Походження гірських систем, типи їх складчастості

Гірські системи утворюються в рухомих зонах земної кори – геосинкліналях – активних ділянках, де відбуваються постійні тектонічні рухи. Для земної кори характерні коливальні рухи, що являють собою надзвичайно повільні підняття та опускання, які проходять зі швидкістю від долей міліметра до декількох сантиметрів в рік. Амплітуда коливальних рухів в геосинкліналях може сягати 15-20 мм. Коливальні рухи бувають декількох порядків, розрізняючись по величині амплітуди коливань, тривалості їх періоду і територіальному обхвату земної поверхні. Коливальні рухи першого порядку охоплюють періоди біля 150 млн. років і можуть проявлятись одночасно на великих територіях порядку цілих материків. Рухи інших порядків, накладаючись один на одного, в одних випадках сумують в своїй дії і прискорюють рух в певному напрямку; в інших випадках вони мають протилежні знаки і послаблюють загальний ефект.

На першому етапі геосинкліналь характеризується загальним опусканням, але накладення на нього хвильових рухів визиває диференціацію геосинкліналі на різко виражені, лінійно витягнуті зони частих піднятть та занурень, які можна назвати первинними. На цьому етапі первинні прогини інтенсивно прогинаються і розширюються, а надалі в осьових частинах виникають центральні підняття, які розширюючись як би „накочуються” на сусідні первинні підняття, що призводить до того, що останні поступово перетворюються в зони прогину.

На окраїні геосинклінальної зони прогин, який компенсує крайнє центральне підняття, насувається на край платформи і тут утворюється передовий прогин. На цьому етапі в зоні опускання може проявлятись вулканізм у вигляді підводних виливів переважно базальтових лав. В кінці цього етапу починається загальне підняття, геосинклінальна зона з морського дна перетворюється на сушу з різко контрастним рельєфом. Цей етап називається орогенічним. Утворення гірських хребтів супроводжується зім’яттям геосинклінальних осадових товщ, введенням в них глибинних магматичних тіл, що застигають у вигляді гранітних або гранодіоритових батолітів, метаморфізацією осадових порід. Пізніше в складчастій земній корі виникають глибокі розломи, які розбивають її на окремі брили, що витримують диференційні рухи (опускання і підняття); по розломах можуть проходити наземні вулканічні виливи.

Поява розломів в складчастих зонах говорить про те, що земна кора тут вже в значній мірі консолідована, тобто ущільнена попередніми процесами складкоутворення, введенням інтрузій, метаморфізацією порід і втратила свою пластичність: на подальші напруження в ній вона стала реагувати не пластичними деформації, а розривами. Таким чином, утворення складок в зоні орогенезу слід визнати первинним явленням, а розломів – переважно вторинним.

У чергуванні опускань і піднятть, які супроводжуються складчастістю спостерігається певна циклічність в їхньому розвитку. Нині в розвитку Землі (і в еволюції геосинклінальних поясів) виділяють такі основні тектонічні цикли:

1) Байкальський (1000...550 млн. р. тому). Це сукупність тектонічних процесів, що завершили наприкінці протерозою розвиток тогочасних синкліналей. Байкальські складки неодноразово перебудовувались пізнішими фазами тектогенезу, зокрема герцинською і альпійською складчастостями.

2) Каледонський (545...375млн. р. тому). Це епоха інтенсивного прояву тектонічних процесів в ранньому палеозої. В геосинкліналях проявляється складчастими деформаціями, а на платформах – активізацією розломно-блокової тектоніки.

3) Герцинський (375...220 млн. р. тому). Це одна з найактивніших в історії Землі деформацій земної кори, що відбувалася з девонського періоду до початку тріасового періоду.

4) Кіммерійський (220...80 млн. р. тому). Це тектонічно активна епоха планетарних деформацій земної кори в ранньому і середньому мезозої.

5) Альпійський (від 80 млн. р. тому). Це наймолодша за геологічним віком і одна з найбільш тектонічно активних епох планетарних деформацій земної кори. Вперше проявляється після завершення кіммерійської епохи в крейдяному періоді і вважається незавершеною до цього часу.

Класифікація складчастих утворень основана на механізмі їх формування і виділяються наступні типи складчастості:

1) Глибова складчастість є відображенням в заляганні поверхневих пластів вертикальних рухів глибинних глиб земної кори. Звичайна форма таких складок – коробчата. В потужних пластичних товщах коробчата форма складки вверх по розрізі може розм’якати, переходячи в куполоподібну. В складчастих зонах цей тип складчастості широко розповсюджений і утворює фон для других типів.

2) Складчастість нагнітання виникає в результаті пошарового перетікання пластичних порід (глин, гіпсу, кам’яної солі), які відтікають з одних місць і накопичуються в інших, утворюючи в останніх ядра нагнітання або витікання. Основною причиною переміщення пластичного матеріалу є нерівномірне навантаження зверху, що обумовлено частіше всього наявністю розривів в покриваючій товщі. Частіше всього ця форма складчастості буває розвинута в передових прогинах і на зануреннях великих антикліноріїв.

3) Складчастість глибинна або метаморфічна, грає дуже велику роль в глибоких частинах складчастих зон. Вона зв’язана з процесами в спливання всередині пластичних покриваючих товщ тіл гранітних, граніто - гнейсових або магматичних куполів, а також куполів чи валів, що складені метаморфічними сланцями. В процесі гранітування і регіонального метаморфізму щільність порід, внаслідок насичення їх газами і порами, зменшується, що сприяє їх в спливанню

4) Складчастість загального зім’яття виникає в результаті горизонтального зтискання в земній корі. Причини, які викликають цю складчастість вузько місцеві: а) гравітаційне сповзання порід по схилам тектонічного підняття; б) розсуваючи дія на навколишні породи глибинної складчастості або складчастості нагнітання; в) горизонтальний тиск на навколишні породи розповзаючої під дією сили тяжіння верхньої частини відносно піднятого блоку земної кори.

З точки зору походження гір розрізняють три основні групи:

1) Тектонічні. Під тектонічними гірськими системами в подальшому будуть розумітись такі гори, які виникли в результаті описаних вище складчастих або глибових деформацій земної поверхні при орогенічних процесах.

2) Вулканічні. Вулканічні утворення формуються завдяки акумуляції рідких і твердих продуктів навколо еруптивних центрів, які частіше всього бувають представлені ізольованими вулканічними конусами, що піднімаються іноді серед абсолютно рівних просторів, які складені з поверхні невулканічними відкладами.

3) Ерозійні. Щодо ерозійних гір, то під ними розуміються сильно розчленовані постійними і періодичними річками високі плато, які складені потужними товщами недислокованих осадових порід, які представляли спочатку абсолютно рівні простори столового типу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: