Розвиток ідей класичної політекономії в умовах фабричного капіталізму

У першій половині XIX ст. ідеї класиків, передусім А.Сміта розвивають економісти нового етапу в розвитку економічної Думки – Д.Рікардо, Т.Мальтус, Дж.С.Мілль, Н. Сеніор, Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа. І це цілком природно, бо теорія класичної школи - це теорія ринкової економіки зі спробами визначення її економічних законів, а також таких категорій, як цінність, ціна, капітал, зарплата, прибуток, рента тощо; з пропагуванням підприємницької діяльності.

Видатним представником нової хвилі політичної економії в перший половині XIX ст. у Англії був Томас Робертп Мальтус (1766-1834). Він передусім захищає інтереси землевласників. Найбільш відомою його працею є «Дослідження про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням сус­пільства» (1798 р.), а також: «Дослідження про наслідки хлібних законів» (1814); «Теоретичні основи політики: обмеження ввозу іноземного хліба» (1815); «Дослідження про природу і зростання ренти» (1815); «Принципи політекономії»; «Поняття політичної економії» (1827). У всіх працях викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-х осіб.

Одним з найбільш видатних вченим-економістом у першій половині XIX ст. був Жан-Батіст Сей (1767-1832). У своїх працях він розвивав класичні політекономічні ідеї передусім Адама Сміта. Його роботи прискорили і остаточно довершили розклад меркантилізму та фізіократії. Основною працею є: «Трактат політичної економії»(1803). У 1828-1829 рр. Сей опублікував «Повний курс практичної політичної економії»в 6 томах. На думку Сея, політична економія є наукою, що дозволяє пізнати природу багатства, способи його створення, порядок його розподілу та явища, що спричиняють його зникнення. Свою працю він будує за схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії, а саме ВИРОБНИЦТВО>РОЗПОДІЛ>СПОЖИВАННЯ як об'єкти дослідження, тобто у структурі політекономії він виділяє ці три частини.

Давид Рікардо (1772-1823) - видатний представник класичної політичної економії. Він народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в біржових операціях. Згодом займається біржовими операціями самостійно і нагромаджує значний капітал.

Рікардо не мав систематичної освіти, але сам вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Певний час він викладав математику, двічі його обирали шерифом, а з 1819 по 1823 р. він був навіть членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. У 1817 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування».

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо фактором зростання вважає розподіл.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію пов'язує із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього — нагромаджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним та розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства буде погіршуватися. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням населення і збільшенням потреби у продуктах сільського господарства зростатиме цінність останніх. Грошова заробітна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватися. Рікардо, солідаризуючись із Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті, їхню заробітну плату має регулювати закон попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів щодо захисту бідних.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробленні теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про причини спеціалізації писав і Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію значно ґрунтовніше, побудувавши її на трудовій теорії вартості й наголосивши на національних відмінностях у величині вартості, зумовлених різними витратами праці. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрішня торгівля розвивається й зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня –«порівняльними витратами». Ці переваги зумовлені як природними, так і набутими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: