Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Інтимне міжособистісне спілкування – провідний вид діяльності.




Спілкування з ровесниками оберігається від втручання дорослих. Підліток понад усе цінить товариські якості. Провідний мотив – прагнення зайняти гідне місце серед однолітків. Виникає потреба в Альтерего (другому Я).

Підвищується негативізм у відношенні з дорослими. Спілкування з батьками переглядається підлітком, прагне емансипуватися від впливу дорослих. Хоча одночасно потребує спілкування з дорослими, їх підтримки. Складність полягає в тому, що дорослі не здатні прийняти підлітка як рівного собі.

Причини неприйняття дорослим підлітка:

1. Суспільний статус підлітка (школяр).

2. Матеріальна залежність.

3. Звичка.

4. Збереження підлітком форм поведінки які характерні для дітей.

В значній мірі успіх у взаєминах з підлітком залежить від дорослих, від уміння дорослих подолати стереотипне ставлення до підлітка.

Спілкування як провідний вид діяльності є дуже важливим.

Підлітковий вік є сенситивним для розвитку самосві­домості особистості. У підлітків виникає інтерес до себе, якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими, розібратися у своїх почуттях і переживаннях.

Особливе значення у розвитку самосвідомості підлітка має формування власного образу фізичного Я — уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона «мужності» або «жіночості». Надмірна увага до образу фізичного Я у самосвідомості підлітка є тимчасовим, однак природним, нормальним, суб'єктивно значущим явищем. Знаючи це, дорослі повинні уникати нетактовних, іронічних оцінок його зовнішності.

Учні се­редніх класів не досить самокритичні, хоч часто вони ви­знають у собі багато негативних якостей, усвідомлюють потребу позбутися їх, прагнуть до самовиховання. їх само­оцінка є нестійкою та не завжди адекватною.

Далеко не рідкісною є неадекватна самооцінка підліт­ків, яка проявляється в переоцінці або недооцінці своїх можливостей, що шкодить розвитку відповідальності та інших важливих якостей. Наприклад, завищена самооцін­ка блокує почуття невдоволеності собою, провини за негід­ний вчинок, докори сумління за безвідповідальну поведін­ку. Несамокритичість заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно пред'явити собі вимоги і виконати їх. Свідченням заниженої самооцінки є незадоволення со­бою, нездатність поставити перед собою більш високі ви­моги, оскільки бракує впевненості у своїх можливостях. Це гальмує розвиток відповідальності, бо такі діти не ви­являють активності, ухиляються від виконання завдань, обов'язків, доручень.. Становлення адекватного ставлення до себе від­бувається завдяки оцінним судженням значущих інших,
з якими спілкується підліток. Дуже великий вплив натнього має педагог. Його об'єктивна, справедлива, вимог­лива і разом з тим доброзичлива оцінка сприймається підлітком без внутрішнього спротиву, стимулює його працю над собою. Якщо підліток не приймає оцінку дорослих, джерелом його са­мооцінки стають власні, не завжди адекватні і правильні судження.

Отже, у підлітковому віці дитина робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань — часто неадекватними та нестійкими. У підлітків ще не виникає цілісний Я-образ.

Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток до­рослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Спостерігаючи значні зрушення у своєму фізичному та статевому розвитку, відчуваючи свої можливості викону­вати суспільно важливі справи у сім'ї і школі, підліток по­чинає усвідомлювати, що він уже не дитина. У нього вини­кає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою на­лежність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Це новоутворення виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначає зміст і специфічну спрямова­ність його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій. Підліток намагається долучитися до життя і діяльнос­ті дорослих шляхом наслідування. Спершу він переймає те, що доступніше для нього: зовнішній вигляд і манеру поведінки. Оскільки прагнення отримати статус дорослого зако­номірне для підліткового віку і життєво необхідне для повноцінного психічного та особистісного розвитку учня, педагог повинен правильно сприймати пов'язані із цим негативні вчинки, не перешкоджати проявам дорослості, а скеровувати його енергію у позитивному напрямі. З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов'я­зана провідна для нього потреба в самостійності і незалеж­ності. Його здатності самостійно регулювати свою поведін­ку сприяє досягнутий рівень психічного та особистісного розвитку. Потреба в самостійності реалі­зується у намаганні діяти без сторонньої допомоги й опіки, в здатності приймати рішення і відстоювати власні погля­ди, в умінні досягати поставленої мети, поводитися під впливом власних спонукань.

Водночас у підлітків посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою неза­лежність.

Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємо­дія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із доміную­чих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в само­ствердженні настільки сильна, що задля визнання ровес­никами підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм мо­ральним настановам. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. Тільки тактовне ставлення до підлітка, під­тримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливий ґрунт для ефективного впливу на нього ви­ховних засобів педагога.

Форми самоствердження підлітка можуть бути різно­манітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особли­востей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркоти­ків, надмірне і без смаку використання косметики, носін­ня своєрідного одягу, послуговування нецензурною лек­сикою).

Позитивними формами самоствердження підлітків є за­няття спортом, праця в сім'ї, школі, на виробництві, вико­нання суспільно корисних справ.

На підлітковий вік припадає активний пізнавальний розвиток особистості. Цей віковий період особ­ливо плідний для розвитку абстрактного (словесно-логіч­ного) мислення. Воно розгор­тається в роздумах про можливе, у порівнянні дійсності з тими подіями, які могли б відбутись чи не відбутись. На стадії формальних операцій підліток здатний від­кривати закономірності і систематично досліджувати чин­ники, які зумовлюють певну подію.

Новим у розвитку мислення підлітка є зміна способів розв'язування пізнавальних завдань, він починає аналіз завдань зі з'ясування можливих відношень у наявних даних, висуває різні припущення про їх зв'язок, а потім перевіряє їх. Важливою ознакою розвитку мислення, є схильність до експери­ментування, яка полягає в небажанні все приймати на ві­ру. Підлітки виявляють широкі пізнавальні інтереси, пов'язані з прагненням усе самостійно перевірити, особис­то впевнитися в істинності знань, думок.

Підлітковий вік є порою динамічного розвитку таких індивідуальних особливостей мислення, як творчість, са­мостійність, гнучкість.

На цьому етапі життя дити­ни відбуваються важливі процеси, пов'язані з перебудовою пам'яті. Передусім активно починає розвиватися логічна пам'ять (використання логічних операцій у процесі за­пам'ятовування). Розвиток пам'яті у підлітковому віці відбувається у напрямі її інтелектуалізації. Основним завданням педагога у роботі з підлітками є ці­леспрямований розвиток процесів пам'яті: запам'ятовуван­ня, збереження, відтворення, а також логічної пам'яті, що визначально впливає на розвиток їх інтелекту і здібностей. Навчання в середніх класах вимагає високої концентрації уваги, здатності зосереджу­ватись на змісті навчальної діяльності та одночасно відво­лікатися від сторонніх стимулів, що потребує вольових зусиль. Навчальна діяльність підлітків, вимагаючи мимо­вільної і довільної уваги, водночас сприяє їх розвитку. У цьому віці розвивається стійкість уваги — здатність тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно організованому матеріалі. На основі розвитку піз­навальних процесів активно розвиваються у підлітковому віці монологічне, діалогічне і писемне мовлення. Від умін­ня переказувати невеликий твір, уривок тексту діти пере­ходять до здатності самостійно готувати усний виступ, міркувати, висловлювати думки, аргументувати їх. У мовній практиці підлітків нерідко проявляється таке явище, як власна мова підлітків. Вони часто послуговують­ся словесним максималізмом, який («ніколи», «назавжди», «класно» та ін.) нерідко трансформується в захоплення жаргонною лексикою, супроводжується лексичною недба­лістю схильністю до вживання оригінальних, на їх погляд, словосполучень.

Активний психічний розвиток підлітка зумовлює сут­тєві зміни спонукальної сфери його особистості. Насампе­ред це помітно у формуванні нової внутрішньої позиції, ви­никненні особливих потреб, зокрема намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до жит­тя і діяльності дорослих. Нова внутрішня позиція підлітка виявляється й у ви­никненні потреби відповідати не тільки вимогам тих, хто його оточує (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці. У старшому підлітковому віці переважаючим особис­тісним мотивом є прагнення бути не гіршим від інших, не втратити своє Я, що свідчить про наявність у дітей почут­тя власної гідності.

У підлітковому віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій дитини перебуває ще на стадії формування. Підліткова пора є дуже сприятлива для розвитку мо­ральної свідомості та самосвідомості, які створюють мож­ливості для регуляції поведінки дитини. Важливим показником розвитку мотиваційної сфери підлітка є їхні інтереси — форма вияву пізнавальної пот­реби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідом­лення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. На становлення інтересів суттєво впливають статеві відмінності. У хлопчиків негативний етап протесту проти дитячого типу стосунків настає пізніше, ніж у дівчаток (через пізніше статеве дозрівання та соціальне дорослі­шання), але відбувається бурхливіше і триває довше, а не­гативізм (дії, які суперечать вимогам оточуючих) вираже­ний сильніше.

З дорослішанням підліток усе часті­ше і послідовніше виявляє просоціальну та індивідуально-суспільну мотивацію діяльності, що супроводжується ос­лабленням групової мотивації.

Більшості підлітків, як свідчать дослідження російського психолога Давида Фелынтейна (нар. 1939), властива інди­відуалістична акцентуація особистості — спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження. Суспільство, інші люди цікав­лять їх опосередковано, крізь призму своїх інтересів.

10.Психологія дорослості та її місце в системі психологічних знань про людину. Періодизація дорослості. Традиційно дорослість розглядалась як стабільний період,тому її курс завершувався юнацьким віком.Дана думка утвердилася завдяки Клапереду,який вважав що це період психічного закостеніння,коли припиняється процес розвитку.

Рос. вчений Рибніков вказував,що період дорослості можна поділити на кілька етапів і на кожному є сензитивні та критичні моменти. Для позначення дорослості як найпродуктивнішого періоду в житті він в 1921 році ввів термін «акме» -- найвища точка. Цей період охоплює від 18 до 60 років.

За Виготським є 3 рівні розвитку людини:
-фізичний(біологічний),настає коли дитина здатна до відтворення.

-соціальний,настає з досягненням матеріальної незалежності.

-когнітивний,настає з досягненням зрілої ідентичності.

Для позначення дорослості як найпродуктивнішого періоду Рибніков увів термін «акме»(18-60).

Згідно з міжнародною схемою вікової періодизації дорослість поділяють на:
-Середній вік:

1. 22-35(чол.), 21-35(жін.)

2. 36-60(чол.), 36-55(жін.)

-Похилий вік:

61-74(чол.)

55-74(жін.)

-Старечий: 75-90 р.

-Довгожителі: старші за 94 р.

Класифікація Біррена:

1) Рання зрілість 17-25 р. це період формування власного способу життя,входження впрофесію,засвоєння професійних ролей,усвідомлення прав та обовязків,соц.відповідальності,створення сімї.Налагодження сімейних взаємин,вироблення стилю виховання дітей.

2) Зрілість 25-50 років.Період консолідації соціальних та професійних ролей.

3) Пізня зрілість 50-75 років.Подальше становлення і перебудова соціальних ролей,зміна структури сімї та способу життя, Спостерігається пік найбільшзагальних соц.досягнень,який триває до передпенсійного віку.

4) Старість 75-…р.

Грейс Крайг: Ділить період дорослості на 3 періоди по 20 років:

20-40-рання дорослість.

40-60 середня дорослість

60…-пізня дорослість

Періодизація Еріксона:

1.Рання зрілість 20-25 р.

2.середня 26-64 р.

3.пізня 65-…р.

У ранньому дорослому віці афективно-мотиваційна сфера людини може суттєво змінюватися внаслідок непередбачуваних подій, якими бувають раптова смерть родичів, коханого, дитини, втрата роботи, руйнування кар'єри, хвороба тощо. Подібні події нерідко спонукають людину до неадекват­них, деструктивних учинків, які можуть кардинально змі­нити подальше її життя.

Ранній дорослий вік є періодом життєвих починань, які здебільшого відповідають сформованим у юнацькому віці планам щодо особистого та професійного життя, кар'єри.

У ранньому дорослому віці особливо важливим є фор­мування мотивацій стосовно основних рішень цього періо­ду життя: одруження і неодруження, вибір професії та професійної діяльності.

Мотивація одруження. Утворення сім'ї є передбачу­ваною подією періоду ранньої дорослості. Більшість молодих людей готова до одруження, однак час його здійснення може бути різним

Створивши сім'ю, людина отримує змогу про когось турбуватися, за когось відповідати, одночасно формує умо­ви для власної безпеки та захищеності. Мотивами одру­ження у молодих людей бувають кохання, духовна близь­кість, матеріальний розрахунок, психологічна сумісність, спорідненість моральних уявлень, подібні життєві долі то­що.

Мотивація неодруженості. Мотивами вибору самот­нього способу життя часто є бажання уникнути проблем у зв'язку з одруженням. Залишаючись самотньою, молода людина не обмежує власної свободи, не переживає розча­рування, незадоволення від спілкування з людиною, яка надокучила.

Мотивація вибору професії. Мотивами професійного вибору можуть бути:

—практичні інтереси (висока зарплата, престиж, кар'єра, умови праці та ін.);

— батьківські настанови. Осіб, котрі в дитинстві пере­бували в центрі уваги сім'ї, часто в дорослому віці приваб­люють професії, що дають змогу контактувати з людьми і відчувати їхню повагу;

— потреба реалізувати власні здібності. Людина обирає ту професію, яка може принести задоволення, сприяти самореалізації її здібностей та інтелекту, особистісному зростанню;

— інтерес до професії, відповідність її темпераменту, ха­рактеру, особливостям емоційної сфери особистості тощо; суспільний інтерес (вибір професії мотивується уяв­леннями про її престиж у суспільстві);

— статево-рольові фактори. Жінки рідше, ніж чолові­ки, обирають, наприклад, наукову кар'єру, оскільки час­тіше сумніваються у своїх здібностях до наукової праці. Вони надають перевагу професіям, які або дають їм змогу приділяти достатньо уваги сім'ї, або традиційно жіночі — педагог, лікар, бухгалтер та ін.

Мотивація професійної діяльності. Протягом перших 7—10 років трудової діяльності людина усвідомлює пра­вильність чи помилковість обраного професійного шляху. Саме тоді найчастіше відбувається зміна роботи чи спеці­альності.

До завершення раннього дорослого віку людина усві­домлює, що досягнення рубежів кар'єри дається не так лег­ко, як здавалося. Тому часто переслідують її розчарування, а усвідомлення нездійсненності мрії щодо професійного росту спричиняє зниження рівня соціальних домагань.

Середня дорослість - найбільш тривалий і значущий період в житті людини. Це період, називають періодом розквіту, найвищого розвитку інтелектуальних здібностей і особистості людини. Це час, коли людина може реалізувати увесь свій потенціал, досягнути успіху у всіх сферах життя, виконати свою місію, своє призначення на землі.

Особливості соціальної ситуації розвитку:

1. біологічне старіння;

2. суб'єктивізм у ставленні до свого віку;

3. людина в цей період знаходиться між двома поколіннями, батьками, які старіють і своїми дітьми, які стали дорослими і створюють свої сім'ї.

В цей період вступають в дію закони фізіологічного старіння, які стануть видимими в кінці періоду. Визначальних фактором розвитку особистості в цей період, згідно з думкою багатьох психологів є прагнення до найбільш повної самореалізації у різних сферах діяльності. У цей період, як ні в який інший у людини виникає можливість реалізувати себе. Якщо рання дорослість - це період організації та створення сім'ї, період оволодіння професією, то середня дорослість - це час самореалізації, саморозкриття, розвитку свого потенціалу як в сімейному, так і в професійному житті.

Хронологічно середній вік охоплює період приблизно з 30-35 до 60-65 років, період до виходу на пенсію. Проте, спеціалісти розходяться у визначенні початку і кінця середнього віку. Все залежить від людини, від її способу життя, від її ставлення до себе і своїх потенційних можливостей. Одні вважають цей період часом реалізації своїх можливостей, стабільності і потенційного лідерства. Інші, навпаки - розглядають його як час розчарування, внутрішнього сум'яття, депресії. Кожна людина по-різному ставиться, як до зовнішніх змін, так і до свого життя в цей період, характер протікання мають вплив сімейне життя (вдале або невдале) і виховання дітей та успіх або неуспіх у професійній діяльності.

Саме від того, як склалося сімейне життя та професійна діяльність,

якими виросли діти, залежить загальний психічний стан людини, її

самопочуття і самосприйняття. Якщо взаємини у сім'ї складаються успішно, якщо людина реалізуваласебе у професійній сфері і втішається як дітьми, так і онуками, вона меншезвертає увару7 на зміни, пов'язані з біологічним старінням.Не зважаючи на те, що через процеси старіння фізична активністьпонижується, на допомогу приходять досвід та знання. Саме в цей віковий період вона найбільше здатна впливати на життя вдержаві, в уряді, в промислових та інших корпораціях, через що періодсередньої дорослості вважають поколінням керівників.

Отже, з одного боку - це період розквіту сімейного життя, кар'єри, творчих здібностей, а з іншого - саме в цей період людина задумується про те„ що вона смертна, що її час минає (Шерман, Гоулд та ін). Кожна значна подія в житті - народження дитини, смерть близької людини, зміна місця роботи, розлучення - спонукають по-різному дивитися на своє життя.

Мотиваційно- емоційна сфера. Людина усвідомлює, що вона вже не молода. Вона відчуває, що її авторитетвпливає як на тих, хто молодший, так і на старших. У цій ситуації, людина зодного боку впевнена у собі і прагне ще вищих досягнень, а з другого – вонарозуміє, що половина життя прожита попереду старість і її час минає. Саметому провіними мотивами стають:

1. прагнення реалізувати свій творчий потенціал;

2. Турбота про те, щоб залишити щось цінне для своїх нащадків, втілити себе в щось вічне, цінне, суспільне значуще

3. Корекція в особистій, сімейній та професійній діяльності.

4. Турбота про взаємини з близькими;

5. Турбота про спокійну і безпечну старість.

В цьому віці людина намагається осмислити та провести корекцію системи цінностей, зрозуміти, які з них мають значення, які стають неактуальними. Причиною мотиваційної кризи можуть стати різкі соціальні і життєві зміни в особистісній сфері, в сімейних взаєминах чи у професійній сфері, наприклад, ранній вихід на пенсію, втрата роботи, дитини, дружини або чоловіка, змушений переїзд на інше місце. Критичним моментом для кризи може бути ослаблення або відмова від центрального життєвого мотиву або його зміна, ситуація вибору в професійному або особистісному житті, наприклад пропозиція нової роботи, народження дитини або нове кохання тощо.

Центральний мотив - це сенс життя, те, заради чого людина живе. Його втрата приводить до утворення екзистенційного вакууму, може призвести до невротичних розладів.

Розвиток емоційної сфери Розвиток емоційної сфери відбувається нерівномірно, Не зважаючи на розквіт сімейного життя, кар'єри та творчості, людина частіше задумується над тим, що її життя минає, що вона смертна. Це пов'язано з думками про старість, смерть, що саме в цьому напрямку вона рухається в даний період життя. Значний вплив на емоційний стан має успіх або неуспіх у професійній діяльності. Особливо гостро цю проблему відчувають одинокі, розлучені, або покинуті.

Цей період є сензитивннм для розвитку стресу, який сприяє розвитку багатьох захворювань. Людина в цьому віці часто переживає депресію і почуття самотності.

Криза середини життя. Багато вчених дотримується думки, що приблизно в 35-40 років людина вступає в період психологічної та біологічного'! кризи (Френкель-Брунсвік, Левінсон, Гоулд, Юнг та ін.).

Причина кризи - розходження між мріями, життєвими планами, задумами та тим, як вони реалізуються. Якщо молодість - це надії, то середина життя - це застій і страх перед старінням, пов'язаний з втратою здоров'я та можливістю реалізувати себе в житті.

Рональд Кесслер, навпаки вважає цей період найсприятливішим у розвитку людини, коли вона може присвятити себе «буттю», а не «становленню».

Юнг, зокрема вважає, що в 40 років у людини починається процес трансформації: сама психіка спонукає заглянути всередину себе, і задуматись над сенсом власного життя. Внутрішні сили спонукають нас виділити частину своєї енергії для вдосконалення власної особистості, вивчення своїх потенційних нереалізованих можливостей, пошуку сенсу життя та розв'язання екзистснціиних потреб. Те, що здавалось важливим раптово втрачає цінність. Як зазначав Юнг, люди в цей період впадають в депресію, почуваються в'яло, поводяться інертно. навіть, ті, кому вдалось досягнути значних успіхів в житті. Юнг наголошував, що коли людина починає уважно вдивлятися в своє життя, прислуховуватнся до голосу несвідомого, рано чи пізно вона зустрінеться з образом своєї самості.

Шлях до до самості, до недосяжної цілісності, здоровая і зростання Юнг називає індивідуацією. Інднвідуація означає не просто досягнення певного фізичного розвитку, але і вірність своїм життєвим цілям і цінностям, оскільки кожна людина, крім універсальних архетнпів, містить в собі унікальний досвід, і унікальні потенційні можливості, які необхідно розкрити.

Чоловіки і жінки в цей період починають розкривати ті сторони своєї особистості, що відповідають образу протилежної статі. Чоловіки втрачають частину своїх агресивних амбіцій і починають приділяти більше уваги особистим взаєминам з іншими. "Коли стаєш старшим, то починаєш розуміти, що досягнення починають значити набагато менше, а дружба - набагато більше,"

Жінки, навпаки, стають більш агресивними і незалежними. Ці зміни можуть порушити рівновагу в сім'ї. Проте, коли людина вперто тримається за свої минулі досягнення (зберегти зовнішню привабливість або безперервно говорити про свої минулі спортивні чи інші досягнення), вона втрачає можливість розвиватися далі. Цей подальший розвиток можливий лише тоді, коли людина зважиться вступити в контакт з тими частинами особистості, котрими раніше вона нехтувала.

Криза середини життя може призвести до виникнення потреби ще разперебудувати свій життєвий план, виробити нову Я-концепцію. Іноді, людина змушена на ще значніші зміни, такі як зміна професії або ж створення нової сім'ї.

Знаючи про зміни, що очікують на людину в цьому віці, кожен буде приймати певні кроки, щоб полегшити їх прихід. Девізом стають слова "Встигнути завершити усі свої справи зараз". Так, середньостатистичний американець, щоб забезпечити собі старість приблизно в 40 років почне перераховувати гроші на особливий пенсійний безподатковий рахунок, досягнувши 50-річного віку - почне шукати для купівлі будинок, який би став ідеальним місцем для проведення решти життя.

Завдяки антицнпаторній (передчасний, наперед спланований) соціалізації, вони можуть спланувати ці життєві події і таким чином уникнути кризи середини життя.

Отже, середина життя розглядається як період звершень і одночасно як період втрат, тривог і незадоволення.

Основні досягнення розвитку






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных