Розвиток альтернативної течії економічної теорії в умовах посилення конкуренції та поглиблення суперечностей ринкової економіки. Національна політична економія

Перша половина ХІХ ст. характеризується зміною соціально-економічної ситуації у Європі. Разом з розвитком ринкової економіки продовжується подальша структуризація та поляризація суспільства. Разом з формуванням основних класів та посиленням суперечностей між ними виникають ідеологічні течії і в суспільній думці, у тому числі й в економічній науці. Наряду з економічним лібералізмом, характерним для класичної політекономії, розвиваються економічні теорії соціалізму, комунізму, які виступали з критикою капіталізму та виступали проти приватної власності. Розвиток економічної думки у цих державах відбувається під впливом ідеології націоналізму й знаменує зародження альтернативної течії в економічній науці, яка пропонувала третій шлях розвитку, відмінний від економічного лібералізму класичної політекономії та соціалізму. Ця тенденція вилилась у виникнення історичного напрямку політичної економії в Німеччині, течії, яка здійснила серйозний вплив на подальший розвиток європейської економічної науки.

Предтечею цього напрямку став німецький економіст Фрідріх Ліст (1789 – 1846). Він виступив з критикою космополітизму класичної політекономії та її універсальних економічних законів. Ліст вважав, що „наука не має права не визнавати природи національних відносин”. На його думку, економічна наука повинна набути характеру національної економії, головною задачею якої є з’ясування факторів і умов розвитку нації та переходу її на вищий щабель економічного розвитку. Основні ідеї національної економії було викладено в головній праці Ф.Ліста „Національна система політичної економії” (1841). Ця книга являє собою план практичних дій по розвитку і піднесенню економіки Німеччини. Водночас у ній Ліст проводить глибоке і системне теоретичне обґрунтування запропонованих ним заходів.

Послідовники Ліста в Німеччині проблему класичної науки вбачали в тому, що абстрактні узагальнення не розкривали всієї глибини економічних явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охоче сприймають і абсолютизують тезу Ліста,.що вивчення конкретної економіки має будуватися на історичному порівнюванні й вивченні закономірностей ево­люції конкретної нації. Відкинувши абстрактну теорію як шкідливу, вони проголошують зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиною метою політекономії.

Цей напрямок розвитку науки отримує назву історичної школи політекономії. Історична школа була особливим феноменом, бо жоден з її прихильників не зробив навіть спроби, користуючись своїм методом, побудувати якусь завершену політекономічну доктрину, що могла б замінити класичну. Однак саме ця школа привернула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширенню предмета дослідження політичної економії.

Засновниками історичної школи були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне - це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної політекономії.

Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризує аналіз економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, дер­жавних інституцій тощо, тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає предметом уваги.

Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817-1894). Він автор книг і статей з питань хлібної торгівлі, колоніальної системи, лісової та сільськогосподарської економіки. У 1843 р. Рошер публікує свою відому працю «Короткі основи курсу політичної економії з погля­ду історичного методу».

Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-економіст Бруно Гільдебранд (1812-1878). Бруно Гільдебранд - автор багатьох книжок із політики, соціології, бізнесу, статистики, але у своїй основній праці «Політична економія сучасного і майбутнього» (1848) він ставить собі за мету «відкрити шлях для основного історичного погляду в політичній економії і перетворити політичну економію на теорію, що має справу з економічним розвитком народів».

Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821-1898), професор Марбурзького, Фрейбурзького, Гейдельберзького університетів. Його праця 1853 р. «Політична економія з погляду історичного методу» (перевидана 1883 р. під назвою «Політична економія з історичного погляду») була прикладом такої наполегливості й послідовності у викладанні цієї проблеми, якої ми не бачимо ні в Рошера, ні в Гільдебранда.

У 70-х роках XIX ст. у Німеччині утворилася нова історична школа, ядром якої стали: Г. Шмоллер (1838-1917), Л. Брен-тано (1844-1931) і К. Бюхер (1877-1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тому, що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристських тенденцій у політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві — і намагалися розробити конструктивні програми «класового миру» і соціального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуазно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому русі Німеччини.

Засновником нової історичної школи вважають професора Берлінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір «Основи загального вчення про народне господарство» — хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.

Одним із провідних ідеологів ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Найбільш відомі його праці «Класична політична економія» (1888) та «Етика і народне господарство в історії» (1894).

Так само, як і Шмоллер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам, ігнорував виробництво, стояв на позиціях мінової концепції.

Значний внесок у економічну науку зробили й інші представники німецької історичної школи. Одним із них був Карл Бюхер - автор відомої книжки «Піднесення національної економіки» (1893). У цій праці він досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції, які передували розквіту цивілізації, аналізує зростання національної економіки на стадіях домашнього господарства, розвитку міста, нації, приділяючи особливу увагу відносинам, які складаються між виробником і споживачем.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: