Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.

Державна влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Залежно від власного правового статусу, кожен із державних органів здійснює притаманні йому завдання і функції держави. Так, єдиний орган законодавчої влади в Україні — парламент (Верховна Рада України). Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина є глава Української держави — Президент. Кабінет Міністрів реалізує виконавчу владу.

Правосуддя в Україні чинять тільки суди. Вони здійснюють державну владу в трьох формах: законодавчій, виконавчій і судовій. За їх допомогою визначаються конкретні права та обов'язки державних органів, у межах яких вони можуть реалізовувати надані повноваження, приймати відповідні акти, обов'язкові до виконання підпорядкованими органами, службовими особами і громадянами, а також здійснювати контроль за їх виконанням.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Конституційний склад Верховної Ради України — 450 народних депутатів України, яких обирають на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на п'ять років.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг віку двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ст. 77).

Верховна Рада здійснює низку функцій держави: об'єднаних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної) та інших, зокрема, "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої тощо). Головні функції Верховної Ради — законодавча; установча (державотворча, організаційна); функція парламентського контролю.

Чільне місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів інших країн, посідає парламентський контроль.

Водночас із законодавчою, установчою та контрольною функціями Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює низку інших функцій.

Головний вид парламентських процедур — законодавча процедура (законодавчий процес), що становить передбачений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої функції та реалізації законодавчих повноважень. Законодавча процедура складна і багатогранна.

Законодавча процедура складається з низки процедур (стадій): вияв законодавчої ініціативи; обговорення законопроекту; прийняття закону; його підписання й оприлюднення (опублікування). Кожна з таких основних стадій, своєю чергою, поділяється на окремі етапи, стадії. З-поміж них розрізняють, зокрема, стосовно першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; щодо другої та третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів та ухвалення законів) — розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Завершальна стадія законодавчого процесу містить процедуру підписання законів, опублікування і надання їм чинності тощо.

Особливе місце в системі органів державної влади належить Президентові України, котрий не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні переважно через координацію. Його обирають громадяни України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на п'ять років (ч. 1, ст. 103 Конституції України). Президентом може бути громадянин України, котрий досягнув віку 35 років, має право голосу, проживав в Україні впродовж десяти останніх років перед днем виборів і володіє державною мовою (ст. 103 Конституції України).

Місцеве самоврядування – це комплексне, багатоаспектне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів. Конституційний принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування в Україні (ст.7) існує поряд з принципом поділу державної влади, доповнюючи поділ влад по горизонталі градацією по вертикалі.

Виступаючи, як окремий спосіб здійснення народом належної йому влади, як форма народовладдя (що випливає із ст. 5 Основного Закону України), місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію і самофінансування.

Місцеве самоврядування може розглядатися і як право громадян, населення певної території самостійно вирішувати питання місцевого значення. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, причому забороняються будь-які дискримінаційні обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками (ст.3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: