Експеримент Стенлі Мілграма

Вперше один із найвидатніших експериментів в історії психологічної науки був описаний Стенлі Мілграмом в 1963 р. в статті "Підпорядкування: дослідження поведінки". В загальних рисах він відомий багатьом студентам і, як правило, його охоче коментують викладачі соціальних наук у контексті методологічних проблем соціальних досліджень, етичних питань чи коли йдеться про підпорядкування людей суспільному тиску.

Проведення дослідження стало результатом роздумів Мілграма, чому люди здатні діяти жорстоко щодо інших, чому можливі акти жорстокості та злочини проти людства. Він дійшов висновку, що здатність до підпорядкованості - глибоко визначальна тенденція людської поведінки, її дія може звести нанівець здатність діяти відповідно до моральних норм та знівелювати співчуття до інших людей.

У своєму експерименті Мілграм поставив за мету з'ясувати: яка міра "слухняності" властива людині, коли на неї впливають авторитетні особи і наказують діяти всупереч власним моральним принципам, скільки страждань готові завдати одні люди іншим, зовсім невинним, коли такі дії належать до їхніх обов'язків, та до якої міри підпорядкування звично схиляються люди підтиском авторитетної особи.

Талант Мілграма як експериментатора полягав у тому, що він зміг створити відповідний науковий підхід до вивчення такої складної соціальної поведінки. В умовах лабораторії він змушував одну людину завдавати шкоди іншій, але насправді ніякої шкоди не було заподіяно.

Мілграм також створив модель лабораторної ситуації, в якій досить вдало були задіяні фактори, що гіпотетично, як вважав дослідник, впливають на вияв підпорядкованості.

Учасник мав виконувати в дослідженні роль асистента експериментатора, який давав розпорядження, що суперечать елементарним моральним настановам людини. Досліджуваний міг виконувати наказ експериментатора, або відмовитись це робити.

Головне теоретичне положення, сформульоване Мілграмом: людині властива схильність підпорядковувати свою поведінку іншій людині, яку вона сприймає як авторитетнішу за себе, до того ж відповідно до цієї тенденції людина може порушити норми моралі. Мілграм вважав, що дія тенденції до підпорядкованості авторитетній особі змушує людину завдати болю іншій особі (чого раніше вона б ніколи не зробила), якщо отримає наказ від того, кого вважає авторитетом.

В експерименті були створені умови для визначення міри підпорядкованості однієї людині іншій.

Мілграм сконструював генератор електричного струму досить жахливого вигляду з тридцятьма важелями-перемикачами. Кожний важіль був позначений ярликом (від 30 до 450 вольт), а перемикачі – написами: "слабкий електричний удар", "удар середньої сили", "небезпечно: потужніший удар".

Учасниками експерименту були 40 чоловіків у віці від 20 до 50 років, серед них 15 робітників (як кваліфікованих, так і не-кваліфікованих). 16 комерсантів і бізнесменів, 9 фахівців різних професій. Усі вони були запрошені до участі в оплачуваному дослідженні через оголошення в газеті або поштою (для досліджень Иєльського університету з проблеми пам'яті та навчання). За участь в експерименті кожному платили по 4,5 долара. Учасникам повідомляли, що вони отримують оплату незалежно від того, якою буде їхня поведінка в експерименті. В дослідженні також брали участь актори. Один з них виконував роль експериментатора, був одягнений в сірий лабораторний халат та виглядав досить офіційно. Інший актор виконував роль досліджуваного, йому було 47 років. Обидва актори перебували у змові з експериментатором.

Отже, справжньому учаснику, коли той потрапляв до лабораторії соціальної взаємодії, повідомляли "легенду": він бере участь у дослідженні впливу покарання на процес навчання. Потім йому і учаснику-актору надавали можливість жеребкуванням визначити свою роль у дослідженні ("учень" чи "вчитель"). Звісно, справжній досліджуваний завжди ставав "учителем", а "підсадний" — "учнем". "Учня" в іншій кімнаті прив'язували ременями до стільця і під'єднували до електродів, приєднаних до генератора струму в сусідній кімнаті. При цьому пояснювали, що використовується спеціальна паста, яка проводить електричний струм та дозволяє уникнути опіків і пухирів на шкірі. Всі дії виконувались на очах справжнього учасника.

Руки "учня" були фіксовані таким чином, щоб він міг дістати до чотирьох кнопок, маркованих відповідно abed, відповідаючи на запитання "вчителя".

"Вчитель" мав зачитати список слів і перевірити, як їх запам'ятав "учень". Експериментатор давав "учителеві" інструкцію: він має покарати "учня" кожного разу, коли той відповідатиме неправильно, додаючи при кожній наступній неправильній відповіді ще один рівень напруги струму на генераторі. Експеримент був так достовірно організований, що учасники не могли здогадатися, що ніяких "покарань" насправді ніхто не отримує.

Відповіді "учня" (підсадного) були сплановані заздалегідь із чергуваннями правильних та неправильних в однаковій послідовності у всіх досліджуваних. Зі збільшенням неправильних відповідей напруга наростала, "учень" починав кричати, що йому погано (фрази були записані на плівку напередодні), скаржився на біль у серці. Коли напруга досягала 300 вольт, "учень" починав бити ногами в стінку і вимагав відпустити його, потім замовкав і більше не відповідав на запитання. "Учителю" пояснювали, що мовчання оцінюється як неправильна відповідь і треба діяти за інструкцією. Більшість учасників на певному етапі зверталися до експериментатора, чи слід продовжувати, чи підвищувати напругу. Дослідник наказував продовжувати, давав серію команд, проявляючи все більшу суворість, змушуючи за необхідності діяти наполегливіше.

Мірою підпорядкування вважали рівень напруги, за якого учасник відмовлявся продовжувати експеримент. Оскільки на генераторі було 30 перемикачів, кожний досліджуваний міг отримати від 1 до 30 балів. Учасників, які доходили до найвищого рівня напруги, вважали "покірними" (obedient). Тих, які відмовились виконувати команди експериментатора на нижніх рівнях напруги, - "непокірними" (defiant).

Досліджуваний спостерігав страждання "невинної жертви", розумів реальну небезпеку для життя "учня", однак переважна більшість учасників виконували розпорядження дослідника та не наважились зупинити експеримент.

Мілграм запропонував своїм колегам, а також випускникам Йєльського університету, що спеціалізувались з психології, спр0-гнозувати можливі результати. їхні оцінки мали значення від 1До З %, середнє значення - 1,2 %. 1 психологи-початківці, і професіонали з досвідом вважали, що тих, хто завдасть максимального удару, не може бути більше 3 %.

39 психіатрів, до яких звернувся Мілграм, дали ще менш точний прогноз. Вони вважали, що лише одна особа із тисячі підвищуватиме напругу до граничного значення, а до половини, тобто до 225 вольт, - не більше половини досліджуваних. Тож ніхто з психологів не зміг передбачити ті результати, які були отримані. В реальному експерименті більшість досліджуваних виконували команди експериментатора та карали "учня" навіть після того як той переставав кричати та бити в стінку ногами.

Виконуючи команди експериментатора, всі досліджувані підвищували покарання та дійшли до позначки 300 вольт (коли "учень" бив у стіну, благав його відпустити, а потім замовкав і не давав жодної відповіді). Звичайно, найбільш несподіваним та шокуючим було те, що значна кількість досліджуваних пройшла всю шкалу до максимуму. Тільки 14 учасників відмовилися виконувати накази. 26 досліджуваних (65 %) завершили експеримент на позначці 450 вольт. Вони були в стані сильного стресу, хвилювались за стан людини, проявляли неприязнь до експериментатора, та все ж підкорялись. В останній частині експерименту, коли учень замовкав, досліджувані були надзвичайно схвильовані. Щоб зняти цей стан дискомфорту, полегшити стан учасників дослідження, їх після закінчення експерименту поінформували про всі тонкощі, загальний задум дослідження та їхню роль. Учасників запитували про їхні думки та почуття під час експерименту, також з'являвся "учень" і по-дружньому мирився з кожним досліджуваним.

Експеримент засвідчив, що досліджувані не чинили опору "головному" – дослідникові, який був одягнений у білий халат і вимагав завдавати страждань іншому учаснику. В цілому дослідження продемонструвало таку властивість поведінки, як підпорядкованість авторитету, та її глибоку укоріненість у людській природі. Учасники виконували накази експериментатора, хоча переживали дискомфорт і моральний внутрішній конфлікт.

Експеримент був повторений в 21 серії особисто Мілграмом.

Той факт, що приблизно дві третини досліджуваних завдавали своїй жертві удари електричним струмом, справив сильне враження на всіх, причетних до проведення цього дослідження. При інтерпретації результатів були сформульовані такі гіпотетичні тлумачення.

1. Учасники перебували під впливом авторитетності Йєльського університету.

2. Вони були чоловіками, тож проявили властиву цій статі тенденцію до агресивних дій.

3. Досліджувані не усвідомлювали тієї шкоди та болю, який спричиняють удари електричним струмом.

4. Учасники були схильні до садизму, тож були задоволені тим, що можуть завдавати страждання іншим.

Мілграм ретельно перевірив ці гіпотези під час додаткових досліджень, і з'ясував, що всі ці пояснення не відповідають реальному стану речей.

Мілграм у своєму експерименті відзначив такі суттєві моменти.

Насамперед, надзвичайно сильну тенденцію до покірності. В дослідженні брали участь звичайні люди, не схильні до жорстокості. Мілграм вказував, що люди поводилися так покірно, порушуючи засвоєні з дитинства норми, що не можна завдати болю іншій людині, тому що були під впливом авторитету експериментатора. Однак треба визначити, в чому ж полягав цей авторитет, адже сам експериментатор не чинив особливо серйозного тиску на досліджуваних, не використовував ніяких особливих дій, щоб примусити учасників підкорятися. Вони були цілком вільні в тому, щоб проігнорувати всі прохання та накази, діяти на власний розсуд їм ніхто не забороняв. Головною силою примушування була сама ситуація, яка запускала звичну соціальну поведінку.

Учасники дослідження, виконуючи команди експериментатора, переживали сильне хвилювання та напруження. Оскільки дискомфорт і хвилювання були досить сильними і помітними при спостереженні, то виникали очікування, що врешті-решт досліджувані відмовляться виконувати команди.

Сам Мілграм визначив такі причини слухняності – з погляду досліджуваних:

1. Експеримент проводиться в Йєльському університеті, працюють професіонали і я не маю права ставити питання в такій серйозній установі.

2. Експеримент спрямований на досягнення важливих завдань, і коли я вже погодився брати в ньому участь, то повинен виконати своє завдання.

3. Я взяв на себе зобов'язання щодо участі в дослідженні, тож маю їх виконати.

4. Обставини склалися таким чином, що я "вчитель", а він -"учень". Так випало, це випадковість. Наступного разу, можливо, буде по-іншому.

5. Мені платять за роботу, тож треба її виконувати як слід.

6. Я не знаю всіх правил у поведінці психологів та досліджуваних, тому я змушений погоджуватись з їхньою точкою зору.

7. Дослідники сказали нам обом, що електричний струм не болючий та безпечний.

Експеримент Мілграма, мабуть, останній психологічний експеримент, який так істотно вплинув на психологію та суспільну думку. Минуло вже понад 30 років, однак він завжди становить інтерес та справляє велике враження на тих, хто знайомиться з ним уперше.

Насамкінець зазначимо, що, на нашу думку, дослідження Мілграма не є універсальним. Остаточно не доведено, що тиск ситуації примушує підпорядковуватись, а особистісні чинники не діють. В експерименті Мілграма 14 досліджуваних не підкорились експериментатору [3].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: