ВИДАТНИЙ НІМЕЦЬКИЙ ФІЛОСОФ ПРАВА

Ґустав Радбрух (1878-1949) по праву нале­жить до когорти найвидатні­ших філософів права. Життя німецького вче­ного, політичного ді­яча та гуманіста переповнене захоплюючими та водночас трагічними сторінками. Класична по­чаткова освіта, бажання стати поетом і не з влас­ної волі вибір професії юриста, вивчення права в трьох німецьких університетах і блиску­чий по­чаток наукової кар’єри (кандидатська та доктор­ська дисертації підготовлені впродовж двох ро­ків), професура перервана участю у пер­шій сві­товій війні і реформаторська діяльність на посаді міністра юстиції Веймарської республіки, відхід від активної політики і академічний успіх у Гай­дельберзькому університеті, відсторонення від посади після приходу до влади нацистів, за­бо­рона користуватися бібліотекою, змушене “сту­дентство” в Оксфорді у 57 річному віці та “праця в стіл” впродовж 12 років нацистського режиму, втрата обох дітей та проблеми зі здо­ров’ям, по­вернення до активної післявоєнної академічної, науково-публіцистичної та громад­ської діяльно­сті. Посмертне видання повного зі­брання творів у 20 томах (1987-2002) [6], зводу наукової спад­щини наукових і політичних робіт вченого (4808 систематизованих одиниць ((2001) [25], продов­жу­ваний науковий на практичний інтерес до вченого та його ідей, переконливо свідчать про визначний доробок Радбруха. Але нам маловідо­мий*.

Публікуючи деякі роботи вченого в оригіналі та українському перекладі, праці низки західних спеціалістів і цей короткий біографічно-науко­знавчий нарис, сподіваємося принаймні певною мірою представити постать і філософсько-пра­вову спадщину Ґустава Радбруха.

Біографічний нарис

Ґустав Ламберт Радбрух (Radbruch) народився 21 листопада 1878 р. у німецькому місті Любек. Він був третьою дитиною сім’ї Радбрухів – тор­говця Генріха Ґеорґа Бернарда (1841-1922) та Емми (дівоче прізвище Праль) (1842-1916). Ви­ховувався під впливом батька, з ранніх років ці­кавився усім історичним й естетичним, вірив у добре в людині та сповнився довірою до неї [28, с. 174, 178]. Захоплювався технікою, природо­знавс­твом, музикою і релігією [28, с. 177]. У нього шви­дко сформувалися здатність до умо­глядного сприйняття світу та інтелектуалізм [28, с. 173].

Радбрух здобув класичну початкову освіту. Навчався в Любеку: спочатку в приватній гімна­зії (1885-92), а згодом у гімназії “Kathrineum” (1892-98). У юнака пробуджується інтерес до поезії, з під його пера виходять перші літерату­рні твори [28, с. 183-185]. Захоплення поезією супроводжуватиме Радбруха все життя, він пи­сати вірші, кохатиметься в творах Гете.

У 1898 р. Радбрух з відзнакою закінчує гімна­зію і стикається з проблемою вибору професії. Спочатку мріє стати моряком, фехтувальником і танцівником, а згодом – великим поетом [28, с. 186]. Стати великим судилося, ба правознавцем. Ним Радбрух вирішив стати не з власної волі, натомість, з волі батька [28, с. 177 і далі].

Весною 1898 р. Ґустав починає навчання у Мюнхенському університеті. Сильне враження на нього справили лекції з політичної економії Луйо Брентано (1844-1931), чиї соціалістичні переконання він згодом розвине [28, с. 187]. Водночас Радбрух продовжує захоплюватися літературою, цікавитися культурою. Наступні два семестри навчається вже в Лейпцигу. Серед улюблених викладачів – романіст і спеціаліст з церковного права Рудольф Сом (1841-1917), професор з державного права Карл Біндінґ (1841-1942), романіст і викладач римського права Пауль Кретчмар (1865-1942). Тут він впе­рше знайомиться з працями Франца фон Ліста (1851-1919), який згодом істотно вплине на нау­ковий розвиток майбутнього вченого.

У лютому 1900 р. Радбрух виступає зі своєю першою науковою роботою (“Про нову есте­тику”); водночас виходять друком три його вірші [28, с. 193, 197]. Тоді ж з’являються перші сум­ніви в правильності вибору професії [28, с. 194].

Весною 1900 р. Радбух переїздить до столиці, де продовжує навчання і живе більш інтенсив­ним столичним життям [28, с. 196-203]. У Бер­лінському університеті Радбрух попадає під вплив Франца фон Ліста, засновника та предста­вника соціологічної школи кримінального права, який згодом стає науковим керівником його кан­дидатської дисертації. Закінчивши весною 1901 р. навчання, Радбрух складає перший державний іспит і починає стажування референдарем у мі­ському суді. Так закінчується етап життя Радб­руха, пов’язаний із здобуттям юридичної освіти в Мюнхенському, Лейпцігському та Берлінсь­кому університетах (1898-1901).

Науковцем Радбрух стає вже весною 1902 р. Захистивши з відзнакою кандидатську дисерта­цію (тема: “Вчення про адекватний причинний зв’язок”), розпочинає роботу над докторською. Для цього переїздить до Гайдельбергу, де в най­старішому німецькому університеті науковим керівником Радбруха стає Карл Ліліентал. З пра­цею Радбрух справлявся надзвичайно успішно. Хоча Радбрух не вважав себе “юристом душею і тілом”, молодий вчений вже в кінці літа 1903 р. закінчує докторську дисертацію (тема: “Поняття діяння у його значенні для кримінально-правової системи”). 16 грудня 1903 р. Радбрух дає першу відкриту лекцію і йому присуджують звання приват-доцента Гайдельберзького університету за спеціальностями кримінальне право, процесу­альне право та філософія права.

Майже через четверть століття Радбрух стане професором цього університету, втім до того часу доведеться чимало працювати. У Гайдель­берзькому університеті Радбрух викладав на по­саді приват-доцента (1904-10) та в якості поза­штатного екстраординарного професора кримі­нального права та філософії права (1910-14). З 1905 р. Радбрух очолює “юридичний семінар” – “наукове серце”, науково-бібліотечну установу юридичного факультету університету.

Восени 1903 р. Радбрух знайомиться з філо­софом Емілем Ласком (1875-1915) й починає глибше цікавитися ціннісною філософією Баден­ської школи неокантіанства. Виходять перші пі­слядисертаційні статті. Зокрема кілька статей з порівняльного кримінального права (1905, 1907, 1908), методології порівняльного право­знавства (1906), юридичної освіти гімназистів (1907). Ра­дбрух думає вступити на службу судо­вого вико­навця, проте залишається на академіч­ній роботі. Згодом його спіткає невдача з отри­манням по­сади екстраординарного професора в Кенігсбе­рзі. З осені 1907 р. він також починає додатково викладати в новоствореному інституті торгівлі в Мангаймі. Весною наступного року обирається депутатом Гайдельберзького місь­кого зібрання від Прогресивної народної партії.

У 1908 р. Радбрух одержує від видавництва пропозицію видати працю “Вступ до науки права”, яка виходить 1910 р. Саме друге видання цієї книги (1913) було згодом перекладено ро­сійською мовою двома студентами Радбруха з Росії* і (не зважаючи на оголошення 1 серпня 1914 р. Німеччиною війни Російській імперії, служби Радбруха в армії противника), видано в листопаді 1915 р. у Москві. Вступна стаття Бог­дана Кістяківського до перекладу на шести ар­кушах зберігається у колекції Радбруха в Гай­де­льберзькому університеті [25, c. 119]. Слід від­значити, що ще в 1929 р. вийде восьме видання цієї праці, а по смерті – принаймні ще п’ять ви­дань, допрацьованих його учнями.

У 1909 р. Радбрух продовжує працювати над ідеєю підготовки фундаментальної біографії про криміналіста П. Й. Ансельма Фейєрбаха (1775-1833). У1910 р. виходить доповідь Радбруха про реформу кримінального законодавства. 30 квітня того ж року він стає баденським підданим і 3 травня Великий герцог Фрідріх ІІ Баденський дарує Радбруху наукове звання “екстраординар­ного професора”. Вчений набуває права вільного викладання.

Між тим у країні вирує політичне життя. Пі­сля виборів 1912 р. Соціал-демократична партія (СДП) стає найсильнішою політичною силою Рейхстагу (34, 8 %). У серпні 1913 р. Фрідріх Еберт очолює СДП. Через рік Німеччина оголо­шує війну царській Росії. Розпочинається перша світова війна й Радбрух вступає на військову службу (1915-18). Спочатку проходить медпідго­товку, а згодом у вересні 1915 р. поступає у роз­порядження військового шпиталю поблизу Кені­гсберга. Згодом на початку 1916 р. короткий час працює у батальйоні зв’язку під командуванням свого близького друга Германа Канторовича (1877-1940), з яким судилося познайомитися ще в студентські роки в Берліні. А в квітні 1916 р. відправляється на західний фронт, що тоді про­лягав на кордоні зі Швейцарією. Закінчивши впродовж війни офіцерські курси та отримавши підвищення по службі, офіцер-ординарець Радб­рух повертається з війни восени 1918 р. Тоді ж у Мюнхені та Берліні відбувається революція, яка закінчується відмовою Кайзера Вільгельма ІІ від трону 28 листопада 1918 р. У грудні того ж року Радбрух вступає до СДП, представляючи яку він згодом вийде на політичну арену.

Водночас відбуваються істотні зміни в осо-бис­тому житті Радбруха. Влітку 1913 р. Рад­брух розриває бездітний шлюб з Ліною Ґетц, а восени 1915 р. одружується на Людії Шенк, з котрою знайомиться в 1914 р. У сім’ї Ґустава та Лідії (1888-1974) Радбрухів народяться двоє ді­тей – Рената Марія (1915) та Гайнріх Франц Ан­сельм (1918), яких їм доведеться втратити (1939 р. ла­вина баварських Альп забере життя Ренати, а в 1942 р. лейтенант А. Радбрух загине під Ста­лін­градом, де й буде похований). Дружина Радб­руха опісля смерті вченого прикладе чимало зу­силь до видання праць, збереження та опубліку­вання його спадщини.

У 1919 р. розпочинаються “кільські роки” Ра­дбруха. Хоча ще в 1914 р. Радбрух обійняв професорську посаду в Кенігсберзькому універ­ситеті, життя внесло свої корективи і лише опі­сля війни Радбрух продовжує більш активно за­йматися науковою роботою. Влітку 1919 р. Рад­брух переселяється з Берліну в Кіль, де обіймає посаду ординарного професора кримінального права та філософії права Кільського універси­тету (1919-26 рр.). Втім політична діяльність превалювала над академічною у ті роки.

На початку 1919 р. постає Веймарська респуб­ліка. Рейхспрезидентом обирається Ф. Еберт, починає діяти нова Конституція. У 1920 р. за списком СДП Радбрух обирається депутатом відкритого 24 червня 1920 р. Рейхстагу. З 26 жо­втня 1921 р. Радбрух очолює Міністерство юсти­ції (у шостому повоєнному уряді другого кабі­нету Вірта). Під час каденції з ініціативи Радб­руха схвалено кілька важливих реформаторських законів. Зокрема, закон на захист Республіки (пі­сля вбивства міністра закордонних справ Валь­тера Ратенау (1867-1922 рр.)), закон про відшко­дування витрат, пов’язаних з діяльністю судо­вих засідателів і присяжних, і закон, за яким жі­нкам гарантувалося право на працевлаштування в державних органах юстиції. Радбрухом також підготовлено згодом частково схвалений законо­проект кримінального кодексу, яким скасовува­лася смертна кара, каторжні тюрми та пока­рання, принижуючі гідність людини.

Втім менш аніж через рік (22 жовтня 1922 р.) Радбрух змушений залишити посаду через від­ставку кабінету Вірта. У серпні 1923 р. Радбрух знову обіймає міністерську посаду – цього разу в уряді кабінету Стресемана. Але після відставки його уряду в листопаді того ж року, він поверта­ється до наукової роботи в Кіль, де активно пра­цює. У травні 1926 р. стає деканом юридичного факультету університету. Радбруху ще будуть пропонувати очолити міністерство юстиції (на­приклад, у 1928 р.), втім він вирішує присвятити себе науковій роботі.

У 1926 р. розпочинаються нові “гайдельберз­ські роки” Радбруха. Вступу на посаду профе­сора передувала перша велика конституційна промова вченого “Республіканське вчення про обов’язки” (11 серпня). Першого жовтня 1926 р. він обіймає посаду ординарного професора Гай­дельберзького університету (1926-33 рр.) в зв’яз-ку з чим 13 листопада 1926 р. виголошує про­мову “Людина в праві” [4, 9]. Згодом з’явля-ються чимало праць вченого. У 1932 р. під на­звою “Філософія права” виходить повністю пе­рероблене третє видання “Основ філософії права”. Ця головна філософсько-правова праця вченого, перекладена згодом на багато іноземних мов, принесе Радбруху світову славу.

Між тим ситуація в країні напружується – з виходом на політичну арену заново заснованої в лютому 1925 р. націонал-соціалістської партії під проводом Адольфа Гітлера. На виборах 1930 р. партія виборює 12 з 107 мандатів, безробіття зростає (4, 4 мільйони), взимку 1931 р. націона­лістично налаштована “національна опозиція” покидає Рейхстаг і нарощує політичну потуж­ність за рахунок народної підтримки. На виборах 1932 р. Гітлер поступається Гінденбергу (13, 4 до 19, 4 мільйонів голосів), проте на виборах 1932 р. партія вже отримує 37, 8 % голосів. Зміню­ються напрямки державно-правової політики в країні.

Радбрух реагує на політико-правові зміни в науковому тоні: виступає, публікує праці не­згоди. З’являються статті “Кримінально-правова реформа та націонал-соціалізм”, “Фашистське кримінальне право”, “Авторитарне чи соціальне кримінальне право?” (усі – січень 1933 р.). Вче­ному доводиться вступати в дискусії з власними студентами та учнями. 30 січня 1933 р Гітлер захоплює владу в країні й розпускає Рейхстаг, будинок якого згодом підпалюють. 1 квітня 1933 р. запроваджується загальний бойкот євреїв, а вже 7 квітня вступає в силу закон проти євреїв та неблагонадійних німців. Радбрух попадає під дію закону і спочатку в квітні, а згодом остато­чно 1 серпня 1933 р. звільняється з роботи.

Академічна діяльність Радбруха паралізу­ється. Йому забороняється користуватися уні­верситетською бібліотекою; центральна бібліо­тека землі накладає заборону на користування його працями; забороняється видання праць у Німеччині. Радбрух робить малоуспішні спроби продовжити академічну діяльність. Під тиском Мі­ністерства закордонних справа йому дово­диться відмовитися від посад в університе­тах Каунаса (1934), а згодом Цюріху (1937). Між тим, Радбрух їде до Англії, де в якості “advanced student” (букв. “продвинутий студент”) впродовж року займається дослідженнями англійської пра­вової системи, юриспруденції та порівняльного правознавства в Оксфордському університеті (1935-36).

З відстороненням від академічної діяльності Радбрух не припиняє працювати: пише праці, друкує їх за кордоном, виступає в наукових ко­лах і серед друзів, бере участь у міжнародних правознавчих зібраннях. У 1934 р. у Відні вихо­дить біографія Ансельма Фейєрбаха. У 1938 р. у Базелі видається Elegantiae Juris Criminalis. З на­годи шістдесятиріччя у Токіо з’являється пам’ятна монографія, присвячена доробку Радб­руха. Під час війни Радбрух глибоко вивчає фі­лософські твори Цицерона, проблему “природи речей”, пише історію кримінального права, про Гете, диктує автобіографію. Частина цих праць виходить наприкінці війни в зібрані досліджень “Образи та думки” (1944), частина лише після війни або посмертно.

Із закінченням війни починається останній етап життя Радбруха. 30 березня 1945 р. амери­канські війська вступають у Гайдельберг і вже в квітні починається робота по відновленню уні­верситету, в якій Радбрух бере активну участь. 26 травня 1945 р. його поновлюють на посаді одинарного професора Гайдельберзького універ­ситету, й в червні обирають деканом юридич­ного факультету, який поновлює роботу в січні 1946 р. Радбрух завзято береться за справи, але життєві сили покидають його. Він змушений по­лишити посаду декана факультету й хоча продо­вжує викладати, зосереджується на завершенні початих та інших важливих справ.

Опісля війни виходять близько сімдесяти праць вченого. Серед них такі відомі статті, як “П’ять хвилин філософії права” (1945) та “За­конне неправо та надзаконне право” (1946), а також фундаментальні монографії “Дух англій­ського права” (1946), “Елементарний курс філо­софії права” (1947), “Історія злочину” (1951) та інші. Вчений також готує автобіографію “Внут­рішній шлях” (виходить посмертно, 1951). Як відзначалося, повне зібрання творів Радбруха, виданого після смерті, складає 20 томів.

19 липня 1947 р. Радбруха обирають до Гай­дельберзької академії наук. У січні 1948 р. вихо­дить (датований 1947 р.) “Елементарний курс філософії права” і Радбрух думає допрацювати “Вступ до науки про право”, видати нове ви­дання “Філософії права”. Але цьому не дано було збутися. 13 серпня 1948 р. вчений дає про­щальну лекцію в Гайдельберзькому університеті та еміритує. У листопаді відбувається велике свято з нагоди 70-ти річчя Радбруха. Йому при­суджують почесні докторські ступені універси­тети Гайдельбергу та Геттінгену. Вручають свят­кові видання з нагоди ювілею.

Хоча стан здоров’я Радбруха істотно погір­шується, він продовжує працювати вдома. 24 травня 1948 р. вводиться в дію нова Конституція ФРН і 15 вересня Конрада Аденауера обирають канцлером Німеччини. Відсвяткувавши свій 71-ий день народження, вчений помирає 23 листо­пада 1949 р. від серцевого інфаркту в Гайдельбе­рзі, де й похований.

Ґустав Радбрух залишив по собі величезний науковий спадок, але не тільки з праць. Він під­готував 71 аспіранта [47, с. 245-251] (в період 12 років нацистського режиму він не здійснював наукового керівництва). Серед його відомих та вірних учнів передусім Артур Кауфман (1923-2001), Гелґа Айнзеле (нар. 1919), Аґнес Шварц­шільд (1910-81). Серед небагатьох близьких ко­лег на юридичному факультеті Гайдельбергу були Вольфганг Міттермаєр (1867-1956), Гер­берт Енгельгард (1882-1945), Карл Інгіш (1899-1990) (останній став наступником професури Ра­дбруха) [29, c. 140]. Наукова спадщина Радбруха стала предметом дослідження багатьох вчених (наприклад, таких, як Ерік Волф (1902-77), Фрітц фон Гіппель (1897-1991), Конрад Цвайгерт (1911-96) та інших. Філософсько-правові по­гляди та діяльність Радбруха стали предметом дисертаційних досліджень, захищених в Німеч­чині* та за кордоном. Роботи Радбруха видані багатьма мовами в Аргентині, Великобританії, Бразилії, КНР, Італії, Кореї, Польщі, Португалії, Росії (Російській Федерації), США, Франції, Югославії, Японії та інших країнах (і нарешті й в Україні). Численні визначні праці Радбруха та праці про нього відображають життя і наукової спадщини видатного німецького філософа права.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: