Прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт

Відповідно до ст. б Закону України «Про державні со­ціальні стандарти та соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом в України є прожитковий мінімум. На його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунально­го, побутового, соціально-культурного обслуговування, охо­рони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум (лат. тіпітит — найменша кіль­кість, тіпітитз — найменший) — вартісна величина достат­нього для забезпечення нормального функціонування орга­нізму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задо­волення основних соціальних і культурних потреб особис­тості.

Правову основу встановлення, затвердження і врахування при реалізації державою конституційної гарантії на до­статній життєвий рівень становлять норми Конституції Ук­раїни, законів України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», «Про прожитковий мінімум» та по­станови Кабінету Міністрів України «Про затвердження на­борів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 р. № 656.

При обчисленні розміру прожиткового мінімуму врахо­вуються дві складові його обсягу: фізіологічна (вартісне вираження матеріальних цінностей, необхідних для існу­вання особи) та соціальна (набір духовних цінностей міні­мально прийнятого рівня життя). У світовій практиці фізіологічні витрати становлять 85-87 % загального про­житкового мінімуму¹.

¹ Гриненко А., Кожан. Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: аспекти праці. — 1997. — № 5. — С. 35-38.

Міжнародному досвіду відомо декілька способів визначен­ня прожиткового мінімуму: статистичний, соціологічний, ресурсний, комбінований, відносний та нормативний.

Статистичний метод передбачає встановлення прожитко­вого мінімуму на рівні доходів 10-20 % найменш заможних громадян держави.

Суб'єктивний, або соціологічний, підхід базується на про­веденні соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод хоч і виражає справжні по­треби людей, та, як правило, не відповідає реальним еконо­мічним можливостям держави.

Ресурсний метод уже виходить із економічних можливос тей держави та застосовується у найбільш розвинутих дер жавах.

Комбінований метод дозволяє визначати вартість харчу­вання за нормами, житлово-комунальні послуги — за фак­том, а непродовольчі товари — за їх відсотковою часткою у загальних витратах особи.

Відносний метод, або метод обчислення медіанного дохо­ду, переважно використовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Так званий медіанний дохід — це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в державі (практично він відповідає середньодушовому доходу насе­лення). Так, у США, Великобританії, Німеччині прожитко­вий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного до ходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії — 50 %, а у Порт галії та Ірландії — 60 %.

У переважній більшості держав для встановлення велич ни прожиткового мінімуму використовується нормативни метод для обчислення мінімального споживчого кошику. На­приклад, у Болгарії існує аж 6 варіантів обчислення спожив­чих кошиків залежно від складу сім'ї (працюючі, пенсіонери чи діти). У Литві прожитковий мінімум визначається на ос­нові потреб сім'ї з 4 осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 ро­ків і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів передба-

7,2, Прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт

чає понад 50 їх видів і становить 45-50 % мінімального спо­живчого бюджету.

Розрахований у такий спосіб прожитковий мінімум визна­чає межу бідності (стан нужденності) для надання соціальної допомоги найуразливіїним верствам населення.

В Україні прожитковий мінімум визначається норматив­ним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо диференційовано для тих, хто належить до основних соціальних та демографічних груп:

а) для дітей віком до 6 років;

б) для дітей віком від 6 до 18 років;

в) для працездатних осіб;

г) для осіб, які втратили працездатність.

Такий поділ зумовлений особливостями людського орга­нізму та потребами його залежно від віку, стану, активності.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, щорічно затверджується за поданням Ка­бінету Міністрів України Верховною Радою України до по­чатку розгляду Державного бюджету України. Вартісна величина прожиткового мінімуму на одну особу на місяць визначається Законом про Державний бюджет на відпо­відний рік. Прожитковий мінімум періодично перегля­дається залежно від зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Мініст­рів України після проведення науково-громадської експер­тизи.

Складовими елементами величини прожиткового мініму­му є набір продуктів харчування, набір непродовольчих то­варів та набір послуг.

Набір продуктів харчування містить 22 найуживаніших продукти харчування, вартість яких щодекадно відсте-жується Міністерством статистики як по Україні загалом, так і по регіонах. Він формується спеціально уповноваженим

Н 6-545

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального... ________________

центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здо­ров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби ор­ганізму людини в продуктах харчування виходячи з їх хі­мічного складу та енергетичної цінності з урахуванням реко­мендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Основними принципами формування набору продуктів харчування є:

— забезпечення дитини повноцінним харчуванням для
розвитку здорового організму;

— забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного роз­витку;

— задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітно­го, відновлення у необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила;

— підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.

Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами за­хисту організму людини від впливу навколишнього середо­вища, а також засобами влаштування побуту.

Цей елемент величини прожиткового мінімуму теж фор­мується за певними принципами. А саме:

— забезпечення збереження здоров'я та підтримання
життєдіяльності організму людини;

— урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення;

— урахування культурно-побутових потреб особистості.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транс­портні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, здоров'я та ін.

7.2. Прожитковий мінімум — базовий, державний соціальний стандарт

Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг з урахуванням таких принципів:

— задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, ор­ганізації побуту, користуванні транспортом, закладами куль­тури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;

— задоволення потреби громадян у користуванні заклада­ми освіти, охорони здоров'я;

— визначення житлово-комунальних послуг (з водопоста­чання, теплопостачання, газопостачання, електропостачан­ня, водовідведення, утримання та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліф­тів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів спо­живання зазначених послуг;

— урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.

Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум використовується для:

1) загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та створення відповідних державних соціальних програм;

2) встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям із дітьми, допомоги по без­робіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат;

3) визначення права на отримання соціальних допомог;

4) визначення державних соціальних гарантій і стандар­тів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здо­ров'я, освіти, соціального обслуговування тощо;

5) встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

6) формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінки рівня життя у регіонах, створення та реаліза­ції регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за раху-

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального... ________________

нок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування можуть затверджуватися регіональні прожиткові мінімуми. Розмір такого прожиткового мінімуму не повинен перевищу­вати основного, що встановлений у державі.

Прожитковий мінімум не є абсолютним державним соціальним стандартом для всіх видів соціального забезпечен­ня громадян в Україні. Забезпечення на рівні не нижче про­житкового мінімуму вважається визначальним для основних видів матеріального соціального забезпечення та досягається сукупністю всіх видів забезпечення, що становлять зміст суб'єктивного права на соціальне забезпечення. Сьогодні в Ук­раїні особа може отримувати декілька видів соціального забез­печення одночасно. А тому при отриманні доходу у розмірі декількох прожиткових мінімумів може трапитися ситуація, що не відповідає логіці програм соціальної допомоги, по-пер­ше, а по-друге, — перевищує конституційну гарантію, за якою допомога має бути не нижче одного прожиткового мінімуму.

Деякі види соціального забезпечення не завжди можуть узгоджуватися з розміром прожиткового мінімуму (напри­клад, деякі соціальні пільги чи соціальне обслуговування не­працездатних). Тим не менше, прожитковий мінімум як дер­жавний соціальний стандарт визначає право особи на вказані види соціального забезпечення. Воно настає лише у тому разі, якщо сукупний її дохід не перевищує розміру прожит­кового мінімуму.

Попри всю свою значимість, прожитковий мінімум не є єдиним державним соціальним стандартом в Україні. Крім нього, широко використовується інший вагомий показник — рівень забезпечення прожиткового мінімуму. Він визна­чається як реальний державний соціальний стандарт, що слугує критерієм для визначення особи нужденною. Що­річно цей мінімум закріплюється у законі про Державний бюджет та використовується для призначення державних соціальних допомог. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення

7.3. Державні соціальні гарантії, порядок їх визначення та затвердження

допомоги відповідно до Закону України «Про державну со­ціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» встановлюється для працездатних осіб у сумі 110 гривень, непрацездатних осіб — 155 гривень, інва­лідів — 165 гривень.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: