Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Практична робота та методичні поради до її виконання. Порядок виконання роботи




Порядок виконання роботи

1. При підготовці до практичної роботи засвоїти програмний матеріал лекційного заняття та питань, що виносились на самостійне вивчення і вміти давати коментар до наступних понять:

- технологія та технологічний розвиток;

- етапи розвитку технології;

- наукові засади сучасних технологій;

- об’єкт технології;

- предмет технології;

- теоретичні основи технології;

- загальні завдання технології;

- технологічна лінія;

- класифікація технологічних процесів;

- характеристика окремих технологічних процесів;

- характеристика системи, зокрема технологічної;

- класифікація технологічних систем.

Навчальні завдання

Завдання 1.Приватне підприємство здійснює випічку та реалізацію хліба, хлібобулочних та пиріжків. Група студентів з допомогою викладача повинна розкласти технологічну лінію приготування продукції на окремі операції і самостійно класифікувати та дати коротке пояснення кожній з них.

Завдання 2. Визначити тип технологічної системи на приватному підприємстві за умови, що кількість робочих місць становить:

1) 3; 7.

 

Питання для самостійного вивчення

1. Закономірності розвитку технологічних систем.

2. Системи технологій підприємств, галузей та міжгалузевих комплексів.

 

 

Тема 2. Технологічний розвиток і його закономірності

Мета вивчення теми: засвоїти основні закономірності технологічного розвитку, розглянути проблеми, що виникають на етапі зміни технологій та методи прогнозування нових технологій.

 

Дана тема розкриває такі питання:

1. Поняття про технологічний розвиток та технічні цикли, їх типи, зміст і структура.

2. Модель циклічного розвитку поколінь технологій.

3. Технологічні зрушення в економічному розвитку та проблема зміни технологій.

4. Особливості структурних зрушень в індустріальній та інформаційній економіках.

5. Поняття про прогнозування нової технології

Інформаційні джерела:1 с.39-56; 4 с. 69-106; 6, с. 101-112;
7 с. 10-18; 8, с. 232-276.

2.2.Методичні поради до вивчення теми.

Розглянемо більш ретельно умови рівноваги (мобільності) еко­номіки і технології.

Під рівновагою розуміють такий стан економіки, при якому зберігається її здатність до саморегулювання. При відхиленні від стану збалансованої рівноваги автоматично повинні включатися сили, які відновлюють порушені зв’язки. Ці сили, або цей меха­нізм, автоматичного управління економічними зв’язками є меха­нізмом довершеної конкуренції. Але ці сили, або механізм, скла­дають люди, які є керівниками світового рівня, рівня держави, ре­гіону, підприємства (фірми) тощо. Формування умов рівноваги в ринковій економіці здійснюють або визначають потреби людини як споживача, тобто тут наявне співвідношення між попитом та пропозицією. Але умови рівноваги не статичні і змінюються, тоб­то рівновага відносна і змінюється циклічно. Для забезпечення рівноваги використовують антициклічні заходи на макро- та мікрорівнях.

Циклічність розвитку економіки багатоструктурна. За триваліс­тю циклу в світовій економіці розрізняють цикли малі (3...4 ро­ки), середні (7...11 років), великі (40...60 років).

У структурі циклічного розвитку економіки найбільш рельєф­ними є середні та малі цикли (зокрема 1825-1836 pp. у Великій Британії, США, Франції та Німеччині). Більшість циклічних криз були світовими (1886, 1873, 1882, 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1924, 1929-1931, 1937-1938, а також 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1970, 1974-1975, 1980-1982, 1992-1993 pp.). Фаза, що припадає на 1996 рік, набула повзучого хара­ктеру, охопивши майже всі розвинені країни.

Матеріальною основою всіх криз вважають фізичне оновлення основних засобів виробництва, і перш за все знарядь праці. Але старіння і фізичні зміни устаткування не є безпосередньою при­чиною кризи. Негативну дію цього фактора можна регулювати.

На жаль, на внутрішні суперечності ринкової економіки складно впливати. Теорію тривалості циклів запропонував видатний еко­номіст Н.Д. Кондратьев.

Великі цикли мають тривалість 40...60 років. Усі ці цикли при­таманні й окремим підприємствам (цикли на мікрорівні) зі значно меншою тривалістю. Зазвичай вважають, що ці цикли, або хвилі, мають семирічний період.

Для прогнозування того, яким буде (має бути) підприємство у майбутньому, необхідно мати таку прогнозуючу модель цього підприємства, яка б не суперечила бізнес-середовищу, а продукція відповідала б можливостям і потребам суспільства.

Але головним є необхідність синтезувати таку систему управ­ління діяльністю підприємства, яка б успішно формувала і удо­сконалювала його дієздатність у першому семиріччі. Оскільки вважають, що виробництво оновлюється кожні 6,5...7,0 років, всі ці проблеми можна розв'язати за допомогою або на основі систе­много підходу до бізнес-планування як бізнес-системи підприєм­ства.

Прогнозувати більш довгий строк на мікрорівні діяльності не вважається доцільним. Справа у тому, що за період у шість-сім років на макрорівні відбуваються серйозні зрушення у бізнес-середовищі, майже повністю змінюється товарна продукція на ринках, а на мікрорівні й на рівні підприємств має місце майже повне оновлення технічного потенціалу. У зв'язку з наявністю тенденції до прискорення бізнесу і скорочення часу на реалізацію дій у ланцюжку «винахід-розробка-виробництво-промислова ре­алізація нових товарів» теперішні семирічні хвилі зрушень у часі, ймовірно, у майбутньому тільки скорочуватимуться.

Однак це не означає, що обладнання на підприємствах один раз за сім років неодмінно змінюється повністю, а нові ідеї та бізнес-проекти, які дозволяють значно просунутись вперед шляхом тех­нічного процесу, успішно «дозрівають», оформлюються та реалі­зуються саме з такою періодичністю.

Протяжність хвиль - це не догма. Якщо підприємство відчуває у собі силу, має достатній виробничий, науковий та кадровий по­тенціал, або ж через певні обставини постає перед вибором - за­гинути чи перемогти, тоді включаються інші механізми, які до помагають вижити тому, чия команда управління виявить волю та рішучість для того, щоби знайти нові шляхи свого розвитку.

Створити відповідну модель підприємства за короткий промі­жок часу неможливо. Цей процес потребує ґрунтовної багатова­ріантної розробки, виходячи з початкової стадії і завершуючи до­сягненням розрахункового кінцевого результату.

Перший об'єктивно необхідний етап побудови бізнес-моделі підприємства – реструктуризація нині діючого підприємства і ди­версифікація його діяльності.

Успіх будь-якого підприємства майже повністю залежить від того, чи оберуть покупці його продукцію, а чи віддадуть перевагу конкурентам і їхній продукції. Для того щоб задовольнити інте­реси покупців, підприємство має бути клієнтооріентованим, тоб­то передчувати і прогнозувати потреби й побажання клієнтів, а то й формувати їх і шукати можливість задовольнити ці потреби й побажання якнайкраще і швидше за конкурентів.

Це важко зробити без ретельного аналізу можливостей підпри­ємства. Потрібно знати, хто купуватиме його продукцію, чому споживачеві потрібна саме така продукція, в якій кількості, яка місткість ринку, який імовірний ступінь конкуренції і які можли­вості (наміри) конкурентів тощо, а також здійснити диверсифіка­цію діяльності з результатами такого аналізу.

Реструктуризацію зазвичай проводять за рахунок внутрішніх ресурсів підприємства. Мета, обсяг, характер і час виконання ре­структуризації повинні бути ретельно сплановані за етапами у відповідності з проектно-орієнтованими принципами, до яких на­лежать:

- цілеспрямованість;

- моделювання і вибір ефективної структури;

- програма і характер управління підприємством;

- фінансова підтримка;

- кадрове забезпечення;

- інформаційне забезпечення.

Своєчасне проведення ґрунтовної реструктуризації на базі від­повідного проекту сприяє притоку коштів зовні у вигляді прямих грошових інвестицій, інтелектуальних внесків, підтримки влад­них структур, що дає підприємству переваги в конкурентній боротьбі й прискорює процеси формування та реалізації бізнес-моделі у повному обсязі.

Одночасно з реалізацією завдань на етапі побудови бізнес-моделі мають вирішуватися задачі, що належать до етапу форму­вання моделі управління діяльністю підприємства. На цьому ета­пі потрібно виконати такі заходи, як:

- реструктуризація підприємства з урахуванням ринкової оріє­нтації;

- створення ефективної структури підприємства;

- визначення контурів системи управління;

- формування правового поля діяльності;

- розробка кадрової піраміди та професійних вимог до співро­бітників, формування корпоративної культури;

- цілеспрямований пошук інвесторів, замовників, партнерів, ефективний маркетинг;

- інформаційне забезпечення діяльності підприємства;

- охорона інтелектуальної власності, технічних І комерційних секретів, комплексна безпека бізнесу;

- створення нормального психологічного клімату;

- зміцнення здоров'я персоналу і підвищення його працездат­ності.

Система управління діяльністю підприємства (фірми) є базою для побудови системи ефективного розвитку на кожному конкре­тному напрямі його діяльності (лінійне управління). Для цього мають бути здійснені:

- аналіз ефективності організаційної структури і реструктури­зації підприємства;

- прогнозування розвитку бізнесу в процесі взаємовідносин зі змінами у зовнішньому середовищі;

- удосконалення методів диференціації та диверсифікації виро­бничої діяльності;

- утворення інноваційно-виробничої вертикалі;

- стратегічне планування: пошук, виявлення, синтезування та

- реалізація нових бізнес-ідей;

- формування і здійснення інвестиційної, збутової, конкурент­ної, кадрової політики і корпоративної культури;

- виявлення нових, ще не задоволених вимог та потреб корис­тувачів і нових форм, які б задовольнили вже відомі їхні потреби, а також нових форм задоволення вже відомих потреб, для того щоб орієнтувати виробництво на забезпечення саме цих потреб суспільства і тим самим забезпечити тривалий успіх діяльності підприємства.

У центрі уваги при розв'язанні завдання щодо побудови системи ефективного управління повинні бути такі структурні блоки підприємства:

- блок виробництва – продукція, виробнича база, технології, спеціалізація;

- виробнича інфраструктура – матеріально-технічне забезпе­чення, паливно-енергетична, ремонтна, транспортна бази та сис­тема комунікацій;

- ринкова інфраструктура, клієнтоорієнтація, рекламно-збутова мережа, стиль підприємства, конкурентна політика тощо;

- науково-технічний потенціал та інтелектуально-промислова власність – знання, напрацювання, ноу-хау, досвід, результати науково-дослідницьких робіт, ідеї, бізнес-проекти, патенти, промислові зразки, корисні моделі, інженерні рішення, тощо;

- інвестиційний блок – безпосередні інвестори, інвестиційний потенціал та інвестиційна привабливість, інвестиційний клімат, добра бізнес-репутація;

- кадровий блок – кадрова «піраміда», психологічний «клімат», безконфліктний перерозподіл персоналу, система заохочень, сти­мулювання;

- піраміда «блок управління» – управління, ефективне управ­ління, адміністративне управління, оперативне управління, управління виробництвом, фінансове управління, маркетингове управління, правове управління, інформаційне управління.

Ефективне управління вимагає системного підходу до проблем підприємства, пошуку взаємопов'язаних шляхів розв'язання не тільки наявних очевидних проблем, а й суміжних, існування яких потрібно виявити. Якщо життєвий цикл підприємства відобрази­ти графічно (рис. 3.1), то етап 1 відобразить час становлення; етап 2 період змужнілості, набуття досвіду й формування іміджу («обличчя» фірми); етап 3 період стабільності й найбільшого успіху, за яким неодмінно, раніше чи пізніше, настає спад (етап 4). Точка А – початковий момент, з якого фірма стає керованою; точка Б – межа стабільного успіху, а точка В – зрив з кривої успіху.

 

Рис. 3.1. Життєвий цикл підприємства (фірми):

1 - етап утвердження; 2 - етап змужніння, набуття досвіду, формування іміджу; 3 - етап стабільності й успіху; 4 - етап спаду. А - точка, від якої починається керованість підприємства; Б - точка межі стабільного

успіху; В - точка падіння (зниження) успішної діяльності.

 

Пріоритети ефективного управління змінюються залежно від того, який етап переживає підприємство. На етапі 1 слід сформу­вати чітку ієрархію управління з фіксованим розподілом повно­важень і відповідальності. Справа у тому, що до приходу в точку А в команді управління підприємством, як правило, всі рівні і всі відповідають за все. Як наслідок, успіх стає загальним надбан­ням, а за помилки відповідати нікому.

Така «анархія» в управлінні може призвести до того, що під­приємство може не дожити до етапу 2.

На етапі 2 зростає роль маркетингового управління бізнесом підприємства. Успіх залежить від того, наскільки точно виявлено закономірності життєвого циклу головної (традиційної) продукції і визначено ефективні заходи торгівлі нею на товарних ринках.

На етапі 3 пріоритетною стає реклама, підтримка іміджу торго­вельної марки і розширення спектру власних (фірмових) послуг. Відрізок Б-В продовжується за рахунок надання традиційній про­дукції додаткових споживчих вигод, що на деякий час відводить підприємство (фірму) від зриву з кривої успіху.

Етап 4 характеризується необхідністю «ротації» членів управ­лінської команди, через те що її здатність виконувати ефективне управління вже вичерпано майже повністю.

Найбільший здобуток управлінської команди полягає в умінні точно визначити момент, коли потрібно розпочати дивер­сифікацію виробництва і починати новий життєвий цикл. Якщо це вдається, то «гребені хвилі успіху» наближаються одна до од­ної (зменшиться зона 5 на рис. 3.1), і успіх в одержані прибутку може бути продовжено на більш тривалий час. Корпоративна культура підприємства в процесі формування і реалізації його нової бізнес-моделі відіграє значну роль. Якщо будуть виявлені ознаки деструктивної корпоративної культури, то втілення бізнес-моделі, як правило, суттєво ускладнюється, а іноді стає безперспективним. Підприємство з такою культурою майже не піддається реформуванню. Для його виведення з кризи потрібні надзвичайні заходи – оздоровлення через банкрутство, у кращому разі – заміна команди управління і кардинальні зміни створеної системи управління підприємством.

Побудова бізнес-моделі підприємства буде успішно реалізова­на, а необхідні зміни у його функціонуванні будуть проведені в тому, і тільки в тому випадку, коли всі ключові працівники бажа­тимуть цього і самовизначаться щодо функцій, які стосуються виконання проекту. Інакше може бути одержано зовсім не той ре­зультат, на який сподівалися. Несвоєчасна заміна кадрів може призвести до того, що вони не тільки вирішуватимуть усе, але й можуть залишити підприємство без усього. Отже, питання своє­часної заміни кадрів залишається актуальним. Саме тому необ­хідно передбачити всі варіанти й аспекти перебудови підприємс­тва і точно вказати колективу, в якому напрямі воно повинно змі­нитися та як воно зможе функціонувати надалі і на якій основі. За цих умов зростає роль формального лідера, який як досвідчений диригент зможе організувати злагоджену і цілеспрямовану діяль­ність людей, зайнятих однією справою.

З огляду на викладене, підприємці-засновники, керівники ма­ють чітко собі уявляти те, що найкращі шанси на успіх бізнес-моделі одержать ті підприємства, які пристосовуються до будь-якого варіанту розвитку подій, чиї керівники швидше знайдуть ефективні рішення будь-якого завдання, яке висувають суспільс­тво і ринок.

При циклічному розвитку економіки управління проектом зміни діяльності є необхідною умовою загальної системи управління на­родним господарством і майже безперервним рухом у напрямі — «від проекту до проекту».

Така динаміка розвитку та оновлення виробництва неможлива без розвитку та залучення новітніх інформаційних технологій.

Формування концепції інформаційної технології полягає в необхідності визначення аксіоматики, а потім створення на цьому базисі технологічних основ обробки інформації. Тому, кажучи про інформаційну технологію, необхідно виділити для її визначення клас взаємозв'язаних підходів, що мають цілісну основу на базі системного підходу до інформаційних процесів. Як елементи системи пропонуються програмно-технічні засоби, способи організації масивів інформації у вигляді баз даних, колективи, що реалізовують рішення різних задач, тісно взаємодіють один з одним і навколишнім середовищем.

Для визначення поняття «Інформаційна технологія» необхідно описати процес обробки інформації за допомогою ЕОМ, його окремі операції, оцінити роль і значення різних пристроїв в здійсненні кожної операції і процесу в цілому.

В даний час відомо декілька визначень інформаційної технології, які відрізняються включенням різних аспектів в це поняття. Один клас визначається сукупністю програмно-технічних засобів, зв'язаних в різні технологічні ланцюжки. Інший клас визначається на основі взаємин людини з інформаційно-обчислювальними ресурсами, направленими на дію на суспільство, навколишнє середовище і т.п. Таким чином, відображається прагнення людини охопити будь-які процеси, зв'язані з використанням інформації, і його вплив на навколишній світ.

Сучасна новітня інформаційна технологія ґрунтується на мережевій технології, яка базується на технології обчислювальних мереж, мереж передачі даних, мереж ЕОМ різних типів, термінальних мереж, принципах розподіленої обробки і зберігання даних.

З погляду технології промислової індустрії, нова інформаційна технологія об'єднує технологію комунікацій у складі локальних, регіональних, глобальних мереж ЕОМ, технологію обробки інформації, починаючи з місць її виникнення, що реалізовується на основі автоматизованих робочих місць за допомогою персональних ЕОМ, а також технологію вироблення управлінських рішень в масштабі реального часу на основі експертних систем, баз даних і баз знань.

Виходячи з наведених відносин новітню інформаційну технологію можна визначити як сукупність принципово нових засобів і методів зберігання, передачі і обробки даних, які об'єднуються в технологічні системи і забезпечують цілеспрямоване створення і відображення інформаційного продукту з найменшими витратами відповідно до умов існування інформаційної технології.

Враховуючи значне різноманіття нової інформаційної технології, слід зазначити необхідність аналізу і синтезу її структур, а також структур управління системами обробки інформації. Принциповий інтерес представляє система управління так званою індустріальною інформаційною технологією, що має наступні характерні ознаки:

- підвищення ефективності роботи користувачів інформації за рахунок спеціалізації, уніфікації і типізації компонентів інформаційних технологій, впровадження нових організаційно-економічних форм в інформаційному виробництві;

- забезпечення технологічності, стійкості, гнучкості, надійності компонентів інформаційних технологій;

- створення умов для швидкої і ефективної розробки промислових і непромислових інформаційних технологій для вирішення конкретних завдань.

У глобальному масштабі індустріальна інформаційна технологія представляється як єдине інформаційне забезпечення технологічної цілісності народного господарства. Завдання проектування і генерації інформаційної технології можуть бути віднесені до класу системних завдань, рішення яких ґрунтується на методах і принципах системного підходу. Використання цього підходу дозволило виділити наступні рівні управління індустріальною інформаційною технологією:

- технологічне управління, пов'язане з виконанням взаємозв'язаних інформаційно-обчислювальних робіт;

- організаційне управління, направлене на вироблення керуючих дій на об'єкт управління (технологію), змістом
якого є здійснювані користувачами процеси накопичення,
обробки інформації і генерування управлінських рішень в діалоговому режимі;

- економічне управління, пов'язане із зменшенням вартості інформаційно-обчислювальних послуг.

Для реалізації функцій виділених рівнів управління застосовується система управління інформаційною індустріальною технологією. Цілі створення такої системи можуть бути об'єднані в наступні три групи:

- забезпечення заданого складу елементів управління інформаційними процесами;

- забезпечення заданої структури зв'язків між елементами системи управління або послідовності дій, що управляють;

- забезпечення підтримки характеристик, що відображають властивості системи.

Виконання приведених цілей приводить до необхідності застосування ієрархічної системи управління, на нижньому рівні якої знаходяться елементи технологічного управління, а на вищих - вузли організаційного, організаційно-технологічного, адміністративного управління.

Для конкретного використання досягнень сучасних інформаційних технологій необхідно планувати процес створення інформаційних систем, що дозволить підвищити ефективність системи управління технологією і досягти поставлених цілей. Досвід реалізації таких систем дозволив виділити наступні рівні ієрархії системи управління індустріальною інформаційною технологією:

- рівень управління локальною ЕОМ і її пристроями для вирішення завдань оперативного планування і диспетчерського управління в діапазоні виконуваних функцій управління;

- рівень управління локальною мережею ЕОМ (підмережею регіональної мережі ЕОМ) для оперативного управління виробничо-економічними комплексами, технологічними процесами;

- рівень управління регіональною і глобальною мережами ЕОМ для рішення завдань управління всіх рівнів.

Враховуючи динаміку розвитку програмно-апаратних засобів, необхідне постійне вдосконалення інструментально-технологічних засобів систем управління індустріальною технологією для вироблення управлінських рішень. Тому подальший розвиток систем управління технологією повинен бути пов'язаний з рішенням наступних задач:

- при розробці організаційно-технічних і програмних засобів
системи управління інформаційною технологією необхідно розглядати їх як складні технологічні системи, що включають технічне, програмне і організаційне забезпечення;

- адаптація рівнів системи управління до рішення конкретних застосувань і зміни структури і можливостей програмно-технічних засобів, що працюють в автономному режимі і режимах колективного використання інформаційних і обчислювальних ресурсів.

Як основні структурні елементи нових інформаційних технологій можна виділити наступні: інформаційно-обчислювальні мережі, засоби телекомунікацій, електронну пошту, телеконференції, автоматизовані робочі місця (АРМ), автоматизовані банки даних (БД).

У подальшому викладі використання елементів нових інформаційних технологій розглядаються сучасні інформаційно-обчислювальні мережі і їх конкретна реалізація при розробці кооперативних систем в непромисловій сфері.

Переважна більшість сучасних автоматизованих систем можуть бути зведені до поняття АРМ - автоматизоване робоче місце. І якщо раніше, на самому початку епохи автоматизації, цей термін означав рівень автоматизації структурних підрозділів підприємства, то сьогодні час незалежних робочих місць минув. АРМ лише частково вирішують проблему ефективної автоматизації виробництва, не дозволяючи при цьому упровадити в інформаційну систему режим реального часу.

Фірми, що працюють в умовах великих щоденних інформаційних потоків, як правило, стикаються з такою інформаційною категорією, як «операційний період роботи». Причому залежно від того, наскільки коректно відстежуються всі інформаційні потоки, і зв'язки між ними в часі, настільки ефективно автоматизовано функціонування цих фірм. Наприклад, якщо організація має потребу щогодинного оперативного підбиття підсумків по будь-яких видах актуальних запитів, то вона працює за схемою «оперативний час». Ширші тимчасові рамки приводять фірми до режиму «оперативний день» (банки, кредитні фірми, роздрібно-оптові організації і т.п.).

Окрім оперативного управління швидкоплинними змінами виробничої та інформаційної індустрії для конкурентоспроможності окремих підприємств особливе значення має прогнозування.

Прогнозування – це різновид наукового передбачення, спеціальне дослідження перспектив якого-небудь явища.

Прогнози складаються на основі інформації про досягнення в науці і техніці, що визначає тенденції розвитку тієї чи іншої групи техніки на найближчі 10...15 років.

За видом прогнози бувають:

- дослідницький;

- програмний;

- організаційний.

Дослідницький прогноз ґрунтується на пізнанні тенденцій та закономірностей, що формують перспективні напрямки НТР.

Програмний прогноз ґрунтується на пізнанні потреб суспільства і дані дослідницького прогнозу та формулює програму досягнення мети і розв’язання задач розвитку науки і техніки.

Організаційний прогноз формулює гіпотези системи розробки, випробування виробництва та впровадження техніки.

За часом прогнози поділяються на:

- короткострокові (до 5 років);

- середньострокові (від 6 до 15 років);

- довгострокові (від 16 до 30 років);

- наддовгострокові (понад 30 років).

- За масштабністю прогнози бувають світові та національні.

- За способом прогнозування:

- екстраполяції (минуле-майбутнє);

- експертних оцінок;

- моделювання.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных