Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної роботи

Пояснення

Сім'я - динамічна мала група людей, котрі разом проживають, зв'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю.

Сім'я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємовідносин між людьми, в межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності. Як виховний інститут нуклеарна сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік - жінка; батьки - діти; дитина - дитина. Ці системи відносно автономні одна від одної, проте взаємозалежні у повсякденному житті.

Протягом усього життєвого шляху особистості сім'я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім'я виступає провідним мікрофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючі функції сім'ї перш за все полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних можливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку сім'я набула функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту. Як соціальний інститут сім'я виконує в суспільстві такі функції: господарсько-економічну - планування сімейного бюджету, організація споживчої діяльності, ведення домашнього господарства та організація побуту сім'ї; репродуктивну - продовження людського роду через народження дітей; комунікативну - створення сприятливого сімейного мікроклімату, організація внутрісімейного спілкування; виховну - передача дорослими членами сімї соціального досвіду дітям; рекреативну - організація вільного часу та відпочинку сім'ї, розвиток інтересів і потреб її членів; психотерапевтичну - психологічна підтримка членів сім'ї в різних життєвих ситуаціях, створення доброзичливого емоційного клімату в сім'ї з метою відновлення фізичних та психічних сил членів родини, витрачених в різних стресових ситуаціях.

Кожна сім'я відрізняється одна від одної за такими основними параметрами: соціально-культурний - освітній рівень подружжя, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний - майнові характеристики сім'ї, зайнятість подружжя у сфері суспільного виробництва; техніко-гігієнічний - умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя; демографічний - кількість членів сім'ї.

Кожний етап розвитку суспільства позначається на "обличчі" сім'ї. В останні роки в житті сучасної сім'ї спостерігається ряд негативних тенденцій. До них насамперед належать: збільшення кількості сімей з низькими доходами; погіршення матеріального забезпечення дітей; посилення нервової напруженості людей, зростання кількості стресів та екстремальних ситуацій, які негативно позначаються на психологічному мікроклімати сім'ї; формалізація стосунків дорослих членів родини з дитиною внаслідок зайнятості батьків; переважання малодітних сімей; збільшення числа дітей, народжених поза шлюбом; домінування у багатьох сучасних сім'ях матеріальних цінностей над духовними, що сприяє виникненню у підростаючого покоління тенденції до прагматизму, скнарості, зневажливого ставлення до толерантних взаємин; збільшення кількості асоціальних сімей.

Пояснення

Батьківство - це процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними стосовно дитини) необхідних умов для повноцінного розвитку, виховання та навчання дітей. Основними характеристиками батьківства є батьківська позиція та стиль виховання.

Батьківська позиція - психологічна і виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має такі ознаки: адекватність (найбільш близька до об'єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість (здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливостям, конкретним ситуаціям);

перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з вимогами, які поставить перед дитиною подальше життя).

У психолого-педагогічній літературі існує багато різноманітних підходів до класифікації стилів сімейного виховання. Проте найчастіше говорять про наступні три: авторитарний, ліберальний та демократичний. Батьки, схильні до авторитарного стилю, мають тенденцію до карально-насильницької дисципліни, надмірно контролюють всі вчинки дитини, вимагають від неї покірливості, обмежують ступінь вибору дитини, нетерплячі до дитячих недоліків та проявів "дитячості", не бажають йти на компроміси з дитиною. В результаті цього в дитини розвиваються невпевненість в собі, страх, мстивість, агресивність по відношенню до слабших, занижена самооцінка, велика ймовірність підпадання під вплив "сильних", пристосуванство, улесливість.

Батьки, які обирають ліберальний стиль виховання, мають незначний контроль за поведінкою дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого ставлення до виконання батьківських обов'язків. Проявами ліберального стилю також можуть бути вседозволеність, виконання всіх забаганок дитини, невиправдана ідеалізація її батьками. Наслідками такого стилю виховання для дитини в першому випадку можуть бути надмірне самолюбство, затримка емоційного розвитку, відчай, недовіра до дорослих, озлобленість, розчарування. У випадку "запещеного дитинства" в індивіда розвивається інфантильність, егоїзм, впертість, вередливість, завищена самооцінка.

Батьки, які є прихильниками демократичного стилю виховання, поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є, дають зрозуміти дитині, що її справи є важливими для батьків, довіряють дитині, дозволяють робити їй власний вибір, заохочують її самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, прислухаються до думок дитини, проводять разом з нею вільний час, допомагають їй розвивати свої здібності. Результатом такого виховання є формування самодостатньої особистості з адекватною самооцінкою, яка може приймати відповідальні рішення.

Окрім цієї класифікації стилей виховання досить поширеною є класифікація Є.Г. Ейдеміллера, в якій виокремлені такі стилі: гіпопротекція (недостатній догляд за дитиною, контроль за її поведінкою, брак чи відсутність турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, відсутність інтересу до справ дитини); домінуюча гіперпротекція (завищена увага і турбота про дитину, яка проявляється в надмірній опіці та постійному контролі, великій кількості заборон та обмежень); потураюча гіперпротекція (центрація батьків на дитині як "кумирі сім'ї", оберігання дитини від усіляких труднощів, надмірне обожнювання дитини, потурання всім її бажанням, захоплення мінімальними успіхами); емоційне відчуження (дитина є тягарем для батьків, вони часто виявляють незадоволення з приводу її' існування, ігнорують потреби дитини. Причиною цього може бути те, що дитина була небажаною, або не справдилися очікування батьків щодо народження дитини певної статі); підвищена моральна відповідальність (від дитини вимагають таких проявів почуття обов'язку, які не відповідають її віку, покладають на дитину відповідальність за життя і благополуччя близьких (здебільшого молодших дітей чи старих людей), що не відповідає її реальним можливостям; очікують від дитини великих досягнень в житті і вона боїться не справдити ці сподівання рідних).

Не менш важким для дитини є непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість вимог батьків до дитини. Це позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуює в неї підвищену тривожність.

Пояснення

Соціально-педагогічна робота з сім'єю є одним з напрямів сімейної соціальної політики. Сімейна соціальна політика - це система механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує.

Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, суспільство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток.

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сім'ї; зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості громадян; забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя.

Зміст та форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю обумовлюються групою наступних чинників: типом сім'ї; проблемами, які існують в сім'ї; видом соціального інституту, що працює з сім'єю, та напрямом фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сім'ї.

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сім'єю складають забезпечення сім'ї різних видів соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів та форм соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком вищезазначених чинників.

Соціальне обслуговування сім'ї реалізується через: забезпечення сім'ї різноманітних виплат, гарантованих державою у законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сім'ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сім'ї тощо); психологічна підтримка сім'ї у складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сім'ї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх та фізично-оздоровчих послуг членам сім'ї, забезпечення її змістовного дозвілля (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сім'ї тощо).

Соціально-реабілітаційна робота з сім'ю в першу чергу спрямована на відновлення виховного потенціалу сім'ї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім'ї. Така робота здійснюється соціальним педагогом в школі, спеціалістами соціальної служби молоді та кризових центрів. Об'єктами соціальної реабілітації в сім'ї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сім'ї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сім'ї, в яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації. Діяльність спеціалістів по реабілітації сім'ї спрямована на укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини чи

членів родини від сім'ї, корекцію взаємостосунків у сім'ї, допомогу окремим членам

сім'ї у професійному та соціальному становленні. Основними формами роботи по соціальній реабілітації сім'ї є індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям та психотерапевтичним бесідам з батьками, подружжям та дітьми. Серед групових форм роботи варто відзначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як з подружніми парами так окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків та дітей. Груповими формами психолого-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекторії, зустрічі з спеціалістами, групи самодопомоги тощо. Провідною формою професійної реабілітації є курси перекваліфікації.

Соціально-профілактична робота з сім'єю спрямована на попередження неконструктивної взаємодії між членами сім'ї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, формування різних видів хімічної залежності у членів сім'ї, виявлення потенційно неблагополучних сімей.

В переважній більшості групові та масові форми роботи є провідними в таких напрямах: зміцнення інституту сім'ї шляхом формування у населення розуміння сім'ї як базової цінності в житті людини; підготовка молоді до сімейного життя, відповідального батьківства; пропагування здорового способу життя серед членів сім'ї; психолого-педагогічна просвіта подружжя з питань побудови конструктивних взаємостосунків та сімейного виховання; попередження типових причин розлучень. Серед основних форм профілактичної роботи можна виокремити лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід сім'ї - це робота соціального педагога (працівника) з сім'єю, яка спрямована на підтримку сім'ї у різних видах її життєдіяльності, формування здатності сім'ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім'ї з метою ліквідації різних видів проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічної роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, є прийомні сім'ї, сім'ї, в яких виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями та неблагополучні сім'ї.

Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сім'ї різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сім'ї в органах державної влади. Тривалість соціального супроводу окремої сім'ї залежить від гостроти проблем, які існують в сім'ї, рівня розвитку адаптаційного потенціалу членів сім'ї, ступеню функціональної спроможності сім'ї щодо самостійного подолання труднощів, рівня розвитку зв'язків сім'ї з мікро- та макросередовищем.

Соціальне інспектування - це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціальним педагогом чи працівником за реалізацією у сім'ї прав її членів, виявлення випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничим інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Основними об'єктами соціального інспектування є сім'ї, де дорослі члени сім'ї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері, в службі у справах неповноліттніх як неблагополучна сім'я. Також об'єктами соціального інспектування є сім'ї, у яких дитина перебуває на обліку в

■

службі у справах неповнолітніх, в наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сім'ю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва.

В процесі соціального інспектування соціальний педагог реалізує наступні функції:

- діагностична (встановлення порушень прав людини);

- комунікативна (налагодження взаємодії соціального педагога з членами сім'ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополуччя в родині);

- попереджувально-профілактична (запобігання рецидивам порушення прав людини в сім'ї);

- інформаційна (інформування громадськості, представників державної влади про наявність порушень прав людини в сім'ї);

- наглядово-контрольна (облік і перевірка житлово-побутових умов сім'ї, перевірка виконання членами сім'ї рекомендацій соціального педагога щодо запобігання порушенням прав людини в сім'ї¹);

- охоронно-захисна (клопотання про позбавлення батьків батьківських прав, вилучення дитини з сім'ї, направлення жертв сімейного насильства до кризових центрів, притулків для жінок та неповнолітніх);

- координаційна (залучення для розв'язання проблем у сім'ї медиків, психологів, юристів та інших фахівців).

Використана та рекомендована література

1. Антонов В.В., Медков В.М. Социология семьи. - М.,1996.

2. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. - К., 2001.

3. Дружинин В.Н.Психология семьи. - Екатиренбург, 2000.

4. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). - К., 2002.

5. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. - К.,1997.

6. Макаренко А.С.Книга для батьків. - К.,1982.

7. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических заведений. - М., 2002.

8. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М., 2001.

9. Социальная педагогика: Курс лекций /Под общей ред. М.А.Галагузовой. -М., 2000.

10. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М., 2000.

11.Социальная работа / Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Дону, 1999. 12.Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред.

Е.И.Холостова. - М., 2001. 13. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й. Капської. -

К.,2000. 14.Трубавіна І.М. Зміст та форми просвітницької роботи з батьками. -

К.,2000. 15.Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю

- К.,2002. Іб.Трубавина І.М., Бугаєць Н.А. Методи вивчення сім'ї. - К.,2001. 17. Формування навичок усвідомленого батьківства та ранній розвиток

дитини: Методичні матеріали для тренера / І.В.Братусь та інші. За заг.

ред. Г.М.Лактіонової. - К.,2002. 18.Холман A.M. Методы оценки семьи. Инструментарий для понимания и

интервенций. Перевод с англ. /Под общ. ред. Л.Романенковой -

Запорожье, 2000 19.Хоменаускас Г.Т. Семья глазами ребенка. - М.,1993 20.Эйдемиллер Е.Г. Психотерапия семьи. - Спб., 2001. 21.Якубова Ю.М., Антонова-Турченко О.Г. Проблемні сім'ї: діти і батьки. -

К., 1998.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: