ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

12 3 4 Следующая ⇒

ГЕНЕЗА ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ

1. Філософська думка Київської Русі

2. Розвиток філософії в духовній культурі України ХІV-ХVІІст.

3. Філософія Григорія Сковороди та філософські течії в Україні другої половини XVІІІ та першої половини ХІХ ст.

4.Філософія та світогляд українського романтизму

Філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух веселий думки спокійні, серце мирне, - той усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія».

Г. Сковорода

ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Наприкінці IX ст. завершилось об'єднання східних слов'ян у державних кордонах Київської Русі, що зумовило формування розрізнених племен у руській (український) народ Утворення Руської держави та введення християнства (988 р) знаменували початок нової епохи в політичному, економічному та культурному житті Русі. Розквіт культури знайшов своє відображення в поширенні писемності, створенні навчальних закладів, розвитку архітектури, живопису, скульптури та прикладного мистецтва. Християнська релігія, що стала визначальним джерелом філософсько-світоглядних ідей докорінно перетворила світобачення руського народу, змінила стиль його мислення, напрями духовних прагнень.

Усі пам'ятки нашої давньої філософії можна поділити на дві групи: перша - це тексти, що виникли на території Київської Русі (оригінальна література), друга - переклади текстів що Різними шляхами надходили з інших країн. Найавторитетнішими представниками перекладів були Василь Великий, Іоан Златоуст, Григорій Богослов, Григорій Нисський. Античну філософію презентували Арістотель, Платон, Демокріт та ін.

Синтезуючи західну та східну думку, вітчизняна філософія набувала самобутнього та оригінального характеру. Вона мала статус мудрості, забарвлювалася мудрістю, розумілася як мудрість («Ізборник 1073 р.») кваліфікує мудрість як знання божеських та людських речей. Мудрість будь-якої людини походить передусім від Бога, її можна набути через книжне знання та спілкування з розумними людьми. Філософ, або мудрець — це особлива людина, що є носієм християнського знання, його духу, вчителем життя, теоретиком і практиком, здатним вирішувати всі проблеми людського буття.

У філософії цього періоду робляться спроби пізнавальної діяльності. У першу чергу вона спрямована до Бога, а вже потім до світу і людини, які створені, живуть і мислять завдяки провидінню Бога. Високий статус надавався розумові, раціональному осмисленню буття.

Важлива роль відводилася істині та правді. Істину створив Бог, а оскільки він один, єдина й істина, яка не існує поза християнством. Світ існує в істині, живе за її законами, і збагнути її можна лише посередництвом Бога. Усе, що йде від Бога, є істиною. Тобто істина розуміється як онтологічна, об'єктивно існуюча релігія, як сама дійсність, в якій сукупною й абсолютною істиною є Бог як найвища духовна цінність. Поняття істини певною мірою ототожнювалося з поняттям правди, справедливості, віри та виступало вже як аксіологічна, етична й естетична детермінанта і критерій, що повинно 6уло впливати на стосунки Бога, людини і світу. Людина того часу прагнула не просто осягнути істину, а насамперед втілити ії в життя, в свої справи, прагнула перебувати і жити в істині.

Важливе місце в пізнанні посідало серце. Саме в ньому ко рінилася думка, віра, воля, перебувала любов, завдяки якій можна було пізнати Бога і людину. Бог промовляв не до розуму, а до серця «людини». Добро і Зло уявлялись як реальні космічні фактори, що визначають життя Всесвіту, ними пройняті всі матеріальні та духовні явища. Кінцева мета людства й окремої людини — подолання зла, спокута первородного гріха, порятунок себе й інших.

У поглядах на людину вітчизняні мислителі сходяться, розуміючи ЇЇ як істоту багатомірну, як «храм», де присутній Бог; призначення людини вбачають у служінні Богові. Шлях смерті — це шлях гріха, гордощів, непокори, щ₀веде до довічних страждань. У цілому антропологічне вчення Русі несе в собі величезний заряд людяності, пропонує цілий спектр стилів життя.

Моральні настанови засуджували гордість, заздрість, злобу, лицемірство, пияцтво, жадобу, обмову та ін. Пропагувались не тільки християнські заповіді, а й такі форми загальнолюдського спілкування, як дружба, шанування старших і батьків, правда і щирість. Домінування цих категорій створило той духовний стрижень, який пронизує вітчизняний менталітет і сьогодні. В цілому київсько-руська моральна традиція орієнтувалася на людинознавство, людинолюбність, людяність, що формувало нову людину — духовно досконалу, чисту в помислах і вчинках, спрямовану до Бога.

12 3 4 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2025 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных