Філософія бароко. Григорій Сковорода

Філософською основою українського бароко стає неостоїцизм, а точніше переосмислені в християнському ключі ідеї давньоримського філософа І ст. н. е. Сенеки. Проблемою, що перебувала в центрі уваги як католицької, так і протестантської думки (янсенізм, пієтизм, “друга схоластика”) була проблема волі та благодаті.

Особливо яскраво неостоїцизм виявився у Г. Сковороди (1722 – 1794 рр.) в загостренні уваги до етичних аспектів барокового алегоризму. Український філософ виходив з постулату про двоїстість світу, про поєднання в ньому духовного й фізичного начал і про взаємозв’язок та взаємодію цих начал, єдність людини і природи. Розчиняючи Бога в природі, український філософ розвиває ідеї пантеїзму. За вченням Г. Сковороди про 3 світи, існує три сфери, що обумовлюють мислення і поведінку людини:

1. Всесвіт – “великий світ”;

2. Людина – мікрокосм, “малий світ”;

3. Світ символів, або Біблія, що зв’язує макрокосм із світом людини.

Усі вони мають “дві природи”: матеріальну і духовну, видиму і невидиму. Людина – мікрокосмос, що відображає макрокосмос. Щоб пізнати великий світ, треба насамперед займатися самопізнанням і самовдосконаленням, бо познаючи “малий світ” людина просувається до пізнання Всесвіту.

Естетика бароко

Бароко було реакцією на ускладнення життя людини в умовах переходу до іншого устрою життя, тому воно відбивало цей суперечливий рух людства, смисл якого був прихований у безмежній різноманітності речей, властивостей. Це і обумовило естетику бароко.

По-перше, бароко – це мистецтво синтезу, об’єднання-зіткнення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства. Тут дивовижно поєднуються:

- міфологічні (язичницькі) і біблійні образи;

- чуттєвість і аскетизм;

- абстрактність і натуралістична конкретність;

- фантастика і правдоподібність.

Це завжди поєднання непоєднуваного.

Фіксуючи трагічні суперечності дійсності, бароко фокусує увагу на темах:

- життя і смерті;

- тлінності і вічності;

- суєти і щастя.

Це породжує барокові ідеї: “життя як сон” і “життя як театр” – тобто центральну в бароко ідею ілюзорності, марності людських справ.

Типовою для бароко є тема смерті, пов’язана з естетизацією огидного, натуралістичними описами.

Для бароко характерний комізм, прагнення до всеохоплення та універсальності. А також – дидактизм, повчальний пафос. Ця художня концепція світу відбилася і в стильових особливостях бароко:

- динаміка образів і композицій;

- метафоричність;

- емблематичність, символізм, алегоризм, які були (і це ознака бароко) загальнозрозумілими. Велику роль тут відігравала традиція Середніх віків, їх символіки: талант митця виявлявся у тонкощах тлумачення цих емблем і символів;

- захоплення декором, формою, вишуканою і віртуозною;

- емоційність.

Такі стильові ознаки притаманні літературі, архітектурі, образотворчому мистецтву і музиці українського бароко.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: