Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями




Пояснення

В українській мові до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як каліка, калька, хромець, слепець (давньоруською). На початку XVIII ст. у слов'янських мовах починає вживатися слово "інвалід", яке за походженням -безсилий, слабкий, важко поранений, - прийшло в українську і російську мови з французької і до кінця XIX ст. вживалося в значенні "відслуживший, заслужений воїн, який непристосований до служби через каліцтво, поранення, старезність".

До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні та психічні відхилення у здоров'ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні. У законодавчих документах, як правило, домінує термін "інвалід". Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту. Інвалідність - це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім'ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Існує багато класифікацій відхилень в здоров'ї та розвитку. Однією з найбільш поширених є британська трьохзіркова шкапа обмежених можливостей: недуга - втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів

анатомічної структури, що утруднює певну дільяність; обмежена дієздатність - втарата здатності (внаслідок наявності дефекту)

виконувати певну діяльність в межах того, що вважається нормою для

людини; недієздатність - наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини,

що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі,

виходячі з вікових, статевих чи соціальних факторів.

Інваліднії,!^, дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у майбутньому.

Розрізни,о іакі обмеження дитячої життєдіяльності. Діти з: порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати); порушеннями зору (сліпі, слабозорі); порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з затримкою психічного розвитку); порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку, (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою відсталістю та ін.); хронічними соматичними захворюваннями; психоневрологічними захворюваннями.

Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які розвиваються при

уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, неврологічне та ін.). Рішення спеціалістів фіксується у карточці стаціонарного хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг), видається на руки батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.

В соціально-педагогічній літературі виокремлюють такі правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:

1. Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання виховання та догляду.

2. На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово і цілеспрямовано:

- навчати дитину альтернативних способів спілкування;

- навчати основних правил поведінки;

- прищеплювати навички самообслуговування;

- розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

- виявляти та розвивати творчі здібності дитини.

Г г -1-і м

3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

- позбавитися небезпечних речей та предметів;

- вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції;

- не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.

4. Рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною-інвалідом, потрібно:

- сприймати и такою, якою вона є;

К. '...

- підтримувати і заохочувати и до пізнання нового;

- стимулювати до дії через гру;

- більше розмовляти з дитиною, слухати її;

- надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;

- не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;

- не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити;

- не боятися кожну хвилину за життя дитини.

Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей є реалізацією різних видів соціальної реабілітації. В кожному конкретному випадку вона обумовлюється особливостями фізичного та психічного стану клієнтів, кваліфікацією суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, а також тими різновидами соціального обслуговування, яке здійснює конкретна державна чи громадська організація.

Можна виокремити такі загальні напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей:

- вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;

- проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей-інвалідів з різними типами захворювань;

- побутова реабілітація дітей-іквалідів (навчання елементам самообслуговування та норм елементарної поведінки в різних мікросоціумах);

- проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних проблем;

- здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи;

- організація консультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;

- розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;

- формування якостей особистісної самодіяльності засобами спеціально розроблених психотренінгів та психотренуючих ігор;

- організація культурно-дозвіллєвої діяльності дітей-інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

- здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих інвалідів;

- вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя молодих інвалідів в суспільстві;

- координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.

Пояснення

В медичній моделі інвалідність розуміється як особиста проблема індивіда, тобто обмежені можливості розглядаються в контексті взаємозв'язку між певною людиною та її недугою. В основу цієї моделі в кінці XIX ст. було покладено постулати консервативної теорії "інвалідизму": 1) людство поділено на здорових людей та людей з обмеженими можливостями; 2) здорові люди здібніші від людей з обмеженими можливостями; 3) здорові люди мають контролювати ресурси і життя людей з обмеженими можливостями. Сьогодні в межах цієї моделі соціальна допомога включає: патронаж людей з обмеженими функціональними можливостями вдома; їх медичне обслуговування; забезпечення медикаментами; санаторне лікування; виплату коштів та реалізацію пільг, гарантованих державою. Завдання соціально-педагогічної роботи в цій моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості в переважній більшості за допомогою медичних заходів та домінуючому акценті на соціальному захисті інвалідів.

У другій половині XX ст. починається новий етап формування ставлення до людей з функціональними обмеженнями. Такі люди розглядаються незалежно від своєї дієздатності та корисності для суспільства як об'єкти соціальної підтримки, що потребують спеціальних умов для реалізації своїх можливостей та максимальної інтеграції в суспільство. Стрижнем соціальної моделі є взаємозв'язок між людиною з обмеженими можливостями та соціумом, а не відхилення у її здоров'ї та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів, тобто інваліди розглядаються скоріше як дискримінована група, ніж аномальна. Щоб подолати це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливостями в суспільство через створення їм умов для максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей. Суспільство повинно адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для того, щоб вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої дієздатності. В межах соціальної моделі допомога людям з обмеженими функціональними можливостями передбачає: розширення сфери їх соціальних контактів; створення умов для довільного переміщення; забезпечення різних видів консультування; навчання дітей з обмеженими можливостями у загальноосвітніх школах; допомогу в професійному самовизначенні та працевлаштуванні; розвиток потенційних можливостей інвалідів; створення мережі громадських організацій, які здійснюють різні види соціальної реабілітації та захищають інтереси інвалідів в суспільстві; залучення волонтерів до роботи з людьми обмежених функціональних можливостей.

В останні роки сформувалася політико-правова модель. Зміст цієї моделі визначає наступний підхід до вирішення проблем інвалідності: рівні права людини, що має інвалідність, на участь у всіх аспектах життя суспільства мають бути закріплені законодавчо, реалізовані через стандартизацію положень і правил в усіх сферах життєдіяльності людини з обмеженими функціональними можливостями.

В програмних документах громадських рухів за права інвалідів виокремлюється також модель культурного плюралізму, яка базується на принципах філософії незалежного життя та толерантного ставлення до людей з обмеженими функціональними можливостями.

Використана та рекомендована література

1. ВернерД. Реабилитация детей-инвалидов. - М.,1995.

2. Виховання дітей з особливими потребами в сім'ї. - К.,1998.

3. Довідник матері особливої дитини: правова інформація. - К., 1999.

4. Залучення дітей з особливими потребами до системи загальноосвітніх класів. - Львів, 2000.

5. Іванова І.Б.Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. - К.,2000.

6. Кравченко Р.І. Соціальна робота з розумово відсталими людьми: Навч. посібник. -К.,2001.

7. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

8. Прийомні сім'ї для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями /О.О.Яременко, Н.М. Комарова, Р.Я. Левін та ін. - К., 2001.

9. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. МАГалагузовой. - М.,2000.

10. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М.,2000.

11.Социальная работа / Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Дону, 1999. 12. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие /Отв. ред.

Е.И.Холостова. - М.,2001. 13.Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями:

психолого-педагогические аспекты. - М., 2000. 14.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. -

К.,2000. 15.Социальная работа с инвалидами / Под ред. Е.И.Холостовой. -

М.,1996.

16. Соціальна підтримка дітей з обмеженими функціональними можливостями. Методичні рекомендації /Авт.-упор. Безпалько О.В., Губарева Т.Г. - К.,2002.

17. Соціальна робота з людьми з особливими потребами: Методичні матеріали для тренера /Автори-упорядники О.В.Безпалько, І.В.Братусь, ТЛ.Лях. Під заг. ред.І.Д.Звєрєвої. - К.,2002.

18.Холостова Е.И., Дементьева Н.Ф. Социальная реабилитация: Учеб. пособие. - М.,2002.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных