ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ РИТОРИКИ

Передумовою успіху публічного виступу є і мовна майстерність оратора. Його мовлення повинно відповідати усім вимогам мовної культури, відзначатися усіма позитивними комунікативними якостями — правильністю, точністю, логічністю, доказовістю, доцільністю, виразністю, різноманітністю вжитих мовних засобів. Зважаючи на усну форму викладу, окремі з них для оратора особливо важливі.

Правильність визначається дотриманням норм літературної мови, порушення яких сприймаються як вимовні, лексичні, фразеологічні, граматичні помилки і, отже, засвідчують невисокий культурний рівень оратора. Найчастіше трапляються помилки у наголошуванні слів, вживанні замість літературного слова діалектизму або слова іншої, в основному російської, мови (елементи т. зв. суржику), наявність слів-"паразитів", жаргонізмів і вульгаризмів.

Точність виявляється у чітких формулюваннях, у вживанні слів у повній відповідності з їхнім значенням.

Логічність вимагає таких мовних конструкцій, які відповідають змістові думки, не допускають двозначного тлумачення.

Доказовість залежить від конкретизації висловлених думок, чіткості сформульованих висновків.

Доцільність досягається тоді, коли промовець враховує рівень підготовленості слухачів, добирає такі мовні засоби, що не спричиняють ніяких труднощів для сприймання змісту.

Виразність є наслідком добору слів і виразів, які найбільш яскраво передають висловлювані думки. Це здебільшого емоційно-експресивні засоби, наприклад, стилістично забарвлені слова, поєднання антонімів в одній фразі, риторичні звертання і питальні речення, попарно з'єднані сполучником однорідні члени речення, лаконічні безсполучникові речення, в т. ч. у складі фразеологізмів, засоби суб'єктивної оцінки як вияв особистого ставлення оратора до висловлюваного. У більшості видів публічних виступів, за винятком суто ділових, важлива й образність: абстрактні поняття, закони, висновки, цифровий матеріал в усному висловлюванні сприймається важко. Яскраві порівняння, образи художньої літератури, крилаті вислови сприяють усуненню цієї перешкоди. І навпаки, слід всіляко уникати зайвих слів, штампів, канцеляризмів, які утруднюють сприймання, викликають негативну емоційну реакцію.

В усних висловлюваннях повинні гармонійно поєднуватися елементи розмовної і книжної мови. Цим забезпечується змістовність виступу, його простота і доступність. Ораторові слід мати на увазі, що не завжди те, що добре у писемному мовленні, є прийнятним в усному. Скажімо, багатокомпонентні складні речення сприяють повному вираженню різноманітних зв'язків між фактами і явищами дійсності, але в усному висловлюванні вони недоцільні, бо погано сприймаються на слух. Замість них варто вживати окремі речення простішої будови.

З метою увиразнення публічного висловлювання в ньому можуть знайти застосування усі ті засоби, що вживаються в художніх текстах. Це, зокрема, тропи:порівняння, епітети, метафори, уособлення, гіпербола (перебільшення), літота (применшення), іронія, а також стилістичні фігури— повтор окремих слів чи речень, анафора (однаковий початок кількох фрагментів), епіфора (однаковий кінець), синтаксичний паралелізм (однакова будова двох чи кількох речень), градація (кілька однотипних за семантикою або синтаксичною роллю слів, словосполучень чи частин складного речення, які ніби підсилюють одне одного і сприяють більшій емоційності вислову).

Усний виступ виграє і від доречного використання таких синтаксичних структур, побудованих на основі ритмомелодики фрази, як період чи парцеляція.

Суттєву роль відіграє й інтонація — збільшення чи зменшення сили голосу, підвищення чи пониження його, більші чи менші паузи з метою виділення якоїсь частини висловлювання, зміна темпу залежно від важливості певного елементу змісту.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: