Пізнавальні процеси і розумовий розвиток в період ранньої юності.

В ранньому юнацькому віці закріплюються i вдосконалюються психiчнi властивостi, набутi ранiше. Водночас вiдбуваються подальшi якiснi змiни всiх сторiн психiчної дiяльностi, якi i є основою становлення особистості на цьому етапi розвитку.

Сприймання. Подальший розвиток сприймання в перiод ранньої юностi виявляється передусiм у довільних його формах, в перцептивних дiях, актах планомiрного спостереження за певними об’єктами, які спрямовуються пізнавальними i практичними цiлями. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом, опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями та iнтелектуальним потенцiалом.

Увага. Розвиток уваги в цьому віці дуже суперечливий. Так, зростає обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність та переключати з одного об’єкту на iнший; при цьому зростає і вибірковість уваги та її залежнiсть вiд спрямованостi iнтересiв, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постiйну розсiянiсть уваги (П.Я. Гальперiн).

Названі особливості уваги (невміння зосереджуватись, переключатись та вiдволiкатись вiд тих чи iнших стимулiв i подразників), - одна з основних причин низької успiшностi та цiлої низки різноманітних емоційних проблем цього вiку, включаючи пияцтво, наркоманію i гедонізм (Д. Хемiлтон).

У ряді досліджень показано, що розвиток довiльностi уваги, її стiйкостi та зосередженостi в юнацькому вiцi передусім пов’язаний з формуванням логічного мислення, освоєнням узагальнених способiв мислення (I.В. Страхов, Є.О. Мiлерян).

Вдосконалюється спроможність переключати увагу в зв’язку з переходами вiд одних навчальних i практичних завдань до iнших, а також через необхідність підпорядковувати близькі цілі більш віддаленим. Розвивається також здатнiсть розподiляти увагу, що робить можливим одночасове виконання рiзних дiй.

В учбовiй i практичнiй діяльності зростає роль пiслядовiльної уваги (довiльна увага, яка пiдтримується без вольових зусиль, майже як мимовільна). Передусім це має мiсце за умов, коли дiяльнiсть мотивується спецiальними інтересами. Відповідно i тривалість пiслядовiльної уваги зумовлена стiйкiстю останніх.

Пам’ять. Основна тенденція в розвитку пам’яті на цьому етапі полягає в подальшому зростаннi та змiцненнi її довiльностi. Зокрема, довiльне запам’ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне, намічається спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними iнтересами. Вдосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свiдомого використання рацiональних прийомiв. Помітно зростає продуктивність пам’ятi на абстрактний матеріал.

Логічне запам’ятовування протікає успішніше при дотриманні ряду умов: видiлення найважливiшого i найсуттєвiшого в матерiалi; усвiдомлення мети запам’ятовування; осмислення значення i логiчного смислу матерiалу; критичної оцiнки його змiсту; роздiлення матеріалу на структурні одиниці з виділенням у кожній опорних пунктів; змістовного групування матерiалу (А.О. Смирнов).

Вiд органiзацiї мислительної дiяльностi залежить також продуктивність мимовільної пам’ятi, причому її роль не зменшується, а виникають специфiчнi умови, за яких вона успiшно реалiзується. Мимовiльно запам’ятовується передусім те, що пов’язано з iнтересами, потребами i планами на майбутнє, що викликає сильний емоцiйний вiдгук. (П.I. Зiнченко).

Мислення. В інтенсивному iнтелектуальному дозрiваннi, характерному для ранньої юності, провідна роль належить розвитку мислення. Зумовлено це насамперед тим, що навчальна робота в старших класах створює сприятливi умови для переходу до більш високих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення.

Наукові поняття стають не тiльки предметом вивчення, а й iнструментом пiзнання об’єктивної дiйсностi в її закономiрних зв’язках i відношеннях.

Мислення стає більш системним. Знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнитивну модель свiту, що слугує основою формування світогляду. Розвивається потреба в теоретичному обгрунтуваннi пояснень явищ дійсності, виведенні часткових зв’язків явищ з якогось загального закону або пiдведення його пiд певну закономiрнiсть тощо.

Характерною особливiстю пiзнавальних функцiй та iнтелекту в перiод ранньої юностi стає поява вираженої схильності до теоретизування, творення абстрактних теорій, захопленість філософськими роздумуваннями (М.С. Лейтес, Ж. Пiаже).

Змінюється співвідношення між можливим i дiйсним на користь сфери можливого, що зумовлює iнтелектуальне експериментаторство, своєрiдну гру в поняття та формули. Абстрактна можливiсть стає більш цікавою i важливішою за дiйсність, оскільки вона не знає ніяких обмежень, крім суто логічних. Можна говорити не лише про розвиток нової iнтелектуальної якостi, а й про формування вiдповiдної потреби.

Така схильнiсть до абстрактних розмірковувань на свiтоглядно-фiлософську тематику притаманна бiльшою мiрою юнакам. Пiзнавальнi iнтереси дiвчат менш вираженi i гірше диференційовані. Дівчата краще розв’язують практичнi задачі, художньо-гуманiтарнi інтереси у них, як правило, домінують над природничими.

Широта інтелектуальних інтересів часто поєднується з вiдсутнiстю системи та методу. Характерною є схильнiсть перебiльшувати рiвень своїх знань i особливо розумових можливостей.

Пiдкреслимо, що iнтелектуальний розвиток у перiод ранньої юностi полягає не стiльки в накопиченнi нових вмiнь та перетвореннях окремих властивостей iнтелекту, скiльки в формуваннi iндивiдуального стилю розумової діяльності, тобто стійкої сукупності індивідуальних варіацій у способах сприймання, запам’ятовування i мислення, за якими стоять рiзнi шляхи набування, накопичення, переробки та використання інформації.

Важливо, що стиль мислення в цьому віці залежить також вiд типу нервової системи (Н. Малкова), при цьому однi її особливостi можуть компенсовуватись іншими.

Мовлення. В єдності з розвитком абстрагуючого й узагальненого мислення відбувається i перехiд до вищих рiвнiв мовлення. Мовлення ускладнюється за змiстом та структурою, розширюється активний i пасивний словник, удосконалюються мовнi засоби усного i писемного висловлення думок, формується вмiння точно виражати думки абстрактного характеру, користуватись усним мовленням як засобом спiлкування тощо.

Певнi змiни спостерiгаються в динаміці та структурі внутрішнього мовлення. Здійснюється перехід від розгорнутого до скороченого внутрiшнього мовлення, останнє стає формою iснування мислительних дiй.

Уява. Якщо для дітей єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вони проектують i свою фантазiю, то рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрiшнього свiту, розвитком здатності заглиблюватися в себе, в свiт своїх переживань i психічних станів.

Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними i дієвими.

Порівняно з підлітковим віком більш критичним стає ставлення до витворів своєї уяви, посилюється самоконтроль за її роботою.

Досконалiшою стає репродуктивна уява, водночас розвивається творча уява, що знаходить своє вiдображення в рiзноманiтних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічної та iн.).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: