Предмет дослідження “Теорії та історії соціального виховання”.

Сутність та зміст соціального виховання

План

1. Специфіка соціального виховання. Предмет дослідження “Теорії та історії соціального виховання”.

2. Проблеми та особливості виховання в сучасних умовах

Предмет дослідження “Теорії та історії соціального виховання”.

Суспільство - це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і соціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреб людей, який саморегулюється, самовідтворюється та є самодостатнім. Визначальну роль у формуванні цілісності суспільства, його якісної визначеності відіграє культура.

Культура - це не просто ряд духовних елементів (цінності, знання, переконання, норми та ін.), а спосіб, метод ціннісного опанування дійсності.

Культура об'єднує духовні багатства, нагромаджені людством у минулому і духовні цінності сучасного суспільства. Саме тому культура виконує культурно-виховну функцію. Культура робить людину людиною, оскільки індивід стає особистістю в міру опанування культури: мови, цінностей, знань, норм, звичаїв, традицій своєї соціальної групи, суспільства. Культура здійснює соціальний контроль, стимулює і регулює поведінку людини, груп людей, тобто вона є засобом соціального впливу.

Проте культуру створює людина. Культура - матеріальний та духовний прогрес як індивідів, так і окремих спільнот. Обидва прогреси мають духовний характер, оскільки обидва фундуються на духовних досягненнях людини. Матеріальний прогрес досягнутий завдяки пануванню розуму над силами природи. Сутність духовного прогресу в тому, що індивід і окремі людські спільноти співставляють свої бажання з матеріальним і духовним добробутом цілого та багатьох. Занепад духовної частки культури є небезпечним як для суспільства, так і окремої людини.

Коли суспільство впливає на індивіда сильніше, ніж індивід на суспільство, починається деградація культури, оскільки в цьому випадку неминуче зменшується вирішальна величина духовні та моральні здібності людини. Відбувається деморалізація суспільства, воно стає нездатним розуміти і вирішувати проблеми, що виникають перед ним. Внаслідок цього рано чи пізно настає катастрофа.

Останнє слово в питанні про майбутнє того чи іншого суспільства не за більшою чи меншою досконалістю його організації, а за меншою чи більшою внутрішньою активністю індивідів, що його складають. Тільки моральний рух може подолати стан безкультур'я. Оновлення культури ще ускладнюється й тим, що носіями руху можуть стати виключно особистості, які наділені індивідуальністю.

Таким чином, провідною функцією суспільства є виховання активної, духовно багатої, творчої особистості, здатної до успадкування та розвитку культури суспільства.

Особистість - стійкий комплекс якостей, властивостей набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, в процесі спільної діяльності та спілкування.

Особистість як суб'єктивна основа одержує свою індивідуальну визначеність тільки завдяки комбінаціям елементів культури, які вона засвоює, а ці останні життєздатні завдяки культурній участі в них тих чи інших людей. Отже, могутність індивідуальності коріниться не в природній могутності її психофізичного організму, а в тих духовних цінностях, які проникають в тіло та душу людини в процесі освіти і які просвічують в них як творче спрямування людини.

Суспільство, в залежності від політико-економічного устрою, може пригнічувати чи підсилювати "розквіт" особистості. Суспільство прогресивне лише тоді, коли воно служить духовному вдосконаленню індивіда як прогресу прогресів. Більш того, підсилення особистісної своєрідності кожної людини потребує встановлення і зміцнення прогресивного, наприклад, демократичного устрою (устрій, для якого характерним є самоврядування на місцях, суспільне та представницьке - в центрі). Прогресивне, демократичне суспільство зможе підняти вище людський рід, якщо забезпечить вільний розвиток окремих індивідів.

"Для того, щоб жити і з успіхом працювати в надзвичайно мобільному та динамічному суспільстві найближчого майбутнього, індивід має володіти двома протилежними рядами якостей. З одного боку, потрібно бути особистістю, мати сталий світогляд, соціальні і моральні переконання, інакше на кожному крутому віражі історії, хибній життєвій ситуації людина буде, образно кажучи, розпадатись на частини чи реагувати неврозами, з іншого боку, необхідна висока психологічна гнучкість, здібність засвоювати та переробляти нову інформацію і створювати щось нове не тільки в юності, але й у віці, коли ми звикли обходитися старим багажем. Без цього індивід (і суспільство таких індивідів) відстає від руху історії."(І.С.Кон)

Соціальна педагогіка вивчає в процесах виховання й освіти ті проблеми і явища, що зв'язані з включенням людини в життя суспільства, входженням її в систему суспільних відносин, тобто соціальна педагогіка розглядає виховні аспекти і явища, зв'язані з процесом взаємодії особистості, соціальних груп і суспільства.

До числа основних категорій соціальної педагогіки насамперед відноситься «соціальне виховання», на основі якого визначаються всі інші видові категорії. Соціальне виховання є родовим, об'єктивним і «вічним» поняттям: воно виникає з моменту появи соціуму, тому що його природа визначається необхідними життєвими потребами суспільства й особистості, і буде існувати доти, поки існує суспільство. Суть соціального виховання як суспільного явища складається в підготовці і забезпеченні цивілізованої життєдіяльності особистості і соціуму на основі:

1. передачі культури і відтворення продуктивних сил суспільства;

2. встановленні наступності між поколіннями, культурами і народами;

3. створенні умов для розвитку цивілізації, прогресу і культури.

Соціальне виховання як форма цілеспрямованої соціалізації здійснюється, з одного боку, суспільством, з іншого - особистістю. Суспільство, з метою забезпечення гарантованого включення індивіда в соціальні взаємовідносини, реалізує соціальне виховання через організацію взаємодії низки соціальних інститутів (сім'ї, освіти, засобів масової інформації тощо). Соціальне виховання спрямоване на:

· систематичне засвоєння людиною цінностей культури,

· на опанування конкретних суспільних відносин (соціальна адаптація),

· на індивідуалізацію - знаходження індивідом особистого "Я" та духовну самореалізацію (останній напрям притаманний прогресивному суспільству).

Соціально активна, творча особистість усвідомлено, цілеспрямовано впливає па динаміку соціальних відносин, на розвиток цінностей культури, створює умови подальшого духовного розвитку людини, соціуму, тобто виховує суспільство безпосередньо, а також через різноманітні групи та об'єднання.

Соціальне виховання прогресивного суспільства має за мету коли не випередження, то хоча б урівноваження духовного та матеріального прогресів культури загалом, духовного та матеріального рівнів розвитку людини, груп зокрема. Стосовно дітей, покоління, що виховує, зобов'язане не відтворити себе, а виховати нову генерацію цінну саму по собі. Проте, щоб стати самим собою, необхідно вийти за межі самого себе і зануритися в над-індивідуальну цілісність людства.

В Словнику по соціальній педагогіці автора-укладача Л.В. Мардахаєва дається таке визначення Соціального виховання — «це цілеспрямовано керований процес соціального формування і розвитку особистості; допомога людині в засвоєнні і прийнятті соціально-ціннісних відносин, що склалися в родині і суспільстві, у прийнятті правових, політичних, економічних, цивільних і побутових відносин; спрямоване навчання людини з врахуванням його особистісно-соціальних проблем і відповідно до соціальних потреб середовища його життєдіяльності».

Відповідно до цієї логіки, можна так визначити поняття «соціальна освіта» — це специфічна функція суспільства по передачі своїм громадянам соціально цінного досвіду життєдіяльності в соціумі в процесі соціалізації, що припускає відповідну систему по трансформації конституційованого проекту введення людини в суспільні відносини, а також систему соціальної підтримки особистості і гармонізації її взаємодії із суспільством засобами соціально-педагогічної діяльності. Соціальна освіта — специфічна функція суспільства, припускає відповідну, адекватну їй (по задачах і призначенню) державно-суспільну систему по інтеріоризації громадянами культурно-історичного досвіду життєдіяльності, виробленого конкретним суспільством і всім людством у процесі їхньої соціалізації.

Соціальна освіта — це процес знаходження індивідом статусу особистості, із властивої їй етнічною індивідуальністю; процес, необхідний для входження людини в життя свого народу, цілісний світ. Ціль української соціальної освіти і виховання — формування людини як органічної етнічний складової свого народу і громадянина України; становлення особистості, сутністю якого є гармонія її взаємин зі світом, суспільством, природою, самої собою в процесі соціалізації і самореалізації. Кінцевий результат функціонування соціальної освіти, національної власне кажучи, — усвідомлена потреба безкорисливої допомоги ближньому; прагнення розвивати і збагачувати національну культуру; сприяти духовному становленню і розвитку нації, звертання індивіда до самоосвіти і самовиховання, тобто в підсумку становлення особистості як активного суб'єкта культурно-історичного процесу в ході своєї самореалізації.

Історія як самостійна галузь займає в соціальній педагогіці особливе місце: вона складає її теоретичний фундамент. Відоме положення Гегеля про те, що без знання минулого не можна зрозуміти сьогодення й вгадати майбутнє, є одним з основних у педагогіці й у науці в цілому.

Звертання до історії педагогіки і соціального виховання дозволяє цілісно і повно усвідомити:

· взаємозумовленість взаємодії держави, суспільства й особистості, що має потребу в соціально-педагогічній підтримці в процесі соціалізації;

· єдність соціально-педагогічної теорії і практики в становленні і розвитку цього напрямку;

· діалектику взаємодії держави, суспільства й особистості як основних суб'єктів процесу соціалізації і т.д.

На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, що головними задачами соціального виховання, як ведучого компонента соціально-педагогічного процесу і базової сфери соціально-педагогічної діяльності, є моральне, трудове і громадянське виховання — ядро соціалізації, підготовки молоді до оптимального входження в систему виробничих відносин. Отже, однією з головних задач курсу теорія та історія соціального виховання виступає виявлення і відстеження цих напрямків в історичному аспекті, їхнього розвитку в соціально-педагогічній діяльності суспільних і державних структур, у процесі формування світогляду особистості, що має потребу в соціально-педагогічній підтримці.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: