Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ПОХОДЖЕННЯ, ГЕНЕЗИС ТА БУДОВА ГІРСЬКИХ СИСТЕМ. РІВНИНИ ТА ЇХ ГЕНЕЗИС




Під гірськими системами розуміють обширні зони земної поверхні з складчастою структурою земної кори, що високо підняті над рівнем океану і над прилеглими рівнинними просторами і які відрізняються значними та амплітудними коливаннями висот. Амплітуда висот між гребенями хребтів і днищами долин може сягати декілька тисяч метрів. Такий характер гірського рельєфу зумовлений в основному тектонічними процесами – складкоутворенням і підняттям усієї складчастої зони. Останнє і є причиною ерозійного розчленування піднятих просторів. Оскільки багато геологічно молодших гірських країн зберігають ще геосинклінальний режим коливальних рухів з великими амплітудами, то це накладає відбиток на морфологію гір, створюючи в них ярусність рельєфу. В зв’язку з складчастою структурою та наявністю великої кількості магматичних інтрузій різного характеру та величини, в горах спостерігається часта зміна на коротких відстанях гірських порід різного літологічного складу з неоднаковою піддатливістю процесам вивітрювання, розмиву, корозії, льодовикової ерозії.

В горах енергійно протікають процеси фізичного вивітрювання гірських порід, особливо в умовах континентального клімату. Проте завдяки переважанню в горах крутих схилів видалення продуктів вивітрювання проходить дуже швидко і вони не встигають піддатися більш сильному подрібненню. Крім того тонші частинки вимиваються і зносяться в річки стікаючими дощовими та талими водами. Тому в корі вивітрювання схилів гір, якщо така взагалі є, то переважає грубий уламковий матеріал у вигляді крупного щебеню або глиб гірської породи. Грубі продукти фізичного вивітрювання покривають більш похилі відділи схилів у вигляді осипів, розсипів або ж опускаються по більш крутих схилах вниз, в долини у вигляді окремих смуг – „кам’яних рік”, „кам’яних льодовиків”. Тут, на дні гірських долин, подальше перенесення цього матеріалу приймають на себе ріки, що транспортують його у вигляді округлих, обкатаних гальок за межі гірської країни.

Видалення продуктів вивітрювання з крутих схилів гір відбувається часто під дією сили тяжіння без участі рухомих засобів. Куски гірської породи, що відокремлюються від материнської маси в результаті вивітрювання, падають вниз і накопичуючись біля підніжжя утворюють конус осипу, який по формі і умовам залягання дуже нагадує конуси виносу гірських рік, але з більш крутими схилами 30-40 . Відмінністю конусу осипу від конусу виносу, крім того, є розміщення найбільш великих уламків та глиб знизу, по периферії конусу, тоді як до вершини конусу уламковий матеріал стає більш дрібним. В конусах виносу має місце зворотне розміщення уламків по величині. Прикриваючи нижню частину схилу конус осипу захищає його від подальшого вивітрювання. Під дією останнього та денудації може відступати лише верхня, відкрита частина схилу. Конуси осипу можуть сильно змінити початковий поперечний профіль долини.

В осадових породах з круто падаючими площинами напластування чи в породах, що сильно подрібнені дислокаційними тріщинами, на крутих схилах гірських долин іноді під дією сили тяжіння відбувається відрив величезних кам’яних мас, що зриваються вниз у вигляді гірського обвалу. Розбиваючись при падінні на глиби і уламки самої різної величини, ця маса породи вкриває ними значні простори дна долини і навіть частину протилежного схилу. Якщо долина вузька, то обвал може перегородити її суцільною і високою греблею на всю ширину. Велику роль в загальній денудації гір має змив продуктів вивітрювання зі схилів гір атмосферними опадами. Денудаційна роль рідких атмосферних опадів проявляється в трьох формах. По-перше, струмки дощових вод стікаючи по схилах, зумовлюють площинний змив тонких частинок що вимиваються з більш грубого матеріалу і утворення делювіального плаща біля підніжжя схилу і на нижніх, більш похилих його частинах. По-друге, дощова вода, просочуючи маси дрібних уламків зменшуючи тим самим тертя між частинками породи, завдяки чому вся маса щебеню на схилі прийти в повільний текучий рух. По-третє, дощова вода, швидко стікаючи з крутих схилів, часто по оголених корінних, майже водонепроникних порід збирається в більш потужні струмки з більшою переносною здатністю. При сильних зливах в горах водозбірні басейни дають початок потокам, що несуть величезні маси уламкового матеріалу, які виходять далеко за межі нормального конусу виносу і розтікаються по дну головної долини. Маси уламкового матеріалу, що виносяться постійними та епізодичними потоками в крупні гірські долини, не відкладаються тут остаточно, а піддаються подальшому переносу. Конуси виносу, які накладені на нижні тераси, часто розмиваються по периферії в долині річкою і їх матеріал виноситься далі вниз по течії і за межі гірської країни у вигляді гальки і мулу.

До денудаційних процесів також відносяться падіння снігових і більш рідко льодовикових лавин. Маса снігу, яка падає у вигляді лавини перш за все залежить від морфологічного характеру снігозбору.Зазвичай лавини зриваються з року в рік в одних і тих же місцях, і мають визначені шляхи руху – „лотки”. На схилах ці шляхи виражені у вигляді декількох заглиблених вузьких, голих смуг, що протягуються зверху вниз і виділяються своїм світлим кольором внаслідок відсутності на них рослинності. Лавини розрізняють по характеру падаючого матеріалу і по часу їх падіння. Виділяють два основні типи снігових лавин: 1) сухі або пилові, 2) грунтові або мокрі. Сухі лавини складаються з мілко кристалічного і розсипчастого снігу, що випадає зимою при сильних морозах. Ці лавини при падінні сильно пилять і трапляються зазвичай зимою. Ґрунтові лавини складаються з щільного, тяжкого снігу, що інколи просочений водою, часто повторно промерзлого. Ґрунтові лавини, що зриваються до самого підстилаючого ґрунту забирають з собою велику кількість дерну, землі, валунів, а іноді стовбури і пеньки дерев.

Широкий розвиток в багатьох гірських системах потужних товщ карбонатних порід – доломітів - визначає наявність різноманітних проявів карстового процесу. Інтенсивному проявленню розчинюючої дії на породу підземних вод особливо сприяє сильна дислокація карбонатних товщ їх роздробленість тектонічними тріщинами. З другої сторони глибоке ерозійне розчленування рельєфу сприяє частому відкриттю на поверхню підземних галерей і порожнин, що створені підземною циркуляцією. Гіпсовий і соляний карст, що не відповідають геосинклінальному типу опадонакопичення, відносно рідко зустрічаються в високих горах, будучи приуроченими переважно до більш молодих відкладів лагунних фацій між гірських впадин. В межах альпійської зони гір середніх широт і тропіків спостерігаються і мерзлотні процеси, що протікають в насиченому водою неоднорідному рихлому ґрунті при частому чергуванні його замерзання і розтавання. При цих умовах проходить сортування ґрунту на дрібнозернисту та щебеневу фракції.

Розчленування гірських систем. В результаті тектонічного і ерозійного розчленування гірських систем виникають орографічні елементи різних рангів,що розділені один від одного зниженнями: річковими долинами, ритвинами періодичних гірських струмків, льодовиковими цирками, перевальними сідловинами. Для початку роздивимось орографічні елементи, які виникають в результаті вертикального розчленування гірської системи.

Деякі гірські системи чітко розділяються на окремі відділи, які відокремлені один від одного долинами, які є особливо глибоко врізаними і широкими, гірськими переходами та низькими перевальними сідловинами. Такі частини гірської системи називають гірськими групами. В свою чергу гірська група може бути розчленована на основні хребти, але розділення на гірські групи характерне далеко не всім гірським системам, в деяких воно зовсім не виражено. В якості прикладу гірської системи з чітко вираженими гірськими групами можна назвати Альпи. Це знайшло відображення і в топографічній термінології: Бернські Альпи, Гран Парадізо, Готтардський масив, Ецтальські Альпи.

Гірські групи, а іноді і всю гірську систему в цілому, якщо вони більш чи менш однаково розвинуті в довжину і ширину називають масивом. Масив з неглибоким радіальним розчленуванням, що виходить від кульмінаційного центрального підняття виділяють під назвою гірського штока. Особливо слід відмітити, що в деяких гірських системах зустрічаються великі області тектонічного опускання у вигляді грабенів або синкліноріїв. На місці відділу, що опустився виникає басейн в якому відкладаються продукти руйнування навколишніх гір. Накопичуючись тут потужними товщами у вигляді різних континентальних відкладів, ці наноси вирівнюють днище депресії, що надає йому рівнинного характеру. Такі міжгірні депресії тектонічного походження можуть розділити генетично єдину гірську систему на орографічно відокремлені частини. Прикладом служить Ферганська котловина, яка відділяє від основної частини Тянь-Шаню його південні ланцюги, що об’єднані під назвою Паміро-Алтай.

Рельєф кожної складчастої гірської системи складається з гірських ланцюгів і хребтів, що розділені повздовжніми і поперечними долинами. Гірськими ланцюгами називають лінійно витягнуті підвищення, які протягуються на великі відстані в напрямку загального простягання складчастої зони і гірської системи як цілі. Кожен гірський ланцюг відділяється від сусідніх повздовжніми долинами найбільш великих рік гірської системи. Обидва схили гірського ланцюга бувають розчленовані стікаючими з них річками другого порядку на відносно короткі, понижені в сторону найближчих долин гірські хребти, які відходять від ланцюга під прямим кутом. Така загальна картина гірської системи, яка зумовлена її вертикальним розчленуванням.

Під характером горизонтального розчленування гірських систем розуміються різні типи узорів, які утворюються орографічними елементами в плані. Порядок системи розміщення хребтів і долин визначає не тільки загальний морфологічний вигляд гір, але має і велике практичне значення: від нього залежить чи буде гірська система відкритою, легкодоступною, чи навпаки, замкнутою. Можна виділити п’ять основних типів горизонтального розчленування.

1) Радіальне або променеподібне розчленування. Долини розходяться від одного центрального і найбільш піднятого пункту в різних напрямках, а хребти між ними утворюють зіркоподібну фігуру, сходячись в центральному гірському вузлі. Радіальне розчленування спостерігається в гірських масивах і робить їх важко прохідними в будь-якому напрямку.

2) Перисте або поперечне розчленування. В цьому типі розчленування розміщається по обидві сторони головного водороздільного хребта і відходять від нього в напрямку більш чи менш перпендикулярно до нього. Внаслідок порізаності схилів хребта поперечними долинами виділяються короткі відроги, які розміщуються як борідки на стержні пташиного пера і утворюють водорозділи другого порядку. Інколи від одного і того ж вузла відходять пучком відразу декілька відрогів або ж самі відроги після відділення в свою чергу розгалужуються.

3) Решітчасте розчленування. Це складні долинні системи, які з’єднуючись одна з одною короткими поперечними ущелинами ерозійного походження і розділяються в гірських ланцюгах. Таким чином утворюється сітка долин, яка складається з поздовжніх тектонічних і поперечних більш коротких відрізків, які розміщуються по двох взаємно перпендикулярних напрямках і складають прямокутну систему. Гірські системи з решітчастим розчленуванням порівняно легкопрохідні.

4) Віграція. Під цією назвою розуміють галуження гірських ланцюгів в одному напрямку, що повторюється іноді багаторазово, з віялоподібним розходженням гілок. Між хребтами, що розходяться під гострим кутом розміщуються поступово розширюючись тектонічні долини. Найчастіше віграції спостерігаються по обидві сторони відділів складчастих гір.

5) Кулісоподібне розташування. Так називають систему хребтів, коли від головного водороздільного хребта відходять під гострим кутом відроги, що не приймають напрямок його простягання. В гострих кутах між головним ланцюгом та його відрогом розміщуються верхні течії рік, які досягнувши вільного кінця відрога іноді змінюють свій напрям. Також кулісоподібним розташуванням можна назвати і те, при якому паралельні ланцюги, що утворюють гірську систему, ніби здвигнуті один відносно другого в одному і тому ж напрямку.

Долини, перевали та проходи гірських систем. В порівнянні з рівнинами в гірських системах виявляється більш густе ерозійне розчленування. Причиною цього являються: 1) більша кількість випадаючих в горах атмосферних опадів, ніж на прилеглих рівнинах, 2) мала проникність для води у щільні корінні породи, 3) крутизна схилів, що зумовлює швидке стікання дощових вод, які збираються в потужні струмки з великим падінням і високою ерозійною здатністю, 4) велика участь в живленні і утворенні водостоків підземних вод, 5) участь в утворенні водостоків у високих горах талих вод багато численних снігових льодовиків. Долини гірських систем-областей складчастої структури можуть знаходитись в відповідності з тектонічною структурою або в протиріччі з нею. В зв’язку з цим потрібно розрізняти по відношенню до тектоніки гірські долини повздовжні, поперечні, діагональні. Повздовжні долини в свою чергу діляться на синклінальні, антиклінальні та моноклінальні. При освоєнні гідрографічною сіткою первинного тектонічного рельєфу першими по часу закладення є синклінальні долини та долини-грабени. Пізніше утворюються притоки синклінальних рік, що закладають свої долини на крилах антикліналей, які їм належать. Поперечні долини схилів антиклінальних хребтів, що мають падіння згідно з падінням пластів, що їх складають, можна назвати катаклінальними. Це долини невеликих, коротких річок або непостійних гірських струмків, що мають вигляд вузьких ущелин з крутим падінням тальвегу, часто зі східчастим повздовжнім профілем. При специфічних умовах геологічної будови и розвитку річкової сітки в складчастих горах може наступити повна інверсія первинного тектонічного рельєфу. При такій інверсії головні повздовжні долини будуть мати антиклінальну будову, а розділяючі їх гірські ланцюги – синклінальне. Закладені на схилах синклінальних хребтів поперечні долини мають падіння зворотне падінню пластів і можуть бути названі анаклінальними. Вони відрізняються ще більш різко вираженим східчастим повздовжнім профілем з сильно зближеними уступами.

Повздовжні долини, що витягнуті по простяганню складчастості оголюють часто в своїх бортах на великих відстанях одні і ті ж гірські породи і характеризуються морфологічним одноманіттям: рівномірною шириною, однаковою крутизною схилів. У моноклінальних повздовжніх долин обидва схили, що складені різними породами можуть бути неоднакової крутизни, при чому характер асиметрії зберігається на великих відрізках. Поперечні долини зазвичай перетинають осі складок і їх морфологічне вираження – гірські ланцюги – перпендикулярно до їх простягання. Це витікає із способів утворення поперечних долин, що приводять до перехватів і об’єднання в загальну систему долин річок, на початку абсолютно самостійних. Котловиноподібні розширення поперечних долин набувають характерний вигляд в тих випадках, коли річка перетинає навхрест простягання широкий антиклінальний горизонт, який броньований з поверхні порівняно не дуже потужною товщею міцної породи, а в ядрі ж складений легко вивітрюючою і розмиваючою породою. В гірських системах сухого континентального клімату, що піддались четвертинному зледенінню на схилах долин іноді спостерігаються терасоподібні уступи, які на перший погляд можна прийняти за алювіальні річкові тераси. Проте вони складені не із шаруватого алювію, а з не шаруватої і несортованої маси. Це так звані моренні „тераси осідання”, тобто відкладені на борти долини бокові морени зниклих льодовиків. В горах вологого клімату вони більшою частиною вже розмиті атмосферними опадами і перетворились місцями в цілі „ліси” земляних пірамід. В сухому ж кліматі вони зберігаються значно довше, а інтенсивне фізичне вивітрювання в період нерівномірного осідання поверхні льодовика сприяло швидкому накопиченню матеріалу бокових морен при тимчасових зупинках цього процесу.

Гребенева лінія гірських ланцюгів і хребтів являє собою чергування підвищень або вершин та понижень або виємок. Ті з цих виямок, які утворюють найбільш низькі і найдоступніші місця для переходу хребта по долинах стікаючих з нього в протилежних напрямках річок називають перевалам. По характеристиці перевальної сідловини слід розрізняти форми повздовжнього профілю перевалу – в напрямку підступу до перевалу та форму поперечного профілю – в напрямку осі хребта. Якщо гребінь хребта гострий, то і перевальна сідловина в повздовжньому профілі буває дуже вузькою: місцями вершинна площадка сідловини всього декілька метрів ширини. При округлій гребеневій частині хребта і сідловина в повздовжньому профілі доволі широка, часто зі значною рівною площадкою. Розрізняють три типи гірських перевалів, але вони в чистому вигляді представлені досить рідко:

1) Первинно – тектонічні перевали являються структурними утвореннями, що виникають одночасно з основними тектонічними формами гір – антиклінальними горами складчастої структури або горстами і грабенами глибових гір. Ці перевали являють собою або місцеві поглиблення антиклінальної осі складок, або обумовлені поперечними диз’юнктивними дислокаціями. В чистому структурному вигляді такі перевали невідомі: всі вони то в більшій, то в меншій мірі змінені дією екзогенних факторів.

2) Річкові деструкційні перевали. Круті схили гірських хребтів завжди бувають порізані ерозійними ущелинами річок або ритвинами невеликих гірських струмків. Всім цим водостокам властива здатність поступово відсовувати в процесі розвитку водозбірні лійки вверх по схилу. При цьому нерідко задня стінка такої відступаючої вверх лійки в кінці кінців перетинаються з водозбірною лійкою струмка або річки протилежного схилу хребта і в цьому місці гребеневої лінії утворюється виямка. Так як схили водозбірної лійки круті і дещо увігнуті, то і утворена при їх перетинанні виямка гребеня повинна представляти собою на початку вузьку вирізку з гострим повздовжнім профілем. Проте така форма перевалів річкового походження в природі зустрічається рідко. Крутизна схилів, морозне вивітрювання, дефляція сильними вітрами та інші процеси денудації викликають швидке пониження перевальної частини гребеня: повздовжній і поперечний профіль її округлюються і перевальне пониження набуває вигляду сідловини.

3) Льодовикові деструкційні перевали. В високих горах, що перебули плейстоценове зледеніння, багато перевалів, які були сформовані ще в дольодовиковий період, пізніше були сильно змінені льодовиками і фірнами. Початкова форма льодовикового перевалу, що утворився в результаті перетину задніх стінок цирків, які ростуть назустріч один одному з протилежних схилів хребта порівняно вузька, гіперболічна в поперечному профілі і дуже вузька та гостра в повздовжньому профілі виямки гребеня. В більш пізнішій стадії розвитку, коли поступово понижуюча скелиста перетинка між двома цирками зовсім зникне і обидва цирки зіллються своїми фірнами, то пройде округлення повздовжнього профілю перевалу, а поперечний профіль набуває коритоподібного вигляду.

Довгі гірські ланцюги іноді перериваються глибокими і широкими плоскодонними пониженнями, які називають гірськими проходами. Іноді по лінії гребеня хребта в цьому низьколежачому пониженні спостерігається дуже слабо виражений в рельєфі вододіл. Проте частіше такий вододіл відсутній і через гірський прохід може протікати одна-єдина річка з постійним падінням в одну сторону. Проте такий гірський прохід не можна ототожнювати з наскрізною долиною. Морфологічно насамперед це вузька, крутостінна ущелина, яку річка займає на всю ширину, часто не залишаючи по сторонам хоча б вузької смужки горизонтального рівного простору. Щодо гірських проходів, то це в більшості випадків тектонічне утворення – поперечний грабен чи рідше занурення антиклінальної осі хребта. Гірські проходи являються найбільш зручними і часто на великих відстанях майже єдиними шляхами для масового переходу через гірську систему.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных