Неметалеві матеріали

Пластмаси – це в основному синтетичні смоли з домішкою наповнювача (каоліну, волокна тканини, азбесту), пластифіка­тора (дибутилфталату, камфори тощо) та пігменту, який надає їй того чи іншого кольору. Проте є багато пластмас, які скла­даються лише зі смоли та барвника.

Усі пластмаси залежно від реакції смолоутворення поді­ляються на два види: поліконденсаційні та полімеризаційні. Але в побуті пластмаси в основному поділяють на реактопласти й термопласти.

Реактопласти (термореактивні пластмаси) – здебільшого тверді й малогнучкі. Смоли, що входять до їхнього складу, реагують лише один раз – при нагріванні в процесі виготовлен­ня виробу. Потім вони тверднуть і переходять у неплавкий стан. Усі реактопласти мають наповнювач, залежно від якого змінюються їхні фізичні властивості – твердість, пружність, колір тощо.

Бакелітові пластмаси (феноло-формальдегідні) поділяють на окремі підгрупи залежно від наповнювача, а саме;

- з бавовняними пачосами – волокніт,

- з азбестом – фаоліт;

- із скловолокном – склотекстоліт;

- шарові з паперу – гетинакс;

- шарові з тканини – текстоліт;

- шарові з деревним шпоном – лігнофоль, лігностон, бала­ніт, а також карболіт, неолейкорит з іншими наповнювачами.

Методом гарячого пресування карболіту виготовляють вими­качі, патрони, розетки тощо.

Смолу бакеліт у розведеному стані – бакелітовий лак – вико­ристовують для ізоляції обмоток електромашин, виготовлення водостійкої бакелітової фанери, деревостружкових плит тощо.

Карбамідні сечовинно-формальдегідні та меламіно-формаль­дегідні пластмаси мають світлі тони, але поступаються у водостійкості. Крім того, вони можуть тверднути від домішок кислот без нагрівання.

З карбамідних смол МФ-17 виготовляють клеї, а з деяких інших при домішуванні як наповнювачів пластичних матеріалів одержують амінопласти.

Меламіно-формальдегідні пластмаси порівняно з карбамід­ними водо- й теплостійкіші, швидше тверднуть та більш прозорі.

Поліуретанові пластмаси використовують при виробництві пінополіуретану – пінистого еластичного матеріалу, з якого виготовляють набивку для м’яких меблів, різні губки, килими, а також клеї, плівки тощо. Він негорючий.

Термопласти (термопластичні пластмаси) у своєму складі мають смоли, які від дії тепла не змінюють хімічних власти­востей, а тому тверднуть при охолодженні й знову плавляться при нагріванні. Вироби з термопластів можна розплавити й пресуванням або литтям переробити на інші.

До термопластичних пластмас належать:

- етиленопласти (поліетилен та його похідні);

- вініпласт;

- акрилопласти (органічне скло, плексиглас);

- стиропласт (полістирол);

- амідопласт (капрон, нейлон);

- целопласт (целюлоза);

- фторопласт, етенопласт, епоксипласт;

- уретанопласт, протеїнопласт, бітумопласт, силікато-пласт.

Поліетилен (етиленопласт) при кімнатній температурі не розчиняється в жодному розчиннику. Зовні схожий на парафін, але значно твердіший. Поліетилен легкий, не набрякає у воді й порівняно з іншими пластмасами добрий діелектрик та високо­еластичний. Застосовують його для виготовлення плівки для парників, теплиць та різних галантерейних виробів – сумок, корзинок, скатертин тощо.

Полівінілхлорид (вініпласт) без наповнювача – це білий порошок, який погано формується. З вініпласту вальцюванням і пресуванням виготовляють листовий пластик, з якого роблять канцелярські прилади, галантерейні вироби.

Пластифікований полівінілхлорид еластичний і буває різного кольору. З нього виготовляють жіночі сумочки, обкладинки для блокнотів, візерунчасті серветки тощо.

Вініпласт горить у полум’ї, виділяючи різкий запах соляної кислоти; винесений із полум’я, він одразу ж гасне,

Поліакрилати, або акрилопласти (органічне скло, плек­сиглас), дуже поширена прозора пластмаса, з якої виготовляють найрізноманітніші вироби – посуд, чорнильниці, ручки, скло для годинників, шибки для ілюмінаторів літаків тощо. Вона не б’ється і пропускає 73 % ультрафіолетового проміння, якого звичайне скло не пропускає зовсім. Недоліком є те, що ця пластмаса недостатньо тверда: на ній швидко утворюються подряпини. Органічне скло добре обробляти різальним інстру­ментом, шліфувати й полірувати. Його можна фарбувати в різні кольори органічними барвниками. Плексиглас при нагріванні розм’якає, а в полум’ї загоряється.

Полістирол (етилопласт) – безбарвна, досить тверда пластич­на маса, яка деформується вже при температурі 70–90 °С. Вона досить стійка проти дії вологи й мінеральних кислот, проте від їдких лугів руйнується, а в бензолі розчиняється. її добре оброб­ляти інструментом, можна фарбувати. Це одна з найпошире­ніших пластмас, з якої виробляють найрізноманітніші вироби - галантерейні товари, посуд, що імітує кришталь, деталі радіоапаратури тощо.

При внесенні в полум’я пальника полістирол горить, виділяючи ефірний запах, а коли його погасити й доторкнутись до нього, то тягнутимуться нитки.

Поліамід (амідопласт) у чистому вигляді безбарвний, але добре фарбується в різні кольори. З нього виготовляють волокно (капрон, нейлон для панчіх і тканини, а останнім часом також водяні крани, шестірні, втулки тощо).

При горінні капрон виділяє запах горілих овочів. Тканини з капрону не можна прасувати гарячою праскою, бо при температурі 215 °С він плавиться.

Целулоїд, ацетилцелюлоза – матеріал для виготовлення галантерейних виробів, іграшок та ін. Целулоїд – легкозай­мистий. Ацетилцелюлоза, на відміну від нього малозаймиста, а пластмаса целон, яку виготовляють із неї, у полум’ї не зай­мається, через що її часто називають негорючим целулоїдом. Целулоїдні пластмаси при терті об шерсть виділяють запах камфори.

Фторопласт – зовні схожий на парафін. Має високу хімічну стійкість, що перевищує стійкість золота й платини. Фторопласт не горить, а лише плавиться.

З нього виготовляють деталі, які працюють в агресивному середовищі, а також підшипники ковзання для харчових машин, бо ці підшипники не потребують мащення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: