Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Визначення калію і натрію в біологічних рідинах методом полум’яної фотометрії




Мета роботи: вивчити особливості обміну води і мінеральних речовин в організмі, засвоїти методики визначення натрію і калію в біологічних рідинах.

Питання для самопідготовки:

1. Водяні сектори.

2. Основні макро- і мікроелементи.

3. Обмін води.

4. Обмін мінеральних речовин.

5. Взаємозв'язок обміну води та мінеральних речовин.

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Біологічна роль води

Вода – найпоширеніша сполука в живих організмах. Вона становить близько 75 % біомаси Землі. В організмі людини вміст води залежить від віку. Так, у чотиримісячних ембріонів міститься 94 % води, у новонароджених – 70-75 %, у дорослої людини – близько 65 %, а у старечому віці її вміст знижується до 45 %. У різних органах і тканинах дорослої людини вміст води нерівномірний і становить 70-85 %. Винятком є кісткова і жирова тканини, які містять менше 30 % води, та біологічні рідини (плазма крові, лімфа, ліквор, травні соки, сеча, сльози тощо) – більше 90 %. Отже, вода є основним середовищем для перебігу життєво важливих фізико-хімічних і біохімічних процесів.

Важливі й різноманітні функції води в живих організмах зумовлені дипольною природою молекул води. У рідкому стані вода складається із скупчень (кластерів) молекул, зв'язаних одна з одною водневими зв'язками. Поодинокий водневий зв'язок – це досить слабкий зв'язок, але завдяки своїй численності вони визначають унікальні фізичні й хімічні властивості води, які, у свою чергу, використані живими організмами для реалізації деяких процесів життєдіяльності. Так, висока теплота випаровування води (0,54 ккал/г) забезпечує один із механізмів терморегуляції – тепловіддачу шляхом випаровування поту. А висока теплоємність води дозволяє організму підтримувати відносно постійну температуру тіла при значних коливаннях температури повітря.

Висока діелектрична стала полярних молекул води і сильно виражена здатність їх утворювати водневі зв'язки роблять воду універсальним розчинником. Навколо розчинених частинок іонів і молекул утворюється гідратна оболонка. Гідратація біомолекул забезпечує разом з іншими факторами їх просторову структуру. Білки, фосфоліпіди, нуклеїнові кислоти утворюють у водних розчинах структури, в яких гідрофобні неполярні групи ізольовані від водної фази, а на поверхні знаходяться гідрофільні групи, що взаємодіють із молекулами води. З цим і пов'язана просторова організація надмолекулярних структур, зокрема ліпопротеїнових міцел, мембран, клітинних органел. Таким чином, вода забезпечує структуру білків, нуклеїнових кислот, ліпопротеїнів та надмолекулярних міцел (мембран і органел). При значному відхиленні вмісту води у тканинах від норми порушується функціонування органел, зокрема процес окислювального фосфорилювання в мітохондріях, синтез білків на рибосомах. Завдяки гідратації іонів і молекул частина води в організмі знаходиться у зв'язаному стані. Гідратна (імобільна) вода не проявляє властивостей розчинника.

Вода як розчинник забезпечує транспорт речовин в організмі, дисоціацію і, тим самим, активацію ряду біомолекул, є середовищем для перебігу більшості ферментативних реакцій. Крім того, вода безпосередньо служить субстратом в реакціях гідролізу і гідратації, утворюється в процесі тканинного дихання при окисненні вуглеводів, жирів чи амінокислот. Цю воду називають ендогенною або метаболічною. При повному окисненні до кінцевих продуктів 100 г вуглеводів вивільняється 55,6 мл води, 100 г білків – 41,3 мл, а 100 г жирів – 107,1 мл. За добу в організмі людини утворюється 300-400 мл ендогенної води.

Вода, що надходить в організм з продуктами харчування (з першими і другими стравами, напоями), складає так звану екзогенну воду. Потреба в екзогенній воді для дорослої людини становить в середньому 40 г/кг маси тіла. Дітям її потрібно в 3 рази більше. Всмоктування екзогенної води відбувається в тонкому кишечнику. Звідси вона потрапляє через ворітну вену в печінку. Частина її тут затримується, а решта кров'ю розноситься до різних органів і тканин. Частина води надходить у кишечник із травними соками, значна кількість її зворотно абсорбується в товстих кишках. Між кров'ю, органами і тканинами існує постійний динамічний обмін водою. Вміст води в тканинах знаходиться у прямій залежності від рівня інтенсивності обміну речовин. Залежно від різниці між кількістю води, що надходить, і кількістю виділеної води, розрізня­ють позитивний, негативний і нульовий баланс води.

Розподіл води та електролітів в організмі

Близько 2/3 води в організмі людини знаходиться всередині клітин, а 1/3 – позаклітинна вода, яка, в свою чергу, поділяється на міжклітинну (інтерстиціальну) рідину (25 % всієї воду) та води плазми крові і спеціалізованих позаклітинних рідин (рис. 6). Вода вільно проходить через клітинні мембрани і розподіл її між клітинами та міжклітинним простором визначається осмотичними та гідростатичними силами.

За електролітним складом, внутрішньо- і позаклітинні рідини організму значно відрізняються (табл. 9).

Головним катіоном плазми крові і міжклітинної рідини є Na+, а внутрішньоклітинна концентрація його приблизно у 15 раз менша. Концентрація К+ всередині клітини в 30-40 разів більша, ніж у позаклітинній рідині. Рівень Mg2+ приблизно у 15 раз вищий у внутрішньоклітинній рідині. Концентрація іонів Са2+ в цитоплазмі клітин у стані спокою дорівнює тільки 10-7 моль/л, тобто на декілька порядків менша, ніж у позаклітинній рідині. Для того, щоб підтримувати ці градієнти концентрації іонів, затрачається велика кількість енергії.

Рис. 6. Розподіл води в організмі.

 

У плазматичній мембрані більшості клітин знаходяться транспортні АТФази, які за рахунок енергії гідролізу АТФ переносять катіони проти градієнта концентрації. Серед аніонів у позаклітинній рідині переважають хлориди і гідрокарбонати, а всередині клітини – фосфати і білки. Електронейтральність середовищ забезпечується рівністю сумарних кількостей катіонів і аніонів.

Таблиця 9

Електролітний склад рідин організму людини

Електроліти Плазма крові, ммоль/л Міжклітинна рідина, ммоль/л Внутрішньоклітинна рідина, ммоль/л
Натрій 130-150
Калій 4-5
Кальцій 2,2-2,7 1,3 ≤10-4
Магній 0,7-1,5 0,8
Хлорид 95-105
Гідрокарбонати 24-30 25-30
Фосфати 1,2-2,2
Сульфати 0,5 0,5
Органічні аніони  
Білок, г/л 60-85

 

Електролітний (іонний) склад, рН і осмотичний тиск є основними параметрами рідин організму, які підтримуються постійними за допомогою регуляторних механізмів, а при їх відхиленні за межі фізіологічної норми розвиваються патологічні зміни в організмі.

Регуляція водно-сольового обміну

Вода і солі надходять в організм із їжею і напоями. Незважаючи на значні щоденні коливання надходження, в нормі об'єм рідини і концентрація електролітів (Na+, К+, Cl-, Са2+, Mg2+) утримуються у сталих межах. Підтримка водно-сольового гомеостазу залежить від рівноваги між надходженням і виділенням. У звичайних умовах здорова доросла людина втрачає за добу близько 1,5 л води із сечею, 100-200 мл – із фекаліями, 250-500 мл – через легені, 300-500 мл – з потом. Виведення перевищує надходження на величину ендогенного утворення води (0,3-0,4 л). Із звичайним раціоном потрапляє 100-200 ммоль натрію і хлориду, 80-120 ммоль калію і стільки ж виділяється, головним чином, із сечею (табл. 10).

Таблиця 10

Добовий кругообіг води і електролітів у тілі людини

Джерела води Вода, мл/добу Na+, мекв/добу К+, мекв/добу
Надходження
Питво - -
Їжа
Метаболічна вода - -
Всього: - -
Виділення
Сеча 130-260 30-100
Видихування повітря 250-500 - -
Піт 300-500
Фекалії 100-200 1,5
Всього - -
Кругообіг у харчотравній системі
Слина 500-1500
Шлунковий сік 1500-3000 - -
Панкреатичний сік 300-1500 - -
Жовч 250-1100 - -
Кишковий сік 250-3000 - -

 

Основну роль у забезпеченні балансу води й електролітів відіграє регуляція виведення їх через нирки, яку здійснюють гормони вазопресин, альдостерон і натрійуретичний гормон передсердь. Вазопресин (інакше антидіуретичний гормон) виділяється при підвищенні осмотичного тиску позаклітинної рідини і збільшує швидкість реабсорбції води у дистальних звивистих канальцях нефрону. Виділяється висококонцентрована сеча. Крім того, градієнт осмотичного тиску на мембрані клітин гіпоталамічного центру зумовлює відчуття спраги і збільшення споживання води. У результаті відновлюється нормальна осмолярність позаклітинної рідини.

При зниженій осмолярності позаклітинної рідини альдостерон стимулює реабсорбцію іонів натрію епітеліальними клітинами дистальних відділів нефрону в обмін на іони калію чи водню. Альдостерон також викликає затримку Na+ і втрату К+ у слинних і потових залозах, слизовій оболонці дистальних відділів товстої кишки. Синтез і секреція альдостерону корою надниркових залоз регулюється рядом факторів. Основною є ренін-ангіотензинова система, яка реагує на об'єм циркулюючої крові. Знижений нирковий кровообіг запускає секрецію нирками реніну, що призводить до утворення ангіотензину II, який, у свою чергу, стимулює секрецію альдостерону і звуження судин. Затримка натрію сприяє затримці води і зростанню об'єму циркулюючої крові.

Гальмує реабсорбцію натрію у ниркових канальцях натрійуретичний гормон передсердь, який утворюється і секретується в кров у відповідь на збільшення об'єму плазми крові, підвищення артеріального тиску. Внаслідок підвищеного виділення з організму натрію і води об'єм циркулюючої крові зменшується, артеріальний тиск знижується.

Якщо порушується нормальне функціонування гомеостатичних механізмів, виникають клінічні прояви змін осмотичного тиску і об'єму рідини в організмі.

Порушення обміну води і натрію

Порушення водного обміну викликають зміни якісного і кількісного співвідношення внутрішньоклітинного і позаклітинного водного середовища організму. Зміни обміну води тісно пов'язані з порушеннями електролітного обміну, зокрема натрію і хлору. У випадку затримки води в організмі або переважання надходження її над виведенням має місце позитивний водний баланс. Він супроводжується гідратацією тканин. Підвищення виділення води з організму (негативний водний баланс) викликає дегідратацію тканин, зневоднення організму. Як гіпергідратація, так і дегідратація можуть бути позаклітинні, внутрішньоклітинні й змішані.

Мінеральні речовини

Крім органічних речовин (білки, вуглеводи, нуклеїнові кислоти тощо), до складу тіла тварин і людини входять і неорганічні речовини. З усіх неорганічних речовин в організмі людини найбільше знаходиться води (65 %). Усі решта мінеральні речовини складають 5-6 % маси тіла. Частина мінеральних речовин знаходиться в розчинному стані у біологічних рідинах (електроліти) і відповідає за підтримку гомеостазу внутрішнього середовища. Інші утворюють сполуки з біомакромолекулярними та низькомолекулярними речовинами і в їх складі беруть участь у здійсненні різноманітних функцій клітин і тканин.

В організмі людини і тварин відкрито понад 75 хімічних елементів. Шість із них – вуглець, водень, азот, кисень, фосфор і сірка – входять до складу вуглеводів, ліпідів, білків, нуклеїнових кислот. Ці елементи називають органогенними.

Серед неорганічних елементів близько 20 є життєво необхідними (есенціальними) для людини, оскільки при їх дефіциті внаслідок неадекватності харчування чи надмірних втрат розвиваються захворювання. Неорганічні елементи поділяють на 2 групи: макроелементи і мікроелементи. Щоденна потреба в макроелементах перевищує 100 мг/добу, а для мікроелементів складає декілька міліграмів або мікрограмів. До макроелементів належать: натрій, калій, кальцій, магній, хлор. Основна маса їх в організмі знаходиться в тканинах у формі іонів та мінеральних солей. Частина фосфору також знаходиться у вигляді мінеральних солей. Вміст макроелементів в організмі вищий ніж 0,01 % від маси тіла.

Біологічна роль натрію і калію

Біологічні функції натрію і калію тісно взаємопов'язані. Наявність градієнтів концентрації їх між клітиною і міжклітинним простором зумовлює поляризацію мембран клітин (мембранний потенціал спокою) і виникнення під час збудження потенціалу дії. Таким чином, іони Na+ i K+ відповідають за проведення нервових імпульсів, скорочення м'язів. У тканинах, які не здатні збуджуватись та проводити імпульси, електрохімічні градієнти Na+ i K+ використовуються для регуляції об'єму клітин, для вторинного активного транспорту інших іонів, глюкози, амінокислот.

Обидва катіони відіграють важливу роль в осморегуляції, розподілі води в організмі, у складі буферних систем беруть участь в регуляції кислотно-лужної рівноваги.

Іони К+ активують всередині клітин значну кількість ферментів. В основному це ферменти, які каталізують реакції переносу фосфорних груп (кінази), реакції гідролізу (фосфатази) тощо. Показано, що іон К+, приєднуючись до алостеричного центру ферментів, стабілізує їх активну конформацію. У деяких випадках іон К+ зв'язується з активним центром ферментів і сприяє утворенню каталітично активної форми фермент-субстратного комплексу.

У процесі життєдіяльності клітин, при переході із стану спокою до поділу і під час клітинного циклу спостерігаються істотні зміни внутрішньоклітинного вмісту іонів Na+ i K+. Імовірно, що зміна співвідношень Na+/K+ відіграє важливу роль у регуляції процесів синтезу ДНК, РНК і білків на певних стадіях клітинного циклу.

Вміст натрію і калію в організмі дорослої людини складає 3000-4000 ммоль. Щоденно в організм надходить із їжею 2-4 г калію і до 5 г натрію. Цієї кількості достатньо для покриття потреби у даних елементах. Багато людей споживає значно більше натрію в складі кухонної солі, що сприяє розвиткові гіпертонії. Регуляція і порушення обміну натрію розглянуті вище.

Обмін калію. Від загальної кількості калію, що є в організмі людини, тільки до 2 % знаходиться у позаклітинній рідині. Завдяки великим резервам іонів калію у клітинах концентрація його в плазмі крові, на відміну від вмісту іонів натрію, лише деякою мірою залежить від змін водного балансу. Понад 85 % калію виводиться із сечею, решта – з калом. Тому підтримання кількості калію в організмі людини залежить від регуляції виділення його нирками. Із первинної сечі переважна частина калію реабсорбується у проксимальному відділі ниркових канальців і петлі Генлі, а в дистальному відділі канальців К+ секретується в обмін на іони Na+. Саме останній процес контролюється альдостероном. Нирковий механізм регуляції ефективно попереджує гіперкаліємію, проте менш ефективний в умовах гіпокаліємії. Так, при надмірному надходженні К+ в організм чи вивільненні із клітини внаслідок ушкодження тканин кора надниркових залоз викидає альдостерон і екскреція калію із сечею швидко зростає, забезпечуючи рівновагу. Коли ж надходження калію недостатнє, виділення його нирками поступово знижується до 10-20 ммоль на добу, але ця незначна втрата разом зі щоденним виведенням 8-10 ммоль/л калію через кишечник поступово призводить до виснаження резервів його в організмі і гіпокаліємії.

Підвищене виведення К+ з сечею може спостерігатись при деяких ниркових хворобах, гіперальдостеронізмі, метаболічному ацидозі, алкалозі, дії деяких медикаментів. Частою причиною гіпокаліємії є надмірна втрата через ШКТ (при блюванні, діареї, норицях). Дефіцит калію в організмі зумовлює зміни трансмембранного потенціалу клітин і проявляється загальною м'язовою слабкістю, аритміями, апатією, ослабленням сухожильних рефлексів. Подібні клінічні ознаки розвиваються і при гіперкаліємії, причинами якої є вивільнення К+ із клітин при ушкодженні тканин і порушення виділення його із сечею. При різко вираженій гіперкаліємії (понад 7,5-10 ммоль/л) настає зупинка серця. Як гіперкаліємія, так і гіпокаліємія викликають типові зміни ЕКГ.

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Практичне значення роботи:визначення натрію і калію методами полум’яної фотометрії дає змогу оцінити водний баланс в організмі, адже їх біологічна роль міститься в підтримці осмотичного тиску, кислотно-основного стану, оскільки вони входять до складу буферних систем крові.

1. Визначення калію в біологічних рідинах методом полум’яної фотометрії

Матеріали і реактиви: основні калібрувальні розчини для визначення калію в плазмі (сироватці), спинномозковій рідині, ексудатах, транссудатах, шлунковому вмісті, еритроцитах; гепарин (антикоагулянт).

Устаткування: полум’яний фотометр; компресор; балони з пропаном або іншим газом.

Принцип методу: розпилену у повітрі біологічну рідину вводять в газову суміш з високою температурою, що горить. В цих умовах багато елементів мають характерні для них спектри випускання. Концентрація досліджуваного електроліту пропорціональна інтенсивності відповідної ділянки спектру випускання полум’я, що реєструється приладом.

Хід роботи:

Підготовка матеріалу до визначення.

Плазма або сироватка. Кров центрифугують впродовж 15 хвилин при 3000 об/хв. Плазму (сироватку) обережно відсмоктують і розводять дистильованою водою 1:10. Відокремити плазму (сироватку) від еритроцитів слід не пізніше ніж через 1 годину після взяття крові.

Спинномозкову рідину, ексудат, транссудат розводять дистильованою водою 1:10.

Шлунковий вміст заздалегідь розводять дистильованою водою 1:50, а потім здійснюють розведення дистильованою водою 1:10.

Еритроцити. Гепаринізовану кров центрифугують впродовж 30 хвилин при 3000 об/хв. Потім плазму з верхнім шаром еритроцитів відсмоктують. Еритроцити набирають піпеткою з нижньої частини пробірки, гемолізують дистильованою водою, тобто розводять дистильованою водою у співвідношенні 1:260.

Сеча. Збирають добову сечу, вимірюють її кількість. Невелику кількість сечі центрифугують, розводять дистильованою водою 1:200.

При ввімкненні приладу спочатку пропускають стиснуте повітря, потом пропан. В бюкси діаметром 10-15 мм вносять відповідним чином приготовлену біологічну рідину і робочі калібрувальні розчини. Дослідження починають з налаштування приладу. Для цього калібрувальні робочі розчини вводять в газову суміш полум’яного фотометра, що горить, і налаштовують показання гальванометра (цифрового індикатора) у відповідності з калібрувальним графіком. Потім розпилюють розчини досліджуваних біологічних рідин. До і після кожного визначення розпилюють дистильовану воду для видалення слідів іонів. В ході визначення декілька разів перевіряють роботу приладу за допомогою одного з калібрувальних розчинів. Після закінчення досліджень прилад промивають впродовж 20 хвилин дистильованою водою.

Розрахунокздійснюють за калібрувальним графіком.

Побудова калібрувального графіку.З основних калібрувальних розчинів готують робочі розчини, як вказано в таблицях.

Таблиця 11

Робочі калібрувальні розчини для визначення калію в плазмі (сироватці) спинномозковій рідині, транссудаті ексудаті, шлунковому вмісті

Основні калібрувальні розчини (мл) Дистильована вода, мл Концентрація калію в калібрувальній пробі, ммоль/л
КС1 NaCl СаСО3
0,6 16,5 0,2 82,7 3,08
0,8 16,5 0,4 82,3 4,10
1,0 16,5 0,5 82,0 5,12
1,2 16,5 0,6 81,7 6,15
1,4 16,5 0,8 81,3 7,18

 

Таблиця 12

Робочі калібрувальні розчини для визначення калію в еритроцитах

Основний калібрувальний розчин КС, мл Дистильована вода, мл Концентрація калію
в калібрувальній пробі, ммоль/л в еритроцитах ммоль/л
1,0 до 100 0,256 66,6
1,1 до 100 0,282 73,3
1,2 до 100 0,307 80,0
1,3 до 100 0,333 86,6
1,4 до 100 0,359 93,3
1,5 до 100 0,384 100,0
1,6 до 100 0,412 106,6

 

Таблиця 13

Робочі калібрувальні розчини для визначення калію в сечі

Основний стандартний розчин KCl, мл Основний стандартний розчин NaCl, мл Н2О до 100 мл Концентрація калію
в стандартному розчині, мг/100 мл з врахуванням розведення сечі 1:200,
мг/100 мл ммоль/л
0,2 1,75 98,05 0,2 10,2
0,5 1,75 97,75 0,5 25,6
1,0 1,75 97,25 1,0 51,2
1,5 1,75 96,75 1,5 76,8
2,0 1,75 96,25 2,0 102,4

 

Робочі калібрувальні розчини оброблюють як дослідні проби і за отриманими даними будують калібрувальний графік.

Нормальні величини.Вміст калію: плазма – 3,44-5,3 ммоль/л; еритроцити – 77,8-95,7 ммоль/л; сеча – 80-100 ммоль/л; шлунковий вміст – 5,6-35,3 ммоль/л.

Відтворюваність.Коефіцієнт варіації 2%, допустима погрішність визначення 0,5 ммоль/л.

2. Визначення натрію в біологічних рідинах методом полум’яної фотометрії

Матеріали і реактиви: ті ж.

Устаткування: те ж.

Принцип методу:той же.

Хід роботи:

Підготовка матеріалу до визначення здійснюється так же, як при визначенні калію, за винятком того, що сироватку розводять 1:100, а еритроцити гемолізують дистильованою водою у співвідношенні 1:26. Хід визначення той же, що і при визначенні в біологічних рідинах калію.

Розрахунокздійснюється за калібрувальним графіком.

Побудова калібрувального графіку.З основних калібрувальних розчинів готують робочі розчини, як вказано в таблицях.

 

Таблиця 14

Робочі калібрувальні розчини для визначення натрію в плазмі (сироватці), спинномозковій рідині, транссудаті, ексудаті, шлунковому вмісті

Основний калібрувальний розчин NaCl, мл Дистильована вода, мл Концентрація натрію в калібрувальній пробі, ммоль/л
2,6 97,4 113,0
2,8 97,2 121,7
3,0 97,0 130,4
3,4 96,6 147,8
3,8 96,2 165,3
4,0 96,0 175,3
4,2 95,8 182,6

 

Таблиця 15

Робочі калібрувальні розчини для визначення натрію в еритроцитах

Основні калібрувальні розчини Дистильована вода, мл Концентрація калію
NaCl, мл KCl, мл в калібрувальній пробі, ммоль/л в еритроцитах ммоль/л
0,4 до 100 0,174 4.52
0,5 до 100 0,217 5,65
1,0 до 100 0,434 11,3
1,5 до 100 0,652 16,9
2,0 до 100 0,869 22,6
2,5 до 100 1,086 28,2

 

Таблиця 16

Робочі калібрувальні розчини для визначення натрію в сечі

Основний стандартний розчин NaCl, мл Основний стандартний розчин КС1, мл Н2О до 100 мл Концентрація натрію
в стандартному розчині, мг/100 мл з урахуванням розведення сечі 1:200,
мг/100 мл ммоль/л
0,2 1,0 98,8 0,2 17,4
0,5 1,0 98,5 0,5 43,0
1,0 1,0 98,0 1,0 87,0
2,0 1,0 97,0 2,0 174,0
3,0 1,0 96,0 3,0 261,0
4,0 1,0 95,0 4,0 348,0

 

Робочі калібрувальні розчини обробляють як дослідні проби і за отриманими даними будують калібрувальний графік.

Нормальні величини.Вміст натрію: плазма – 130,5-156,6 ммоль/л; еритроцити – 13,48-21,75 ммоль/л; сеча – 320-340 ммоль/л; шлунковий вміст – 31,3-189,3 ммоль/л.

Відтворюваність.Коефіцієнт варіації 2%, допустима погрішність визначення 4 ммоль/л.

 

Зробити висновки.

 

Контрольні питання:

1. Біологічна роль води

2. Розподіл води та електролітів в організмі

3. Регуляція водно-сольового обміну

4. Порушення обміну води і натрію

5. Мінеральні речовини

6. Біологічна роль натрію і калію

7. Обмін калію


ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ № 12






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2020 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных