Зміст і структура виступу

Non multa, sect multum dicere.

Стисло, але багато сказати.

Зміст виступу визначається передусім його темою.

Тематика розмов у вузькому колі товариства буває найрізноманітнішою:

про спорт, театр, моду, політику, художню літературу, мистецтво,

економіку, філософію, кіно, дозвілля, про сімейні справи, дітей, шко-

лу, медицину, про рецепти лікування хвороб, різноманітні хобі тощо.

У значній за кількістю учасників аудиторії коло тем для обговорення

істотно звужується, обмежуючись переважно професійним спрямуван-

ням їх учасників або ж воно стосується спільних для більшості людей

питань — проблем здоров’я, культури, освіти, політики, економіки, мо-

ралі і права.

98 Факультативний курс з української мови. Риторика

Ознайомившись із темою конференції, семінару, наради, зборів, сфор-

мулюйте тему свого виступу так, щоб зацікавити слухачів (наприклад,

у формі питального речення), і розпочніть підготовку до нього, приді-

ляючи передусім головну увагу змістові виступу.

Основними змістовими характеристиками гарного виступу є його

об’єктивність, чіткість, образність, цілеспрямованість, підвищення на-

пруги, що забезпечує увагу слухачів, повтор, несподіваність, змістова

насиченість, стислість і гумор.

Об’єктивність означає передусім відсутність упередженості, безсто-

ронність, правдивість повідомлюваного. При цьому якщо промовець хо-

че висловити особисте ставлення до повідомлюваного, він повинен чітко

розмежувати факти, явища, закономірності й особисту думку про них.

Чіткість виступу зумовлюється простотою, однозначністю формулю-

вань, з яких він складається. Тому якщо ми вживаємо багатозначні слова

і поняття, то потрібно їх уточнювати за допомогою визначень. Прозо-

рість значного за обсягом виступу забезпечує логічна послідовність, на-

явність зв’язків між його частинами.

Образність надає промові яскравості, барвистості, наочності, смаку,

завдяки чому виступ набагато краще запам’ятовується. Але це має місце

тоді, коли прислів’я, приказки, порівняння, описи та інші образні засо-

би органічно кріпляться на чіткому каркасі абстрактних понять. Тобто

виступаючий

має вживати образні засоби в міру, не допускаючи й іншої

крайності, коли мовлення, що складається із сухих слів та абстрактних

висловів, позбавлених емоційного забарвлення, стає нецікавим, пріс-

ним, як несолона страва.

Цілеспрямованість виступу досягається багаторазовим повторенням

основної думки в тому самому, а також в різних формулюваннях, щоб

слухачі краще усвідомили і запам’ятали суть повідомлення.

Підвищення напруги викладу змісту від вступу аж до кульмінації, яка

чітко формулюється заздалегідь, здійснюється заради утримання уваги

слухачів і є однією з найважливіших умов досягнення мети виступу. Ві-

домий французький оратор Жан Жорес завжди виступав настільки за-

хоплююче, що одного разу навіть стенографістки забули записати його

промову.

Повторення головної думки та інших істотних частин змісту полег-

шує сприйняття, осмислення і запам’ятовування виступу.

Несподіваний, нетрадиційний зв’язок деталей, фактів забезпечує

підвищення напруги викладу змісту повідомлюваного, підвищує ціка-

вість слухачів.

Змістова насиченість виступу є безумовно позитивною ознакою, але

тут також потрібно дотримуватися міри, чергуючи насичені інформацією

Підготовка до публічного виступу 99

частини промови з легшими для сприйняття частинами, в яких дається

роз’яснення нового в повідомленні, його ілюстрація тощо.

Стислість за наявності інших позитивних характеристик виступу за-

безпечує його досконалість. «Справжня красномовність,— відзначав Ла-

рошфуко, полягає в тому, щоб сказати все, що необхідно, але сказати

лише те, що необхідно».

Дотепність та іронія надають нового забарвлення виступу. Вважаєть-

ся, що вони глибше висвітлюють зміст, ніж трагічна серйозність. Особ-

ливо цінним є гумор, який виявляє, окрім гостроти розуму виступаю-

чого, також його сердечність. Гумор просто необхідний після викладу

складних для розуміння частин виступу, бо, мов сонце, освітлює похму-

рість серйозності.

Фігури мовлення

Ще в Стародавній Греції представники однієї із філософських шкіл

дійшли висновку, що можливість виражати певний зміст різними мов-

ними засобами дає змогу добирати їх у такий спосіб, щоб використо-

вувати як засіб психічного впливу на слухача. Пізніше було розроблено

велику кількість таких засобів, частина з яких використовується і в су-

часній риториці.

«Фігурами мовлення називаються речення і групи речень, які, стаю-

чи типовими формами, усталено повторюються. Такими є найуживаніші

влучні вислови. Вони необхідні, щоб зробити повідомлення коротшим,

таким, що швидко запам’ятовується»,— відзначив Карл Ясперс.

Існує багато їх класифікацій, але основними є дві групи:

1) стилістичні, або риторичні, фігури;

2) тропи.

До першої групи належать анафора та епіфора, паралелізм, антите-

за, градація, інверсія, еліпсис, умовчання, риторичне звертання, риторич-

не запитання, короткі розповіді, повтор, пояснення, рафінування, заклик,

цитування, перехрещення, натяк, затягування, несподіванка, гра слів,

вставка, передмова, попередження. До другої — епітет, порівняння, ме-

тафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, іронія, алегорія, уособлення, па-

радокс, перифраз.

Основні функції зазначених фігур мовлення — це вплив на слухача,

привернення й утримування його уваги, зацікавлення змістом промови,

надання мовленню образності, переконливості, вишуканості і краси.

Риторичні фігури

Анафора, або єдинопочаток,— це стилістичний прийом, який поля-

гає у повторенні на початку рядків, строф чи речень однакових звуків,

100 Факультативний курс з української мови. Риторика

слів чи синтаксичних конструкцій; вживається в художній літературі та

ораторському

мистецтві, наприклад:

1. «Українська пісня! Який митець не був натхненний її багатющи-

ми мелодіями, безмежною широтою і красою її образів, її чарівною

силою... Який боєць не знаходив для себе в українській пісні сили

і завзяття, бойової щедрості, любові до народу, презирства до ворога

і до смерті. Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над ко-

лискою дорогих дітей своїх? Яка дівоча весна не приносила кохання

на її крилах?» (За О. Довженком).

2. «Він бачив несправедливість і намагався її ліквідувати. Він бачив

страждання і намагався їх пам’ятати. Він бачив війну і намагався по-

кінчити з нею» (З виступу Е. Кеннеді).

Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі, яка полягає

в повторенні однакових слів, виразів, звукосполучень у кінці речень (їх

частин), рядків чи строф з метою посилення виразності висловлення,

наприклад:

«Виють собаки, віщують недолю, і небачені птиці літають уночі над

селом і віщують недолю.

І реве худоба вночі, і віщує недолю. Біжать миші степами незчислен-

ні на схід і віщують недолю» (О. Довженко).

Паралелізм — паралельне зображення двох (інколи більше) явищ

в схожих синтаксичних конструкціях:

— Ні! Не зігнути ворогові нашої волі до перемоги. Ми переможе-

мо! — гримить артилерія.

Живе непорушне товариство! — гуркочуть льотчики, змітаючи з ли-

ця землі ворогів без ліку.

— Непорушне тримається братерство народів! — ревуть і гримотять

танкісти (За О. Довженком).

Антитеза — особливо підкреслене протиставлення протилежних жит-

тєвих явиш, понять, почуттів, думок, людських характерів тощо. Напри-

клад:

«Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається

рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує сло-

во своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що породжують пере-

вертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників

і оборонців» (Б. Харчук).

Градація — нанизування виразів з усе зростаючим чи спадаючим зна-

ченням з метою посилення емоційності висловлення:

«Були часи криваві, були стражденні, були вирішальні часи, були ве-

личні часи в нашій історії, але такого кривавого і такого величного часу,

як наш час,— такого часу не було» (О. Довженко).

Підготовка до публічного виступу 101

Інверсія — незвичайна розстановка слів у реченні з метою виділення

найбільш значущого слова:

«Великий і незламний народ твій, народ-трудівник, народ-воїн, на-

род-лицар. Не підкорився він мерцям. Жива душа народна, жива, непо-

доланна!» (О. Довженко). (Порівняйте зі звичним порядком слів. «Народ

твій великий і незламний, народ-трудівник, народ-воїн, народ-лицар. Він

не підкорився мерцям. Душа народна жива, жива, неподоланна!)

Еліпсис — пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого

з контексту для надання виразу енергійності, передачі схвильованості,

складних переживань тощо:

«Бджола жалить жалом, а людина — словом» (Нар. творчість).

Риторичне звертання — це підкреслене звертання до кого-небудь або

чого-небудь, щоб посилити виразність мовлення:

«Україно-батьківщино! Велика земле наша, чесна, прекрасна мати,

ти в огні» (О. Довженко).

Риторичне запитання — це запитання, яке ставиться не для того, щоб

одержати відповідь, а для того, щоб привернути увагу слухача:

1. «Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі!»

(М. Гоголь).

2. «Допоки ж ти, Катіліно, зловживатимеш нашим терпінням? Як довго

ще ти, в своєму шаленстві, знущатимешся над нами? До яких меж

ти будеш вихвалятися своєю зухвалістю, яка не знає меж?.. Невже

ти не розумієш, що твої наміри викрито? Не бачиш, що твій зако-

лот уже відомий всім присутнім і розкритий?» (Цицерон).

Короткі розповіді (приклади з життя, подробиці, анекдоти) урізно-

манітнюють, увиразнюють виступ, роблять його цікавішим.

Повтор — має особливе значення, бо сприяє запам’ятовування основ-

ної думки, підвищує переконливість промови.

Пояснення — розширений повтор, з допомогою якого підсилюється

висловлювана думка:

«Нема уз святіших за товариство! Батько любить своє дитя, мати лю-

бить своє дитя, любить і звір своє дитя! Але поріднитися рідністю по ду-

ші, а не по крові може сама тільки людина...» (М. Гоголь).

Рафінування — це узагальнюючий повтор перед переходом до нової

частини промови.

Заклик — широко вживаний засіб, що використовується для підси-

лення емоційності висловлювання і впливу на слухачів.

Цитування, коли воно влучне, підсилює висловлення, але ним не слід

надуживати.

Перехрещення — перехресне розташування чотирьох членів речення,

що увиразнює вислів:

«Ці плани легко скласти, але важко виконати».

102 Факультативний курс з української мови. Риторика

Ланцюжок — ефективний засіб впливу на слухачів, коли зміст однієї

ланки думки розгортається, уточнюється, підсилюється наступними:

«Кому належить Берлін, тому належить Німеччина, кому належить

Німеччина, тому належить Європа» (Г. Жуков).

Натяк на відомий всім факт без його обговорення — ефектний ри-

торичний прийом.

Затягування — риторична фігура, яка полягає в тому, що виступа-

ючий вказує чи натякає на розв’язок поставленої проблеми не відразу,

а відкладає це на найближчу перспективу, викликаючи цим самим на-

пружене очікування, інтерес:

«Про що свідчать ці факти? Чи не свідчать вони про те, що потріб-

ні зміни? В такому разі, які з них будуть найкращими? Розгляньмо од-

ну можливість...» (П. Сопер).

Несподіванка — несподіваний для слухачів зворот, що є ефектним за-

собом впливу на слухачів: «Я також за відміну смертної кари,— сказав

опонентові німецький канцлер Бісмарк і додав,— але я за те, щоб по-

чаток цьому поклав убивця».

Гра слів є окрасою виступу і завжди подобається слухачам:

1. «Ми хочемо не одержавлення людей, а олюднення держави» (Хеусс).

2. «Ми не боїмося ніяких переговорів, але ми ніколи не вестимемо пе-

реговори через страх» (Д. Кеннеді).

Вставка — це зауваження, що робиться побіжно, для привернення

уваги слухачів:

«Можливо, це Вас не переконує, тоді давайте замислимось над та-

кими фактами...»

Передмова — зауваження щодо подальших намірів промовця з метою

загострення уваги слухачів:

«Зараз я наведу Вам аргументи...». «Ви здивуєтесь, дізнавшись про

такі факти...».

Попередження — формулювання можливих заперечень висунутих ви-

ступаючим тез та їх спростування, що підсилює аргументацію промови.

Тропи

Троп — це зворот мовлення, в якому слово або вислів вжиті в пе-

реносному значенні. З їх допомогою творяться образи, увиразнюється

мовлення, бліді абстрактні поняття з допомогою порівнянь, метафор

та інших тропів стають наочними, яскравими, зримими і тоді гарно за-

пам’ятовуються. Чим нижчий рівень образного мислення у слухачів, тим

наочнішою має бути промова.

Порівняння — це зіставлення двох (і більше) явиш (предметів, дій),

щоб пояснити одне з них за допомогою іншого (інших),

Підготовка до публічного виступу 103

1. «Сонце низько стоїть на заході між білими й сизими хмарками,

червоне, як жар, мов розпечене в жару залізо, без проміння, тільки ніби

в сяєві од жару» (І. Нечуй-Левицький). 2. «Підприємства нашої економі-

ки, як зів’яле листя, лежать на землі» (З виступу Ф. Рузвельта).

Метафора — слово або словосполучення, що вживається в перенос-

ному значенні на основі подібності в певному відношенні двох предме-

тів чи явиш:

«Панове! Ми працювали швидко. Ми, так би мовити, саджаємо Ні-

меччину в сідло. Вона може скакати» (Бісмарк).

Метонімія — слово або вираз, що вживається в переносному значен-

ні на основі зовнішнього або внутрішнього зв’язку між двома предмета-

ми чи явищами:

«Заводські труби ожили й задиміли».

«Білий дім настроєний рішуче стосовно Багдаду».

Гіпербола — перебільшення розміру, сили, значення певного явища,

щоб надати зображуваному виняткової виразності:

1. «Там було справжнє пекло!»

2. «Не було протягом ряду років жодного злочину, якого не вчинив ти;

не було мерзенності, здійсненної без твоєї участі; ти один безкарно

і безперешкодно позбавляв життя багатьох громадян, утискав і гра-

бував наших спільників...» (Цицерон).

Парадокс — це позірна суперечність, свідомо загострене формулю-

вання, наприклад:

«Найбільший той, хто найменший» (Євангеліє).

«Тихше їдеш — далі будеш» (Нар. творчість).

Перифраз — називання предмета або явища не прямо, а в формі

опису їх істотних і характерних рис та ознак, внаслідок чого посилю-

ється яскравість, картинність зображення, виявляється емоційне став-

лення до описуваного:

«Не будь тою людиною, що догори щетиною».

«Країна, де сходить сонце, в багатьох галузях економіки володіє пе-

редовими технологіями».

Перифраз не слід змішувати з парафразою — скороченим перека-

зом літературного твору або ж викладом його у зміненій формі (переказ

прози віршами).

Персоніфікація — вид метафори: надання предметам, явищам при-

роди та поняттям властивостей людини:

«Бідна маленька Бельгія говорить: «Мені не потрібно ніяких фран-

цузьких корпусів, я покладаюся на обіцянку кайзера...» Сербія гово-

рить Австрії: «Якщо завинили якісь мої чиновники, я їх звільню»... По-

тім прийшов час Росії. У неї в Сербії свої інтереси. Німеччина, знаючи

це, повернулася до Росії і сказала: «Я наполягаю на тому, щоб ти сто-

104 Факультативний курс з української мови. Риторика

яла склавши руки, доки Австрія знищує твого молодшого брата». Яку

відповідь міг дати росіянин? Він сказав: «Руки геть від мого маленького

друга, а то рознесу твою прогнилу імперію на шматки!» І він це робить»

(З виступу Ллойд-Джорджа в 1914 році).

Іронія — прихована насмішка, коли про когось чи про щось гово-

риться начебто в позитивному тоні, а мається на увазі протилежне: «Це

дуже розумна й освічена жінка, інакше її, звичайно, на таку високу по-

саду нізащо б не призначили... Від довгого напруження розумових сил

і широти охоплення складних предметів у неї з’явилася короткозорість,

внаслідок чого подруг свого босоногого дитинства вона майже не впі-

знає» (О. Довженко).__

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: