ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Архітектура і живописВ архітектурі і живописі (це, перш за все, гравюри) важливими ознаками бароко були: - динаміка форм; - декоративність; - детальне опрацювання атрибутів. “Декоративність, – як пише А. Макаров, – становить одну з найприкметніших ознак українського художнього мислення. І якби бароко не мало б жодних інших заслуг перед українським мистецтвом, то воно все одно посіло б почесне місце в його історії лише тому, що саме йому судилося найповніше передати притаманні українському національному характерові потяг до святковості, поетичності, смак до яскравих барв, рясного рослинного орнаменту і, що не одразу впадає в око, відтінок легкої задуми, ледь відчутного суму, який виникає, припустимо, в травні, коли видима краса світу буйно розквітає і водночас швидко зникає, опадає, розвіюється. Інакше кажучи, в українському відчутті прекрасного є ще й легке філософське забарвлення, що виявляється в розчуленості й сентиментальності”. Звідси – бажання утримати цю примхливу красу, наситити нею життєвий простір. Ці риси втілені в усіх жанрах мистецтва, але в архітектурі вони зберігаються у камені. Українське бароко нерідко називають козацьким. Це, як вважає А. Макаров, перебільшення, але якась частина істини в ньому є, бо саме козацтво в XVІІ ст. було носієм художнього смаку і саме воно відобразило характерну для українців, для української ментальності двоїстість характеру: “то він дуже веселий, жартівливий і цікавий, то дуже сумний, мовчазний, похмурий і неприступний”. П’ятиверхий козачий собор – це ірраціональний образ світу, втілений в камені, це по-бароковому мінливий образ світу. І оцю барокову мінливість передано за допомогою рис, що відрізняли козачий бароковий собор від давньоруського, який був цілком раціональною будівлею: мав обличчя (фасад) і спину (абсиди), внутрішній простір раціонально поділяється на головне (“парадне”) і додаткові (нефи) приміщення. У козачому соборі, який (через спосіб життя козаків) будувався не в монастирі, а на площі, нема обличчя й спини: він однаковий з усіх боків, ніби повертається весь час навколо своєї осі, передаючи суто барокове світосприйняття – відчуття неподільної єдності скінченого і нескінченого, безмежної складності всього сущого: церква в козацькім полку в Ніжині (1668) – перша така в Лівобережній Україні, Густинська церква (в ансамбль входило 4 церкви Троїцького собору (1672); Преображенський собор в Ізюмі (1684); Роменська Покровська церква (1764); Новгород-Сіверський Успенський собор (кінець XVІІ – початок XVІІІ ст.).
Прояви загострено – декоративний смак можна побачити в щедро прикрашених каплицях Трьох святителів (1578); “Боїмів” (1609 – 1617) у Львові.
У Східній Україні існував так званий “рушниковий стиль” декорування, коли прикраси збираються в цільні вертикальні смуги, і це створює враження, ніби на стінах висять рельєфні рушники (Преображенська церква в Великих Сорочинцях (1732); Києво-Печерська Святоуспенська лавра; Дзвіниця церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах (1761)).
Ще виразніше декоративні пристрасті української архітектури проявилися в так званому “килимовому стилі”, яскравим прикладом якого є дзвіниця Софійського монастиря.
Декоративність бароко обумовила наявність багатого декору (деталі барокового декору Троїцької надвратної церкви Святоуспенської Печерської лаври).
За часів І. Мазепи багато церков було перебудовано в руслі барокової естетики. Так і Софія Київська, строгий вигляд XІІ ст. якої ви бачили, дійшла до нас у пишному бароковому декорі: - Софія часів Мазепи і Кирилівська церква, де внутрішній простір залишається здебільшого середньовічним (фрески – Ангел, що згортає небо) перебудована в бароковому ключі; - Кирилівська церква.
У XVІІІ ст. уже Растреллі будує у Києві вишукані барокові будови: Андріївську церкву, що поєднує риси козачого бароко із європейським каноном; Маріїнський палац.
Живопис Провідним жанром живопису епохи бароко в Україні була ікона. Зберігаючи візантійський іконописний канон, українські маляри XVI – XVII ст. завершують ті суто національні тенденції, що намітилися в іконописі попередньої доби: наближення ідеології ікони до конкретних обставин життя земного. Ось чому протягом цих трьох століть українські іконописці послідовно відмовляються від таких іконописних канонів, як зворотна перспектива, двомірність простору (площинність), лінійність. У результаті цього українська барокова ікона наближається до картини, точніше народної картини, лубка. Характерні ознаки української барокової ікони: · з’являється пряма перспектива, коли близьке зображено більшим, далеке – меншим; · виникає ілюзія тривимірності (ширина, висота, глибина) простору; · пейзажне тло особливо на іконах житійного характеру все помітніше нагадує природу України, а будівлі (що були абстракцією, символом світобудови) все частіше нагадують архітектуру міст. Довкілля втрачає умовність, натуралізується;
· зростає декоративізм ікони, що досягається не тільки завдяки додатковим декоративним елементам, а й особливому використанню левкасу (білого ґрунту, що їм покривається іконна дошка): левкас прикрашається різьбленням – бароковими візерунками, квітками, рослинним орнаментом, які відтворюють красу української природи і втілюють характерну для бароко декоративність як ознаку стилю. Це різьблене тло покривалося золотом (символом Бога, за візантійським каноном), а по золоту вже писався образ, що надавало кожному кольору таємничого, божественного світіння;
· зображення святих, Ісуса Христа, Богородиці теж стають об’ємними, тілесними, отримуючи риси українського етнічного типажу обличчя: рум’яні щоки, українські вуса і т. ін., а одяг священних персонажів відмічений національними рисами.
Барокова поетика яскраво виявилася і в українській графіці XVI – XVIII ст., тісно пов’язаною із розвитком книжкового мистецтва. Декоративність, мальовничість, велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги, комбінації геометричного плетіння доповнені рослинним кольоровим орнаментом, що обрамляє всю сторінку довкола тексту, вишукані, бароково орнаменталізовані заставки та ініціали (початкові букви) – всі ці риси характеризують графіку рукописної книги епохи бароко.
Друкована гравюра розвиває традиції рукописної книги: декоративні ініціали та заставки з першої сторінки Острозької Біблії (1581 р.), гравюра Євангеліст Лука з “Апостола” Е. Федорова (1574 р.).
ЛІТЕРАТУРА 1. Барокко в славянских литературах. – М., 1982. 2. Українська графіка ХІ – початку ХХ ст. – К., 1994. 3. Іваньо І.В. Філософія і стиль мислення Григорія Сковороди. – К., 1983. 4. Історія української ікони Х – ХХ ст. – К., 1996. 5. Макаров А. Світло українського бароко. – К., 1994. 6. Степовик Д.В. Слово й ілюстрація. Основні риси бароко в українській гравюрі // Українське літературне бароко. – К., 1987. 7. Сазонова Л.І. Жанр “вертоградів” у східнослов’янському літературному бароко // Українське літературне бароко. – К., 1987. 8. Українське літературне бароко. – К., 1987.
Ілюстративний матеріал (слайди) 1. Контурний вірш Симеона Полоцького у формі зірки із “Благо привітання” Олексію Михайловичу. – “Римологіон”. 2. Симеон Полоцький “Орел російський”. 3. Троїцька церква Густинського монастиря (фундації гетьмана Самойловича). 4. Преображенський собор в Ізюмі (1684 р.). 5. Роменська Покровська церква (1764 р.). 6. Новгород-Сіверський Успенський собор (кінець XVII – початок XVIII ст.). 7. Каплиця Боїмів. Львів. (1609 – 1617 рр.). 8. Великі Сорочинці. Преображенська церква 9. Дзвіниця церкви Різдва Богородиці на Дальніх Печерах. 10. Барокове вирішення першого ярусу дзвіниці собору Святої Софії у Києві. Початок ХVIII ст. 11. Деталі барокового декору Троїцької надбрамної церкви Святоуспенської Печорської лаври в Києві. XVIII ст. 12. Кирилівська церква в Києві. 13. Київський собор Святої Софії, перебудований у часи І. Мазепи 14. Церква Святого Андрія Первозванного в Києві. 15. Київ. Маріїнський царський палац. 16. Свята Старозаповітна Трійця. Волинська обл. XVII ст. 17. Різдво Марії, дошка, темпера. С. Нова Весь. Кінець XV – початок XVI ст. 18. Іоанн Богослов, дошка, олія, рельєфне різьблення тла по левкасу, золочення. Середина – ІІ пол. XVIII ст. 19. Христос Вседержитель, дошка, олія. ІІ пол. XVIII ст. 20. Сторінка з рукописного “Ірмологіону”. XVIII ст. 21. Декоративні ініціали з рукописів XVI – XVIII ст. 22. Сторінка з рукописної книги XVI ст. 23. Невідомий художник. Орнаментальна сторінка з “Пересопницького Євангелія”. 1556 – 1561 рр. 24. Орнаментальна заставка з першої сторінки та ініціали з “Острозької Біблії” (1581 р.). 25. Гравер “W.S.” Євангеліст Лука. Дереворіз з “Апостола” (1574 р.).
Лекція 14 Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|