Державний лад і форма держави.

Основною складовою конституційного ладу є державний лад, тобто організація (будівництво) і діяльність держави.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається такий державний лад, який передбачений і закріплений конституцією та реально існує. Він, як правило, найповніше визначається конституцією держави та найчастіше гарантується нею, водночас є одним з найскладніших конституційних інститутів і несе найбільше суспільне навантаження.

Державний лад України за змістом і формами є багатогранним явищем, що охоплює структурні (організаційні) і функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави.
Нинішній державний лад України має багато особливостей:

- Українська держава й державний лад України багато в чому мають перехідний і змішаний характер, перебувають на стадії становлення;

- державний лад України утверджує в Україні національну державу;

- Українська держава, як свідчить процес державотворення в Україні, утверджується як європейська держава, що має істотні риси більшості країн світу;

Україна з моменту проголошення незалежності є важливим міжнародним фактором, що впливає на інші держави й міжнародні організації і зазнає значного впливу з їх боку. Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює і охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади.

Ці основи становлять систему передбачених і закріплених конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави.

Основні принципи державного ладу визначають суть держави, її тип, місце й роль у суспільстві.

Згідно зі статтями 1, 2, 5 Конституції України основними є такі принципи державного ладу: - суверенність і незалежність держави; - демократизм держави; - соціальність держави; - принцип правової держави; - унітарність (єдність, соборність) держави; - республіканська форма правління.

Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і у зносинах з іншими державами.

Отже, йдеться про два аспекти суверенітету - внутрішній і зовнішній.

Суверенітет держави не означає право держави здійснювати на міжнародній арені будь-які дії, нехтуючи інтереси інших держав; він завжди має певною мірою обмежений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суверенітету, який мав би право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація "абсолютного суверенітету" протипоказана світовому співтовариству, бо це може призвести до тяжких наслідків - воєнних сутичок, значних матеріальних і людських втрат.

Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності щодо формування соціально-політичної організації суспільства. Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є одним з принципів забезпечення державної влади. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції формування й реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави.

Державний суверенітет України має такі характерні властивості: - установчий характер державної влади; - територіальну цілісність; - єдиний конституційний простір; - легітимність органів державної влади; - єдине громадянство; - державну власність, єдину кредитно-грошову систему; - національні Збройні Сили, які охороняють державний суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України; - міжнародну правосуб'єктність; - офіційний статус державної мови; - наявність державних символів: Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімну України; - наявність столиці України.

Із суверенності держави випливає її незалежність; лише суверенна держава може бути незалежною й мати право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручання жодної іншої країни.

Демократизм держави передбачає створення в ній найсприятливіших умов для широкої і реальної участі її громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя.

Демократична держава має такі основні риси: - забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (через демократичну виборчу систему) - має розвинену систему прав і свобод людини й громадянина; - діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму усунення суперечностей між окремими гілками державної влади; - гарантує і забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування.

Проголошення України соціальною державою означає її орієнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на реальне забезпечення прав людини і громадянина, охорони праці та здоров'я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім'ї, материнству, батьківству, дитинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій і допомог.

Соціальна держава має такі риси: - визнає людину найвищою соціальною цінністю; - правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості; - підтримує розвиток соціальної активності населення; - здійснює соціально орієнтовану політику: разом із захистом соціально слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності; - закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріоритетних у складі державного апарату.

Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за свої дії, а й держава реально відповідальна перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Правова держава має такі основні риси: - закріплює в Конституції принцип верховенства права; - на конституційному рівні забезпечує обов'язковість створення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини й громадянина; - забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод людини й громадянина, що закріплені в міжнародних актах, ратифікованих нею.

Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших аспектах. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність.

Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах постає проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права форма держави — це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади і методи її здійснення. Форма держави складається з трьох елементів: форми державного устрою, форми правління і політичного режиму.

Форма державного устрою в конституційному праві — це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію і унітарну державу. Стосовно країн з багатонаціональним складом населення іноді використовують термін "форма національно-державного устрою".

Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо її вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, відносини з населенням, сутність участі останнього у формуванні цих відносин. Форма правління є визначальним елементом у формі держави. Форми правління розрізняють залежно від того, хто здійснює верховну владу: одна особа за спадковістю чи виборний орган. У цьому зв'язку розрізняють монархічну і республіканську форми правління.

Політичний режим у конституційному праві — це система прийомів, методів, форм і способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві. Це функціональна характеристика влади. Не існує єдиної типології політичних режимів. Найчастіше конституційне право як наука розрізняє демократичний, авторитарний і тоталітарний політичні режими. Характер політичного режиму прямо не зазначається в жодній конституції (за винятком доволі поширених вказівок на демократичний характер держави), але майже завжди безпосередньо відображається в її змісті.

"Україна є унітарною державою" - зафіксовано у статті 2 Конституції України.
Унітарна держава — це форма державного, а подекуди й національно-державного устрою, яка базується на верховенстві влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Іншими словами, унітарною вважається держава, жодна з частин якої не має статусу державного утворення.

У Конституції України чітко зафіксовано, що Україна є республікою (стаття 5), тобто однозначно проголошено встановлення в Україні республіканської форми державного правління.

Історичний досвід засвідчує, що існує кілька видів республіканського правління, найпоширенішими з яких є парламентська, президентська та напівпрезидентська, або президентсько-парламентська, республіки. Вони різняться насамперед роллю, яку відіграє в політичному житті суспільства глава держави — президент, і розподілом відповідальності й компетенції між президентом і урядом.

Парламентська республіка характеризується тим, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи у складі особливої колегії виборців) президента, який стає главою лише держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження зазвичай тільки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри, якщо той втрачає підтримку парламентської більшості. В останньому випадку президент має право за пропозицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Класична модель парламентської республіки існує у ФРН та Італії.

Президентська республіка характеризується тим, що президент, який обирається, як правило, всенародно, юридично і фактично є главою держави й виконавчої влади. Він сам призначає й очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Існує кілька моделей президентської республіки — США, Коста-Ріка, Уругвай, Замбія, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан.

Напівпрезидентська республіка — це своєрідний симбіоз із двох попередніх і відрізняється від них тим, що президент хоча й не є безпосереднім главою виконавчої влади, проте поділяє її з главою уряду, оскільки саме він за згодою парламенту призначає главу уряду і припиняє його повноваження. Уряд же відповідальний за свою діяльність перед президентом, хоча при цьому підконтрольний і парламенту. Безумовно, існують й інші відмінності між зазначеними трьома видами республіканського правління, але вони не такі суттєві.

Отже, якщо в Конституції України форма державного устрою України зафіксована як беззаперечно унітарної держави, то тип республіканського правління в ній не визначений. З огляду на наведені поняття і детальний аналіз конституційних повноважень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, доходимо висновку, що Україна є напівпрезидентською республікою.
Конституція України передбачає доволі значні й широкі повноваження Президента України (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV) і Кабінету Міністрів України (розділ VI).

Характерною ознакою держави є її символіка.

У статті 20 Конституції України встановлено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний прапор — один з основних символів держави, її розпізнавальний знак, емблема. Він може відображати суспільно-політичний і державний устрій країни. Опис державного прапору зазвичай встановлюється конституцією чи спеціальним законом. Державний прапор є символом суверенітету держави. Це одноколірне чи багатоколірне полотнище з гербом держави або іншою символікою або без них.

Державний герб — розпізнавальний знак, який є офіційною емблемою держави; відображається на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Зміст державного гербу встановлюється конституцією чи спеціальним законом.

Державний гімн (від грецьк. hymnos — урочиста пісня) — поетично-музичний твір, який славить Батьківщину, державу, історичні події, їх героїв і є одним із символів держави.

Державний Прапор України (стаття 20 Конституції України) — це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України і герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) (стаття 20 Конституції України). Великий Державний Герб України досі не встановлений.

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20 Конституції України).

Опис державних символів України і порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20 Конституції України).

Одним з таких законів є Закон України "Про Державний Гімн України" від 6 березня 2003 р., у статті 1 якого встановлено, що "Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

"Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші
воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду".

Зазначеним Законом встановлено також, що урочисті заходи загальнодержавного значення починаються і завершуються виконанням Державного Гімну України, його музичне виконання здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів, а наруга над Держаним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Побудова України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної і правової держави багато в чому залежатиме від того, як ефективно здійснюватиметься державна влада.

Питання організації влади були важливими в усі часи, але особливого значення вони набувають у періоди реформ. Конституція України визначила інститути влади, принципи її організації, повноваження, порядок утворення і функціонування.

Будь-яка держава діє через систему органів і установ, які в сукупності утворюють державний механізм. До механізму держави поряд з органами державної влади належать також громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова і банківська системи, Збройні Сили та інші військові формування держави, державні символи тощо.

Механізм держави — це система органів і організацій та інших інститутів держави, які становлять її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну, організаційно-соціальну, організаційно-культурну та ін.

До організаційно-політичної основи держави (політичного механізму) належать органи державної влади, територія держави, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, столиця держави; до організаційно-економічної (економічного механізму) — передусім бюджетна, грошова й банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави; до організаційно-соціальної (соціального механізму) — громадянство, а також державні соціальні системи охорони здоров'я, соціального захисту тощо; до організаційно-культурної (культурного (духовного) механізму) — державна мова, а також державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади. Загальними засадами їх організації є такі: - поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову і взаємодія органів державної влади; - демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо); - системність і структурованість; - конституційність, законність в організації й діяльності; - постійний характер діяльності й детермінованість повноважень органів державної влади; - урахування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, досягнень національної та світової конституційної думки й практики державного будівництва; - гарантування діяльності органів державної влади.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: