Вимоги до якості питної води. Відповідність якості води в різних регіонах зазначеним вимогам

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, причина приблизно 80 % усіх захворювань пов’язана з якістю питної води. Унаслідок споживання недоброякісної питної води кож­ного року близько 25 % населення, особливо дітей, піддаються ризику захворювань.

Питна вода в Україні є об’єктом пильної уваги санітарно-епідемологічноі служби. Держсанепідслужба здійснює вибірко­вий лабораторний контроль за якістю питної води та води поверхневих водойм згідно із розробленими планами.

Як відомо, якість питної води централізованих систем водо­постачання залежить від якості води вододжерел, ефективності технологій водопідготовки та методів очищення питної води, санітарно-технічного стану водопровідних мереж. Аналізуючи санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію на території держави, можна констатувати, що практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту. Водночас наявні очисні споруди, технології очищення та знезаражування питної води неспроможні очистити її до рівнів показників безпеки.

Гігієнічні вимоги до якості питної води за ДСанПіН (наведені в додатку А) включають безпеку в епідемічному відношенні, нешкідливість хімічного складу, сприятливі органолептичні властивості та радіаційну безпеку. Мікробіологічні показники безпеки питної води доповнені показниками термостабільних кишкових паличок, патогенних мікроорганізмів і числом коліфагів, котрі мають бути відсутні відповідно в 0,1 л, 1 л, 1 л. На відміну від ДЕСТ № 2874-82, ДСанПіН включає паразито­логічні показники безпеки питної води: патогенні кишкові найпростіші та кишкові гельмінти у 25 л досліджуваної води мають бути відсутні. За токсикологічними показниками нешкід­ливості хімічного складу питної води серед неорганічних компонентів додано барій і нікель на рівні 0,1 мг/л. Для миш’яку, селену, свинцю норматив збільшився в 5, 10, 3 рази відповідно й перебуває на рівні рекомендацій ВООЗ. Нормативи для нітратів та фтору залишились незмінними. ДСАНПІН включають органічні компоненти (суму тригалометанів, хлоро­форм, дибромхлорметан, тетрахлорвуглець, суму пестицидів) та інтегральні показники (окислюваність і загальний органічний вуглець). Серед органолептичних показників – хлорфеноли на рівні 0,0003 мг/л. Загальна об’ємна активність α -випромінювачів повинна становити 60,1 Бк/л, α -випромінювачів – 1,0 Бк/л. Станом на 01.01.2003 р. під наглядом Держсанепідслужби перебувало 21216 джерел централізованого водопостачання, у т. ч. 1 120 комунальних, 5 769 відомчих, 8 346 сільських, 22 міжрайонні водопроводи й 132 288 джерел децентралізо­ваного водопостачання: 127 126 колодязів, 3 966 артезіанських свердловин, 1 196 каптажів.

Кількість водопроводів, що не відповідають санітарним нормам, залишається на рівні 1999 р. – 6 % (комунальних – 10 %, відомчих – 4,8 %, сільських – 10,6 %).

Заходами зниження і запобігання захворюваності на гострі кишкові інфекції є систематичний бактеріологічний та санітарно-хімічний контроль за якістю питної води.

У 2002 році Держсанепідслужбою України досліджено 227 038 проб на санітарно-хімічні та 321 867 проб на бактеріо­логічні показники. Відсоток нестандартних проб за санітарно-хімічними показниками становив 11,9 (у 1999 р. – 12,2 %), за бактеріологічними показниками – 5 % (у 2001 р. – 5,4 %).

Найбільший відсоток нестандартних проб за санітарно-хімічними показниками зареєстровано в Дніпропетровській (16,9), Запорізькій (20), Кіровоградській (20,2 %), Луганській (24,2 %), Рівненській (15,7 %), Сумській (16,4 %), Херсонській (15,3 %) областях; за бактеріологічними – у Закарпатській (10,6 %), Луганській (8,6 %), Тернопільській (10,8 %) областях.

Якість питної води з комунальних водопроводів у цілому по Україні дещо краща, ніж із відомчих (4 % відхилень від сані­тарно-гієнічних нормативів проти 5,4 %). В окремих регіонах ці показники перевищують середньостатистичні від двох до п’яти разів. Так, по комунальних водопроводах найбільший відсоток нестандартних проб за мікробіологічними показниками в Тернопільській (в 2,5 разу), Луганській, Закарпатській областях (у 2 рази). По відомчих водопроводах найвищий рівень бакте­ріального забруднення питної води відзначається в Закар­патській (24 %), Тернопільській (14 %), Вінницькій (10 %) областях та м. Севастополі (12 %).

За 8 місяців поточного року здійснено 30 330 обстежень водопровідних споруд, грубі порушення санітарного законодав­ства виявлені під час 3 460 (11,4 %) обстежень (на рівні минулого року), а саме: у Закарпатській (24,1 %), Харківській (19,2 %), Івано-Франківській (17,9 %), Полтавській (17,4 %), Хмельницькій (17,2 %) областях. На бактеріологічні показники досліджено 205,1 тис. проб питної води, відхилення від стандарту встановлено у 8 221 (4,0 %) пробі, що на рівні по­казника минулого року – 3,9 %, у Тернопільській, Закарпатській, Луганській областях показник забруднення питної води вище середнього по державі.

Високий ступінь мінералізації питної води, особливо під­земних вод, який спостерігається в південній частині України, збільшує кількість захворювань на хвороби шлунково-кишко­вого тракту, у тому числі на гастрити, жовчно-кам’яну та сечокам’яну хвороби. Якість води в Карпатському, Дніпровсько-Придніпровському регіонах, на Поліссі та в деяких інших місцевостях України, де спостерігається нестача мікроелементів (І, Zn, Cu, F тощо), також впливає на виникнення і перебіг хвороб.

Прогнозні ресурси підземних вод по Україні, за даними регіональної оцінки (1990 р.), становлять 61 690 тис. м³/добу на км². Розподілені вони по площі вкрай нерівномірно. Основна частина прогнозних ресурсів зосереджена у північних та північно-західних областях у межах Волинсько-Подільського та Дніпровського артезіанських басейнів. Південні області України мають обмежені ресурси підземних вод, тому що розташовані на територіях із несприятливими умовами формування підземних вод (Причорномор’я, південна частина Українського щита, Крим).

Прогнозні ресурси в північній частині країни становлять 100–500 тис. м³/добу на км², а в низці районів Чернігівської та Київської областей навіть перевищують цю величину, у той час як у південних областях вони майже повсюдно не досягають 50 тис. м³/добу на км², а в межах південної частини Україн­ського щита та в деяких районах Причорномор’я і Прикарпаття вони прирівнюються до 5 тис. м³/добу на км² і навіть менше. У південних областях є також площі, де підземні води практично відсутні, та площі, де прогнозні ресурси взагалі не оцінювалися. Не оцінювалися ці ресурси й на заході України в межах Карпатських гір.

По всій території України підземні води широко використо­вуються з різною метою. В одинадцяти адміністративних областях за рахунок підземних вод забезпечується понад 50 % потреби в господарсько-питній воді. Водопостачання обласних центрів: Луганська, Львова, Полтави та Хмельницького – майже повністю здійснюється за рахунок підземних вод, а для Тернополя, Херсона та Чернівців такий шлях водозабезпечення становить понад 50 %. У північних та західних областях України багато міст та селищ міського типу використовують для водопостачання тільки підземні води.

Унаслідок інтенсивної експлуатації підземних вод утворилися депресійні воронки в долині р. Сіверського Донця та міст Києва, Мелітополя, Полтави й Харкова (зниження рівня в центрі депресії в Києві – 70 м, у Полтаві – 80 м, у Харкові – 100 м).

Під впливом гірничих виробок дренуються водоносні горизонти в південно-західній частині Запорізької області, у Кривбасі, Західному Донбасі, Нікопольському марганцево-руд­ному басейні. Шахтні води підвищеної мінералізації дренуються в нижчі водоносні горизонти й мігрують на великі відстані, засолюючи родючі грунти та поверхневі прісні води півдня України. Із цієї причини виявилось під загрозою водопостачання Нікополя. Однією з найважливіших екологічних проблем є загальне погіршення якості підземних вод.

Вплив господарської діяльності на гідросферу України має неоднаковий ступінь у різних частинах України. Так, у північно-західних областях забруднювальні речовини в підземних водах перебувають переважно в межах ГДК і їхній склад відповідає ДСТУ 2874-82 «Вода питна».

Підземні води з помірним ступенем забруднення, що харак­теризується невеликим перевищенням ГДК забруднювальних компонентів, мають острівне поширення по всій Україні з переважанням на півночі та сході. Небезпечний ступінь забруд­нення підземних вод характеризується високим рівнем умісту в них забруднювальних речовин і пов’язаний зі значним техно­генним навантаженням на геологічне середовище, у тому числі на підземні води на півдні й сході України.

На площах із високим промисловим і сільськогосподарським потенціалом та високою щільністю населення (Донбас, При­дніпров’я, АР Крим) підземні води характеризуються надзви­чайно небезпечним ступенем забруднення. Тут забруднювальні речовини в підземних водах у декілька разів перевищують норми ГДК і не відповідають вимогам.

Останніми роками спостерігається різке зменшення викорис­тання пестицидів і мінеральних добрив. Так, у 1997 р. середні показники використання по Україні були такими: пестицидів – 0,7 кг/га; мінеральних добрив – 22,0 кг/га. Проте наявна інформація свідчить про високий ступінь забруднення підзем­них вод у сільськогосподарських районах. Найбільш забруднені підземні води Донецької, Одеської областей та Автономної Республіки Крим. На жаль, в останні роки у зв’язку зі скоро­ченням фінансування роботи з вивчення залишкового вмісту засобів хімізації сільського господарства в підземних водах різко скоротилися.

Унаслідок фільтрації забруднювальних речовин, перетоку з водоносних горизонтів із мінералізованими водами на більшості водозаборів, що розміщені в основному в промисловій частині Донбасу, відзначається збільшення мінералізації від 1,1 до 3,0 г/дм3 (ГДК: 1,0 – 1,5 г/дм³), загальної жорсткості від 10,0 до 34,5 мг-екв/дм³ (ГДК: 7,0–10,0 мг-екв/дм³). Уміст фенолів у підземних водах в окремих місцях сягає 1,1 г/дм³ (ГДК – 0,001 мг/дм³), роданідів – 270,0 мг/дм³ (ГДК – 0,1 мг/дм³), ціанідів до 4,5 мг/дм³ (ГДК – 0,1 мг/дм³). Також відзначається підвищений вміст сульфатів, хлоридів, нітратів, азоту амоній­ного та інших забруднювальних речовин до значень, що перевищують норми.

На 01.01.2003 р. спостережна мережа державного моніторин­гу за підземними водами складалася з 1 411 спостережних пунк­тів (с. п.), що вивчають водоносні горизонти в четвертинних (633 с. п.), неогенових (281 с. п.), палеогенових (113 с. п.), крейдяних (199 с. п.), юрських (40 с. п.), тріасових (9 с. п.), кам’яновугільних (43 с. п.), девонських (8 с. п.), силурійських (18 с. п.) і архей-протерозойських (67 с. п.) відкладеннях.

Проблемним залишається питання щодо забезпечення насе­лення України питною водою гарантованої якості як у якісному, так і в кількісному відношенні, а також приведення в належний санітарно-технічний стан водопровідних мереж та споруд тощо. Так, в АР Крим продовжували подавати небезпечну в епідеміч­ному відношенні питну воду водопроводи в містах Керч і Феодосія. Питома вага нестандартних проб за показниками каламутності склала 38 % і 16,5 % (відповідно в 1999 р. – 51,8 % і 20,8 %).

Відзначається дефіцит питної води практично в усіх насе­лених пунктах Запорізької, Донецької, Херсонської областей та м. Севастополі. Майже половина підземної води в Запорізькій області за окремими санітарно-хімічними показниками пода­ється споживачам із відхиленням від стандарту. У Херсонській області у весняно-літній період залишається без води більша частина населення Білозірського, Бериславського, Високопіль­ського та інших районів.

У Донецькій області дефіцит питної води становить 42 % від розрахункового рівня 1995 р. Найтяжче становище із забезпе­ченням населення необхідною кількістю води склалось у містах Артемівську (140 л, на 1 особу.), Торезі (151 л), Добропіллі (125 л), Дебальцеве (124 л) та ін. У середньому по містах області на 1 людину на добу (за рік) припадає 188 літрів (у 1999 р. – 202 л), що значно менше за гігієнічні нормативи.

У Севастополі триває подача води за графіком, зменшуються об’єми подачі води в місто. Такий стан викликаний безводним літньо-осіннім періодом 2000 р. який продовжував погіршу­ватись у 2001 р. через відсутність опадів. Реалізація води насе­ленню за останні 2 роки також зменшилася порівняно з 1997–1998 pp., що призвело до подачі води за жорстким графіком додатково в район Північної сторони й м. Інкерман.

Проблемою, яка призведе до загострення санітарно-епідеміч­ної та екологічної ситуації в Миколаївській області, є скидання високомінералізованих зворотних шахтних вод гірничорудних підприємств Кривбасу. Щорічно скидається від 17 до 30 млн м³ високомінералізованих шахтних вод, додатково забруднених стоками господарсько-побутової каналізації Кривого Рогу. Це призводить до неприпустимого забруднення річки Інгулець, яка є джерелом господарсько-питного водопостачання Миколаєва та Снігурівки. Так, перевищення допустимих концентрацій хлори­дів досягло в поточному році 7 разів, сухого залишку – 9, жорсткості – 3 разів, бактеріального забруднення – у 20 і більше разів.

Важливим питанням гігієни довкілля для Одеської області є забезпечення господарсько-питних потреб населення доброякіс­ною водою в достатній кількості.

Стан відкритих прісноводних водойм на сьогодні вкрай неза­довільний унаслідок антропогенного забруднення їх басейнів по всій довжині аж за межі України, Ріка Дніпро забезпечує водою споживачів не тільки в межах її басейну. Вона є головним, а подекуди єдиним джерелом водопостачання великих промис­лових центрів півдня і південного сходу країни. Каналами Дніпро-Донбас, Північно-Кримським та Каховським щорічно перекидається 5–6 км³ стоку за межі басейну. У цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України: близько 30 млн людей, 50 великих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підпри­ємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис. комунальних госпо­дарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні елект­ростанції.

За даними Мінстату України (на 01,01.2002 р.), у межах 19 адміністративних областей, що входять до басейну Дніпра, викиди шкідливих речовин в атмосферу становили 4 726 тис. т, скид стічних вод у природні поверхневі водні об’єкти – 9 509 млн м³, з них 3 336 млн м³ забруднених; під усі види посівів сільськогосподарських структур – 477 кг на 1 га; застосування пестицидів (у діючій речовині) на сільгоспугіддях (рілля та багаторічні насадження) за даними Державної станції родючості грунтів і захисту рослин становило 18,9 тис. т.

Винятковою особливістю басейну Дніпра є те, що ситуація загострюється наслідками Чорнобильської катастрофи, унаслі­док якої забруднені значні площі ґрунтів і донних відкладів. Найбільш забруднені території ті, які зазнали впливу аварії на ЧАЕС. Забруднення, за даними ПГО «Північукргеологія», у цій зоні цезієм-137 сягає 2 500–7 500 Бк/кг, стронцієм-90 – 75–500, а подекуди 1 500–10 000 Бк/кг. На території басейнів Прип’яті й Дніпра зосереджено близько 450 тис. кюрі цезію-137 і близько 70 тис. кюрі стронцію-90. Потенційне надходження у води радіонуклідів із забруднених територій за рахунок поверхневого змивання за рік може становити 1–2 % для стронцію-90 і 0,1–0,3 % для цезію-137. Водосховища каскаду стали своєрід­ними накопичувачами радіоактивних речовин. Рівні забруд­нення радіонуклідами, токсичними хімічними елементами, органічними сполуками грунтів, підземних вод, біосфери в окремих районах досягли критичних значень.

Якість води Дніпра в межах України в основному відповідала II класу поверхневих джерел водопостачання. Результати лабо­раторних досліджень води свідчать, що в створах більшість органолептичних, фізико-хімічних показників не перевищують нормативних рівнів. Найчастіше виявляються перевищення санітарних нормативів за показниками органічного та біоло­гічного забруднення (індекс ЛКП, коліфаги), низки специфічних речовин органічного походження (нафтопродукти, феноли), заліза та марганцю. У літній період (до серпня) відзначались явища «цвітіння» водосховищ, проте розміри цього явища знач­но менші за рівень 1999 р. Процеси самоочищення у водосхо­вищах відбуваються задовільно, про що свідчать дані санітарно-бактеріологічних досліджень. Значний об’єм стічних вод, у тому числі й недостатньо очищених, що скидаються в Дніпро, приз­водить до забруднення води умовно патогенними бактеріями та вірусами. Особливо погіршується якість води за мікробіоло­гічними показниками в повінь. Кількість коліфагів перевищу­вала норму у 2–10 разів, були виявлені ентеровіруси, аденові­руси Залишкових кількостей отрутохімікатів та пестицидів, вищих за гігієнічні нормативи, не виявлено. Яєць гельмінтів також. У 2000 р. перевищення допустимих концентрацій цезію-137 та стронцію-90 у воді р. Дніпро відповідно до вимог яинних державних гігієнічних нормативів «Допустимі рівні вмісту 137Cs і 90Sr у продуктах харчування та питній воді» (ДР-97) не виявлено.

Порівняно з 2002 р, спостерігається стабілізація показників якісного складу води Дніпра, особливо за рівнем кольоровості та вмістом специфічних речовин. Так, відзначається поліпшення якості річкової води в межах Запорізької області: у поточному році не реєструвалися відхилення за вмістом азоту, аміаку, заліза, фенолів; три роки не реєструються відхилення за вмістом хлорорганічних сполук, солей важких металів, нафтопродуктів. Зниження максимальних концентрацій кольоровості, каламут­ності, перманганатної окиснюваності, заліза, марганцю, ХПК відзначається на ділянці Дніпра в межах Києва.

Згідно з результатами лабораторних досліджень, якість питної води в областях, які розташовані в басейні Дніпра, у 2000 р. дещо поліпшилася порівняно з 1999 р., в Чернігівській, Чер­каській, Полтавській, Дніпропетровській та Херсонській облас­тях як за санітарно-хімічними, так і бактеріологічними показ­никами. У Київській області залишається на рівні 1999 року. Погіршилися показники в Запорізькій області та м. Києві.

Вода річки Дністер у межах Львівської області протягом усіх річних сезонів за органолептичними показниками відповідала вимогам Санпіну 4630-88 у всіх створах. Показники бактеріо­логічного забруднення Дністра в окремі періоди мають тен­денцію до погіршення її якості від витоку до виходу за межі Львівської області у зв’язку з надходженням забрудненого поверхневого стоку, а також недостатнього очищення госпо­дарсько-побутових вод низки населених пунктів. Разом із тим самоочисна здатність річки збережена. Кількість радіонуклідів у воді створів № 4, 5 не перевищувала величин, характерних для Львівської області. Протягом усіх сезонів спостерігалося підви­щення ступеня бактеріологічного забруднення. Індекс ЛКП визначався у межах 62 000–2 400 000 дм³, індекс ешерихію колі – від 62 000 до 240 000 дм³. Якість води річки Дністер у межах Івано-Франківської області порівняно з минулим роком, а також у динаміці по створах № 6–10 залишається стабільною. У створах № 6, 7 щоквартально відзначаються перевищення ГДК щодо нафтопродуктів, На межі Хмельницької та Тернопільської областей (створ № 18) протягом року спостерігалося переви­щення допустимого нормативу БСК 20 у 2,3–2,6 раза, а також кольоровості у значеннях 22,1–36,3 мг/л.

У всіх створах спостереження Дністра в межах Хмельницької області не реєструвалися залишкові кількості отрутохімікатів. Не виділялись патогенні бактерії, віруси та яйця глистів. Таким чином, на межі Хмельницької та Чернівецької областей Дністер має допустимий ступінь забруднення з індексом – О і відповідає санітарним вимогам.

Ступінь забруднення Дністра в межах Одеської області про­тягом 2000 р. за органолептичними, токсикологічними показни­ками й санітарним режимом можна класифікувати як допусти­мий, за бактеріологічними показниками – як помірний. Ступінь забруднення Дністровського лиману в створах спостереження - як високий, а за бактеріологічними показниками – як надзви­чайно високий. Причому, характер забруднення свідчить про безпосередній вплив скидів недостатньо очищених господар­сько-побутових стічних вод каналізаційних очисних споруд м. Білгорода-Дністровського та селищ Овідіополь і Затока.

Населення змушене використовувати для водопостачання пониззя рік Дунай та Дністер, які мають найбільші рівні антропогенного забруднення. Останніми роками почастішали й аварійні скиди шкідливих речовин у ріку Дунай із прид­унайських країн, в основному Румунії; ріка Дністер – єдине джерело водопостачання Одеси та прилеглих населених пунктів – приймає всі скиди стічних вод Молдови та Західної України. У річковій воді постійно реєструється високе бактеріальне та вірусне забруднення, незважаючи на відсутність на території області організованих скидів стічних вод.

Як показали лабораторні дослідження, значного погіршення води ріки Сіверський Донець у межах Харківської області за фізико-хімічними, органолептичними показниками порівняно з 1999 р. не спостерігалось. Щодо бактеріологічних показників, то якість води річки залишається практично на рівні 1999 р. Як і раніше, основною причиною забруднення Сіверського Дінця та його приток є неочищений поверхневий стік із території міста Харкова та області. Щодобово з міської території Харкова та області в період атмосферних опадів, танення снігу, поливу території змивається до 2 930 тис. м³ забрудненої води, де в десятки разів перевищені ГДК щодо нафтопродуктів, завислих речовин, солей важких металів та ін. Якість води ріки Сі­верський Донець у межах Луганської області за органолептич­ними та хімічними показниками належать до II класу джерел господарсько-питного водопостачання, але за рівнями БПК 5 та індексу ЛКП вода джерела не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам і потребує для забезпечення населення питною водою надійних методів знезаражування та проведення постійного санітарно-бактеріологічного та санітарно-вірусологічного контролю.

У Луганській області останніми роками стан водопостачання населених місць погіршується. Нестача коштів не дає можли­вості проводити ремонт водопровідних мереж, що негативно позначається на якості питної води та призводить до зменшення об’ємів подачі. Унаслідок цього в таких шахтарських містах, як Антрацит, Свердловськ, Первомайськ, Ровеньки та інших, склалося вкрай напружене становище із забезпеченням населення водою гарантованої якості. Вода подається за гра­фіками, що часто зриваються.

У межах басейну Південного Бугу у Хмельницькій області ріка віднесена до II категорії (використання для відпочинку та купання). Уміст хімічних речовин, що регламентується як за органолептичним, так і токсикологічним показниками, показни­ками шкідливих речовин, на рівні нормативних. У межах Миколаївської області у річці Південний Буг концентрації солей важких металів (марганець, миш’як, хром, мідь, свинець) у всіх контрольних створах у межах гранично допустимих. Уміст аміаку, нітритів, нітратів значно нижчий за ГДК. Отрутохімі­кати та пестициди відсутні, патогенна мікрофлора не виявлена.

По всіх областях України проблема водопостачання населен­ня поглиблюється тим, що частина сільських водопроводів стала безгосподарною з причин розформування сільських колектив­них господарств і несвоєчасної їх передачі у власність органів місцевого самоврядування.

При розподілі майна колишніх КСП не виконується, а в деяких випадках і не звертається увага на Указ Президента України від 15.06.99 р. № 648/99 «Про прискорення передачі об’єктів соціальної інфраструктури права державної власності в комунальну власність», унаслідок чого сільські водопроводи залишаються безгосподарними.

Незадовільно вирішуються питання поліпшення санітарно-технічного стану сільських водопроводів, проведення поточних і капітальних ремонтів споруд і мереж, проведення очистки й дезінфекції споруд; організації постійного знезараження води перед подачею в мережу із джерел, неблагополучних із точки зору епідемічного забруднення.

Основний показник бактеріального забруднення питної води у водопровідній мережі – колі-індекс. З усіх відхилень від санітарно-гігієнічних нормативів 97,7 % були за колі-індексом, а в половини з них колі-індекс сягав понад 20, що свідчить про значний рівень фекального забруднення та загрозу виникнення епідускладнень.

У 2003 р. в Україні зареєстровано 46 спалахів інфекційних хвороб, із них 8 (17,4 % – тобто кожний п’ятий випадок) пов’язані з якістю питної води. І якщо в усіх зареєстрованих спалахах постраждали 1 047 осіб, у тому числі 571 дитина, то через брудну воду захворіли 283 (27,0 %) особи, серед них 120 дітей. За походженням ці спалахи можна поділити на вірусні та бактеріальні. Чинниками перших були збудники гепатиту А та ротавіруси. В етіології бактеріальних спалахів зареєстровані шигели Флекснера, Зонне та сальмонели, у тому числі збудники черевного тифу. Спалахи черевного тифу реєструвалися в Дніпропетровській області: у м. Синельни-ковому-3 випадки, у Донецькій області: у м. Шахтарську – два спалахи й Волно­ваському районі – 15 випадків. Спалахи також реєструвалися в Закарпатській області (у м. Сваляві – 7 вип.) та в м. Одесі (3 вип.). Як установлено епідрозслідуванням, більшість спалахів черевного тифу була пов’язана з неякісною питною водою. У поточному році зареєстровано чотири спалахи, пов’язані з якістю питної води. Постраждало 3 463 особи (тобто 85,5 % від усіх хворих, зареєстрованих при епідускладненнях), у тому числи 2 330 дітей. Цього року чинниками таких випадків були віруси (збудники гепатиту А, ротавіруси та ентеровіруси).

З кінця минулого року в країні розпочалася чергова епіде­мічна хвиля захворюваності на вірусний гепатит А. Найві­рогіднішою причиною зростання захворюваності є вживання недоброякісної питної води як централізованого водопоста­чання, так і шахтних колодязів. Про це свідчать спалахи, що виникли у Львівській та Донецькій областях. Так, за минулий період року зареєстровано спалах вірусного гепатиту А в селі Кротошині Львівської області, під час якого захворіли 22 особи, з них 12 дітей.

Загальний стан децентралізованого водопостачання залиша­ється незадовільним, і не помітно тенденції до його поліпшення.

На сьогодні в Донецькій області триває спалах вірусного гепатиту А серед населенням Тореза, у вересні закінчився аналогічний спалах у м. Красноармійську, під час яких захво­ріли понад 200 осіб. Захворювання пов’язані з уживанням недоброякісної води централізованого водопостачання, про що свідчать результати лабораторних досліджень. Так, у Торезі із 78 відібраних проб 11 (14,1 %) мали відхилення за колі-індек­сом, а в Красноармійську відповідно – 41 і 17 (41,5 %).

До порушників ст. 18 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Держав­ною санітарно-епідеміологічною службою вживалися заходи адміністративного впливу. У 2000 р. за порушення санітарних норм і правил на об’єктах водопостачання населення накладено 2 418 штрафів, у слідчі органи передано 93 справи, винесено 3 782 постанови про припинення експлуатації об’єктів: з них постійно – 360 (9,5 %) і тимчасово – 3 422 (90,5 %). За пропо­зицією Держсанепідслужби звільнено з роботи 1 894 особи. А за 8 міс поточного року накладено 2 028 штрафів, тимчасово призупинено роботу 1 680 об’єктів водопостачання, 44 справи передано до прокуратури, а саме: в АР Крим (11), Миколаїв­ській (6), Харківській (4), Івано-Франківській, Полтавській, Донецькій областях і м. Києві (по 3); Вінницькій, Львівській областях, Севастополі – по 2; у Житомирській, Луганській, Одеській, Хмельницькій областях – по 1 справі.

Основними пріоритетами щодо поліпшення якості води є:

- прийняття Закону України «Про питну воду й питне водопостачання»;

- поетапне впровадження в дію розробленого МОЗ України Дсанпіну «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання»;

- охорона й поліпшення стану джерел водопостачання; оновлення водопровідно-каналізаційних мереж;

- удосконалення та впровадження нових технологій водопід­готовки та очищення стічних вод, ліквідація диспропорції між потужностями водозабірних та каналізаційних очисних споруд; удосконалення контролю якості питної води;

- розробка планів першочергових заходів спільно з держад­міністраціями щодо визначення населених пунктів, де склалася критична ситуація з водопостачанням, та забезпечення їх якісною питною водою із централізованих водопровідних систем;

- ужиття додаткових заходів, спрямованих на виконання завдань, передбачених Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська області та м. Київ);

- широке використання пристроїв індивідуального та колек­тивного доочищення води в установах, будинках, квартирах; вирішення питання своєчасної передачі сільських водопроводів у власність органів місцевого самоврядування;

- розробка та запровадження на міжгалузевому рівні поглиб­леного моніторингу якості води в річках Дністер та Дунай.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: