Феномен інтелектуальної відмови

Найслабше місце системи там, де вона виявляє найбільшу жорстокість і силу: в ескалації військового потенціалу (який має потребу в періодичній реалізації з усе меншими мирними перепочинами для підготовки). Зрозуміло, потрібен дуже сильний тиск, щоб змінити цю тенденцію, тому що це оголило б небезпечні місця в соціальній структурі: її перетворення в "нормальну" капіталістичну систему навряд чи можливе без серйозної кризи та радикальних економічних і політичних змін. Сьогодні опозиція війні й військовій інтервенції має міцні корені: вона повстає проти тих, чиє економічне і політичне домінування залежить від тривалого (і такого, що збільшується) відтворення військового істеблішменту, його "множників" і політики, що неминуче спричиняє таке відтворення. Ці інтереси досить очевидні, і для війни з ними потрібні не ракети, бомби і напалм, а щось, що зробити набагато складніше - поширення не підцензурного і такого, яким не можна маніпулювати, знання, свідомості, і насамперед організованої відмови продовжувати роботу матеріальними й інтелектуальними інструментами, які сьогодні використовуються проти людини, - для захисту свободи та процвітання тих, хто має владу.

Тією мірою, якою організована праця діє для захисту status quo, тією мірою, якою частка праці в матеріальному процесі виробництва знижується, - інтелектуальні уміння і здібності стають соціальними і політичними факторами. Сьогодні відмова учених, математиків, техніків, індустріальних психологів і дослідників суспільної думки від співробітництва із системою може зробити те, що вже не в змозі зробити навіть широкомасштабний страйк, який, однак, поклав початок зміні й підготував ґрунт для політичних дій. Те, що така ідея здається зовсім нереалістичною, не применшує політичної відповідальності тих, хто бере інтелектуальну участь у функціонуванні індустріального суспільства. Інтелектуальна відмова може знайти підтримку іншого каталізатора - інстинктивної відмови протестуючої молоді. Тому що ставкою є саме їх життя або хоча б їхнє духовне здоров'я і здатність діяти не як каліки. їх протест не придушити, тому що він - біологічна необхідність. "За природою" молодь - на передньому краї боротьби за Ерос проти Смерті та проти цивілізації, що прагне скоротити "окільний шлях до смерті" шляхом контролю над засобами підтримки життя. Але в керованому суспільстві біологічна необхідність не обов'язково переходить у дію: організація вимагає контрорганізації. Сьогодні боротьба за життя, боротьба за Ерос - це політична боротьба».

30. Актуальність концепції Маркузе
Безпосередній представник Франкфуртської школи Герберт Маркузе (1898-1979) на основі критичної теорії прагне визначити шляхи переходу від капіталізму і соціалізму до нерепресивної (гуманної) цивілізації. На думку Маркузе, в центр критичної теорії потрібно поставити конкретну людину у всьому багатстві її потреб.

Антропологічна тематика та критика сучасного індустріального суспільства з позицій виявлення його антигуманної сутності поставили проблему соціальної революції, але не з позицій класової боротьби, а з позицій людської сутності та історичного існування людини. Г. Маркузе «мірою реальності» людських відносин пропонує розглядати «критичні відношення». Революція - це «проект», який здійснює критично мисля

«Нещасна країна, в якій немає героїв!» - вигукнув опонент Галі лея і почув гідну відповідь: «НіІ Нещасна та країна, що потребує героїв».

чий суб'єкт, здатний усунути суперечності між розумом і дійсністю. В індустріальному суспільстві таким суб'єктом виступає інтелігенція і молодь, а не пролетаріат, який через інтегрованість в індустріальну систему втратив свою революційність.

В умовах репресивної цивілізації робітничий клас стає пасивним, нездатним на рішучі дії. В такій ситуації революційна ініціатива немовби переходить до таких соціальних груп, які з огляду на їх придушення неможливо включити в репресивну цивілізацію (тобто студентство, молодь, національні меншини, народи країн третього світу). Будь-яка репресивна цивілізація, чи то капіталізм, чи соціалізм, недостатня, вона не задовольняє потреб людини. А це означає, що вона неминуче зустрічається з опором. Завдання полягає в тому, щоб його організувати.

У концепції «одномірної людини» доводиться, що в індустріальному суспільстві рабом є не пролетар (як у XIX ст.), а споживач. У «суспільстві споживання» зникають революційно-критичні наміри, людина стає співмірною з тими орієнтаціями, які задає «суспільство споживання». Такій людині не потрібна політична активність, адже її інтереси виражає саме суспільство. Навіщо їй свої партії, політичні рухи? З появою одномірної людини вони повинні просто піти з історичної сцени: адже одномірна людина і клас, який складається з таких людей, стали опорою існуючого ладу.

Згідно з Маркузе, в «одномірної людини» формується відповідна психологія: все її життя наповнене бажаннями, потребами, прагненнями, спрямованими в те ж русло одномірного виміру - споживання. «Одномірна людина» повністю поглинається «одномірним суспільством».

Культура, наука та філософія в «одномірному суспільстві» також одномірні. Культура зводиться до економічних потреб, до господарсь

«Пристосована («одномірна») людина, в моєму розумінні слова — це людина, яка виставляє себе товаром, у ній немає нічого стійкого, визначеного, крім потреби надавати задоволення і бути готовою міняти ролі. Поки й це вдається, вона певною мірою перебуває в безпеці, але зрада вищому Я, людським цінностям веде до внутрішньої порожнечі і слабкості, що виявляться, як тільки щось похитнеться в її боротьбі за успіх».

Е. Фромм

кої та політичної «злоби дня». Одномірна наука сама привела людину та суспільство до їх однаковості, оскільки реалізувала себе через техніку, економіку, політику, мораль, мистецтво та філософію. В індустріальному суспільстві наука стверджує з самого початку проект одномірної людини.

Незадоволений «одномірним суспільством», Г. Маркузе шукає «формулу прориву», яку він знаходить в екстремізмі лівих радикалів, а потім у «біологічному вимірі», де вважає визначальним домінування насолод і життєвих прагнень.

31. структурні компоненти постіндустріального суспільства
Постіндустріальне суспільство (термін запропонований Деніеллом. Беллом у 1962 р.). Свого часу Д. Белл очолював "Комісію 2000 року", створену рішенням Конгресу США. Завданням цієї комісії було напрацювання прогнозів соціально-економічного розвитку США у третьому тисячолітті. На основі проведених комісією досліджень, Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу "Америка в 2000 р.". У цій книзі, зокрема, доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення інформації стала такою високою, що вже у 70-х рр. XX ст. вчені-соціологи зробили висновок (як показав час — правильний), що у XXI ст. неписьменними вважатимуться не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, які не вміють учитися, забувати непотрібне, і вчитимуться знову.

У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, "постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки". Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "пост матеріалістичні" цінності (табл. 4.1).

Технічний базис – інформаційний

Основа сусп..добробуту – знання

Масовий клас – службовці

Принцип управління – узгодження

Форма власності – акціонерна

Політ.режим - демократія

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: