Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Форми державного устрою 5 страница




Сукупність політичної діяльності становлять дії, спрямовані на завоювання, утримання, функціонування та розвиток політико-владних відносин. Політична діяльність має конкретний характер і здійснюється як взаємодія суб'єктів і об'єктів політики. Вона по-суті віддзеркалює систему політико-владних відносин, що панують у суспільстві.

Структуру політичної діяльності можна подати у вигляді такої схеми.

Структура політичної діяльності


Політична діяльність може викликати зміну у різних сферах життя суспільства. Виходячи з цього можна виділити такі основні типи політичної діяльності:

 

 

Результативність політичної діяльності залежить від:

· обраних цілей і засобів їх реалізації;

· володіння інформацією про політичні відносини вертикального типу між цент­ральними та місцевими органами влади та населенням, що уможливлює оцінку рівня довіри до влади;

· розробленої політичної технології досягнення результатів політичної діяльності;

· володіння інформацією про політичні відносини горизонтального типу - між суспільними групами, яка дає змогу попереджувати небажаний розвиток подій;

· прийняття рішень, їх прогностичного потенціалу, передбачення можливих наслідків.


58. Політичне рішення

 

Політичне рішення - акт, який здійснюється суб'єктами політики, спрямований на втілення в життя політичних ці­лей і завдань, здійснення для цього відповідних заходів на основі аналізу інформації, вибору варіантності дій, ураху­вання політичного часу та реальних політичних сил.

Як і вся політика, винесення політичних рішень має орієнтуватися на два рівні оцінок і прогнозів: перший - це рівень громадської думки; другий - це оцінка експертів, спеціалістів.

Зміст політичних рішень визначає їхню структуру, яку можна зобразити у вигляді схеми:

 

Існує ряд умов, дотримання яких дозволяє забезпечити високий рівень об'єктивності та реалістичності політичного рішення.


Об'єктивність та реалістичність політичного рішення

 

Політичні рішення розрізняються за формою політичних відносин, тобто залежно від того, хто виступає суб'єктом політики, а хто її об'єктом. Можна виділити такі типи політичних рішень:

 

Типи політичних рішень

Критерії класифікації Типи політичних рішень
За обсягом охоплення території Глобальні, регіональні, місцеві
За сферою вплину Соціально-політичні, політико-економічні, політико-культурні, ідеологічні та інші
За організаційними суб'єктами політики Державні, партійні, рішення громадських об'єднань
За силою впливу Обов’язкові, рекомендаційні
За характером мети Стратегічні, тактичні
За рівнем аналізу інформації Емпіричні, концептуальні
За мірою привнесення нового Новаторські, рутинні

 

Політичні рішення бувають регіональними і загальнонаціональними. Предметом політичних рішень є вибір певної програми, що визначає ціль, цінності та практичні кроки, які передбачають мобілізацію ресурсів суспільства, зміни у політичній системі суспільства, в характері діяльності її інститутів.


59. Політичні відносини

 

Політичні відносини - це взаємодія соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів з приводу завоювання, використання та перерозподілу влади.

 

Політичні відносини

 


Типологія політичних відносин

Критерії Зміст
За характером соціальних відносин Міжнародні, міжнаціональні, між соціальними групами, осо­бами (індивідами, лідерами)
За організацією соціальних суб'єктів політики Міждержавні, міжпартійні, державно-партійні, між дер­жавою і громадськими об'єднаннями
За характером відносин між суб'єктом і об'єктом політики Відносини панування, підкорення
За способом підпорядкування Координаційні, субординаційні
За характером сфер політичної влади Законодавчі, управлінські, судові
За тривалістю Сталі, тривало існуючі, що вира­жають особливості даної влади; змінні, динамічні, що відбивають зміну співвідношення соціально-політичних сил
Між світовими політичними структурами Міжурядові, неурядові організації, транснаціональні організації, які створюються індивідами
За територіальними ознаками У масштабах однієї країни, у глобальному масштабі між політичними системами різних країн
За механізмом формування і прояву Стихійні, свідомі

 

Складне розвинене суспільство має безліч форм політичних відносин:


60. Походження і сутність політичних партій

 

Термін "партія" (від лат. раrtio - ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти.

Політична партія - це організована частина суспільства, члени якої добровільно об'єднуються з метою вибороти владу в суспільстві та утримати її.

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мисли­телів Стародавнього світу. Прототипи сучасних політичних партій з'явились у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися лише в середині XX ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосуванні.

 

Ознаки політичних партій:

· певна тривалість існування в часі;

· наявність організаційної структури;

· прагнення влади;

· пошук народної підтримки.

 

За сучасних умов політичні партії стають ключовим елементом де­мократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень. Вони відіграють роль сполучної ланки між виборцями, їхніми інтере­сами, з одного боку, та державними установами, інституціями, де приймаються рішення, з другого. Це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами "громадянського суспільства" та "правової держави ". Саме політичні партії та рухи відіграли провідну роль у переході від авторитарного до посткомуністичного управління після 1989 р. у Східній та Центральній Європі.

Погляд

В Україні нині функціонують понад 120 партій. Проте вони не зуміли знайти належної підтримки в українського народу і виборців, і як на парламентських, так і на президентських виборах були переможені економічними та фінансовими групами чи кланами, які тими чи іншими засобами, досягнувши величезного впливу в економіці, посягають на вплив в політиці.


Факти

Вже в VI ст. до Р.Х. в Греції діяли:

· партії великих землевласників - педіеї;

· торгово-реміснича поміркована партія - парамії;

· "селянська партія" - діакрії.

В Стародавньому Римі у II -І ст. до Р.Х. протистояли одна одній партії оптиматів (знаті) і популарів (плебсу).

61. Функції політичних партій

Партії виконують багаточисельні та різноманітні функції. Хоча всі вони переплітаються, їх можна згрупувати за такими п'ятьма голов­ними напрямами:

· Соціальна функція полягає в тому, що партія узагальнено виражає і захищає інтереси тієї чи іншої соціальної групи та дово­дить до рівня державної влади її вимоги.

· Ідеологічна функція проявляється в розробці партійної ідеології (теоретичних концепцій, партійної програми, оцінок подій, закликів, соціально-політичних стратегій тощо).

· Політична функція полягає перш за все в оволодінні державною владою. Для цього партії підбирають і "вирощують" своїх політичних лідерів, готують спеціалістів з різних програм суспільного життя, висувають кандидатів на виборні та невиборні посади, активно працюють в парламентах та інших державних орга­нах.


· Управлінська функція характерна для партій, які перебувають
при владі.

· Електоральна функція партій проявляється у тому, що вони
активно беруть участь у виборах, організовують виборчі кампанії, проводять організаційно-пропагандистську роботу зі своїм потен­ційним електоратом, виступають з передвиборними програмами, контролюють хід виборів і т. д.

62. Типи політичних партій

 

 

Основні типи політичних партій

За характером функціонування
  • Кадрові
  • Масові
За характером політичної поведінки
  • Демократичні
  • Тоталітарні
За місцем в політичній системі
  • Опозиційні
  • Правлячі
За поглядами на характер суспільного розвитку
  • Легальні
  • Напівлегальні
  • Нелегальні
  • Еволюційні
  • Реформістські
  • Революційні
  • Радикальні
За ідеологічним спрямуванням
  • Праві
  • Консерватори
  • Ліберали
  • Ліві
  • Соціалісти
  • Комуністи

 

Р. Маркідіс ділить партії на авторитарні та демократичні, інтегративні та представницькі, ідеологічні та прагматичні, національні та регіональні, релігійні та світські, демократичні та революційні, масові та елітарні, демократичні та олігархічні.


М. Дюверже ділить партії на кадрові та масові.

Масові партії об'єднують велику кількість членів, між якими є тісний зв'язок. Головним джерелом фінансування є членські внески. Головна мета діяльності має переважно ідеологічний або виховний характер. Вони беруть активну участь у виборчому процесі. Керівництво у масових партіях належить професійним політикам, постійній професійній бюрократії.

Кадрові партії є малочисельними. Для них характерне "аморфне членство", відсутність механізму офіційного прийому в партію, відсутність визначеного статусу членів партії. Кадрові партії опираються на професійних політиків. Вони діють переважно під час виборчих кампаній і не через масу членів, а через групу професійних і громадських активістів, залучених до роботи в партіях, симпа-тиків, спонсорів. Для них характерна організаційна крихкість.

Також партії поділяються на демократичні та тоталітарні. У то­талітарних партіях існує сувора регламентація відносин членства. Де­мократичними називаються ті, де нема чіткого регулювання прийому у члени партії та відносин членства. У тоталітарних партіях існує су­вора дисципліна, відсутність фракцій, поділу на більшість і меншість. У демократичних партіях, навпаки, допускаються фракції та фракцій­на боротьба, поділ членів партії на більшість і меншість, існування різних точок зору з дискусійних питань.

63. Партійні системи

 

Партійна система - це сукупність політичних партій, " зв'язки між ними, а також з державою.

Дж. Сарторі виділяє такі різновиди партійних систем:

· однопартійна

· гегемоністська (з партією - гегемоном);

· домінування (з домінуючою партією);

· двопартійна;

· поміркованого (обмеженого) плюралізму;

· поляризованого плюралізму;

· атомізована.


Однопартійна (ознаки)

· одна легальна партія, що відіграє домінуючу роль в державі;

· зрощення партійного апарату з державним;

· авторитарний або тоталітарний політичний режим.

Гегемоністська (ознаки)

· одна провідна партія, інші партії-сателіти;

· зрощення партійного апарату з державним;

· авторитарний або тоталітарний політичний режим.

Домінування (ознаки)

· декілька партій, тривала (понад 20 років) і безперервна перемога однієї партії на виборах;

· формування складу уряду лише домінуючою партією;

· демократичний політичний режим.

Двопартійна (ознаки)

· декілька партій, серед них – дві, які значно потужніші за інших;

· формування складу уряду однією з двох партій, що перемогли на виборах;

· впливова опозиція з боку партій, що програли вибори;

· демократичний політичний режим.

Обмеженого плюралізму (ознаки)

· багато партій, серед них потужніших (представлених у парламенті) декілька, а в уряді - ще менше;

· позасистемна опозиція відсутня;

· демократичний політичний режим.

Поміркованого плюралізму (ознаки)

· багато партій, серед них потужними є крайні праві і крайні ліві;

· формування уряду партіями центру;

· гостре ідеологічне розмежування центром і право-лівою опозицією;

· демократичний політичний режим.

Атомізована (ознаки)

· багато партій, або їх зовсім немає, кількість партій значення не має – всі вони невпливові;

· уряд формується або на позапартійній основі, або на засадах широкої коаліції;

· авторитарний або тоталітарний політичний режим.


Факти

· Однопартійна система існувала в 20-40-х рр. XX ст. у фашистській Італії, у 30-40-х рр. - у гітлерівській Німеччині, у 20- 80-х рр. - у Радянському Союзі. Сьогодні - на Кубі, в Північній Кореї, Іраку та деяких країнах Африки (Кенії, Малі, Лівії та ін.).

· Класичними країнами з двопартійною системою вважаються Великобританія та Сполучені Штати Америки.

64. Становлення багатопартійності в Україні

 

Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії...

Конституція України, ст. 36.

 

Становлення багатопартійності в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, почалося в ході перебудови, виникнення (під впливом демократії й гласності) неформального руху альтернативних громадських структур (Українська Гельсінська спілка, Українська демократична спілка, Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Народний Рух за перебудову та інші), які і стали основою виникнення багатьох партій.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.


 

Причини малочисельності партій і їх недостатнього впливу у загальнонаціональному вимірі:

· Зневіра багатьох громадян у демократич­них інститутах як наслідок стрімкого зни­ження рівня життя і зумовленого цим зу­божіння більшості населення;

· Відсутність у нашому суспільстві сталих політичних традицій, функціонування механізмів плюралістичної демократії;

· Наявність старої соціальної структури, яка есе ще перебуває у стані неза­вершеного розпаду, коли нові соціальні прошарки ще остаточно не викриста­лізувалися через недостатні економічні мотиви і стимули їх консолідації.


Факти

У 2001р. в Україні функціонувало понад 120 політичних партій.

 

Авторитета думка

Успішному завершенню становлення багатопартійності буде сприя­ти узаконення системи державного фінансування партій за результа­тами парламентських виборів і комплекс заходів щодо державної підтримки виборчих кампаній, які будуть проводити політичні партії.

В. Кремінь, В. Полуріз.

65. Громадсько-політичні організації та рухи

 

Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Конституція України, ст. 36.

 

Це добровільні масові об'єднання громадян, що виникають внаслідок їх вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань.

Громадсько-політичні організації — масові об'єднання громадян, котрі виникають за їхньою ініціативою для реалізації довгострокових цілей. Мають свої статути та ха­рактеризуються чіткою структурою. Найпоширенішими різновидами громадських організацій є профспілки, органі­зації інвалідів, ветеранів, жіночі, дитячі, молодіжні та інші організації.

Характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення їх мети, завдань, що й відрізняє їх від громадських рухів.

 

Соціально-політичні організації


Громадсько-політичні рухи - це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий характер і спрямована на виконання певних часткових завдань, після вирішення яких вони або розпа­даються, або об'єднуються у нові політичні партії та громад­ські організації.


Поява громадсько-політичних організацій та рухів зумовлена соціально-економічними, політичними, правовими та іншими чинниками, а також наявними конфліктами, нестабільністю, дезорганізацією, розладом попередньої системи цінностей, які спонукають групи суспільства об'єднуватися для пошуку форм самореалізації. Характерною рисою XX ст. була поява масових громадських рухів. Цей феномен уособлює вихід на авансцену історії сотень мільйонів людей як учасників творчої діяльності та суб'єктів політичного життя.

На відміну від політичних партій, громадсько-політичні організації та рухи структурно оформлені слабше, мають широкий і змінний склад учасників. Вони можуть існувати поза політичною партією, яка, проте, завжди опирається на них як на свою основу. Тому партії прагнуть залучити на свій бік громадсько-політичні організації та рухи,очолити їх.

Факти

На початку XXI ст. в Україні діяли понад 800 громадських об'єднань і рухів, в тому числі з міжнародним статусом - понад 150, всеукраїнським - близько 650.

 

66. Жіночий і молодіжний рух України

 

Одним із головних різновидів сучасного руху є феміністичний. Феміністські рухи не були відокремлені від інших суспільних рухів. Перші значні феміністські рухи виникли в середині XIX ст. Вони приділяли велику увагу, зокрема, здобуттю жінками права голосу­вати. Після занепаду фемінізму у 1920-х рр. він знову поширився у 1960-х рр. і набув впливу в багатьох сферах суспільного життя та інтелектуальної діяльності більшості країн світу.

Сучасний жіночий рух в широкому розумінні означає різно­манітність форм боротьби жінок за свої права і інтереси. Це - спільні дії різних соціальних, демографічних, національних жіночих груп, об'єднаних єдиною метою, спільними духовними цінностями.

Політизація українського жіноцтва викликана об'єктивними причинами:

1. Усвідомленням жінками свого становища, що поступово та неухильно призводить до зміни змісту та структури потреб жіноцтва.


2. Існуванням основних соціальних протиріч між: правом жінок на рівність в суспільстві, на роботі, в сім "і та його реалізацією. Дискримінація жінок у різних сферах суспільно-політичного жит­тя зберігається.

3. Ігноруванням інтересів жіноцтва, як з боку держави, так і різних громадсько-політичних об'єднань.

Зараз в Україні існує понад 40 жіночих об'єднань громадян. їх діяльність різноманітна: соціальна реабілітація жіноцтва, відродження національної культури та традицій, професійна перепідготовка жінок, захист інтересів пенсіонерів, подолання наслідків аварії на ЧАЕС, встановлення зв'язків із світовою жіночою громадськістю.

В масштабах країни широку підтримку отримали Союз українок, Спілка жінок України, Міжнародна благодійна федерація ділових жінок "Либідь", Жіноча громада. Стали помітними: Ліга "Матері і сестри - воїнам України", єврейське жіноче товариство милосердя "Рахімім". З'явилися перші жіночі партії: Партія жінок України (ПАЖУ), Українська християнська партія, Жіночий ліберальний союз "Жінки України", Всеукраїнські жіночі інститути.

В кінці 1990-х рр. в Україні активно проходив процес онов­лення і організаційного оформлення дитячих та молодіжних організацій. Відновлення молодіжного руху розпочалось в нових соціально-політичних умовах, але з урахуванням досвіду попередніх поколінь. Виділяють три періоди у його становленні:

· з початку 80-х до кінця 1989 р.;

· з кінця 1989 р. до кінця 1991 р.;

· з кінця 1991 р. до початку XXI ст.

Перший період розпочався з виникнення неформальних груп і об'єднань. З'явилися "панки", "хіппі", "рокери", "металісти" тощо, які об'єднувались на основі спільного інтересу, дозвілля, захоплень. Це був своєрідний протест молоді проти формалізму в роботі комсомолу як монопольної на той час молодіжної організації. Але в молодіжному русі республіки ще не склалася багатопартійність, не було створено жодної партійної організації, альтернативної комсомолу. Формами роботи молодіжних об'єднань, які виникли в Україні, було проведення дискусій з молоддю, участь у мітингах з захисту національної культури, рідної історії. Політичні проблеми не висували­ся на перший план.

Другий період становлення молодіжного руху в Україні характери­зується все більшою політизацією, що знайшла свій прояв у період виборів до Верховної Ради України весною 1990 року.


У Київському національному університеті ім. Т. Шевченка у грудні 1989 р. пройшов установчий з'їзд Української студентської спілки, на якому було затверджено статут і програмну декларацію спілки. В Івано-Франківську в травні 1990 р. відбувся перший Всеукраїнський установчий з'їзд Спілки української молоді. У квітні 1991 р. пройшов установчий з'їзд української молодіжної організації "Пласт".

Третій етап розвитку молодіжного руху пов'язаний з розмежу­ванням питання про необхідність об'єднання зусиль з вирішення соціальних проблем, що хвилюють молодь, більш активного залучен­ня молоді у міжнародний молодіжний рух. Для представлення інтересів молоді перед державною владою і в різних міжнародних і організаціях створено Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО), що об'єднав практично всі молодіжні структури країни. На всеукраїнському рівні функціонує "Молодіжний парламент".

Факти

На сьогодні в Україні діє 30 всеукраїнських та міжнародних, 200 обласних та понад 1000 районних та міських жіночих організацій, 4 жіночі партії. З березня 1999 р. діє Національна рада жінок України, до якої входить 12 жіночих організацій.

67. Політична соціалізація

 

 

Політично соціалізація - це процес, за допомогою якого людина залучається до певних політичних цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує свою політичну свідомість, культуру, об'єктивно і суб'єктивно готується до політичної діяльності. Коротко кажучи, під політичною соціалізацією слід розуміти процес входження людини є політику.

Людина за своєю природою є істота політична, а той, хто завдяки своїй природі, а не внаслідок випадкових обставин, живе поза державою - є істота недорозвинута у моральному відношенні або надлюдина.

Аристотель


Головна функція політичної соціалізації - сформувати само­стійного та відповідального суб'єкта політики. Політична соціалізація покликана допомогти людині усвідомити:

· політичний лад;

· своє місце і роль у суспільстві

· права й обов'язки;

· навчити орієнтуватися у складній соціально-політичній обстановці, робити усвідомлений вибір;

· представляти і захищати свої Інтереси та права інших людей

Політична соціалізація спрямована на формування у громадян поваги до демократії і тих державних та суспільних інститутів, які її забезпечують.

Перехід від тоталітарної політичної системи до демократичної пра­вової держави зумовив фундаментальні зміни у політичній соціалі­зації населення, які спрямовані на формування таких рис:

· політична толерантність;

· готовність до компромісу;

· прагнення до консенсусу;

· вміння цивілізовано виражати та захищати свої інтереси;

· запобігати політичним конфліктам або цивілізовано розв'язувати їх.


 

68. Поняття і сутність політичного елітизму

 

Політична еліта - це сукупність осіб, які виділяються з полі­тичного середовища на основі вищого ступеня розвитку окре­мих політичних якостей. Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти (перебуває в опозиції до правлячої верхівки).

 

 

Ідеї поділу суспільства на "вищих" і "нищих" обгрунтували Кон-фуцій, Платон, Н. Макіавеллі, Т. Карлейль, Ф. Ніцше та ін. На­прикінці XIX - на початку XX ст.ст. з'являються перші концепції еліт В. Парето, Г. Мреш, Р. Міхельса.

Г. Моска у праці "Основи політичної науки" (1896) доводив неминучий поділ суспільства на тих, хто керує, і тих, ким керують. Такий поділ, на його думку, є необхідною умовою існування цивілі­зації. Еліті властива організованість і цим пояснюється її влада над більшістю. Найважливішим критерієм входження в політичну еліту є організаторські здібності, а також матеріальна, моральна, інтелектуальна вищість за інших.

В. Парето поділив еліту на правлячу і неправлячу (еліту духу). У правлячій еліті виділив два типи, які послідовно змінюють один одного: "леви" і "лиси". "Левам " властивий консерватизм та силові методи управління; вони переважають в умовах стабільності суспіль­ства. Нестабільність політичної системи вимагає правління еліти "лисів " - гнучких керівників, які є майстрами політичних комбінацій. і В. Парето вважає, що панівна верхівка є однорідною, її члени об'єднані спільністю соціального походження та досвіду, для них притаманна


енергійність, мужність, доброчесність.

Р. Міхельс поєднав проблеми виникнення і функціонування ' політичних еліт з діяльністю політичних партій, керованих менші­стю. Він сформулював "залізний закон олігархії", зміст якого поля­гає у тому, що виникнення у ході суспільного прогресу складних організаційних структур веде до формування еліти. Оскільки ке­рівництво цими структурами не може здійснюватися усіма членами суспільства, то з суспільства виділяється політична еліта, яка по­ступово виходить з-під контролю решти громадян і підпорядковує політику власним інтересам. Пересічні члени суспільства недостатньо компетентні, пасивні, проявляють байдужість доповсякденного політичного життя.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных