Економічна система Адама Сміта

А.Сміт (1723 – 1790) посідає важливе місце в історії економічної науки. Деякі дослідники називають його найвидатнішим економістом, батьком економічної науки. Це обумовлено тим, що в результаті його досліджень політична економія стала наукою, системою економічних знань. Сміт зумів зв’язати політичну економію в одне ціле, побудувати власну економічну систему. Цього не вдавалося здійснити економістам до нього. Цього (побудувати власну економічну систему) намагались, проте так і не змогли (за винятком хіба що Маркса) досягти економісти і після нього. Ця обставина надає Сміту зовсім особливого положення серед класиків економічної науки.

Заняття моральною філософією обумовило інтерес Сміта до суспільного аспекту функціонування економіки та проблеми узгодження індивідуальної поведінки людини з суспільним благом. Як наслідок, Сміт пропонує концепцію економічної людини. Він вважає, що в самій природі людини закладено устремління до власної вигоди та схильність до обміну. На основі цього твердження Сміт робить висновок про наявність механізму саморегулювання, „ невидимої руки” ринку, яка спрямовує людину до мети, яка зовсім не входила в її наміри. Людське суспільство Сміт розглядає як міновий союз, а ринок вважає „природним порядком”, який максимально відповідає економічній природі людини. Оскільки ніхто краще людини не знає, що для неї є добрим – то держава не повинна втручатись в економічну діяльність. Так же як і В.Петті та фізіократи А.Сміт вважав, що багатство примножується не торгівлею, а виробництвом. Джерелом багатства є праця. Сміт продовжує ідею про поділ праці на продуктивну та непродуктивну. Продуктивною працею він вважає ту, яка створює новий матеріальний продукт, непродуктивною – яка обслуговує споживання виготовленого продукту. В цьому розумінні праця державних діячів, чиновників військових не є продуктивною, а самі вони утримуються на частину річного продукту всього іншого населення. Саме такий підхід до поділу праці на продуктивну та непродуктивну був пізніше сприйнятий Марксом, а потім покладений в основу статистичних обрахунків суспільного продуту в Радянській економіці, де продуктивною вважалась лише праця зайнятих в матеріальному виробництві.

Багатство народу, на думку Сміта, визначається не грошима, а всіма „необхідними для існування і зручностей продуктами”, які дає щорічна праця народу. Хоча така думка була не новою, Сміт розвиває її, показуючи фактори, які впливають на величину багатства народу. Такими факторами він вважає: продуктивність праці та співвідношення між людьми, зайнятими продуктивною та непродуктивною працею. Продуктивність праці Сміт пов’язує, насамперед, з розвитком поділу праці. На його думку, поділ праці сприяє: підвищенню спритності та вмінь працівника; сприяє економії часу та стимулює впровадження машин.

Скільки багатство створюється працею, то його обсяг залежить від кількості застосованої праці. В свою чергу, кількість праці визначається обсягом річного продукту, який іде на утримання робітників, тобто величиною капіталу зарезервованого на ці цілі. Таким чином, бережливість або ж нагромадження капіталу у Сміта є чинником збільшення багатства. Іншим чинником є чисельність населення. З цих причин, Сміт не закликає як Петті та фізіократи до зменшення зарплати до фізичного прожиткового мінімуму. На його думку, рівень добробуту робітників визначає в майбутньому приріст населення та кількість праці вкладеної у виробництво.

Сміту належить першість в формуванні принципів оподаткування.

А.Сміт розвинув методологію політичної економії, намагаючись проникати в суть економічних явищ, відкривати закономірні зв’язки між ними. Фактично економічна система Сміта дала поштовх абстрактно теоретичному напрямку в економічній теорії, з яким пізніше полемізував конкретно-емпіричний. Сміту належить поділ економічної теорії на позитивну та нормативну.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: