Складчасті та глибові гори

Повертаючись до тектонічних гір слід відмітити, що вони виникають в результаті дислокації земної кори і слідуючого за цим загального підняття. Але ці дислокації бувають двох видів: а) пласти гірських порід можуть бути зім’яті в складки інтенсивності і форми–плікативні дислокації і, б) земна кора виявляється розламаною на окремі глиби, що витримують при цьому вертикальне та горизонтальне переміщення відносно один одного – диз’юнктивні дислокації в зв’язку з цим тектонічні гори можна поділяти на складчасті та глибові перші утворюються в мобільних геосинклінальних зонах земної кори. Щодо глибових гір, то вони виникають, як правило, в областях повторного орогенезу.

Як ми вже бачили, складки можуть бути дуже різноманітні по механізму і місці утворення, і по своїй морфології. Ми роздивимося головні типи складчастих гірських систем.

1. Моноантиклінальні гірські системи. Гірські системи цього типу зустрічаються порівняно рідко і являють собою одинарний брахиантикліналь значних розмірів, іноді відкладений на крилах основної складки дрібною складчастістю другого порядку у вигляді так званих кулісних складок, а також розломами. Ці системи характерні для областей перехідних від геосинкліналей до платформ. Характерною моноантиклінальною гірською системою є масив Блек Хілз Північної Америки.

2. Гірські системи повної складчастості. Поодинокі складки зустрічаються порівняно рідко. Частіше багато складок розміщуються тісно одна біля другої більш чи менш паралельно, утворюючи пучки складок. Простягання складок в загальному співпадає з простяганням усієї складчастої області, яка часто утворює дугоподібний вигин. Паралельність складок в складчастій зоні нерідко трішки порушується, коли спостерігається галуження (віграція) складок. По характеру складок та іншим особливостям можна виділити декілька типів гірських систем, які утворені повною складчастістю.

А) Тип Юри характеризується тим, що всі складки мало розрізняються по амплітуді і утворені виключно шаруватими осадовими породами. Складки при цьому порівняно простої будови – прямі, а іноді косі або злегка відкинуті, але не лежачі і представляють правильне чергування антикліналей та синкліналей. В відносно молодих горах цього типу часто ще відмічається спів падання орогенічного рельєфу з тектонічним: хребти і ланцюги відповідають антикліналям, повздовжні долини між ними співпадають з синкліналями

(Центральний Копетдаг). А в більш древніх горах первинний рельєф вже не відповідає сучасній орографії. В багатьох випадках відмічається зближення і попарне злиття хребтів в місцях замкнення складок.

Б) Складні складчасті гори з інтрузіями магматичних порід. Ускладнення в будові складчастих гір може вносити неоднаковий по амплітуді розвиток окремих складок. Найбільш високі по амплітуді і абсолютній висоті складки в осьовій частині складчастої зони виходять і найбільш зруйнованими, ніж менш високі периферичні. В силу цього в них можуть бути виведені денудацією на поверхню такі пласти, які в других складках, а також глибинні інтрузії магматичних порід в вигляді потужних батолітів, що утворюють центральні кристалічні масиви гір.

В) Гори покривного типу. В горах цього типу тектонічні покриви виникають в результаті розривів земної кори і зміщення крил розривів по дуже похилим та хвилястим поверхням скидача. ”Висячі” крила таких розривних порушень, що мають вид потужних пластів зі складчастою структурою налягають один на одного у вигляді лусок – „ лускова структура „. Сам механізм утворення цих лусок пояснюється гравітаційними процесами – зісковзуванням окремих глиб земної кори по схилам гірського хребта під дією сили тяжіння. В морфологічному відношенні гори лускової структури подібно простим складчастим горам складаються з ряду паралельних ланцюгів, що витягнуті більшою частиною в напрямку загального простягання нагір’я.

Глибові гори виникають на тих ділянках земної поверхні, що пережили вже геосинклінальний процес складчастого гороутворення з усіма супутніми йому процесами: ущільненням гірських порід шляхом механічного зжимання, їх метаморфізацією, входженням магматичних інтрузій. В результаті цих процесів проходить консолідація даного відділу літосфери, втрата пластичності та здатності складаючих його гірських порід до пластичних деформацій. В зв’язку з цим, коли в земній корі знову виникають орогенічні напруження, то даний відділ реагує на них, як жорстка маса, не зминаючись в складки, а розламуючись на окремі глиби, що зміщуються відносно один одного в вертикальному та горизонтальному напрямках. При цьому відносно підняті глиби утворюють позитивні орографічні елементи – гірські хребти і масиви, а відносно опущені – долини і міжгірні депресії.

Морфологічна диференціація глибових гір витікає із числа і розміщення скидів, характеру зміщення окремих глиб відносно один одного. В тому випадку, коли по лінії одиночного розлому одне його крило вийде на значній протяжності високо підняте над іншим крилом, зберігши початкове, близьке до горизонтального положення поверхні, то утворюється більш-менш висока скидова ступінь. Її обривистий скидовий край може бути сильно розчленований ерозією, але зверху знаходиться рівне, нерозчленоване плато. Якщо підняте крило прийме положення косо поставленої глиби; в цьому випадку ми маємо напівгорст. В поперечному розсіченні такий хребет асиметричний: схил, що відповідає площині скиду зазвичай крутий і має чітко виражену підошву; протилежний схил більш похилий і довгий, і частіше всього переходить в рівнину дуже поступово. в рівнину дуже поступово. Напівгорстам можна протиставити горстові гірські масиви. Вони представляють собою підняті над навколишніми просторами відділи літосфери, які оконтурені скидами принаймі з двох сторін або по всій периферії. В залежності від вигляду глиби, горстові підвищення може представляти або гірський масив, або ж гірський ланцюг чи хребет.

З точки зору структурних особливостей, серед глибових гір можна виділити ще два різновиди. 1) Столові глибові гори, які представляють собою розламану скидами столову систему. Відділи первинної поверхні, яка розламана і піднята в окремих глибах на різну висоту, складені горизонтальними або похилими, але не зім’ятими в складки пластами осадових порід. 2) Складчасті глибові гори, що представляють розламану скидами іноді раніше підняту на різну висоту складчасту систему. Окремі глиби можуть відрізнятися в середині себе складною тектонікою і виявляють на поверхні значну різноманість та часту зміну гірських порід.

Рівнини – обширні вирівняні простори з незначним перевищенням висот. В залежності від абсолютних висот поділяються на височини (плато) і низовини (з висотами до 200 м). В межах низовин проходить акумуляція пухких відкладів. Пухкі відклади нагромаджуються у пониженнях утворюючи осадову товщу, та нівелюючи нерівності поверхні. Височини відрізняються розвитком процесів як акумуляції так і ерозії. Деякі з них можуть мати значне розчленування, нагадуючи гори (однак від гір височини відрізняються меншими абсолютними висотами та відсутністю дислокацій). З морфологічної точки можна розглядати плоскі, хвилясті, увігнуті рівнини.

За генетичними ознаками (походженням, особливостями геоморфологічних процесів) виділяють такі типи рівнин:

- первинні (морські) рівнини – утворилися внаслідок зниження рівня моря та перетворення мілководної частини на сушу. Для них характерний досить одноманітний рельєф із нахилом в сторону моря (Західносибірська, Прикаспійська, част. Причорноморської низовини);

- алювіальні – формуються потужними алювіальними наносами великих річок (Дунайська, Месопотамська, Ріонська);

- водно-льодовикові (зандрові) – низовини складені пісками, піщано-глинистим матеріалом, що нагромадились талими льодовиковими водами. Для них характерні численні ози, ками, западини, параболічні дюни (Ковельська, Сарненська зандрові рівнини);

- озерні рівнини – утворились на місці колишніх озер. Для них характерна увігнута поверхня та терасовані узбережжя (Ільменська, Полоцька низовини);

- моренні рівнини – як правило підвищені території із численними льодовиковими наносами (Валдайська височина);

- лесові рівнини – належать як правило до високих, складені товщами лесів та лесовидних відкладів що перекривають первинний рельєф. Для них характерні глибокі річкові долини, суфозійний рельєф (Подільська височина);

- вулканічні плато – поширені в районах проявів давніх тріщин них виливів лави (Вірменське плато, Колумбійське лавове плато).

- абразійні низовинні рівнини – створені діяльністю моря у береговій зоні, як правило являють собою вузькі прибережні смуги (Приазовська);

- денудаційні рівнини (плато) – утворилися внаслідок тривалих процесів руйнування давніх гірських систем. Поширені в Центральній Азії, Казахстані.

ПІДЗЕМНІ ВОДИ

Невід’ємною частиною гідросфери є підземні води. Науку, що займається їх вивченням називають гідрогеологією. Підземні води перебувають у тісному зв’язку з поверхневими водами та водами атмосфери і є складовою кругообігу води в природі.

Виділяють кілька видів води в гірських породах:

• у вигляді водяної пари (заповнює тріщини гірських порід, вільні від рідкої води);
• фізично зв’язана вода (гігроскопічна і плівчаста);
• вільна (капілярна й гравітаційна);
• вода в твердому стані (в районах багаторічної мерзлоти);
• кристалізаційна та хімічно зв’язана вода.

Склад гірських порід, їх структура впливає на об’єм води яку здатна вміщувати та чи інша гірська порода, її переміщення в гірських породах. Здатність гірських порід вміщувати або вдержувати воду називають вологоємністю. Здатність гірських порід пропускати крізь себе воду називають водопроникністю. Вона залежить від розміру пор, діаметра частинок, тріщинуватості гірських порід. За ступенем водопроникності гірські породи поділяють на: водопроникні (пісок, гравій, галечник), слабопроникні (супіски, легкі суглинки) та водотривкі (глини, масивні нетріщинуваті породи). Шари гірських порід, які пропускають через себе воду називають водоносними шарами (або водоносними горизонтами), а ті що не пропускають – водотривкими шарами.

За походженням підземні води поділяють на інфільтраційні, конденсаційні, ювенільні (магматогенні), седиментаційні і метаморфогенні. Інфільтраційні води утворюються за рахунок просочування (інфільтрації) углиб Землі дощових вод, талих снігових, вод озер, річок, водосховищ. Конденсаційні утворюється внаслідок конденсації водяної пари в порах гірських порід. Конденсаційні і інфільтраційні води називають ще вадозними, оскільки вони переміщуються і беруть участь у кругообігу води в природі. Ювенільні води утворюються внаслідок дегазації магми, що проникає в товщі гірських порід. Матаморфогенні води утворюються під час процесу метаморфізації гірських порід. Гірські породи у склад хімічних сполук яких входить вода, при високому тиску та температурі зневоднюються. Роль таких вод у загальному балансі підземних вод незначна. Седиментаційні підземні води – це поховані води колишніх морських басейнів, їх ще називають реліктовими, або залишковими.

За умовами залягання і гідрологічним режимом підземні води поділяються на верховодку, ґрунтові та міжпластові води. До верховодки належать тимчасові підземні води, які утворюються за рахунок атмосферних опадів і залягають в поверхневому шарі над лінзами водотривких порід. Найбільшу потужність верховодка має під час танення снігів, та при інтенсивному випаданні опадів, а в посушливий період може навіть зникати.

Грунтові води – це води першого від поверхні постійного водоносного горизонту, що залягає на шарі водотривких порід У ґрунтових водах розрізняють: а)верхню поверхню, або рівень ґрунтових вод, який називають дзеркалом; б) водотривке ложе, складене водонепроникним шаром; в) водоносний горизонт. Грунтові води є безнапірними, з вільною поверхнею. Дзеркало вод як правило частково повторює рельєф місцевості і має нахил у бік долин, ярів, де відбувається їх розвантаження, або дренування. Виходи на поверхню підземних вод називають джерелами.

Міжпластові води – це води, які залягають між двома водопроникними шарами. Завдяки цьому вони можуть бути безнапірними (поширені як правило в місцях з горизонтальним заляганням порід, або з незначним нахилом), або напірними (розташовані на великих глибинах, пов’язані як правило із вгнутими складками гірських порід і перебувають під тиском. Напірні води часто називають артезіанськими. Артезіанські води переважно утворюють великі за площею артезіанські басейни. В Україні таких басейнів є декілька: Дніпровсько-Донецький, Українського кристалічного масиву, Волино-Подільський, Причорноморський, Донецький, складчастої області Карпат, складчастої області гірського Криму.

Хімічний склад підземних вод залежить від умов утворення і складу порід, через які протікають води. Загальний вміст розчинених у підземних водах речовин називають загальною мінералізацією, виражена в г/л (мг/л).

За загальною мінералізацією води поділяються на чотири групи:

· прісні – мінералізація до 1 г/дм³;

· слабо солонуваті – від 1,0 до 2,5 г/дм³;

· солонуваті – від 2,5 до 5,0 г/дм³;

· дуже солонуваті– від 5 до 10 г/дм³

· солоні – від 10 до 50 г/дм³

· розсоли – понад 50 г/дм³

За вмістом аніонів виділяють три класивод: гідрокарбонатні; сульфатні; хлоридні.

За вмістом катіонів підземні води можуть бути кальцієвими, натрієвими, магнієвими, або змішаними.

Крім того в підземних водах міститься розчинений в воді кисень, вуглекислий газ, іноді сірководень, метан та ін. Підземні води що мають певні фізико-хімічні властивості, які дають змогу використовувати їх для лікувальних потреб, то їх називають мінеральними. Найбільш відомі типи мінеральних вод – вуглекислий („Боржомі”, „Єсентукі”, „Нарзан”, „Поляна Квасова”, сірководневі (с. Немирів, с.Шкло), радонові (Хмільник, Сатанів). Унікальними є води типу „Нафтуся”, яка має присмак і запах нафти. Її мінералізація становить менше 1 г/дм³ (м. Трускавець).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: