Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України.

Підзаконний нормативний акт – різновид правових актів, видаваних відповідно до закону, на основі закону, у виконання закону, для конкретизації законодавчих приписань, їхнього тлумачення, чи встановлення первинних норм.

Види підзаконних актів:

- по суб’єктах видання і сфері поширення:

1. Загальні нормативно-правові акти загальної компетенції, дія яких поширюється на всіх осіб у межах території країни (розпорядження центральних органів виконавчої влади, нормативні укази президента і постанови уряду).

2. Місцеві підзаконні акти – нормативно-правові акти представницьких і виконавчих органів влади на місцях.(обов’язкові для всіх осіб, але в територіально-відокремлених рамках, у межах даної території – регіону, області, міста, району).

3. Відомчі нормативно-правові акти (інструкції, накази) міністерств і відомств.(поширюються на осіб, що знаходяться в системі управлінського, службового і дисциплінарного підпорядкування тільки даного відомства).

Внутріорганізаційні підзаконні акти (локальні), (статути, положення, правила внутрішнього розпорядку) які видаються різними організаціями для рекламентациї внутрішніх питань і поширюються тільки на членів організації.

Міжнародно-правові та внутрышні договори як джерело конституційного права України

Ф

Нетрадиційним джерелом конституційного права є договір. Низка спеціалістів з конституційного (державного) права не приділяла належної уваги цьому джерелу. Договори, що мають стосунок до конституційного права України, залежно від кола учасників, змісту й правових наслідків, поділяють на внутрішні та міжнародні.

Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, також є джерелами конституційного права (ідеться про договори, що містять конституційно-правові норми), оскільки вони, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства.

Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Важлива роль у регулюванні укладення та виконання договорів належить внутрішньому праву. В Україні це перш за все Конституція України. Так, ч. 2 ст. 9 Конституції вказує, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Окремі статті Конституції визначають компетенцію вищих посадових осіб і органів держави щодо укладення міжнародних договорів (п. 32 ст. 85; п. 3 ст. 106 Конституції України). Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. більш детально викладає умови укладення міжнародних договорів України.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: