Повертається до Сореля

Я вся – безмежна любов до вас. Слово «любов» навіть занадто слабке. Я відчуваю до вас те, що мусила б відчувати хіба до Бога – тут усе – благоговіння, любов, покора…Справді, я не знаю, яке дивне почуття ви збуджуєте у мені…

Сорель. Я зрозумів, що нікого не кохав, крім вас. З вами я був щасливий по – справжньому. Кохання до вас – справжнє диво…

Вчитель. Можна по- різному оцінювати поведінку пані де Реналь. Надамо слово автору, пану Стендалю.

Стендаль. Мій роман «Червоне і чорне» - це панорамна картина суспільного життя Франції за доби Реставрації. Епіграфом до роману я взяв слова Дантона «Правда, гірка правда!» Для мене важливо одне – картина людського серця. Я вважаю, що причина трагічних доль приховані в самій дійсності. Трагедія моїх героїв обумовлена протистоянням особистості суспільству та особистим моральним вибором шляху у житті. Роман має трагічний фінал – пані де Реналь, після страти коханого, не робила замаху на своє життя, але через три дні після смерті Жульєна Сореля померла, обнімаючи своїх дітей… Правда життя є гіркою, а щастя, яке не має майбутнього, стає ілюзією.

Вчитель. З трьох історій кохання тільки одна закінчилась щасливо. Хіба могли знати Евеліна Ганська і Оноре де Бальзак, що наприкінці життя таки зможуть поєднати свої долі. Пані Евеліно, чи варто було все життя кохати того, хто міг би ніколи і не стати вашим чоловіком?

Ганська. Ні, я справді не шкодую ні за чим, не докоряю собі ні за що. Мало жінок мали таке щастя, яке мала я – бути другом, порадником, єдиною любов’ю людини, яка завжди вважатиметься одним з найбільших письменників свого часу. І я можу тільки пишатися тим, що була його натхненням, утіхою, підтримкою.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: