Основні напрямки розвитку вікової психології 20 століття

У психології XIX ст. існували різні підходи, напрями, теорії, які ґрунтувались на різних філософських системах, з різним понятійним апаратом, з різними пояснювальними принципами. Розглянемо деякі з них.

Емпіризм (від грец. empeiria - досвід) - філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід, применшує значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень. Засновниками емпіризму були Ф. Бекон, Ф. Декарт та ін.

Раціоналізм (від лат. ratioratis - розумний) - філософський напрям, який визнає центральну роль у пізнанні розуму, мислення. Його представники вважають, що розум є вирішальним джерелом істинного знання.

Натуралізм (від лат. nature - природа) - філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого.

Суб'єктивізм (від лат. subjectivus - підметний) - філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта. (Суб'єкт - людина, що пізнає зовнішній світ (об'єкт) і впливає на нього своєю практичною діяльністю).

Деякі психологи намагалися пояснити психологічні явища, виходячи із діалектичного матеріалізму - філософії К. Маркса (1818- 1883). Діалектика Г. Гегеля (1770-1831) була ідеалістична, а матеріалізм Л. Фейєрбаха (1804-1872) був недіалектичним. К. Маркс поєднав матеріалізм з діалектикою. На думку представників цієї філософії діалектичний матеріалізм дає матеріалістичне пояснення світу, способів його пізнання і перетворення на основі розкриття загальних діалектичних законів.

Частина психологів підтримували ідеї волюнтаризму. Волюнтаризм (від лат. voluntas - воля) - філософська течія, яка проголошує основою світу волю, протиставляючи її розуму. Волюнтаризм абсолютизує свободу людського цілеспрямування. Волевиявлення і дії розглядає як суто спонтанні, непізнавані, сліпі сили. Психологи, які ґрунтують свої висновки на волюнтаризмі, визнають волю, а не розум вирішальним чинником психічного життя.

"Філософії життя" - напрям у філософії кінця XIX - початку XX ст., представники якого проголосили життя в біологічних і психологічних формах основним предметом психології.

Позитивізм (від лат. positivus - умовний, позитивний) - напрям у філософії, представники якого проголошують єдиним джерелом істинного знання емпіричні дані і заперечують пізнавальну цінність теоретичного мислення в цілому. Виник 30-х pp. XX ст. Неопозитивізм - вважається одним з основних напрямів філософії XX ст., має за мету розбудову методу логічного або лінгвістичного аналізу знань.

Ірраціоналізм (від. лат. irrational is - несвідомий, нерозумний) - філософський напрям, згідно з яким основою світу є воля, віра, інстинкт, а джерелом пізнання є інтуїція, почуття. Заперечує роль розуму у пізнавальній діяльності.

Прагматизм (від грец. pragma - справа, дія) - напрям у філософії, який зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істини. Прагматизм - напрям, згідно з яким істинним уважається не те, що відповідає об'єктивній дійсності, а те, що дає практичні корисні результати. Прагматизм виник у США наприкінці XIX ст. і набув поширення у філософії і психології у першій чверті XX ст.

Феноменологія - (феномен від грец. phenomenon - те, що з'являється, явище, у якому спостерігається суть чого-небудь) - вчення про феномен, даний людині у досвіді чуттєвого пізнання. Феноменологія по-різному трактується у філософії і психології: як наука, що критикує чуттєве пізнання; як частина психології, що описує психічні феномени, або як духовна сутність свідомості, що не залежить від реального існування та чуттєвого досвіду.

Екзистенціалізм (від лат. existentia - існування) - суб'єктивне вчення ірраціонального напряму, предметом вивчення якого є існування людини, переважно у ситуаціях боротьби, страждання, смерті; вчення, у якому вихідні значення сущого виводяться з існування людини. Екзистенціалізм своїм корінням сягає XIX ст., але сформувався як вчення після Другої світової війни. На його формування вплинуло виживання особи в умовах тоталітарних режимів та в період Першої і Другої світових війн. На основі цього філософського напряму виникла екзистенціальна психологія. її представники вважають, що у кожної людини виникають базові проблеми, стреси і тривоги. Зріла особистість може успішно розв'язати ці проблеми. Неспроможність вирішити такі проблеми призводить до психічних порушень. Представники цього напряму виділяють чотири групи проблем: 1) проблеми часу, життя і смерті; 2) проблеми спілкування, любові і самотності; 3) проблеми свободи, відповідальності і вибору; 4) проблеми сенсу існування.

Загальні філософські напрямки мали вплив на виникнення у XIX-XX ст. численних психологічних течій, на основі яких проводились психологічні дослідження. Розглянемо деякі з них.

Біхевіоризм - психологічний напрям, що виник у США на базі філософії позитивізму і прагматизму. Представники цього напряму відмовились від розгляду суб'єктивного світу людини як предмета психології і запропонували вважати предметом психології поведінку. На початку XX ст. виникла Вюрцбурзька школа, філософські основи якої школи еволюціонували від позитивізму до феноменології. В цій школі вперше експериментально досліджувалось мислення. З'явилось гносеологічне вчення Ж. Піаже, яке охоплювало велике коло проблем, пов'язаних із дослідженням психологічних механізмів, які обумовлюють структуру знання і його розвиток.

5. Сучасні підходи до проблем вікової психології
2.1 Категорія віку
Одним з основних питань, що розглядаються в рамках вивчення вікової психології, є поняття віку.
Вік - це категорія, що служить для позначення часових характеристик індивідуального розвитку.
Розрізняють хронологічний (паспортний) вік і психологічний.
Хронологічний вік позначає тривалість існування людини з моменту народження.
Психологічний вік - це певна, якісно своєрідна щабель онтогенезу, обумовлена ​​закономірностями формування організму, умовами життя, виховання і навчання.
Перша спроба системного аналізу віку як категорії належить Л.С. Виготському. Надалі цією проблемою займалися Б.Г. Ананьєв, Д. Б. Ельконін.
Виділяють наступні компоненти віку.
1. Соціальна ситуація розвитку - цілком своєрідні, специфічні для даного віку, виключно єдині й неповторні відносини між дитиною і навколишньою його дійсністю. (Л. С. Виготський).
Для кожного віку в залежності від РСР характерні типові форми відносин і поведінки.
2. Новоутворення - психічні і соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які визначають хід подальшого психічного розвитку.
«Під віковими новоутвореннями слід розуміти той новий тип будови особистості та її діяльності, ті психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на даній віковій ступені і які в самому головному й основному визначають свідомість дитини, його ставлення до середовища, його внутрішню і зовнішню життя, весь хід його розвитку в даний віковий період». (Л. С. Виготський)
Наприклад, виникнення мови в ранньому віці, почуття дорослості у підлітковому віці.
3. Провідна діяльність - це діяльність, що найбільшою мірою сприяє психічному і поведінкового розвитку дитини на цей період його життя і ведуча розвиток за собою (Ельконін Д.Б.).
Принцип провідної діяльності глибоко розроблений у працях О.М. Леонтьєва. Сутність цього принципу полягає в тому, що в першу чергу саме в процесі провідної діяльності дитини в кожному періоді його розвитку складаються нові відносини, новий тип знань і способи їх отримання, що істотно змінює пізнавальну сферу і психологічну структуру особистості. Таким чином, кожна провідна діяльність сприяє появі характерних тільки для цього віку якісних особливостей, або, як їх називають, новоутворень віку.
Але в межах однієї і тієї ж діяльності, характерної для одного віку, можна виділити різні етапи, причому розвиток дитини на кожному з них не однаково. У процесі діяльності спілкування у дитини формуються в першу чергу потреби, цілі, мотиви діяльності.

2.3 Однією з фундаментальних проблем вікової психології є проблема періодизації
Розділити життя на певні періоди, етапи робилися ще до нашої ери. Наукові розробки з цієї проблеми почалися в 30-ті роки ХХ століття. Свою періодизацію пропонували Ж. Піаже (періодизація інтелектуального розвитку), Е. Еріксон, П.П. Блонський (періодизація відповідно до появи зубів), З. Фрейд (періодизація відповідно до психосексуальних розвитком), Л.С. Виготський та інші. В даний час найбільшого поширення набула періодизація, запропонована Д. Б. Ельконін. Дана періодизація спирається на наступні критерії:
1. новоутворення.
2. провідна діяльність
3. характер протиріч (криза)
3. Кризи на різних вікових етапах
Повернемося до розгляду такої закономірності вікового розвитку як криза.
Ознаки кризи: поява негативних рис, трудновоспитуемость, невиразність меж.
Кризи виникають на кожному віковому етапі і мають в першу чергу позитивне значення. Криза є необхідною умовою подальшого розвитку, підгрунтям для появи новоутворень.
Протиріччя між новими потребами і старими можливостями, описані нами в таблиці, і є причинами кризи.
Основні кризи:
1. Криза новонародженості - відбуваються різкі зміни умов життя. До появи на світ плід знаходиться в досить комфортних умовах: необхідні температура, тиск, харчування. У момент народження всі умови миттєво змінюються: різкі звуки, різкесвітло, дитини сповивають, кладуть на ваги.»З. Фрейд назвав перший крик дитини«криком жаху».
2. Криза одного року - виникає потреба в нових враженнях, у спілкуванні, а можливості обмежені - навички в ходьбі відсутні, говорити ще не може. Л.С. Виготський пов'язував переживання кризи 1-го року з трьома моментами: ходьба, мова, афект і воля.
3. Криза трьох років - проявляється прагнення до самостійності, дитина вперше говорить "Я сам!'', Перше народження особистості. Виділяють дві лінії протікання кризи - 1) криза незалежності: негативізм, упертість, агресивність, або 2) криза залежності: плаксивість, боязкість, прагнення до тісної емоційної прихильності.
4. Криза шести-семи років - поява власної активності, нестійкість волі і настрою, втрата дитячої безпосередності, виникає осмислена орієнтування у своїх переживаннях. Кризові переживання пов'язані з усвідомленням нової позиції, прагненням стати школярем, але поки зберігається ставлення як до дошкільника.
5. Криза підлітковий - криза характеру і відносин, домагання на дорослість, незалежність, але відсутні можливості їх реалізації. Проміжність положення - «вже не дитина, ще не доросла», психічні і соціальні зміни на тлі бурхливої ​​фізіологічної перебудови.
6. Криза юності 16-18 років - вперше виникають питання самовизначення в професії, постають питання сенсу і мети життя, планування подальшого професійного та життєвого шляху.
Кризи супроводжують і доросле життя людини. Виділяють криза молодості 23-26 років, криза 30-35лет, криза середини життя 40-45, криза похилого віку 55-60 років, криза старості.
Розрізняють малі та великі кризи.
До великих криз відносять: криза новонародженості, криза 3-х років, підліткова криза, криза середини життя 40-45 років.
На жаль, не існує єдиних алгоритмів поведінки в кризі. Можна лише запропонувати загальні рекомендації стратегії поведінки в кризі: бути уважними, вчасно помічати зміни і відповідно перебудовувати свої відносини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: