підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності – він може займатися будь-яким видом підприємницької діяль­ності, здійснення якого не суперечить законодавству і діє без установчих документів (на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах).

Ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відпові­дає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Основним видом суб’єктів комерційної діяльності є підприємство. Згідно зі ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяль­ності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами

Види та організаційні форми підприємств наводяться у ст. 63 ГК України, відповідно до якої залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підпри­ємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної влас­ності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Ч. 2 ст. 63 ГК України визначає підприємство з іноземними інвестиціями (підприємство, в статут­ному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як 10%), а також іноземне підприємство (підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування ста­тутного фонду в Україні діють підприємства:

- унітарні (підприємства державні, комунальні, під­приємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника);

- корпоративні (кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб).

Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК України підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих.

Правовий статус кожного зі згаданих видів підприємств має специфічні риси, які слід уважно вивчити. На особливу увагу заслуговують господарські товариства загалом та окремі їх види. Згідно зі ст. 79 ГК України (ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»), господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Відповідно до ст. 80 ГК України акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» « акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями».

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГК України (ст. 50 Закону України "Про господарські товариства"; ст. 140 ЦК України) товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до ст. 80 ГК України (ст. 65 Закону України «Про господарські товариства»; ст. 165 ЦК України) товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими до­кументами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Згідно зі ст. 80 ГКУкраїни (ст. 66 Закону України «Про господарські товариства»; ст. 119 ЦК Ук­раїни) повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Відповідно до ст. 80 ГК України (ст. 75 Закону України "Про господарські товариства"; ст. 133 ЦК України) командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). Командитне товариство поєднує ознаки повного товариства і това­риства з обмеженою відповідальністю.

Господарські товариства слід відрізняти від господарських об’єднань. Відповідно до ст. 118 ГК України об'єднанням підприємств є гос­подарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування мо­жуть утворюватися об'єднання підприємств таких видів: господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання.

Як господарські об'єднання, так і державні (комунальні) господарські об'єднання існують в певних організаційно-правових формах. Так, господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпо­рації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, пере­дбачені законом.

Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації
спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підпри­ємств – учасників асоціації.

Корпорація – договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних про­ектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн –статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньо-економічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Специфічним видом об'єднання підприємств є холдинг (холдингова компанія ). Відповідно до Закону України від 15 березня 2006 р. «Про холдингові компанії в Україні» холдингова компанія – відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. Специфіка холдингу полягає в тому, що він не об'єднує підприємства, а володіє корпоративними правами на них. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог ГК України та інших законів.

Лекційне заняття 1

План

1. Суб'єкти комерційної діяльності як суб'єкти господарювання: поняття, ознаки, види.

2. Фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності.

3. Юридичні особи: загальна характеристика та класифікація. Підприємства.

Лекційне заняття 2

План

1. Унітарні підприємства.

2. Корпоративні підприємства.

3. Об'єднання підприємств.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: