Теоретична частина .

1.Самооцінка особистості – оцінка людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінки своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини. Самооцінка – суб’єктивне утворення в людській психіці, але воно є відображенням норм і оцінок, що існують в суспільстві та в міжособистісних відносинах[1].

Самооцінка пов’язана з однією із центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, із прагненням людини знайти своє місце в житті, ствердити себе як члена суспільства в очах навколишніх і у своїх власних.

Під впливом оцінки навколишніх в особистості поступово складається власне ставлення до себе і самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. За адекватної самооцінки суб’єкт правильно співвідносить свої можливості і досягнення, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити насправді. До оцінки досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачити, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реального бачення себе, тобто без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності щодо свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій.

Але самооцінка може бути неадекватною – надмірно завищеною або занадто заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ власної особистості і можливостей, своєї цінності для навколишніх, для загальної справи. В таких випадках людина ігнорує невдачі заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне “відштовхування” усього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним – чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об’єктивна оцінка результатів роботи – як несправедливо занижена. Неуспіх оцінюється як наслідок чийогось підступу або несприятливо сформованих обставин, в жодній мірі не залежних від дій самої особистості[1].

Людина з завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це – наслідок власних помилок, ліні, недостатності знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан – ефект неадекватності, головною причиною якого є стійкість сформованого стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, змінюється відповідно до реального стану справ – збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особистості, тому що вона змушена докладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати власні здібності і волю[2].

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче реальних можливостей особистості. Зазвичай це призводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності дерзань, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою мети, яку важко досягти, обмежуються вирішенням повсякденних завдань, занадто критичні до себе. Низька самооцінка може призвести до виникнення комплексу меншовартості.

Занадто висока або занадто низька самооцінки порушують процес саморегуляції, спотворюють самоконтроль. Особливо помітно це виявляється в спілкуванні, де особи з завищеною і заниженою самооцінкою стають джерелом конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і звертання до них, занадто різкі і необґрунтовані висловлювання на їх адресу, нетерпимість до чужої думки, прояви зарозумілості і зазнайства. Низька критичність до себе заважає їм навіть помітити, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю суджень.

При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вони дуже вимогливі до себе і ще більш вимогливі до інших, не вибачають жодного свого промаху чи помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робиться з найкращих спонукань, усе-таки стає причиною конфліктів у силу того, що небагато хто може терпіти систематичне “пиляння”. Коли в тобі бачать лише погане і постійно вказують на це, то виникає ворожість до джерела таких оцінок, думок і дій.

Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки навколишніх і, ставши стійкою, змінюється дуже важко, то змінити її можна, змінивши ставлення навколишніх (однолітків, співробітників, викладачів, рідних). Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх цих людей. Особливо важливо допомогти людині “підняти” неадекватно занижену самооцінку, допомогти їй повірити в себе, у власні можливості, у свою цінність.

Самооцінка особистості – досить стала характеристика людини, що формується в дитинстві і залишається на певному рівні (завищена, нормальна, занижена) протягом всього життя. Але в ній є і динамічна частина, яка змінюється в процесі діяльності людини[2].

Від чого залежить самооцінка? Звичайно, на її формування певною мірою впливають думки, оцінки інших людей, деякі (досить хаотичні) психологічні знання, одержані людиною. Але визначальними в формуванні самооцінки є, по-перше, реальні успіхи, досягнення в діяльності людини. По-друге, самооцінку визначає рівень вимог, що їх людина висуває до себе. При цьому, якщо спробувати вивести формулу самооцінки, вона виглядатиме так:

.

Саме від рівня вимог, від того, на що людина вважає себе здатною, чого вона вважає можливим досягти, в найбільшій мірі залежить самооцінка особистості.

Як формується рівень самооцінки? Певний рівень самооцінки формується в дитинстві. В цьому певну роль відіграють особистісні характеристики, в першу чергу тип темпераменту людини. Другою складовою формування самооцінки є ті відносини, що склалися в сім’ї, жорсткий чи, навпаки, м’який принцип виховання.

Важливо, щоб підхід до кожної дитини був таким, який враховував би особливості її типу нервової системи, і щоб батьки прагнули виховати дитину, яка здатна адекватно оцінити себе.

2.Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах[3].

Підлітковий вік — період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже — не дитина, має деякі риси дорослого, але — ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості.

Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження[3].

Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв’язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя[4].

Моральні якості пов’язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі[5].

Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб’єктом виховання.

Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення «керування» і «підкорення», категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми — один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.

Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті[7].

Практична частина.

Заняття 1

Мета:

• Посилення групового єдності,

• збільшення ступеня самосвідомості і знання про інших за допомогою зворотного зв'язку,

• розвиток уміння пишатися собою.

Привітання.

Можна розробити будь-яку форму вітання і зберігати її протягом усіх занять.

Вправа «Давайте познайомимося».

Мета гри - посилити розвиток групової єдності.

Учасники розбиваються на пари і розповідають один одному про себе. Коли обговорення в парах закінчено, кожен учасник пари представляє свого партнера іншим.

Тривалість гри 30-40 хвилин.

Завершення заняття.

Як зауважив Р. Берні, чим більше людина дізнається про себе, тим багатогранніше стає його Я-концепція.

Але нерідко те, що засвоюється в процесі психотренінгу, не помічається підлітками, якщо це чітко не відображено в їх висловлюваннях.

Тому наприкінці кожного заняття слід попросити учнів записати, що вони про себе дізналися, у вигляді висловлювань:

• «Я зрозумів, що я...»

• «Я знову зрозумів, що я...»

• «Я був здивований, виявивши, що я...»[6].

Заняття 2

Мета.

• Розвиток уміння пишатися своїми достоїнствами.

Привітання (див. Заняття 1).

Вправа «Позитивні думки».

Мета заняття - розвиток усвідомлення сильних сторін своєї особистості.

Учасникам по колу пропонується доповнити фразу «Я пишаюся собою за те...». Не слід дивуватися, якщо деяким учасникам буде складно говорити про себе позитивно, тому необхідно створити атмосферу допомагає, стимулюючу підлітків до такої розмови. Дана вправа направлено на підтримку в учнях наступних проявів:

• більш позитивних думок про себе;

• симпатії до себе;

• здатності ставитися до себе з гумором;

• вираження гордості собою як людиною;

• опису з більшою точністю власних достоїнств і недоліків.

Після того як кожен учасник виступить, проводиться групова дискусія. Питання для дискусії можуть бути наступними:

• Чи важливо знати, що ти можеш добре робити, а чого не можеш?

• Де безпечно говорити про такі речі?

• Чи треба процвітати у всьому?

• Якими способами інші можуть спонукати тебе до сприятливого самовосприятию? Якими способами ти це можеш зробити сам?

• Чи є різниця між підкресленням своїх достоїнств і хвастощами? У чому вона полягає?

Такі дискусії дають учням хороший привід для того, щоб оцінити свої здібності і приховані можливості. Вони починають розуміти, що навіть у самих «сильних» і популярних учнів є свої слабкості. А свої достоїнства є й у найбільш «слабких». Така установка призводить до розвитку більш сприятливого самовідчуття.

Тривалість заняття 50 хвилин[4].

Завершення заняття (див. Заняття 1).

Заняття 3

Мета.

• Розвиток уміння пишатися своїми достоїнствами.

Вправа «Шкільні справи».

Мета - розвинути позитивне ставлення до шкільного життя.

Учнів просять по черзі висловитися з приводу будь-яких конкретних фактів з їх шкільного життя. Можна поставити запитання типу: «Я б хотіла, щоб ти розповів про тих своїх шкільних справах, якими ти задоволений. Ласка, почни свою відповідь так: "Я задоволений тим, що..."»

Ті, хто не впевнений у власних силах, чуючи відповіді хлопців, починають усвідомлювати, що були занадто суворі до себе, не визнаючи ті чи інші свої успіхи.

Тривалість вправи 30-40 хвилин[4].

Заняття 4

Мета.

• Розвиток більш позитивного ставлення до себе шляхом отримання зворотного зв'язку.

Вправа «Я у своїх очах, я в очах оточуючих».

У цій вправі учасники групи складають два коротких особистісних описи, кожне на окремому аркуші паперу.

На першому аркуші - опис того, яким бачить себе сам підліток. Опис повинен бути як можна більш точним.

На другому - опис того, яким, на його думку, його бачать оточуючі. Листки не підписуються.

Описи «Яким я бачу себе сам» кладуться в окрему коробку. Кожне самоопис зачитується вголос, і учасники намагаються відгадати, кому воно належить. Потім автор заявляє про себе, читає другий свій опис (опис того, яким, на його думку, його бачать оточуючі) і отримує після цього зворотний зв'язок від учасників групи. Цінність цієї вправи полягає в тому, що підліток виявляє, що інші ставляться до нього краще, ніж він сам.

Тривалість вправи 50 хвилин[6].

Заняття 5

Мета.

• Навчитися правильно оцінювати свої негативні почуття.

Вправа «Рукостискання».

Мета гри - поліпшення взаєморозуміння в групі, а також розуміння учасником гри того, як його сприймають інші люди.

Одному з учасників (добровольцю) зав'язують очі. Інші по черзі тихо підходять до нього і тиснуть руку. Той, у кого зав'язані очі, говорить про враження, яке виробляє рукостискання.

Тривалість гри 10 хвилин.

Вправа «Негативні почуття».

Мета вправи - обговорення травмуючих свідомість «поганих» почуттів по відношенню до інших людей.

Необхідно створити обстановку повної довіри і співпереживання. Можливість відкрито поговорити про свої почуття справляє позитивний вплив на існуючий у підлітка образ «Я».

По-перше, це дозволяє послабити ці почуття, промовляючи їх у групі.

По-друге, коли підліток бачить, що не в нього одного виникає іноді, наприклад, гостра неприязнь до батьків, він переконується в тому, що це звичайні реакції на схожі емоційні ситуації, в яких опиняються і його однолітки, і що він не якийсь небудь моральний урод, а нормальна людина[4].

Тривалість вправи 40 хвилин.

Заняття 6

Мета.

• Розвиток навичок міжособистісного спілкування.

Вправа «Як ти себе почуваєш?».

Мета гри - розвиток уважності, емпатії, вміння відчувати настрій іншої людини.

Вправа виконується по колу. Кожен учасник уважно дивиться на свого сусіда зліва і намагається здогадатися, як той себе почуває, розповідає про це. Підліток, стан якого описується, слухає і потім погоджується зі сказаним або не погоджується, доповнює.

Тривалість гри 15 хвилин.

Вправа «Дружні стосунки».

Мета вправи - розширити свій репертуар навичок налагодження і розвитку відносин з однолітками.

1. Обговоріть з групою способи, якими вони користуються, щоб з кимось подружитися, і проведіть практичний тренінг з використанням кращих з них.

2. Попросіть дітей написати абзац, що починається зі слів: «Друг - це людина, яка...»

3. Проведіть групову дискусію, використовуючи наступні питання:

• «Чи є у тебе найкращий друг?

• Чи любиш ти займатися тим же, чим він?

• Чи хотілося тобі коли-небудь здійснити або зробити щось таке, чого не хотів твій друг?

• Що сталося в результаті?

• Чи залишилися ви як і раніше друзями?

4. Попросіть учасників письмово відповісти на питання: «Що є в тобі такого, за що твої друзі тебе люблять?»

5. Проведіть колективне обговорення і попросіть хлопців відповісти на наступні питання: «Як і з ким ти зблизився, навчаючись у цій школі? Якщо по сусідству з тобою живе новий однокласник, чекаєш ти, коли він зайде до тебе в гості, або йдеш до нього сам? Намагався ти коли-небудь допомогти йому подружитися з іншими?»

Тривалість вправи - вправа може бути розтягнуте на два заняття, все залежить від того, як піде обговорення[6].

Тривалість вправи 45 хвилин.

Заняття 7

Мета.

• Розвиток самосвідомості, надання допомоги в саморозвитку з використанням зворотного зв'язку.

Вправа «Слова, що описують мене».

Мета вправи - розвиток самопізнання, надання допомоги в саморозвитку з використанням зворотного зв'язку.

Кожному учаснику видається листок паперу, на якому його просять написати три слова, які найбільш точно його характеризують.

Потім пропонується перевернути аркуш і на іншій стороні написати три слова, які передають бажаний опис себе.

Потім учасників просять взяти одне слово з другого списку (бажаний опис себе) і описати ту поведінку, яка характерно для людини, що володіє такими якостями. Коли всі виконали завдання, проводиться групова дискусія, в ході якої описуване цим словом особистісна якість аналізується як мета, а пропоновані способи поведінки - як засобу досягнення цієї мети.

До кінця обговорення в учасників тренінгу виявляється деяке кількість прийнятих цілей і способів їх досягнення.

Тривалість вправи 50 хвилин[6].

Заняття 8

Мета заняття: формування навичок самоаналізу, саморозуміння і самокритики.

Вправа "Комісійний магазин"

Мета вправи:

- виявлення значущих особистісних якостей для спільної тренінгової роботи;
- поглиблення знань один про одного через розкриття якостей кожного учасника.
Пропонується пограти в комісійний магазин. Товари, які приймає продавець - це людські якості, наприклад: доброта, чуйність, відкритість. Учасники записують на картку риси свого характеру, як позитивні, так і негативні Потім пропонується здійснити торг, в якому кожен з учасників може позбутися від якоїсь непотрібної якості, або її частини, і придбати щось необхідне. Наприклад, кому бракує для ефективного життя красномовства, і він може запропонувати за нього якусь частину свого спокою та рівноваги.
По закінченні завдання підводяться підсумки і обговорюються враження.
На вправа відводиться 30 хвилин[6].

Заняття 9

Мета - научение позитивно мислити і використовувати механізм самопідтримки.

Вправа «Афоризми».

Мета гри - усвідомити величезні можливості, які ми маємо для направлення своїх думок, а на основі цього і почуттів, в потрібне русло.

Вправа проводиться у формі групової дискусії, основою якої є висловлювання великих людей. Аналізуючи такого роду висловлювання, учасники гри можуть прийти до усвідомлення величезних можливостей, якими вони володіють, щоб направити свої думки в потрібне для саморозвитку русло.

Нижче наводиться список можливих афоризмів, яку на розсуд психолога може бути доповнений або змінений.

• Єдине мистецтво бути щасливим - усвідомлювати, що щастя твоє у твоїх руках (Ж, - Ж, Руссо).

• Хто сам вважає себе нещасним, той стає нещасним (Сенека).

• Повіривши в те, чим ми можемо стати, ми визначаємо те, чим ми станемо (М. де Монтель).

• Ніколи не помиляється той, хто нічого не робить. Не бійтеся помилятися, бійтеся повторювати помилки (Т.Рузвельт).

• І після поганого врожаю треба сіяти (Сенека).

• Кожна людина коштує рівно стільки, у скільки він себе оцінює (Ф.Рабле).

• Один бачить у калюжі тільки калюжу, а інший, дивлячись у калюжу, бачить зірки (Невідомий автор).

• Для того щоб уникнути критики, треба нічого не робити, нічого не говорити і ніким не бути (Е.Хаббарт).

• Коли людина перестає вірити в себе, він починає вірити в щасливий випадок (Е.Хові).

• Вірте в свій успіх. Вірте в нього твердо, і тоді ви зробите те, що необхідно для досягнення успіху (Д. Карнегі).

• Використовуй всі можливості. Завжди важливо знати, що ти зробив усе, що міг (Ч, Діккенс).

• Якщо ти не знаєш, в яку гавань тримаєш шлях, то жоден вітер не буде тобі попутним (Сенека)[6].

Тривалість вправи 55 хвилин.

Заняття 10

Мета.

• Допомога учням краще усвідомити можливості регуляції своєму повсякденному житті.

Вправа «Передача предмета».

Мета гри - створення в групі дружелюбного, емоційно теплого настрою.

Якої-небудь предмет (Іграшка, сувенір, м'яч, і т.п.) передається по колу з додаванням дружніх слів, вітань, компліментів.

Тривалість гри 10 хвилин.

Вправа «Щотижневий звіт»

Мета гри - розвиток можливості аналізувати і регулювати своє повсякденне життя.

Цю вправу бажано використовувати в кінці тижня або після циклу занять.

Кожному учаснику видається листок паперу з наступними питаннями:

1. Яка головна подія цього тижня?

2. Кого тобі вдалося краще пізнати на цьому тижні?

3. Що важливого ти дізнався про себе на цьому тижні?

4. Вніс ти які-небудь серйозні зміни у своє життя на цьому тижні?

5. Чим цей тиждень могла б бути краще для тебе?

6. Виділи три важливі рішення, зроблені тобою на цьому тижні. Які результати цих рішень?

7. Будував ти на цьому тижні плани з приводу якихось майбутніх подій?

8. Які незакінчені справи залишилися в тебе минулого тижня?

Потім відбувається колективне обговорення.

Діти діляться своїми успіхами, аналізують свої невдачі і колективно шукають шляхи поліпшення ситуації в майбутньому. У підсумку, проводячи такі щотижневі спостереження, підліток починає краще розуміти самого себе, аналізувати свої вчинки.

Тривалість вправи 40 хвилин[6].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: