Будова плодового дерева

Плодове дерево складається з надземної та підземної частин. Надземна частина має стовбур із розміщеними на ньому скелетними і дрібними обростаючими гілками, що складають крону плодового дерева. Стовбур ділять на штамб – нижня частина, що починається від кореневої шийки до першого розгалуження, центральний провідник – від якого відходять скелетні гілки першого порядку галуження, і завершується ріст стовбура пагоном подовження (Рис.1).

Кореневу шийку називають справжньою, якщо вона утворилася з підсім’ядольного колінця проростаючої насінини. Умовною називають кореневу шийку вегетативно розмножуваних рослин, яка умовно розділяє корінь і стебло та утворюється на рівні ґрунту.

Корінь – підземна частина плодової рослини. Коренева система сильно розгалужена. Скелетні корені, або основні – це найтовщі і найміцніші корені. Їх ще називають коренями нульового порядку галуження. Вони утримують рослину в ґрунті та з’єднують надземну частину дерева з активними всмоктувальними коренями. Напівскелетні корені – корені переважно другого і третього порядків галуження.

Основна частина коренів – це провідні корені, які слугують для проведення води і розчинених у ній мінеральних речовин, а також пластичних речовин висхідним та низхідним потоками.

Залежно від розміщення коренів у ґрунті їх ділять на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні корені розміщені в приповерхневому шарі ґрунту паралельно до його поверхні. Вертикальні корені ростуть вертикально вниз і можуть сягати глибини 10 м, надають дереву стійкості та забезпечують його водою та мінеральними солями з нижніх шарів ґрунту та підґрунтя.

Обростаючі корені – тонкі і становлять основну масу кореневої системи. Вони активно вбирають воду, а також синтезують органічні сполуки і мають довжину до кількох сантиметрів.

Функцію всмоктування виконують наймолодші білі відгалуження завдовжки 0,1-4 мм довжиною до 3 мм завтовшки. Вони вкриті кореневими волосками – виростами на поверхні клітин епідермісу, які збільшують обмінну поверхню і за сумарною довжиною значно перевищують загальну довжину коренів.

За типами кореневі системи ділять на:

- стрижневу, яка має центральний корінь, що значною мірою виділяється за силою росту серед інших коренів;

- безстрижневу, яка має приблизно одинакові за силою росту основні корені;

- мичкувату, в якої основні та обростаючі корені вкриті суцільною кореневою мичкою.

Рис. 1. Будова плодового дерева:

1 – вертикальні корені; 2 – горизонтальні корені; 3 – коренева шийка; 4 – коренева поросль; 5 – штамб; 6 – скелетна гілка першого порядку галуження; 7 – скелетна гілка другого порядку галуження; 8 – обростаючі гілки; 9 – центральний провідник; 10 – пагін продовження центрального провідника; 11 – конкурент; 12, 13 – кути нахилу і відродження гілок.

Скелетні гілки ділять на гілки першого порядку галуження – що відходять безпосередньо від центрального провідника. Гілки другого порядку галуження – це скелетні гілки, що відростають від гілок першого порядку. Скелетні гілки третього порядку формуються на скелетних гілках другого порядку галуження. Дрібніші гілки, що відходять від скелетних гілок дерева, називають обростаючими гілками. Сукупність усіх гілок складає крону плодового дерева. На обростаючих гілках формуються бруньки.

Будова куща

На відміну від плодового дерева, кущ не має стовбура, а формує над поверхнею ґрунту декілька скелетних гілок із розгалуженнями. Залежно від віку і ступеня галуження розрізняють гілки нульового, першого, другого, третього і четвертого порядків галуження. Чим старша за віком гілка, тим більше розгалужень формує (Рис.2).

У смородини і порічок на третій рік після садіння саджанця йде інтенсивне закладання генеративних бруньок на дрібних обростаючих розгалуженнях – плодових гілочках. Крім цього, у смородини й аґрусу формуються кільчатки, у порічок – букетні гілочки.

Рис. 2. Структура куща (смородина):

1 – кореневий паросток; 2 – однорічний пагін; 3 – багаторічна гілка.

Будова напівкуща

Рослина-напівкущ характеризується дворічним циклом розвитку надземної системи. Кореневище багаторічне, на ньому закладаються адвентивні бруньки, з яких розвиваються кореневі паростки. Кореневище напівкуща з віком сильно розростається і може заполонювати значні площі (Рис 3).

Кореневі паростки в перший рік активно ростуть і в малини або культурної ожини можуть сягати до трьох метрів у довжину. Наступного року розгалужуються. Бічні розгалуження на верхівці формують суцвіття, плодоносять. На цьому розвиток меристем дворічної гілки припиняється і вона до осені скидає листя і засихає. Їй на зміну підростає нова генерація кореневих паростків, які протягом осені закладають генеративно-вегетативні бруньки і наступної вегетації сформують новий урожай. Так цикл повторюється. Тому рослина-напівкущ немає гілок, старших від двох років.

Рис. 3. Структура напівкуща (малина):

1 – дворічне стебло, що відплодоносило; 2 – однорічний пагін, що не плодоносив; 3 – однорічні стандартні коренепаросткові пагони; 4 – підземні коренепаросткові пагони; 5 – кореневище.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: