І. Матеріальний аспект

Бюджет - Централізований фонд коштів держави чи органів місцевого самоврядування, що використовується для забезпечення виконання їх функції.

ІІ. Соціальний аспект.

Б.- це система економ. відносин, обумовлених об’єктивно існуючими законами вартості, за допомогою яких проходить розподіл валового національного продукту (ВНП) і утворення централізованих фондів коштів.

Бюджетні відносини України регулюються бюджетним кодексом України, Прийнятим 21 червня 2001 року.

Б.- це планове формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюють органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим (АРК.) та місцеві ради протягом бюджетного періоду.

Бюджетні принципи - це сукупність норм, які регулюють суспільні відносини, які виникли при визначенні бюджетної системи та бюджетного устрою складу доходів і видатків державних і місцевих бюджетів, компетенції держави і місцевих рад в галузі відповідних б., а також у зв’язку з регул. порядку складання, розгляду і затвердження б., виконання б., і затвердження звіту про його виконання.

Норми, які регулюють бюджетні правовідносини, поділяються на матеріальні і процесуальні:

Матеріальні – визначають структуру бюджетної системи, перелік доходів і видатків, їх розмежування між окремими видами бюджету.

Процесуальні – регулюють відносини, що виникли при складанні, розгляді проекту бюджету, при затвердженні і виконанні бюджету, при складанні і розгляді звіту про виконання бюджету.

Склад бюджетного законодавства України:

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс

3. ЗУ “Про бюджет”, що затверджується щорічно.

4. Інші ЗУ та нормативні акти, у тому числі органів місцевого самоврядування.

29. Поняття бюджетної систем та її принципи.

Бюджетна система – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудованих з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устрою, і врегульованих нормами права.

Згідно КУ бюджетна система базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільних багатств між громадськими і територіальними громадами.

Бюджетна система України включає державний бюджет і місцевий бюджет.

Місцевий бюджет включає бюджет АРК, обласні, міські, районні в містах, селищні та сільські б.

Коли показники бюджетів вищого рівня об’єднуються з показниками бюджетів нижчого рівня, утворюється так званий зведений Б.

Зведений бюджет України – це сукупність показників усіх Б, що входять до складу бюджетної системи України.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови Б системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками Б системи.

Принципи Б системи:

1. Принцип єдності. Єдність Б системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою та єдиною соціально-економічною політикою.

2. Принцип повноти. Він полягає у відображенні в Б усіх доходів та видатків.

3. Принцип обґрунтованості. Означає, що формування Б здійснюється на основі реальних макроекономічних показників, науково-обґрунтованих нормативів, та у відображенні у звіті про виконання Б тільки тих заходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

4. Принцип публічності і прозорості. Даний принцип полягає в тому, що державний і місцевий Б затверджуються відповідними радами.

5. Принцип ефективності. Він полягає у прагненні досягти запланований цілей при мінімальному залученні бюджетних коштів.

6. Принцип цільового використання. Він полягає в тому, що кошти використовуються тільки на цілі, передбачені Б.

7. Принцип справедливості. Справедливий і неупереджений розподіл суспільного багатства між громадськими та територіальними громадами.

8. Принцип самостійності. Забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначати їх використання відповідно до законодавства.

30. Доходи Державного бюджету України.

Доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти);

Склад доходів Державного бюджету України:

1. Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Виконання Державного бюджету України за доходами:

1. Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду.

2. Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

3. Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів(обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.

4. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

5. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

31. Доходи державних і місцевих бюджетів.

Доходи Б утворюються за рахунок надходжень від сплати юридичними і фізичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходження з інших джерел, передбачених законодавством. Доходи Б України поділяються на доходи Державного бюджету України і доходи місцевих Б. Напрям спрямування доходів у той чи інший Б визначається характером джерела доходу, підпорядкованістю підприємств і організацій, що сплачують платежі, складу витрат кожного Б, характером галузей, що фінансуються з нього.

Класифікація доходів Б:

1. Податкові надходження

2. Неподаткові надходження (адміністративні збори, доходи від побічного продажу, доході від власності або підприємницької діяльності)

3. Доходи від операцій з капіталом (інвестиційної діяльності держави, розміну коштів Б, обіг державних цінних паперів)

4. Трансферти. Це кошти, отримані від інших органів державної влади від іноземних держав або міжнародних органів на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи Б визначаються законом.

Доходи місцевих Б:

1. Частина від загальнодержавних податків (державне мито, податки на прибуток, прибутковий податок з громадян, плата за торгові патенти, єдиний податок, плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

2. Місцеві податки і збори.

3. Плата за ліцензії, за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

4. Надходження від адміністративних штрафів.

5. Кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності.

6. Надходження дивідендів нарахованих на акції, частка або паї господарських товариств, що є у власності територіальної громади.

7. Субвенції і дотації.

Усі інші доходи спрямовані в державний Б України.

Доходи місцевих Б можна поділити на закріплені та регулюючі.

Закріпленими вважають доходи, які повністю або частково закріплені за певними видами Б. безстроково, і для їх включення в дохідну частину не треба рішення ні яких органів влади вищого рівня.

Регулюючі – це такі, включення чи невключення яких у склад доходів відповідного Б залежить від рішення вище стоячих органів влади (будь-який загальнодержавний податок, якщо так вирішить ВРУ).

32. Бюджетне регулювання в Україні.

Бюджетне регулювання – це надання коштів із загальнодержавних дохідних джерел, що закріплені за Б вищих рівнів, Б нижчих рівнів з метою збалансування коштів, необхідних для виконання планів економічного та соціального розвитку певної території.

ВРУ здійснює регулювання бюджетів АРК, областей, міст Києва та Севастополя.

Обласні ради здійснюють Б регулювання районних Б та Б міст районного підпорядкування.

Районна рада – селищні та міські Б.

В бюджетній практиці застосовується такий вид Б регулювання як трансферти.

Види міжбюджетних трансфертів:

1. Дотація вирівнювання – це виділена безповоротна тверда сума з вищестоящої ланки бюджетної системи для збалансування Б, у випадку перевищення видатків над доходами, яка визначені із застосуванням нормативів бюджетної забезпеченості та корегуючи коефіцієнтів.

2. Субвенція – видається нижчому Б з чітко обумовленим цільовим призначенням, як допомога на програми і заходи соціального розвитку.

Субвенції можуть виділити на:

А) здійснення програм соціального захисту;

Б) на виконання інвестиційних проектів;

В) на компенсацію втрат Б у зв’язку з пільгами, наданими державою.

1. Кошти, що передаються до державного бюджету України та місцевих Б з інших місцевих бюджетів, у випадках передбачених законодавством, у випадку наявності профіциту (перевищення доходів над видатками).

2. Інші дотації.

33. Основні види видатків державних і місцевих бюджетів.

Класифікація видатків.

За функціями, з якими пов’язані видатки (функціональна класифікація).

За економічн.харак.операц.при провед.яких здійсн.ці видатки (економічна класифікація).

За головним розпорядником (відомча класифікація).

За бюджетними програмами (праграмна класифікація).

Видат.усіх Б поділяються на поточні і видатки розвитку.

Поточні – це видат. Б на фінансув.мережі п., у.і організ., та орг., яка діє на поч.нового бюдж.року, видатки на соц.захист населення, та інш заходів, які не віднес.до витад.розвитку.

Витадки розвитку – це видатки Б на фінансув.івестиційної та іноваційної діяльності, фінансув.кап.вкладень, струк.перебудови народного госп., інш.видатки, пов’язані з розширенням і відтворенням.

При наявності дефіциту в першу чергу фінанс.поточ.видатки.

Видатки д.б.Укр.

1. Фінансув.загально д.централіз.програм, підтримка і підвищ.життєвого рівня народу, заходів соц.захисту.

2. Фінанс.заходів у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’, фізич.культури, молодіжн., політ., які мають загальнодерж.значення.

3. Видатки на оборону, на охрон. н.п.с., утрим.орг.законод., викон.і судов.влади.

4. Здійснення зовнішньополіт. та зовнішньоеконом.діяльності.

Виплата пенсії та ін.заходів соц.захисту населення.

Обслугов.зовніш.і внутріш.боргу, їх повернення.

Резервний фонд Кабміну для видатків, що не могли і не були передбачені в Б.

Оборотно-касова готівка.

Видатки місцев. Б.

1. На фін.установ.освіти, культури, ОЗ, фізкульт., та молодіж.політ., що знаход.у підпорядкув.місцев.органів.

2. Утрим.орг.місцев.влади і самоврядування.

3. Фінансування підприємств і організацій, що входять до складу місцев.господарства.

34. Поняття, стадії та зміст бюджетного процесу.

В науці фін.пр.бп.визнач.як регламентовану нормами діяльності держ.орг.по складам, розгляду затвердж. Б, викон Б, а також складан., розгляд.і затвердж.звіту викон. Б.

Б кодекс дає таке визначення:

БП – це регламентов.законодав.поряд.склад, розгл., затвердж. Б, їх викон., контроль за викон., склад, розгляд і затвердж.звіту викон. Б.

Стадії б.п.

1. Підготовка проекту Б

2. розгляд та затвердження Б

3. Виконання Б

4. Складан.розгляд і затвердж.звіту про виконан. Б.

Бюджетний рік (бюджетний період) – це період часу на який затверджено показники доходів та видатків бюджету.

Бюджетний рік – 1 січня – 31 грудня.

Б цикл – це період часу, протягом якого проходять усі стадії БП.

Б класифікація – це єдине систематизоване функціональне згрупування доходів та видатків Б за однорідн.озн., що забезпеч.загальнод.та міжнар.порівнюваність бюджетних даних.

Критерієм класифік.по доходам є економічн.знач.джерела доходу. До класифік.введ.розділи, глави, параграфи і статті.

По видаткам критерієм класифік.є цільове спрямув.коштів із бюдж.

35. Порядок підготовки розгляду і затвердження Державного бюджету України.

Складанню проекту б передує розробка основних макроеконом.показників на плановий рік, з виділ.показників ВВП, зведеного балансу фін.рес., платіжного балансу, баласну ждоходів і витрат насел.

Зазнач.показники розроб.Мін.економ.за участі Мінфіну, НБУ.

На основі цих показників уряд АРК облдержадмі ністрац.розроб.прогнози економ.і соц.розвитку відповідних адм.територ.одиниць, які є основ.для склад.місцевих бюджетів.

До підготовки проекту Б ВРУ має прийняти постанову про основні напрями бюдж.політ.на наступ.рік. Вона внос.не пізніше 1 червня року, що передує плановому.

Бюдж.резолюц.повинна містити пропозиц.для кабміну щодо

1. Гранич.розміру дефіциту або профіциту бюджету

2. Частка ВВП, що перерозподіл.через зведений Б

3. Гранич.обсяг д богру та його струк.

4. Питома вага міжбюдж.прансфертів та кап.вкладень

5. Перелік головних розпорядн.

6. Перелік захищ.ст.видат.бюдж.

Мінфін на основі прогнозних макроеконом.показників розроб.і доводить до відома головн.розпорядн.інструкц.по підготовці бюдж.заходів.

Головн.розпорядники у порядку і термін визначений мінфіном мають подати бюдж.запити з відповідними обгрунтуваннями і розрахунками.

А основі аналізу бюдж.запитів мінфін готує проект держ.бюдж.

Проект Б подається на схвал.кабміну. У випадку схвалення кабмін подає його до ВР (до 15 вересня року, що передує плановому).

Стадія розгляду проекту Б продовж.у ВР за її регламетом.

ВРУ затверджує гранич.розмір дефіц.та джерела його покриття; -//- суми видатків, щодо кожного розпорядника коштів; -//- суми дотац.субвенцій, та розмір відрах.від регулюючих доходів до обл.Б, -//- розмір оборотної касової готівки.

Проект Б затвердж.прийнят.ЗУ “Про ДБ”. Він підприс.презид.

ЗУ “Про ДБ” має бути прийнят. до 1 грудня року, що передує плановому.

36. Порядок виконання Державного бюджету.

Це основна найбільш відповідальна стадія.

Виконати Б означає повністю і своєчасно забезпеч.надходж.усіх передбач.бюдж.доходів і направити кошти на фінансув.усіх видат., включ.в б.

Організ.викон.д.б.кабмін через мінфін черезінміністер та відомства, а також через виконавч.орг.місцев.влади.

Відпов.до ст.48 Бюдж.кодекс в Укр.застос.казнач.форма обслуг.д.б., яка передбач.здійсн.д.казначейст.наступ.операц.:

1. Операц.з коштами д.б.

2. Розрахунково-касове обслуг.розпорядник Б коштів

3. Контроль Б повноваж при зарахув.надходж., прийнятті зобов’яз.та проведенні платежів.

4. Бух.облік та склад звітності про викон.д.б.

Виконується д.б. з поквартальним розписом доходів та видат. Його склад мінфін.

Викон д.б. по доходам. Воно полягає в тому, що:

1.Д. Казнач. веде облік усіх надходж., що наміт.д.б.

2. Орг.ДПС, інш.орг.стягнення забезпеч.своєчас.надходж.до б.подат., зборів, обов’яз.поатежів та ін.доходів.

3. Доходи д.б. зарах.на єдин.казначейск.рахунок д.б.

Викон.д.б.по видаткам.

Б викон.пропорц.щодо загал.скми видат.д.б., ці пропорц.затвердж.ВР.

Стадії викон.д.б.за видат.:

1. Встановл.б.асигнувань розпорядникам Б коштів.

2. Затвердж.кошторисів розпорядникам.

3. Здійсн.платежів.

Касово- викон.Б – це забезпеч.безготівков.і готівков.обігу бюдж.коштів.

Касове викон. Б здійсн.НБУ, але можуть залуч.і комерц.банки.

Бюдж.асегнування виділ.на уповноваж.осіб, це керівн.мініст.відомст.та інш.організ., які назив.розпорядниками Б коштів.

Вони поділяються на головних і нижчестоящих.

Ничжестоящі поділ.на:

1. Розпорядн.першого ступеня

2. Розпорядник другого ступеня.

Секвестер видтків Б – це пропорційне скороч.видатків, крім захищ.статей Д.Б.

Заборон.використ.кошти не за признач.

Заборон.перевищ.обсяги фінансув.понад запланований.

Недопуск.невикон.умов пропорц.скороч Б.

За поруш.винні особи можут притяг.до відповідал.

37. Складання, розгляд та затвердження звітів при виконанні Державного бюджету.

Звіти про викон. Б. складаються щомісячно і щоквартально. Їх склад Д казнач., і подаються на розгляд Кабміну, ВР та РП.

Бюдж.кодекс визнач. зміст звітів та строки їх подання (на семінар позив БК).

Річний звіт подається Кабміном до ВР не пізніше 1 травня року наступного за звітним. Він містить:

1. Звіт про фін.стан ДБ

2. Звіт про викон. ДБ

3. Звіт про рух грошов.коштів.

4. Звіт про викон.захищ.статей ДБ

5. Звіт про бюдж.заборгов.

6. Звіт про використ.коштів з резервн.фонду Кабміну

7. Інформ.про стан Д боргу.

Звіт попередньо аналіз. РП.

ВР розгляд.звіт на пленар.засід., виступ міністр фінансів, головні розпорядники, голова РП, голова бюдж.коміт.

ВР затвердж. або не затвердж.звіт.

38. Складання, розгляд, затвердження та виконання місцевих бюджетів.

Підготовка місц. Б поч.з того, що мінфін доводить до відома виконавч.орг.місцев.рад інформацію про особливості склад.розрах.до проектів Б на наступ рік.

Місцев.орг.подають у мінфін інформ. з метою визнач.між бюдж.трансфертів.

Головні розпорядн.коштів місцев.Б розроб.і подають до місцев.фін. управлінь бюдж.запити, і на основі запитів місцеві викон.орг.складають проекти місц.Б.

Підготов.проектів місц. Б поч.після затвердж. кабміном проекту ДБ.

Після того, як проект ДБ буде затвердж. ВР у другому читанні, виконавчі орг.місцев.рад готують проекти рішень місцевих рад щодо Б.

Рішенням про місцеві Б визнач.:

1. Загал.сума доход.і видат.місцев.Б

2. Гранич.розмір дефіц.або профіц.місц. Б

3. Бюджетні признач.розпорядникам Б коштів.

4. Бюджетні призначення щодо між бюджетних трансфертів.

5. Додаткові положення, що регламентують процес виконаня Б.

Бюджети АРК., областей, міст К. і С., районні та районні в містах бюджети мають бути прийняті у двотижневий термін від офіційного оприлюднення ЗУ “Про Державний бюджет”.

Міські, селищні, сільські бюджети мають затверджуватися у двотижневий термін після затвердження вищестоячих бюджетів.

Порядок виконання місцевих бюджетів аналогічний до виконання державного бюджету.

39. Загальна характеристика і види державних доходів.

Державні доходи – це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються для здійснення її завдань та функцій. За порядком формування державні доходи поділяються на:

- централізовані;

- децентралізовані.

До централізованих доходів належать кошти, що йдуть на формування централізованих грошових фондів: державних і місцевих бюджетів, Пенсійного фонду та фонду соціального страхування.

Децентралізовані – це доходи державних підприємств, установ та організацій, що формуються за рахунок їх прибутку.

В залежності від того, який метод застосовується при залученні того чи іншого доходу розділяють обов’язкові платежі та добровільні надходження. В залежності від особливостей правового регулювання державні доходи класифікуються на:

1) неподаткові доходи;

2) податки;

3) доходи від державного кредиту;

4) доходи від особистого і майнового страхування.

Неподаткові доходи – це врегульовані нормами права надходження до бюджету та позабюджетних фондів, від фізичних та юридичних осіб, які можуть носити обов’язків або добровільний характер. Вони носять відплатний або компенсаційний характер (на відміну від податкових).

Види неподаткових доходів:

- доходи, що надходять у вигляді плати за послуги, надані державою (державне мито);

- доходи штрафного характеру (різні види штрафів);

- різноманітні збори;

- доходи, що випливають із права власності держави (оренда, приватизація, збір за використання природних ресурсів).

40. Поняття податку, його функції та характерні ознаки.

Податок – це встановлений вищим органом законодавчої влади обов’язків платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами в бюджети, в порядку та строки, які визначені законом.

Функції податків:

1) Фіскальна. Вона спрямована на наповнення дохідної частини бюджетів шляхом залучення податкових платежів.

2) Регулююча. Вона полягає у використанні податків з метою зацікавлення платника у здійсненні певного виду діяльності, чи навпаки зробити певну діяльність невигідною (збільшення податкових ставок).

Ознаки податків:

- адресність до бюджету. Полягає в тому, що податки сплачуються виключно до бюджету, а не до інших фондів коштів;

- обов’язковість. Виражається в тому, що за несплату податку чи за порушення порядку його сплати настає відповідальність;

- перехід права власності. Податок – це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності платника у власність держави;

- індивідуальна безоплатність. При стягненні податку держава не бере на себе обов’язок по наданню платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу;

- систематичність. Податок – це не разовий платіж, і в законі чітко визначено періодичність його сплати.

На сьогоднішній день застосовуються два методи оподаткування:

1. Пропорційний – із збільшенням об’єкту оподаткування податкова ставка залишається незмінною (ПДВ, податок на прибуток – 30%).

2. Прогресивний – ставка збільшується по мірі зростання об’єкту оподаткування (прибутковий податок з громадян).

41. Податкова система України: поняття і принципи побудови.

Податкова система – це сукупність усіх податків, що діють на території держави. Система оподаткування відрізняється від податкової системи тим, що включає усі податки, збори і платежі.

ЗУ “Про систему оподаткування” – встановлює виключний перелік податків, зборів і платежів.

Відповідно до Конституції і даного закону, система оподаткування встановлюється Верховною Радою. Верховна Рада України:

- встановлює і скасовує податки;

- визначає ставки та механізм сплати податків;

- встановлює пільги щодо оподаткування.

Принципи системи оподаткування:

1) Принцип стимулювання підприємств, виробничої діяльності, інвестиційної активності.

2) Принцип обов’язковості. Полягає у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів, які визначаються на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування та встановлює відповідальність за порушення.

3) Принцип рівнозначності та пропорційності. Справляння податків і зборів здійснюється у певній частці від отриманого прибутку. Забезпечується сплата рівних податків на рівні прибутки і пропорційно вищих податків на вищі прибутки.

4) Принцип рівності. Недопущення проявів податкової дискримінації.

5) Принцип стабільності. Незмінність податків і зборів, та їх ставок, податкових пільг протягом бюджетного року.

6) Принцип економічного обґрунтування. Полягає у встановленні податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей платників податків з урахуванням необхідності збалансованості доходів та витрат бюджету.

7) Принцип рівномірності сплати. Полягає у встановленні строків сплати податку у відповідності з потребами своєчасності надходження коштів до бюджету і фінансування витрат бюджету.

8) Принцип компетенції. Встановлення і скасування податків, зборів і платежів здійснюється виключно ВРУ.

9) Принцип доступності. Норми податкових законів мають бути чіткі та зрозумілі для всіх суб’єктів податкових правовідносин.

42. Зміст податкових правовідносин.

Суб’єктами податкових правовідносин є з одного боку держава в особі органів податкової служби, митні органи, Фонд соціального страхування, Пенсійний фонд, а з другого – платники податків (фізичні та юридичні особи).

Юридичним змістом податкових правовідносин є сукупність прав та обов’язків суб’єктів правовідносин.

Обов’язки платників податків:

1) вести бухгалтерський та податковий облік;

2) подавати до податкових органів декларації та розрахунки;

3) сплачувати належні суми у визначені законом терміни;

4) допускати посадових осіб органів податкових служб для проведення перевірок в обстежувані приміщення;

5) надавати контролюючим органам довідки та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків.

Обов’язок по сплаті податку припиняється:

- при скасуванні податку;

- при сплаті податку;

- при смерті платника (фізичної особи).

Права платників податків:

1) подавати податковим органам документи, що підтверджують право на пільги;

2) одержувати акти перевірок для ознайомлення;

3) оскаржувати рішення податкових органів або дії посадових осіб податкових органів.

Елементи податкових правовідносин:

- суб’єкт оподаткування – платник податку (фізична чи юридична особа), на яку покладається обов’язок сплачувати податки;

- об’єкт оподаткування – усе те, що підлягає обкладенню податком (майно, доходи, додана вартість);

- одиниця обкладання – це та одиниця виміру оподаткування, на яку встановлюється податкова ставка (об’єм двигуна для податку з власників транспортних засобів);

- ставка податку – це розмір податку на одиницю обкладання. Види: а) в процентах від об’єкту оподаткування; б) в твердій грошовій сумі від одиниці обкладання.

- строки сплати податку – це встановлена дата, до якої повинен бути сплачений податок;

- пільги по сплаті податку – повне або часткове звільнення платників від сплати податку.

43. Види податків і зборів.

В Україні усі податки поділяються на загальнодержавні (23) та місцеві (16). Загальнодержавні справляються на всій території України. Основні загальнодержавні податки:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) прибутковий податок з громадян;

5) податок з власників транспортних засобів;

6) плата за землю;

7) мито, державне мито;

8) та ін.

Серед місцевих податків та зборів:

- курортний збір;

- готельний збір;

- збір за паркування;

- збір з власників собак.

В залежності від суб’єкта оподаткування:

1) податки з юридичних осіб;

2) податки з фізичних осіб;

3) податки, що сплачують і фізичні і юридичні особи.

За формою сплати: - грошові; - натуральні (майном). В Україні лише в грошовій формі.

За об’єктом оподаткування: - податок на майно; - податок на доходи.

За методом стягнення:

- прямі (сплачуються безпосередньо платником зі свого доходу або майна);

- непрямі (включаються в ціну реалізації товарів, фактично сплачуються покупцями, а платник їх лише отримує і перераховує до бюджету).

44. Основні положення проекту податкового кодексу України.

Питання, які повинен вирішити податковий кодекс:

1) Зниження податкового навантаження на платників податків. Для цього передбачається зменшення податкових ставок по основним податкам та зборам. ПДВ зменшується з 20% до 17%, аналогічно прибутковий податок – з 30% до 20-25%. Є п’ять ставок оподаткування прибутків з громадян, планується 2-3 ставки. Передбачається загальне зменшення кількості податків та зборів у системі оподаткування. У проекті замість 39 податків і зборів лише 23.

2) Розширення бази оподаткування (те з чого беруться податки). Суттєве скорочення пільг при сплаті податків та зборів. Передбачення нових податків, що зараз не сплачуються в Україні (наприклад податок на майно-нерухомість).

3) Стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств. Звільнення від оподаткування тих доходів, які будуть спрямовуватися на інвестування.

4) Спрощення процедури адміністрування податків та зборів. Адміністрування – це нарахування, сплата податків і перевірка правильності сплати. Передбачається, що декларації про прибуток будуть надаватися раз на рік. Проект передбачає збереження сплати єдиного податку для юридичних осіб.

45. Поняття державних видатків та принципи їх фінансування. Бюджетне фінансування.

Поняття “державні видатки” є ширшим, ніж поняття “видатки до бюджету”. Державні видатки – це прямі витрати, спрямовані за цільовим призначенням як на виконання загальнодержавних функцій, так і на розширення виробництва, фінансування соціальної сфери, фінансування окремих галузей підприємств, установ і організацій.

Державні видатки включають в себе витрати, які здійснюються з державного бюджету, з децентралізованих фондів державних підприємств, позабюджетних фондів усіх рівнів місцевих рад, позабюджетних коштів бюджетних установ.

Фінансування державних видатків має бути цільовим, доцільним, ощадливим та раціональним.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування. Принципи фінансування:

1) Принцип плановості. Усі державні видатки закріплюються у відповідних планових фінансових актах.

2) Принцип цільового спрямування. Кошти використовуються на визначені цілі, відповідно до затверджених фінансових планів.

3) Принцип безповоротності та безвідплатності. Полягає у виділенні коштів без прямого їх відшкодування.

4) Принцип ефективного використання державних коштів. Полягає в одержанні необхідних результатів цілей при мінімальних витратах матеріальних ресурсів.

5) Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел.

Фінансування державних витрат – це плановий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів, що забезпечує процес розширеного відтворення, утримання соціальної сфери, обороноздатності, управління державою з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Бюджетне фінансування — це безповоротний безвідплатний відпуск коштів з Державного та місцевих бюджетів на виконан­ня загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядуван­ня та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, ус­танов та організацій.

Бюджетне фінансування базується на загальних принципах фінансування, але має і свої специфічні особливості, а саме:

— кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підпорядкованістю підприємства, установи чи орга­нізації (тобто з Державного, обласного, районного, міського, сільського або селищного). Виняток становить фінансування загальнодержавних заходів — боротьба з епідеміями, епізоотіями, ліквідація втрат від катастроф та стихійного лиха тощо;

— фінансування бюджетних установ здійснюється на ос­нові встановлених економічно і науково обґрунтованих норма­тивів, що встановлюються для кожної сфери діяльності дер­жави.

Необхідно зазначити, що в умовах перехідної економіки у фінансуванні державних та комунальних підприємств повністю змінилося співвідношення між бюджетним безповоротним фінансуванням та використанням власних і залучених (кредит­них) коштів, що підлягають поверненню. Сьогодні вже не до­пускається повне бюджетне фінансування для підприємств з державною та комунальною формою власності (окрім тих, яким надано статус казенних). Тому суттєво зростає роль кредиту­вання, яке використовується для формування значної частки оборотних коштів державних та комунальних підприємств, а та­кож фінансування капіталовкладень.

46. Особливості бюджетного фінансування окремих галузей народного господарства.

До пріоритетних напрямків, на які виділ.бюдж.фінансув., віднос.:

1. Агропромисл.косплекс

2. Атомна енергетика

3. Транспорт

4. Медич.та мікробіолог.промисл.

5. Вугільна промисловість

6. Нафтогазовий комплекс та деякі ін.

Фінансув.галузей народ.господ.часто носять інвестиц.характер, тому їх відносять до видатків розвитку.

За рахунок таких інвестицій відбуваються будівництва нових підприємств, розширення діючих, їх реконструкція і переоснащення.

В сьогоднішніх умовах бюджетне фінансування с/г зводиться лише до фінансування держ.замовлень на поставку с/г продукції.

Велике значення має бюдж.фінансування заходів по охор.н.п.с.це фінансування може здійснюватись з державного і місцевого Б, а також можуть створюватися позабюджетні фонди. Фінансування цієї сфери дещо спрощене у зв’язку з тим, що в Україні існують спецплатежі за використання природних ресурсів, які надходять до Б і використовуються для охорони н.п.с.

Енергетика також потребує Б фінансування. Із д бюджету здійснюється інвестування кап.вкладень загальнодержавного значення для спорудження об’єктів електроенергетики та електрифікації. За рахунок коштів місцевого Б фінансув.роботи, пов’язані з ремонтом і поточним доглядом за об’єктами електромереж (міських і районних). З державного Б передбачено асигнування заходів по виведенню з експлуатації об’єктів Чорнобильської АС.

З ДБ в основному здійснюються витрати на кап.вклад в транспорт (будівництво доріг, будів.і придбання рухом.складу основних фондів). З місцевого Б йде фінансування місцевих транспортних організацій з метою покриття втрат, пов’язаних з перевезенням пільговитків.

Фінансув.житловокомун.господ. ряд підпр.житловокомун.господ.не можуть забезпечити свою прибутковість, бо їхня експлуатац.спрямована не на отримання прибутку, а для забезпеч.життєдіял.населення, благоустрій, і створ.необхід.умов побуту.

47. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування.

У системі Д видатків і фінансування установ, що повністю утримуються за рахунок Б здійснюється кошторисно – Б фінансування. Воно проводиться на основі фінансових планів. Які називаються кошторисами витрат. Обсяг цих витрат обов’язково закріплений в Б, а самі видатки називаються бюджетні асигнування.

Кошторисно-бюджетне фінансування – це безповоротна, безвідн.видача коштів на утрим.бюдж.установ, що передбачена Б і здійснюється відповідно до затверджених кошторисів.

Для визнач.критерія розподілу коштів і напрямків використ.бюдж.фін.ресурсів здійснюється кошторис – Б планування, в основі якого лежать економічні нормативи та інші показники.

Кошторис витрат є основним пр.докум., що визначає обсяг, цільову спрямованість, поквартал.розподіл коштів, які виділені з Б для утримання установ.

Види кошторисів

1. Індивідуал.кошториси

2. Зведені коштор.

3. Коштор.централізований витрат.

Будь-який кошторис склад.з трьох частин:

І. част.- найменування, адреса, назва Б, з якого здійснено фінансування, номери розділів, граф.за Б.класифік.

ІІ. част. Навод.дані операт.- тех.харак.на підставі яких розрах.необхідні асигнування, зазнач.відомості про матер.-тех.базу установи.

ІІІ. част.- містить перелік статей витрат і суму коштів на кожну статтю витрат.

48. Основні об’єкти кошторисно-бюджетного фінансування.

І. Фінансув.соц.культ.заходів та соц.захист населення:

а) фінансування освіти

б)-//- культ.та мист.

в)-//- ЗМІ

г) по соц.захисту насел.

ІІ. Фінансув.охор.здоров’я і фізичн.культури.

Фінансування фізичної культури – це:

а) фінансув.великого спорту

б)-//- масової фізичної культури

ІІІ. Фінансування оборони

а) фінансув.міністер.оборони

б) -//- військових формувань

в) витрати на розвиток ВПК.

IV. Фінансування органів законодавчої, виконавчої і судової влади.

Крім коштів, які надходять з Б, бюджетні установи можуть мати позабюджетні кошти (напр.плата за навчання).

49. Порядок здійснення закупівель за державні кошти.

ЗУ “Про закупівлю товарів, робіт за державні кошти” 22 лютого 2000 р.

Кожна бюдж.організ.створ.у своєму складі тендерний комітет, функцією якого є здійснення закупівель за д.кошти.

Закупівля товарів, робіт за д.кошти може здійснюватись щляхом таких процедур:

1. Відкриті торги

2. Торги з обмеж участю

3. Двоступеневі торги

4. Запит цінових пропозицій

5. Закупівля у одного постачальника.

При здійсненні закупівель більше 10 тис. євро проведення відкритих торгів є обов’язковим, в ін.випадках застосовуються інші процедури.

Відкриті торги або торги з обмежучастю.

Для здійснення відкритих торгів бюдж.установа публікує оголошення про закупівлю. У цьому оголошенні зазначається найменування і адреса бюдж.установи, зазначається вид, кільксть, місце поставки товарів або вид і місце надання послуг, строки, кваліфік.вимоги до виконавців, способи та місце отримання тендерної документац., місце та строк подання тендерної пропозиц., місце і дата розкриття тенд.пропозиції.

Зацікавлені особи після опублік.оголош.мають право подавати свої тендерні пропозиції.

Якщо проводяться відкриті торги, то пропозиції можуть подавати усі п., у,о. Під час проведення торгів з обмеженою участю тендер.про поз.можуть подавати лише ті виконавці, які запрошені замовником у процедурі закупівлі.

Процедура торгів з обмеж.участю застос.наступних випадках:

1. коли товари, роботи чи послуги черех їх характер можуть бути запропоновані обмеженій кількості виконавців.

2. при закупівлі товарів, які у зв’язку із своїм спец.призначенням становлять д.таємницю.

Під час торгів з обмеж.участю запрошуються не менше 2 виконавців.

Строк подання тендерних пропозицій має становити 45 днів від дати опублік.

При здійсненні процедури відкритих торгів замовн.надсил. виконавц.тендерну документацію.

Коли провод.торги з обмеж.участю замовн.надсил.виконавцю запрошення і тендерну документацію.

Тендерна документація повинна містити:

1. інструк.по підготов.тендер.пропозиц.

2. перелік критеріїв, які висув.тендерн.коміс.з метою відповідності виконавців тендерн.вимогам

3. інформ.про характер предмету закупівель.та, (техніч.специфікац., плани, креслення)

4. інформ.щодо кількості товару, місце викон.

5. інформ.щодо строків.

Виконавці слід повідомити про місце, дату і час розкриття тендерн.пропозиц.

Після того, як виконавець отрим.тендерні докум.він готує тендерну пропозиц.

Тенд.пропозиц.вважається поданою, якщо вона оформлена у письм.формі за підписом уповноваж.посадовособи виконавця.

Розкриття тендерних пропозицій здійснюється тендерн.комітетом, можуть бути запрошені представники виконавців. Під час розкриття перевір.наявн.усіх необхід.документів, оголош.наіменцв.і адреса кожного виконавця, а також ціна тендерн.пропозиц.за наслідками розкриття визнач.переможець торгів. Переможець визнач.за наступними критеріями:

1. найнижча ціна

2. строк поставки або виконання

3. якість, естетич.та функціонал.характерист., екол.безпека

4. після продажне обслугов.

5. умови розрахунків.

Підстави відміни торги:

1. подано менше двох тендер.пропозиц.

2. відхил.усі тенд.пропоз.

Випадки визнання торгів такими, що не відбулися:

1. відпала потреба в закупівлі внаслідок настання непередбачених обставин.

Замовник акцентує найкращу тендерну пропозицію і укладає договір на закупівлю.

Двоступеневі торги.

Така процедура застос.у наступ.випадках:

1. якщо замовник не може визначити конкрет.перелік товарів або визнач.вид послуг

2. коли усі тендерні пропоз.подані на відкриті торги, замовник відхилив через змову виконавців щодо ціни відповідного товару

3. для нових будівельн. робіт, які є повторенням подібних будів.робіт, що відповідають типовому проекту

4. предметом закупівлі є захист науков.дослідж., експериментів, консультац.та інш.спец.послуг.

Процедура двоступен.торгів здійснюється у два етапи. На першому етапі усім виконавц.пропон.подати тендерн.пропозиц.без зазнач.ціни, а тендерн.докум.містить лише якісні, техніч., характерист., умови поставки.

Після подання поперед.пропозиц.замовн.провод.переговори з виконавцями. Після отрим.тенднр.пропозиц.замовник може внести зміни в тендерну докум., щодо якості, запропон.нові характерист. і критерії оцінки.

На другому етапі замовник пропонує виконавцям подати остаточні тендерні пропозиц.із зазнач.ціни. А далі як відкриті торги.

Процедура запиту цінових пропозицій (найбільш поширена процедура). Замовник може застосовувати таку процедуру для закупівель уже готових до вжитку товарів або послуг, які не виробляються спеціально або за окремою специфікацією замовника для яких є постійно діючий ринок, якщо вартість закупівлі не перевищує 10 тисяч євро, а для виконання робіт 40 тисяч євро.

Під час застосування даної процедури замовник подає запит не менш як трьом виконавцям. Кожен виконавець подає свою пропозицію, яка надалі не може змінюватися. Після їх отримання вони розкриваються, запрошуються виконавці.

Замовник укладає договір тим виконавцем, який подав пропозицію за найнижчою ціною.

Закупівля у одного постачальника – це процедура, відповідно до якої замовник укладає договір з виконавцем після проведення переговорів. Випадки застосування такої процедури:

1) закупівля творів мистецтва;

2) закупівля товарів із залученням авторських прав;

3) при відсутності конкуренції з технічних причин (виконати роботу може лише один певний виконавець);

4) закупівля товарів, робіт, послуг, які становлять державну таємницю;

5) укладення договору з переможцем архітектурного конкурсу;

6) Закупівлі за цінами, значно нижчими за ринкові, що діють протягом короткого строку.

Після усіх процедур укладається договір закупівлі.

50. Поняття державного кредиту та його види.

Державний кредит – це сукупність економічних відносин, в яких позичальником виступає держава, а також юридичні та фізичні особи на добровільних засадах виступають її кредиторами. Кошти отримані внаслідок державного кредитування спрямовуються до державного бюджету.

Державний кредит відрізняється від банківського кредиту: держава в однобічному порядку визначає умови кредитування, а банківські кредити надаються за спільним погодженням.

Принципи державного кредитування:

- добровільність; - строковість; - зворотність; - відплатність (плата за запозичені кошти).

Державний кредит як правило, виступає у формі держаних позик.

Види державних позик:

А) За місцем позики: - внутрішні (для розміщення на території України); - зовнішні.

Б) За строками: - короткострокові; - середньострокові; - довгострокові.

В) За формою виплати доходу: - процентні; - виграшні; - процентно-виграшні.

Кошти, які держава залучає за рахунок державних позик, становить державний бюджет. Граничний розмір державного боргу, структура, джерело та строки погашення встановлюються ВРУ одночасно із затвердженням бюджету.

До боргових зобов’язань належать випущені цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, кредити, отримані під гарантії уряду держави.

51. Внутрішні та зовнішні позики України.

Зовнішні і внутрішні позики – основна форма державного кредиту. Державні позики залучаються шляхом випуску державних цінних паперів: - облігації позик; - казначейські зобов’язання.

Облігації внутрішніх державних позик – це цінні папери, що розміщуються на внутрішньому ринку України, засвідчують факт внесення їх власником грошових коштів до бюджету і підтвердження зобов’язань держави відшкодувати номінальну вартість облігацій у визначений строк, із виплатою фіксованого проценту.

Облігації придбають, як правило, резиденти. Вони виписуються на пред’явника і розміщуються на добровільних засадах. Отримані кошти зараховуються до державного бюджету. За рахунок державного бюджету здійснюється і обслуговування облігацій, тобто їх погашення і виплата процентів. Операції по розміщенню та погашенню облігацій здійснює НБУ, який виконує обов’язок генерального агента.

Можуть випускатися облігації внутрішніх місцевих позик. Розмір цих облігацій визначається місцевою радою, але із погодженням з мінфіном.

Облігації зовнішніх позик – це цінні папери, які розміщуються на міжнародному та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати власнику таких облігацій їх номінальної вартості та виплату доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик бувають іменні і на пред’явника; з вільним або обмеженим колом обігу. Умови випуску цих облігацій визначаються Кабміном. Визначається загальний обсяг облігацій, їх номінальна вартість, валюта, в якій номіновані облігації, строк погашення, ставка доходності.

Казначейські зобов’язання – це вид цінних паперів на пред’явника, розміщених на добровільних засадах серед населення, що засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу.

Рішення про випуск казначейських зобов’язань приймає Кабмін, а щодо короткотермінових зобов’язань (до 1 року) – мінфіном. Отримані кошти спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

52. Порядок залучення іноземних кредитів під гарантії Уряду України.

Гарантії КМУ надаються незалежно від форми власності юридичних осіб резидентів, для яких залучаються іноземні кредити. Іноземні кредити під гарантії уряду залучаються в таких формах:

1) кредити або кредитні лінії, надані Україні іноземними державами, міжнародними організаціями, іноземними банками, відповідно до міжнародних договорів України;

2) міжбанківські кредитні лінії, оформлені за рішенням КМУ його банками-агентами з іноземними банками;

3) кредити в іноземній валюті, що надаються юридичним особам резидентам міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками та іноземними фірмами.

Перед тим, як КМУ надасть гарантії, проводиться державна експертиза проектів для реалізації яких залучаються іноземні кредити. При проведенні експертизи залучаються фахівці Мінекономіки, Мінфіну, НБУ. КМУ також розглядає пропозиції про надання кредитів, які надходять від іноземних установ. Якщо висновки з обох питань позитивні, то приймаються рішення про укладення кредитного договору.

Юридичні особи резиденти, які мають отримати кредит, укладають з банком-агентом відповідну внутрішньо кредитну угоду (договір застави).

Урядові гарантії полягають в тому, що для забезпечення зобов’язань щодо повернення кредитів КМУ відповідає за повне і своєчасне погашення основної суми кредиту, відсотків, сплати комісійних.

ЮО, яка отримала кредит, зобов’язана використати його за цільовим призначенням. Після закінчення термінів ЮО зобов’язана повернути основну суму, сплатити проценти та комісійні. Якщо умови кредитного договору не виконуються, то держава повинна з бюджетних коштів відшкодувати борг і набуває після цього регрес них прав щодо боржника.

53. Здійснення контролю у сфері державного кредитування.

Державна політика в галузі контролю за поверненням державних коштів включає:

- контроль за цільовими призначеннями (використанням);

- контроль за фінансовим становищем позичальника;

- контроль за ефективністю використання іноземного кредиту.

Перший здійснюється шляхом проведення перевірок. Проводять банки-агенти КМУ – посередники в залученні і використанні іноземних коштів юридичними особами-позичальниками; органи державної податкової служби; митні органи України.

Контроль за фінансовим становищем позичальника проводиться щоквартально. Його проводять:

- центральні органи виконавчої влади (міністерства та відомства), щодо підприємств, які належать до їх управління;

- Фонд державного майна України проводить відповідний аналіз підприємств, що перебувають на стадії приватизації;

- банки-агенти щодо інших позичальників.

За ефективністю використання коштів здійснюють контроль банки чи центральні органи виконавчої влади.

54. Загальна характеристика правовідносин по страхуванню.

Страхування – це відносини щодо захисту майнових інтересів громадян та ЮО в разі настання певних подій, страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та ЮО страхових платежів, внесків, премій.

Інститут страхування виконує відновлюючу функцію. Відшкодування збитків, відновлення матеріального становища.

Превентивна функція – полягає в тому, що страхові органи здійснюють або фінансують профілактичні заходи для уникнення страхових випадків. В страхових відносинах приймають участь з одного боку страховики: ЮО у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. У страхових відносинах беруть участь страхувальники – ЮО або дієздатні громадяни які уклали зі страхувальником договори страхування, або є страхувальниками згідно із законом.

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Страхування є добровільне і обов’язкове. Добровільне здійснюється на основі договору між страхувальниками та страховиками. Обов’язкове страхування встановлюється законами України.

Види обов’язкового страхування:

- обов’язкове медичне страхування;

- державне особисте страхування військовослужбовців, посадових осіб правоохоронних органів, контрольно-ревізійної служби, державної податкової служби, митних органів, прокуратури, суддів, народних депутатів;

- страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування спортсменів вищих рівнів.

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій

особі.

Страхувальник сплачує страховку – передбачені договором страхові внески (платежі). При настанні страхового випадку страховик виплачує застрахованому страхову суму.

55. Фінансово-правові аспекти страхування, взаємовідносини страховика і держави.

Держава створює правове середовище для страхування шляхом прийняття законів та інших нормативно-правових актів. В обов’язковому страхуванні саме держава регулює розміри страхових тарифів та страхових сум. Держава визначає обов’язкові умови забезпечення платоспроможності боржників. Умови платоспроможності боржників:

- наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страхування;

- створення страхових резервів, достатніх для виплати майбутніх страхових сум та відшкодувань.

В основу взаємовідносин між державою та страховиками покладено:

По-перше, те, що страховик не відповідає за зобов’язаннями держави і навпаки за винятком обов’язкового страхування згідно з яким держава гарантує виконання страхових зобов’язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності боржника.

По-друге, не допускається страхування (за винятком обов’язкового страхування та страхування життя) будь-яке централізоване регулювання, тобто обмеження уніфікація, обов’язковість розмірів страхових платежів, страхових сум та страхового відшкодування, умов укладання договору, інших відносин страховика і страхувальника.

В свою чергу держава бере на себе гарантії дотримання і захисту майнових прав та інших законних інтересів, забезпечення умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язано з повноваженням органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за страховою діяльністю.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності боржника з метою захисту інтересів страхувальника.

56. Державний нагляд за страховою діяльністю.

Нагляд здійснюється уповноваженим державним органом з питань страхування. Функції органу:

1) введення єдиного державного реєстру страховиків та перестраховиків;

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов’язань перед страхувальниками, тобто чи сформовано статутний фонд та ін;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності.

Таким чином для здійснення покладених на нього функцій орган може отримувати від страховиків звітність про страхову діяльність та інформацію про фінансовий стан; проводити перевірки щодо правильності застосування страховиком законодавства про страхову діяльність та щодо достовірності їх звітності.

При виявленні порушень страховиками вимог законодавства видавати їм приписи про їх усунення, а в разі невиконання таких приписів приймати рішення про зупинення або обмеження дії ліцензії, про відкликання ліцензії та про виключення з державного реєстру страховиків. Звертатися до господарського суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законом. Державний орган з питань страхування має право провести процес санації якщо:

- невиконання страховиком зобов’язань перед страхувальником протягом більш як трьох місяців;

- недосягнення страховиком визначеного законодавством розміру страхового фонду.

Примусова санація передбачає вжиття наступних заходів:

1) проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

2) визначення Уповноваженим органом управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське і кадрове управління страховиком;

3) встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Уповноваженого органу;

4) встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика. Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

57. Порядок ліцензування страхової діяльності.

Страхова діяльність підлягає ліцензуванню. На кожен вид потрібно окрему ліцензію.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

ü копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

ü довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

ü довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

ü правила (умови) страхування;

ü економічне обгрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

ü інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Про внесення змін у зазначені у цій статті документи страховик зобов'язаний повідомити Уповноважений орган в десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

58. Поняття банківської системи та банківських операцій.

Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України “Про банки і банківську відповідальність”, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України. Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків - його учасників.

Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національному банку України і заноситься до Державного реєстру банків. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку.

Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін. Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків - членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: