Мусульмани в Україні

Сучасна Україна належить до групи європейських країн, які мають власне корінне мусульманське населення. Поширення ісламу на українських землях – це закономірний процес, обумовлений розміщенням України на рубежі великих цивілізацій – мусульманської і християнської, а також складним етнічним складом її населення, частина якого сповідує іслам. Іслам на теренах України нараховує більш ніж тисячолітню історію. Першими мусульманами, які систематично жили або кочували землями нинішньої України, були степовики (поховання пращурів осетинів-алан за мусульманським обрядом археологи датують VII-VIII століттями).

Водночас неможливо однозначно вказати дати розповсюдження ісламу в Україні. Ісламізація частини населення України у загальноісторичній перспективі виглядає як поступовий, поволі наростаючий процес. Проте у порівнянні з процесом ісламізації Середньої Азії, Закавказзя і Північного Кавказу поширення ісламу в Україні мало дещо інший характер стосовно місцевих етносів. Тут іслам відіграв значну роль як фактор етнічного самозбереження кримськотатарського і булгарського (волзькі татари) народів.

Історично існували два основних шляхи просування ісламу в Україну: східний (Булгарстан, Північний Кавказ) та південний (Крим і Туреччина). У наш час зростає релігійно-культурний вплив Туреччини, Ісламської Республіки Іран та низки арабських країн, що розвивають співпрацю з незалежною Україною.

Нині іслам розповсюджений на всій території України, а не лише у місцях компактного проживання мусульман. Мусульмани України не мають єдиного координаційного центру, на сьогодні офіційно діють п’ять зареєстрованих центрів: Духовне Управління мусульман Криму (ДУМК), Духовне Управління мусульман України (ДУМУ), Духовний Центр мусульман України (ДЦМУ), Релігійне управління незалежних мусульманських громад України “Київський муфтіят” та Духовне Управління мусульман України “УММА”. Наявність такої кількості духовних центрів обумовлена етнічним складом останніх, адже їх можна охарактеризувати так: ДУМК – кримські татари, ДУМУ – кавказці (дагестанці, чеченці тощо), кримські та поволзькі татари, пакистанці, афганці, араби (ліванці, тунісці тощо), етнічні росіяни та українці, ДЦМУ – поволзькі татари, “Київський муфтіят” – казанські та поволзькі татари, ДУМУ “УММА” – араби (палестинці, йорданці тощо), узбеки та етнічні українці й росіяни. Українські мусульмани об’єднані у 1135 зареєстрованих та незареєстрованих релігійних громад у різних областях країни. Це здебільшого суніти ханіфітського напряму. Слід зазначити, що чисельність мусульман в Україні є об’єктом певних маніпуляцій, оскільки точні підрахунки не проводилися, а тому навіть в науковій літературі можна зустріти цифри від 90 тисяч до 2 млн. осіб.

Окрім перерахованих вище мусульманських духовних центрів, ще існує значна кількість громадських організацій, які несуть іслам в українське суспільство.

Духовне управління мусульман Криму (ДУМК) – центральний органмусульман Криму, утворений 31 серпня 1992 р. на базі Кадіату-мухтасибату, який існував у Криму з 1991 р. Очолює ДУМК з 1999 року муфтій хаджі Еміралі Аблаєва (переобирався в 2004 р. і 2008 р.). Муфтіят в складі муфтія, його замісників і представника Меджлісу кримсько-татарського народу обирається з’їздом мусульман Криму один раз в чотири роки. ДУМК є найбільшим з духовно-адміністративних центрів мусульман України. ДУМК виконує культові, просвітницькі функції, допомагає у створенні нових громад, встановлює міжнародні зв’язки з одновірцями, започатковує навчальні заклади і благодійницькі установи, видає газету “Хідаєт” та має веб-сайт в Інтернеті (http://www.qirimmuftiyat.org.ua/ ).

Духовне управління мусульман України (ДУМУ) — офіційна організація мусульман України. ДУМУ було зареєстровано 9 вересня 1992 р. Очолює ДУМУ шейх Ахмед Тамім. Вищим органом ДУМУ є З’їзд мусульман України, на якому обирається Президія ДУМУ та його голова. Головні напрямки діяльності ДУМУ — релігійне просвітництво та протидія екстремістським ісламістським течіям. Окрім того, іншими напрямками є соціальна діяльність, забезпечення релігійних потреб віруючих та допомога при вирішенні питань про виділення ділянок для будівництва релігійних споруд та мусульманських поховань. ДУМУ веде активну зовнішню діяльність, приймає активну участь у міжнародних наукових та ісламських конференціях. Є членом “Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій”. З 1993 року при ДУМУ працює Ісламський Університет, а також Центр досліджень і перекладів та видавництво “Аль-Іршад”. ДУМУ має своє друковане видання — релігійно-просвітницьку газету “Мінарет” та веб-сайт в Інтернеті (http://www.islamyat.org/).

Духовний центр мусульман України (ДЦМУ) – центральний органмусульманських громад, які підпорядковані Президії ДЦМУ, виник на базі Незалежного духовного управління мусульман України, зареєстрованого у 1994 р. ДЦМУ координує діяльність мусульманських громад у Вінницькій, Донецькій, Луганській, Харківській областях.З 2005 р. муфтієм та головою Ради імамів ДЦМУ став Руслан Абдікєєв. Керівний орган ДЦМУ розміщений у м. Донецьк. На базі ДЦМУ існує Донецький обласний культурний центр ісламу та Український ісламський університет. В 1997 р. при ДЦМУ була заснована Партія мусульман України, яка у 2006 р. увійшла в склад Партії регіонів.

Київський муфтіят –релігійне управління незалежних мусульманських громад України. Зареєстровано 5 липня 2007 року. Ця організація виросла з “Об’єднання незалежних мусульманських громад міста Києва” і є релігійною організацією, що добровільно об’єднує незалежні мусульманські громади ханафітського мазхабу та інші релігійні мусульманські організації, утворені з метою спільного задоволення релігійних потреб мусульман. Голова президіуму Київського муфтіяту – Канафія Хуснутдінов, також він є ректором Київського ісламського університету. Імам Київського муфтіяту Ільдар хазрат Хузін. Основні цілі Муфтіяту: відправи релігійних ритуалів та потреб мусульман; відродження та впровадження у побут мусульманських культурних та історичних цінностей і традицій; організація конференцій, семінарів, бібліотек, фото-та відеотек з метою ознайомлення мусульман м. Києва з основами ісламу; організація добродійності; створення умов для проведення мусульманських релігійних обрядів (будівництво мечетей, організація паломництва тощо); видання газет, журналів, книг, аудіо-,відеокасет, які висвітлюють питання духовного життя мусульман Київського муфтіяту.; встановлення дружніх зв’язків з громадами та парафіями інших конфесій України та зарубіжжя; організація догляду за мусульманськими похованнями, ділянками та кладовищами, допомога у проведенні похорону за мусульманським обрядом. Має власний журнал “Украина и исламский мир” і сайт в Інтернеті (http://kievmuftiyat.wordpress.com/ ).

Духовне управління мусульман України “УММА” (ДУМУ “УММА”) – центральний органмусульманських громад, здійснює свою діяльність відповідно до доктрини ісламу сунітського напрямку, зареєстрований 11 вересня 2008 року. Найвищий керівний орган ДУМУ “УММА” – Загальні збори, на яких обирається муфтій і правління (рада імамів) в кількості 7 осіб (6 імамів та муфтій), муфтій та правління обирається на термін 2 роки. Головною метою ДУМУ “УММА” є координація дій та забезпечення необхідних умов для віросповідання і проповідування ісламу сунітського толку. Серед цілей ДУМУ “УММА”: відродження культурних та історичних ісламських цінностей і традицій, організація навчання у духовних закладах, видавнича діяльність тощо. ДУМУ “УММА” прагне налагодити діалог і співпрацю з всіма громадами та духовними управліннями мусульман, які сповідують іслам сунітського напрямку. ДУМУ “УММА” координує діяльність мусульманських громад у 14 регіонах України: Києва, Донецька, Запоріжжя, Одеси, Сімферополя, Чернівців, Вінниці, Полтави, Харкова і Стаханова (Луганська обл.), Луганська, Дніпропетровська, Сніжного та Костянтинівки. Більшість громад складають етнічні українці, проте метою є робота з усією мусульманською громадою України.Голова правління ДУМУ “УММА” – Ігор Карпішин, муфтій Саід Ісмагілов. ДУМУ має своє друковане видання — релігійно-просвітницьку газету “Умма” та веб-сайт в Інтернеті

Ислам

Іслам - наймолодша з світових релігій. Зародився він на південному заході Аравійського півострова на початку VII в. у Хиджазе серед племен Західної Аравії. Засновник - пророк Мухаммед, який народився в мецці в 570 р. (помер в 632г.). Створена ним община стала основою державної освіти, що сформувалася згодом, - Арабського халіфату. Приблизно в той же час в ісламі відбулося формування двох основних течій - суннізма і шиїзму.

Мусульмани сповідають, що "немає ніякого божества, окрім аллаха, а Мухаммед - пророк аллаха", - свідоцтво (шахаду), характерне виключно для представників ісламу. Аллах - ім'я Бога мусульман. Слово "іслам" в перекладі з арабського означає "покірність", "служіння". Іслам часто називають мусульманством (від арабського "муслім" - "той, хто підкоряється"). Підкоряється мусульманин волі аллаха, відкритій людям через Мухаммеда.

Згідно вірі мусульман, аллах передав Мухаммеду через ангела "Коран" - священне писання мусульман. Мусульмани визнають частину Біблії (закон Мойсея, псалми Давида і Інжіл (т.е. Новий Заповіт)), але вважають, що одкровення Мухаммеда перевершує і вбирає в себе всі попередні одкровення. У випадках суперечності Корану Біблії за істинне береться виклад Корану.

Коран складається з 114 одкровень (сур). Сури розташовані в порядку зростання їх довжини, причому хронологічна послідовність подій, що описуються в Корані, не дотримується. Крім Корану, джерелом віровчення є Сунна - розповіді об життя Мухаммеда і його вислови у вигляді хадісов (оповідей).

В даний час іслам роздільний на декілька течій. Велика частина мусульман миру належить до суннітам (від слова "сунна"). Зокрема, до них відносяться близько 90% мусульман Близького Сходу. Сунніти дотримуються достатньо помірних поглядів.

Інший крупний перебіг ісламу - шиїти. Їх менше, ніж суннітов. Вони більш буквально розуміють Коран і ретельніше виконують в житті вимоги ісламу, більш войовничі і фанатичні. Особливі багато шиїтів в Ірані (близько 93%).

Ще одна течія - ахмадіє. Утворилося воно в 1900г. Його представники, не дивлячись на свою нечисленність, часто є ініціаторами багатьох кампаній проти "невірних." У Америці ахмадії часто пропагують свої погляди серед молоді, особливо серед студентів.

Існують в ісламі і секти. Одна з них носить назву "Суфії." Члени цієї організації відкидають строгий монотеїзм і схиляються до пантеїзму.

Для мусульман єдиним дійсним Богом є аллах. Щоб уникнути праведного гніву аллаха і для досягнення вічного життя необхідно у всьому слідувати його волі і дотримувати його заповіді. Іслам - не тільки релігія, але і спосіб життя. У ісламі можна виділити наступні головні предмети віри:

1) у єдиного Бога;

2) у посланнічество Мухаммеда і Писання (у Корані перераховуються п'ять пророків-посланників: Ний (Нух), Аврам (Ібрагим), Мойсей (Муса), Ісус (Іса), Мухаммед);

3) віра в ангелів;

4) у неділю після смерті і в судний день.

Обов'язкові для мусульманина так само наступні п'ять "стовпів віри":

1. читання шахади ("немає ніякого божества, окрім аллаха, а Мухаммед - пророк аллаха");
2. п'ять обов'язкових молитов в день ("намаз"), виконувані арабський стоячи на колінах з уклонами у бік мекки;
3. дотримання постів протягом місяця рамадан, коли мусульмани зобов'язані утримуватися від будь-якої їжі і пиття від сходу до заходу (проте після заходу сонця дозволяється куштувати пищу без яких би то не було обмежень);
4. паломництво ("хадж") до мекки щонайменше раз в житті мусульманина;
5. пожертвування що має потребу і на потреби духівництва до 1/40 своїх доходів (що носить, в основному, скоріше рекомендаційний характер)

Вважається, що при дотриманні цих і інших заповідей аллах, який строго судить людину, дасть можливість віруючому досягти вічного життя, яке представляється як місце повного задоволення людських потреб. На відміну від християнського розуміння, бог ісламу - бог подяки за справи, бог-суддя, який кожній людині зумовлює його долю.

З давніх часів неодмінною умовою віри було ведення священної війни, "джихад", і мусульмани вважали своїм боргом убити хоч би одного "невірного".

Ісус Хрістос приймається як один з пророків для свого народу і свого часу, але Його Божественність і реальність Боговоплощенія заперечується. Більшість мусульман вважають, що перед хресними стражданнями Христос чудовим чином замінив Себе іншою людиною, а Сам був узятий на небо живим.

Взагалі іслам є нерозривна єдність віри, державно-правових встановлень і певних форм культури. Ісламу не властиве розділення сфери життя на світська і релігійна частини. Ця нероздільність привела до появи Шаріату - закону, який заснований на інтерпретації положень Корану і Сунни і містить релігійні встановлення, правові норми, етичні і побутові розпорядження. Керівництво релігійним життям мусульман в конкретному регіоні (державі) здійснюється найбільш авторитетними священнослужителями, що вибираними або призначаються світською владою. Це - муфтій у суннітов або шейх-уль-ісламу у шиїтів; нагляд за відповідністю шаріату ведуть шаріатськіє судді - казі. В даний час муфтій затверджує імаму мечетей, в яких вони є повноправними керівниками. Імам відповідальний за господарство, фінанси мечетей, духовне життя прихожан, він же - хранитель друку. Найближчі помічники його - наиб-імам (заступник) і скарбник. При кожній мечеті для вирішення адміністративних питань утворюються колегіальні збори.

Оцінка мусульманської віри.

У вірі мусульманською, викладеною в Корані, потрібно розрізняти дві сторони: по-перше істини, запозичені з священних книг Старого і Нового Завіту, які багато здорових понять про Бога і Його властивості, про ангелів, багато етичних розпоряджень і заповіді, багато історичних оповідей, - що підтверджується частими посиланнями на ці книги самого Магомета; і по-друге - все те, що запозичене з інших джерел: частиною із стародавньої аравійської віри, частиною з іудейського талмуда, а частиною вигадано самим Магометом.

Першого роду істини мають повне своя гідність, але вони належать Божественному Одкровенню, а не Магомету або Корану. Корану ж належить тільки те, що тут ці світлі істини змішані нерідко з такими помилками і байками, які майже абсолютно затемняють їх і пригнічують. Так, наприклад, в алкоране мовиться, ніби Аврам і Ізмаїл побудували храм в мецці (сюр. 2:121), ніби в жертву принесений був Ізмаїл (сюр. 38:188), ніби Соломон повалений з престолу підступністю сатани (-26), ніби Діва Марія, Матерь Панове нашого Ісуса, була сестра Аарона, ніби Ісус ще в колисці прорік про себе: "Я раб Бога, Він дав мені книгу і поставив мене Пророком" (сюр. 19:28) і т.п.

Що ж до інших частин мусульманського учення, які запозичені в алкоране з людських джерел, то тут зустрічаємо майже тільки одні помилки і часто безглуздості.

Так в теоретичній частині затверджується:

а) що все, що відбувається в світі, підпорядковано безумовному визначенню Божію, а інакше відбуватися не може (сюр. 17:13; 9:53);

б) що, зокрема, і кожна людина має свою неминучу, невідворотну долю (сюр. 17:13), кожному призначається відомий спосіб життя і діяльності, доброї або злої, - ніж явно підривається всяка свобода і моральність, і Бог стає винуватцем зла;

в) що Бог створив багато людей для геєни, і тому у власному сенсі є деспот (сюр. 7:180; 37:163; 3:189);

г) що загальний суд при кончині миру продовжуватиметься 5000 років;

д) що вічне блаженство праведників в раю полягатиме в найгрубіших плотських задоволеннях (сюр. 2:25; 37:41; 55:45) і інш.

У практичній частині мусульманська віра -

а) хоча нерідко говорить про любов до Бога, але ця любов необхідно перетворюється на рабський страх і сліпу відданість долі;

б) говорить також про любов до ближнім, але число ближніх обмежується тільки одними правовірними, тобто мусульманами, і притому друзями;

в) по відношенню ж до іновірців - заповідає переслідувати їх і вбивати за незгоду прийняти мусульманство (сюр.47:4);

г) по відношенню до ворогів і образників - дозволяє помсту і навіть вбивство (сюр. 42:38).

Крім того - д) дозволяється багатоженець і наложнічество (сюр. 4:3; 2:224; 36:50);

е) забороняється всяке дослідження в справі віри під страхом страти;

ж) повелівається поширювати віру метаємо і насильством (сюр. 8:4; 9:13);

з) наказуючи численні обрядові ухвали, як те: пости, обмивання, різні пологи молитви, подорожі до мекки, утримується від деяких страв і пітій і т. д., дає всім цим речам таку ціну, що від них ніби цілком залежить вічний порятунок людини.

Неминучим плодом такого учення виходить те, що вся мусульманська моральність обмежується строгого виконання зовнішніх ухвал, і на виправлення серця не звертається майже ніякої уваги.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: