Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Форми державного устрою 3 страница




· синтез національного та інтернаціонального;

· необхідність виховання нової політичної еліти;

· орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.

Опираючись на вчення Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше та інших, Д. Дон­цов обстоював думку про придатність більшості засобів у боротьбі за виживання нації.

Український правник, політолог С. Дністрянський (1870-1935 рр.) відомий як автор проекту конституції ЗУНР, а також праць "Загальна наука права й політики", "Погляд на теорії права і держави", "Нова держава" та ін. Як представник дер­жавницького націоналізму, С. Дністрянський відстоював ідею на­ціонально-демократичної держави, право народу на самовизначен­ня в етнічних кордонах. С. Дністрянський підкреслював значення природних умов для національного самовизначення. Він вказував на необхідність надання певних автономних прав анклавам націо­нальних меншин.


30. Поняття громадянського суспільства та його риси

 

Громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспіль­ної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гаран­туються нею.

Громадянське суспільство у політології, як правило, розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна розу­міти як плюралізм і організацію інтересів незалежно від держави.

 


31. Особливості формування громадянського суспіль­ства в Україні

 

 

В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Вже сформовані органи влади різного рівня, але вони поки що де­монструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики.

Для громадянського суспільства характерна система представ­ництва інтересів різних груп населення у вигляді політичних партій, які виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. На сьогодні політичні партії (а їх зареєстровано понад 120) не достатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою і громадянами.

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхід­ною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою но­менклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення України займають положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Через несформованість се­реднього класу, розшарування суспільства на багатих і бідних пере­важає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларуєть­ся намір побудови правової держави.

Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є:

· вільні та альтернативні політичні вибори;

· референдуми;

· незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації;


· розвиток місцевого самоврядування;

· політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси;

· наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

32. Поняття і структура політичної системи

 

Призначення політичної системи - це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства.

Т. Парсонс

Система - це певна кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є політична.

 

Політична система - це цілісна, інтегрована сукупність полі­тичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Вона активно взаємодіє з іншими системами - економічною, культурною, соціальною, ідеологічною, релігійною, етнічною.

Основними ознаками політичної системи є:

· взаємозв'язок групи елементів;

· утворення цими елементами певної цілісності;

· внутрішня взаємодія всіх елементів;

· прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

· здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, проф­спілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є полі­тичні процеси.


Структуру політичної системи складають такі основні компоненти:

· політичні відносини (взаємини суб'єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади);

· політична організація суспільства (система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства); вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизованих організацій (народні рухи, профспілки), неполітичних організацій;

· засоби масової інформації;

· політичні принципи та норми;

· політична свідомість;

· політична культура.

 

Головні функції, які виконує політична система, зазначені в схемі:

 

33. Типологія політичних систем

 

Розв'язання проблеми типології політичної системи почалося за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію, демокра­тію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політея, демократія.

Марксисти, опираючись на класові пріоритети, типологізували політичну систему так; рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.

За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на авторитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму - зосеред­ження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу.

Наприкінці 50-х рр. XX ст. Г. Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальний чи частково індустріальний, то­талітарний. Характерними рисами англо-американської полі­тичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стри­мувань і противаг, висока організованість, стабільність. У конти­нентально-європейських політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи. Доіндустріальний і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як прави­ло, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури.

У сучасній науці вирізняють такі основні типи політичної системи:

· військові та громадянські;

· консервативні та ті, що трансформуються;

· завершені та незавершені (основний критерій такого поділу - наявність усіх складників системи);

· мікроскопічні, макроскопічні, глобальні;

· традиційні та модернізовані;

· демократичні, авторитарні, тоталітарні.

34. Політична система України,

 

Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес становлен­ня нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.


Політична система України характеризується як:

· перехідна від неправового до правового типу

· легітимна для більшості населення;

· перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

· миролюбна, неагресивна;

· позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

· система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня п якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";

· світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

· етатизована (одержавлена);

· система з недостатньо високим інтелек­туальним рівнем політики;

· система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої тради­ційної номенклатури", нової "номенклату­ри", "нуворишів" та ін.

Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є:

· побудова демократичної соціальної правової держави;

· утвердження громадянського суспільства;

· подальший розвиток й вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

· зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

· вдосконалення діяльності засобів масової інформації.


35. Сутність і цілі економічної політики держави

 

Під економічною політикою розуміють взаємопов'язану систе­му довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних державних рішень та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з вико­ристанням державної влади в сфері економіки.

 

Сферою економічної політики є взаємодія економіки і політики. Суб'єктами економічної політики виступають політична влада, різні політичні структури, недержавні союзи, об'єднання, система лобіювання. Об'єктом економічної політики є економічна система в цілому або окремі її ланки.

Структура економічної політики

 

Призначення економічної політики держави - сприяти природ­ному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживан­ням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам в економіці.

Залежно від конкретних обставин, цілі економічної політики


можуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій економічній системі:

· економічне зростання;

· ефективна зайнятість;

· стабільний рівень цін;

· зростання економічної ефективності;

· захист і підтримка принципів економічної свободи;

· соціальна безпека і стабільність.

36. Сучасна економічна політика України

 

 

Риси сучасного економічного становища України:

· величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і дальнього зарубіжжя;

· відставання сектора економіки, який виробляє цінності, від сектора економіки, який їх споживає;

· паливно-енергетична залежність від Росії;

· занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє цінності;

· криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

· Україна занадто відірвана від світової економіки.


Основними завданнями української держави в галузі еко­номіки є:

· реформування електроенергетичного сектора;

· надання людям економічної свободи;

· зміцнення інституційних структур національної економіки;

· стабілізація національної валюти;

· створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його кон­курентоспроможності;

· розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

· утвердження відкритого типу еконо­міки, забезпечення прозорості економіч­них процесів;

· входження України у світовий економіч­ний простір;

· захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового, кредит­ного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

· створення української економіки як самодостатньої системи;

· перехід відносин між суб'єктами господарювання з бартерних принципів на грошовий (товарно-грошовий);

· легалізація "тіньових" капіталів і виробництв, "тіньової" економіки і відносин;

· інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

· посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

· переведення економіки на ліберальні рей­ки.

 

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:

· регулювання і планування пропорцій;

· державні замовлення;

· цільові програми;

· політика доходів; вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.


 

37. Сутність і специфіка соціальної політики

 

Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асо­ціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релі­гійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспіль­ства, забезпечення стабільності державного правління, со­ціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот. Головною ме­тою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досяг­нення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

 

Завдання соціальної політики:

· забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, со­ціального простору життєдіяльності;

· здійснення заходів щодо задоволення зростаючих матері­альних і духовних потреб членів суспільства;

· регулювання процесів соціальної диференціації суспіль­ством;

· підняття суспільного добробуту на рівень загальноприй­нятих стандартів.

 


Рівні соціальної політики:

· загальнодержавний (врахування інтересів всього суспільства);

· регіональний (інтереси адміністративної одиниці);

· місцевий (інтереси міста, району, підприємства тощо);

· локальний (допомога і підтримка громадян, що постраждали від стихійного лиха).

38. Основні напрями і особливості сучасної соціальної політики України

 

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х рр. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

· зниження рівня життя значної частини населення;

· значну частку прихованого безробіття;

· різку поляризацію населення за рівнем доходу;

· майже повну ліквідацію відповідності між: результатами й оплатою праці, між: секторами економіки і сферами економічної діяльності;

· посилення неформальних суспільно нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

· формування маргінальних груп населення, готових до сус­пільно деструктивних дій.

Нерозв'язання соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:

· відміни системи субсидованого житлового фонду та комуналь­них послуг і підвищення видатків на комунальні послуги;


· раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;

· зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи;

· впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів;

· реформи пенсійного забезпечення;

· переходу від державного фінансування охорони здоров'я до його здійснення переважно на страхових засадах;

· підвищення межі пенсійного віку;

· відміни вікових пільг;

· обмеження прав на пільги;

· ліквідації прихованого безробіття тощо.

 

Важливими проблемами соціальної політики України є:

· визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;

· поєднання політики економічного зростання з активною і силь­ною соціальною політикою;

· підвищення платоспроможного попиту населення;

· посилення мотивації праці;

· зайнятість населення.

 

39. Поняття "демократія", його сутність

 

Термін "демократія" походить від грецького demos - народ і kratos - влада, що означає "народовладдя". Вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.

Демократія розширює сфери індивідуальної свободи, соціалізм її обмежує. Демократія утверджує найвищу цінність кожної людини, соціалізм перетворює людину у простий засіб, цифру. Демократія і соціалізм не мають між собою нічого спільного, крім одного слова: рівність. Але подивіться, яка відмінність: якщо демократія прагне до рівності в свободі, то соціалізм - до рівності в рабстві і примусі.

А. де Токвіль


Демократія - це влада народу, із народу і для народу.

А. Лінкольн

Демократія - це така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. Зміст демократії складають права та свободи людини, рівність, соціаль­на справедливість, солідарність.

Демократія поділяється на пряму (безпосередню), плебісцитарну, представницьку (репрезентативну).

Пряма демократія - це безпосередній вираз особою своїх політич­них прав і свобод шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень.

Плебісцитарна демократія відрізняється від прямої тим, що остання передбачає участь громадян в усіх стадіях політичного проце­су, а при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян об­межені і зводяться до голосування "за" чи "проти" певного законопро­екту чи рішення.

Представницька демократія - це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх пред­ставників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.

Демократію характеризують:

· визначеним народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;

· рівноправність громадян (як мінімум - рівність їх виборчих прав);

· підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;

· виборність законодавчих органів влади;

· пріоритет прав людини над правами держави;

· обмеження влади більшості над меншістю;

· повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;

· верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

· розподіл влад з метою недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.


ПОГЛЯД

Україна - молода демократична держава, тому не може ще в повному обсязі застосувати у своїй практиці всі європейські норми і стандарти демократичного життя.

У країнах Західної Європи демократія розвивається понад сто років, Україна ж стала на цеп шлях лише в 90-і рр. XX ст. і їй ще багато треба зробити, щоб прискорити інтеграцію в зако­нодавчий європейський процес.

 

 

40. Принципи та основні ознаки демократії

 

Основні принципи демократії:

1. Принцип більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гаран­тіями права різноманітних меншин - етнічних, політичних, релігійних та ін.

2. Право меншості на опозицію. Більшість і меншість громадян рівні у своїх правах і свободах. Безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не по­винна використовувати свою владу з метою придушення інакодум­ства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві.

3. Принцип компромісу та консенсусу. Демократія інколи розглядається як сукупність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб'єктами політичного процесу.

4. Принцип активної участі громадян у політичному житті
суспільства.
Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку бере активну участь значна частина громадян (громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосу­ють тощо).


Основними ознаками демократії є:

· права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо;

· свобода засобів масової інформації, відсутність цензури;

· рівність усіх громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх грома­дян перед законом;

· система стримувань і противаг. Вона включає у себе два ос­новні елементи - федералізм і розподіл влади. Федералізм - це роз­поділ управлінських функцій між центральними та місцевими органа­ми влади. Розподіл влади - це розподіл владних функцій між
законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. У систему стримувань і противаг входить й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців;

· наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття ідей, теорій, багатопартійність. Він не дозво­ляє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії;

· можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту - найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.

ПОГЛЯД

Щоб демократія стала в суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами - самостійно, без постійної опіки, всесильної влади,з усією повнотою відповідальності.


41. Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні

 

 

ПОГЛЯД

Важливо як штучно не прискорювати процес демократи­зації суспільного життя, так й штучно не гальмувати його. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демок­ратичного суспільства в Україні є:

· розширення економічної свободи;

· радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породив тоталітаризм;

· підвищення рівня політичної дисципліни й політичної культури громадян;

· встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців, олігархів;

· подолання економічної кризи тощо.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

· політичної активності громадян;

· економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

· співвідношення політичних сил;

· розвитку національної ідеї та правосвідомості.


42. Політичний плюралізм

 

Політичний плюралізм — це основний принцип суспільно-політичного розвитку, який заснований на одночасному, па­ралельному існуванні різних ідеологій. Термін запроваджено німецьким філософом Х.Вольфом у 1712 році. Це поняття використовується для позначення процесів, пов'язаних із прагненням людей до свободи, рівності, демократії.

Основне призначення політичного плюралізму - виявлення і легалізація інтересів суб'єктів політики через зіставлення різноманітних думок, ідей, концепцій в атмосфері демократичних дискусій з метою досягнення компромісних рішень, забезпечення єдності дій різних політичних сил. Плюралістична політична структура суспільства складається з багатьох різноманітних взаємозалежних і автономних груп, партій, що стоять на різних позиціях, конкурують між собою.

Політичний плюралізм передбачає, що жодна організація не повинна представляти все суспільство, нав'язувати йому свою волю. Вільна боротьба ідей та інтересів - природний стан "здорово­го" суспільства. Будь-яке порушення цього принципу веде до стагнації, неефективності політичної системи.

Отже, плюралізм (лат. pluralis - множинний) - ідейно-регуля­тивний принцип суспільно-політичного і соціального розвитку, що випливає з існування декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань і розуміння буття; система влади, заснована на взаємодії та протилежності дій політичних сил.

 

До гарантів існування політичного плюралізму відносяться:

· існування авторитетних загальнонаціональних лідерів;

· конкуренція в економіці;

· багатопартійність тощо.

 


43. Поняття держави. Теорії виникнення держави

 

Держава - це витвір мистецтва, вона знаходиться у світі, тим самим у сфері свавілля, випадковості і омани; дурна поведінка може внести викривлення в чимало її сторін.

Г. Гегель

Все культурне людство живе в культурних єднаннях. Культурна людина і держава - це два поняття, які взаємодоповнюють одне одного. Тому культура людини навіть немислима без держави.

Б. Кістяківський

Поняття "держава", яке виникло близько трьох тисячоліть тому, нині трактується у таких значеннях:

· як спільнота людей, яка проживає на певній території та згрупована в ціле органами державної влади;






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных