ВСТУП У РИТОРИКУ. СТРУКТУРА І ЗАВДАННЯ КУРСУ. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ РИТОРИКИ

План лекції:

1. Предмет і завдання риторики.

2. Становлення та розвиток риторики.

3. Риторика в період середньовіччя.

4. Риторика та сучасність.

5. Причини відродження риторики в XX столітті.

1.1. Предмет і завдання|задачі| риторики.

У перекладі з грецької мови слово rhetorike означає «ораторське мистецтво». Отже, можна сказати, що риторика – це наука, яка вивчає ораторське мистецтво, майстерність публічного виступу перед певною аудиторією. Риторика покликана навчити ефективно впливати на аудиторію, відстоювати чи доводити свою точку зору через публічний виступ. Таким чином, риторика – це наука про мистецтво публічного виступу.

Відмінності у визначенні предмету і завдань|задач| риторики впродовж|упродовж| її історії зводилися, по суті, до відмінностей в розумінні того, яке саме мовлення|промову| слід вважати|лічити| якісним. Склалися два основні напрями|направлення|.

Перший напрям|направлення|, що йде від Арістотеля, пов'язував риторику з логікою і пропонував вважати|лічити| |доброю| гарним мовленням|промовою| переконливе і ефективне|промову|. При цьому ефективність теж|також| зводилася до переконливості, до здатності|здібності| мовлення|промови| завоювати визнання|зізнання| (згоду|злагоду|, симпатію, співчуття) слухачів, змусити|примусити| їх діяти певним чином.

Другий напрям|направлення| також виник в Древній|стародавній| Греції. До його засновників|фундаторів| відносять Ісократа і деяких інших риторів. Представники цього напряму|направлення| були схильні вважати |лічити|гарним, пишне, побудоване|спорудити| за канонами естетики мовлення|промову|. Переконливість продовжувала мати значення, але|та| була не єдиним і не головним|чільним| критерієм оцінки мови|промови|. За|прямувати| Ф. ван| Еемереном, напрям|направлення| в риториці, що бере початок від Арістотеля можна назвати|накликати| «логічним», а від Ісократа – «літературним».

У епоху еллінізму «літературний» напрям|направлення| зміцнився і витіснив «логічний» на периферію дидактичної і наукової риторики. У Середньовіччі таке співвідношення продовжувало зберігатися. Риторика стала|почала| замикатися на сфері шкільної і університетської освіти|утворення|, перетворюватися на літературну риторику. Вона знаходилася|перебувала| в складних взаєминах з|із| гомилетикою| – вченням про християнське церковне проповідування. Переважання «декоративно-естетичного» уявлення про власний предмет поглиблювало|поглиблювало| розрив риторики від мовної практики. На певному етапі прибічники|прихильники| «літературної» риторики взагалі перестали піклуватися про те, чи годяться їх промови|промови| для ефективного переконання|будь-кого|. Розвиток риторичної парадигми в даному напрямі|направленні| завершився кризою риторики в середині 18 ст.|ст.|

Співвідношення сил змінилося на користь «логічного» напряму|направлення| в другій половині 20 ст.|ст.|, коли на зміну старій риториці прийшла неориторика|, або нова риторика. Її творці були переважно логіками. Вони створювали нову дисципліну як теорію практичного дискурсу. Найбільш вагому|вагому| частину|частку| останньою склала теорія аргументації. Сферою інтересу неориторики| знов|знову| була оголошена ефективність дії і переконливість мовлення|промови| і тексту.

Підрозділи риторики. Традиційно розрізняють загальну|спільна| і галузеву риторика. Загальна|спільна| риторика є наукою про універсальні принципи і правила побудови|шикування| гарного |доброї| мовлення|промови|, незалежні від конкретної сфери мовної комунікації. Галузева риторика розглядає|розглядує| особливості окремих видів мовної комунікації у зв'язку з умовами комунікації, функціями мовлення|промови| і сферами діяльності людини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: