Характеристика видів конституційно-правових інститутів.

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒

I. Статус людини і громадянина як інститут конституційного права

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується неоднаково. Можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.Ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід'ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильству та ін.У руслі цієї моделі конституційні обов'язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то й взагалі не згадуються у конституції. ституції.Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу (суспільству, класам, об'єднанням). За такого підходу головними є соціально-економічні права, розрізняють права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях наводиться широкий перелік обов'язків громадян (у Конституції УРСР 1978р. їх було 11).Третій підхід до правового статусу особи пов'язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається за шаріатом.Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки. Людина тут розглядається як невід'ємна клітинка племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.Сьогодні спостерігається процес уніфікації всіх концепцій, оскільки права і обов'язки людини повинні відповідати міжнародним документам.Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід'ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини.Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.Поєднання цих двох напрямів практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини або "білль про права". Таким чином, права людини, залишаючись морально-політичним імперативом, набувають юридичної форми і стають одним із важливих інститутів конституційного права.Для визначення суб'єкта прав людини вживають, звичайно формули: "кожний", "всі", "кожна людина", "ніхто", "жодна людина" чи вирази типу: "визнається право", "гарантується свобода".Іноді замість терміна "громадянин" використовується вислів, що вказує на належність до нації, наприклад, "всі німці", "кожен іспанець". Варто мати на увазі, що в західних країнах термін "нація" означає не етнічну, а політико-державну спільність, людський субстракт держави, тобто всіх, хто є громадянами держави.Розробники проекту нової Конституції України, зокрема моделі конституційно-правового статусу особи і громадянина, спиралися на ліберальну концепцію прав людини. У Конституції України зі 48 статей розділу II, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав і свобод. У Конституції лише 4 статті закріплюють обов'язки громадян.Розробники Основного Закону нашої держави виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав і свобод. Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її природу. Невід'ємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.У ст. 3 Конституції України сказано, що людина є "найвищою соціальною юдина є "найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин.Кожна галузь права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.Правова система взаємовідносин держави і особи включає:1. Норми Конституції України, пов'язані з визначенням належності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства.2. Норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов'язок держави щодо особи, пріоритет норм міжнародного права над національними тощо).3. Юридичне закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи і обов'язки.У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав і свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи на систему.Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини і Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, набули чинності у 1996 р. До цих документів треба додати Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина1, ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.Конституційні права, свободи та обов'язки мають певні юридичні особливості.1. Вони виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з Конституції. Саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.2. Вони виражають насамперед і безпосередньо відносини та зв'язки громадянина і держави; інші ж норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадських організацій, або громадян між собою.3. Конституційні права, свободи та обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не лише від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конституційних прав і свобод.4. Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом, і за своїм обсягом.5. Реальність конституційних прав, свобод та обов'язків забезпечується не стільки індивідуальними зусиллями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи та обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права.II. Державна влада як інститут конституційного праваПитання влади з найдавніших часів були у центрі уваги наукової думки багатьох філософів і вчених інших галузей знань. Відомо, що у папірусах Стародавнього Єгипту, клинописах Месопотамії, індійських ведах, творах давньогрецьких та римських філософів і юристів зафіксовано безліч різноманітних поглядів щодо сутності влади.У працях вітчизняних і зарубіжних учених є різноманітні визначення політики та політичної влади.У сучасний період існують три різні підходи до визначення політики і політичної влади: формалістичний (політика визначається як сукупність рішень, що їх приймають політичні діячі або група осіб, і стосуються вибору мети і методів їх досягнення за різних ситуацій); особовий - поведінський, коли стверджується, що політика пов'язана з людиною, яка живе у суспільстві, що вона виникає з людської натури, з конфліктів між людьми; нарешті, груповий, який випливає з концепції "заінтересованих груп".Gолітика, а звідси і політична влада як різновид суспільної влади, пов'язана взаємовідносинами з соціальними верствами суспільства, суб'єктами політичної системи суспільства, формальними і неформальними угрупованнями народу.Іншими словами, в умовах демократичної держави, якою прагне стати Україна, політична влада реалізується поряд з державою, громадськими об'єднаннями (політичними партіями, громадськими організаціями), окремими особами.Основне завдання політичної влади - розробка і впровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи. Проте вирішальна роль у їх погодженні і особливо реалізації, безумовно, належить державі як основному елементу політичної системи суспільства, а звідси і державній владі.Отже, політична влада і влада державна тісно пов'язані одна з одною, але не тотожні. Це випливає з самого поняття політичної влади.На жаль, загальні поняття політичної влади тяжіють до минулого. Так, В. Чиркін дає таке визначення поняття політичної влади. "Політична влада може бути охарактеризована як соціальні вольові відносини у класовом суспільстві, за яких економічно пануючий клас (народ на певній стадії розвитку суспільства) здійснює політичне керівництво суспільством (використовуючи різні форми примусу та інші шляхи) через систему власних політичних організацій, інститутів, норм, ідей, тобто діяльність політичного механізму і застосування політичних засобів".Інші автори вважають, що політична влада - це вироблення і впровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи суспільства, а також різними неформальними угрупованнями.Такі та подібні визначення сутності політичної влади призводять до того,III. Засади конституційного ладу як загальний конституційно-правовий інститутРозділ І Конституції України має назву "Загальні засади". Тільки конституції України та Казахстану застосовують цей термін. Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту.Основи конституційного ладу України - це основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу [3, c.48].Виходячи з цього, визначальним критерієм з'ясування змісту поняття "конституційний лад" є людина з її невід'ємними правами і свободами.Загальні засади закріплюють окремі права громадянського суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні принципи конституційного ладу України.Зокрема, такими принципами є: право визначати і змінювати конституційний лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін. У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України з'ясовується сутність державного ладу (устрою) України. Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" [1, ч.2, ст.3].Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних, економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо.Проте, державний лад може відрізнятися від конституційного ладу, якщо вплив держави на суспільство виявляється у неправовій формі, в обхід Конституції та інших легітимних джерел права, з порушенням обов'язків держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є засобом обмеження державної влади. меження державної влади.Обмеження державної влади має на меті створення певних умов для створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним атрибутом конституційної держави. Громадянське суспільство являє собою систему самостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і колективів у духовній, соціальній і культурній сферах. Зокрема, воно охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і діяльність громадських об'єднань, сферу виховання, освіти, науки і культури, сім'ю, систему засобів масової інформації, норми етики поведінки людини тощо.Конституція повинна визначати такі межі державної влади, які б виключали взагалі її втручання у сферу громадянського суспільства. Проте, в сучасний період без такого втручання у межах, суворо визначених у Конституції, неможливе нормальне функціонування громадянського суспільства. Зокрема, таке втручання виявляється в неприпустимості задоволення прав громадян на шкоду політичній, економічній та духовній свободі; державного регулювання економіки на шкоду ринковій економіці; підміни судової процедури арбітражною, яка спрощує розгляд справи, тощо.Таким чином, у конституційній державі громадянське суспільство функціонує як самостійно, так і завдяки управлінню з боку держави. У свою чергу конституційна держава залежить від громадянського суспільства та його потреб. Отже, загальні засади, як форма вираження конституційного ладу України, визнають як першооснову людину і громадянина, їх права і свободи, що є базою закріплення основних принципів конституційного ладу, на підставі яких будується державний лад (устрій) та основи громадянського суспільства в Україні.У свою чергу норми цього розділу регулюють сукупність основоположних політико-правових відносин у вищезгаданих сферах. Така конструкція відповідає сучасним реаліям. У конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, за якою ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини - ось квінтесенція цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя. 19. Тенденції розвитку конституційно-правових інститутів в сучасних умовах. Правові норми любої галузі права зведені в правові інститути. Конституційно-правовий інститут – це відповідна система норм конституційного права, яка регулює однородні і взаємозв’язані відносини, які складають порівняно самостійну групу.До конституційно-правовоих інститутів в конституційному праві України відносяться такі інститут:- основи конституційного ладу; - основи правового статусу чоловіка і громадянина; - форма державного правління; - виборче право; - державно-теріторіальний устрій; - інститут президентства та інші.Аналіз умов і факторів розвитку науки конституційного права на сучасному етапі має теоретико-методологічне значення, оскільки сприяє розкриттю її специфіки й особливостей у перехідний період розвитку української держави й права, а також розкриттю внутрішньої структури конституційно-правового знання. У той же час реальні умови детермінують розвиток конституційно-правової науки як фактору забезпечення ефективності процесів конституційної правотворчості, правозастосування й конституційного судочинства. Конституційно-правова система – головний об’єкт дослідження в науці конституційного права, оскільки взаємодія процесів конституційної правотворчості й правозастосування стосується не лише вдосконалення конституційно-правових норм, але й сфери реальних конституційно-правових відносин. У зв’язку з цим справедливим є твердження про те, що в рамках загальної теорії права «категорія «правова система» – це комплекс взаємозалежних правових явищ і процесів, що становить правову сферу суспільства, обумовлений закономірностями розвитку соціуму». Специфіка галузевої категорії «конституційно-правова система» у цьому випадку визначається тим, що конституційні основи правової системи закріплені в базовому нормативно-правовому акті, яким є Конституція України, одержують безпосереднє вираження в механізмі правового регулювання конституційних відносин і в сфері правосвідомості, де особливе значення в останні роки здобувають природно-правові й загальнолюдські цінності, а також принцип вищої цінності прав і свобод людини й громадянина. Відповідно, протиріччя перехідного періоду розвитку української держави й права спричиняють й істотні деформації в структурі конституційно-правової системи. Таким чином, реалізація конструктивної функції науки конституційного права стає ефективною у випадку раціонального використання умов практичного втілення конституційно-правового знання. Оскільки наявність наукового обґрунтування стратегії реформування конституційно-правової системи є одним з показників ефективності вдосконалення конституційного законодавства й правозастосовної практики, особливого значення набуває вивчення не тільки факторів, але й умов розвитку конституційно-правової науки в Україні в сучасний період. Реалізація конституційно-правової реформи, яка супроводжувалась перманентними політико-правовими кризами, свідчить про перспективність наукової розробки проблем, пов´язаних із: формуванням новітньої конституційно-правової доктрини; розробкою та прийняттям нової Конституції України; удосконаленням виборчої системи України; конституційним процесуальним правом і законодавством; упередженням та розв´язанням конституційних конфліктів і колізій. Цей перелік перспективних напрямів конституційно-правових досліджень не є вичерпним. 20. Поняття та види джерел конституційного права.

Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність.

Джерел права. Це акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно – систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право – найбільш “політизована” галузь національної системи права.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми.

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об’єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють надзвичайно складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак – різноманітність видів джерел конституційного права.

У своїй сукупності джерела КП утворюють надзвичайно складну як за структурою так і за за змістом динамічну систему, елементами якої є акти що містять конституційно-правові норми.Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об»єктів, обумовлюють різні види правових приписів, а відтак різноманітність видів джерел конституційного права.Види джерел конституційного права: 1) Закон у широкому розумінні це встановлені державою загальнообов»язкові правила. У юридичному значенні закон – це нормативно правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади.2) Регламент ВРУ- як процесуальний нормативний акт, фіксує правову регламентацію порядку діяльності ВРУ 3)Акти всеукраїнського референдуму. Референдум це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», референдум це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.4) акти конституційного суду України. Йдеться про ті рішення Конгституційного Суду, які приймаються з питань невідповідностінормативно-правових актів, що містять норми КП, конституції і законам України.5) Акти реалізації делегованих повноважень 6)Акти КАБМІНУ 7)Укази Президента України. 21. Конституція України – основне джерело конституційного права України.

Система конституційного права – конструкція суб’єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб’єктивним явищем, її основи об’єктивно зумовлені історією, досвідом.

Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, “розкидані” по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.

Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.

Безумовно, Конституція – особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади.

З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про “жорсткість” Конституції.

З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.

Функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції.

Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами і ідеями.

Норми Конституції “вливаються” в норми інших галузей права, є їхнім джерелом.

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб’єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных