Структура педагогічних здібностей.

Педагогічні здібності реалізуються на перцептивно - рефлексивному і проективному рівнях.

Педагогічні здібності характеризують розумові та емоційно-вольові якості особистості, які є взаємопов'язаними й утворюють єдине ціле.

Вони передбачають високий рівень розвитку загальних (спостережливості, мислення, уяви) та спеціальних здібностей. Талановиті педагоги захоплюються музикою, літературою, театром. Конкретні їх здібності включаються в педагогічну діяльність, підпорядковуються їй за наявності педагогічної спрямованості. За певних умов спеціальні педагогічні здібності можуть допомагати, нейтралізувати педагогічну діяльність або заважати їй.

Систему педагогічних здібностей утворюють такі здібності:

Дидактичні - здібності передавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати у них активну самостійну думку, організовувати їх самостійну діяльність, керувати їх пізнавальною активністю. Проявляються вони у процесі передавання, використання засвоєних знань, умінь і навичок, забезпеченні розвитку особистості,перевірці, контролі, оцінюванні результатів учіння.

Академічні - здібності до певної галузі науки (музики, математики, фізики, біології, літератури), що є предметом викладання вчителя у школі. Здібний педагог добре знає навчальний предмет, глибоко володіє матеріалом, має до нього стійкий пізнавальний інтерес, здійснює дослідницьку роботу, постійно знайомиться з новими досягненнями у своїй і суміжних галузях знань;

Гностичні - здібності до швидкого і творчого оволодіння методами навчання учнів, пошуку і творення способів навчання, збору інформації вчителем про учнів і себе;

Конструктивні - здібності до створення атмосфери співробітництва, спільної діяльності, чутливість до побудови уроку відповідно до мети розвитку і саморозвитку учня,встановлення педагогічне доцільних стосунків з ним;

Перцептивні - здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість,розуміння особистості учня і його психічних станів;

Мовні - здібності чітко висловлювати свої думки і почуття з допомогою мови та невербальних засобів (міміки, жестів, пантоміміки). Мовлення вчителя повинно бути переконливим, простим, зрозумілим, образним, виразним та емоційно забарвленим. Він має володіти чіткою дикцією, багатим словниковим запасом, уникати мовленнєвих помилок;

Комунікативні - здібності до спілкування з учнями,уміння знаходити правильний підхід до них, встановлювати з ними педагогічне доцільні стосунки, наявність педагогічного такту;

Експресивні - здібності, що виявляються в емоційній наповненості взаємодії з учнями. Елементами їх є правильна дикція, добре поставлений голос, дихання, узгодженість мови, міміки і жестикуляції.

Організаторські - здібності організовувати учнівский клас, згуртовувати його, оптимізувати власну діяльність (планування, контроль тощо). Робота вчителя завжди містить елементи організації і самоорганізації.

Сугестивні - здібності, що виражають здатність вчителя до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів. Це пов'язано з вмінням педагога переконувати, рівнем його педагогічної свідомості, цілеспрямованістю дій, сформованістю вольової сфери;

Прогностичні - здібності, що виявляються в передбаченні результатів дій, у виховному проектуванні особистості учнів, умінні прогнозувати розвиток їх якостей.

Вони пов'язані з педагогічним оптимізмом, з вірою в дитину, у можливості виховання;

Педагогічна рефлексія - здатність оцінити свою діяльність, її результати, власний індивідуальний стиль.

Педагогічна спостережливість - розподіл, обсяг і переключення уваги. Здібний, досвідчений вчитель уважно стежить за змістом і формою викладу матеріалу, розгортанням своєї думки і думки учня, тримає в полі уваги всіх учнів, чуйно реагує на ознаки їх втоми, неуважності, нерозуміння, фіксує порушення дисципліни, слідкує за власною поведінкою (позою, мімікою, пантомімікою, ходою).

Педагогічні здібності включають багато особистісних якостей і розкриваються через певні дії, уміння. Виявляються педагогічні здібності в особливій чутливості до педагогічних цілей, засобів і результатів міжособистісних стосунків педагога та учнів, здатності запобігти настанню втоми при роботі з людьми, витримувати емоційні навантаження у процесі спілкування (соціальні працездатність і саморегуляція).

Ефективна діяльність учителя на уроці забезпечується його вмінням контролювати рівень знань учнів (отримувати інформацію про їх запити та успіхи у навчанні); усно і письмово викладати школярам навчальний матеріал; раціонально використовувати час, готувати і використовувати навчальні засоби, технічні і комп'ютерні засоби; вести діалог з учнями, здійснювати взаємодію з ними (насичувати спілкування з ними позитивними емоціями і почуттями); використовувати різні методи навчання.

№20

1. Особистісне та професійне самовизначення в ранній юності
Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже відмічалось, стає самовизначення, не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (її соціальну значимість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов’ язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості при наявності впевненості в собі, в своїх можливостях та силах. Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так. у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, в силу чого не виявляють надмірної тривожності. У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість в собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям (І.Ю. Кулагіна). Взагалі юність - це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення.
2. Стилі педагогічної діяльності
Від педагогічних здібностей вчителя, від його особистісних якостей залежить досягнення педагогом високої майстерності у навчанні та вихованні дітей.

1 ) демократичний стиль - учень розглядається як рівноправний партнер у спілкуванні. Учитель залучає учнів до прийняття рішень, враховує їхню думку, заохочує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але й особистісні якості учня. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. 2) авторитарний стиль - учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель одноосібно приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням пропонованих їм вимог, використовує свої права без урахування ситуації і думки учнів, не обгрунтовує свої дії перед учнями. Внаслідок цього учні втрачають активність чи здійснюють її тільки при провідній ролі вчителя. виявляють низьку самооцінку, агресивність. Сили учнів спрямовані на психологічну самозахист, 3) ліберальний стиль - вчитель іде від прийняття рішень, передаючи ініціативу учням. колегам. Більш деталізована диференціація стилів запропонована В.Л. Кан-Каліка. До цих стилів відносять: захопленість педагога спільною творчою діяльністю з учнями, стиль дружнього розташування, стиль - дистанція, стиль залякування і загравання. В. А. Кан-Калик розглядає вісім моделей поведінки (діяльності) вчителя, в кожному з яких домінує один з наведених стилів. Для успішного протікання педагогічного спілкування вчитель повинен володіти певними вміннями, які можна розділити на дві великі групи

1) прийоми постановки комунікативних завдань:

• створення умов психологічної безпеки в спілкуванні.

• реалізація внутрішніх резервів партнера по спілкуванню:

2) прийоми, що сприяють досягненню високих рівнів спілкування:

• вміння зрозуміти позицію іншого в спілкуванні, проявити інтерес до його особистості, орієнтація на розвиток особистості учня.

• вміння інтерпретувати і «читати» його внутрішній стан щодо нюансів поведінки, володіння засобами невербального спілкування (міміка, жести)

• вміння стати на точку зору учня («децентрація» вчителя).

• вміння створити обстановку довірливості. і т.д. Педагогічний такт - почуття розумної заходи на основі співвіднесення завдань, умов і можливостей учасників спілкування. Такт - це вибір такої міри педагогічного впливу ^ яка заснована на відношенні до особистості дитини як головної цінності. - Серед технік (засобів) спілкування можна виділити вербальні (мовні) і невербальні, (немовні).

До вербальним технікам спілкування відносять: прохання, поради, рекомендації, ділові розпорядження. пріка <и, команди (тобто безпосередні форми спілкування), а також розповідь, доповідь, лекцію, аналогію, питання, подив, натяк (тобто опосередковані форми спілкування).

З невербальних технік слід відзначити паузи, міміку, пластику, жести, предмети, коди, символи, погляд, час і т.д.

Білет №21

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: