Психосоматичні теорії та моделі.

Під психосоматичними розладами розуміються симптоми і синдроми порушень соматичної сфери (різних органів і систем), обумовлені індивідуально-психологічними особливостями людини і пов'язані із стереотипами його поведінки, реакціями на стрес і способами переробки внутрішньоособового конфлікту

Конверсійна модель (Конверсія - перехід психічного конфлікту в фізичний симптом)

Як першу психосоматичну модель психоаналіз розвинув поняття конверсії. Фрейд описав її як істеричний симптомокомплекс. Прототипом психоаналітичного поняття конверсії є довільний рух: виникаюча спочатку в уяві ідеаторна схема руху реалізується потім у моторному виконанні, як, наприклад, показування, пояснення, хапання руками або удар кулаком. У розумінні Фрейда завдяки конверсії неприємне уявлення стає нешкідливим тому, що його "сума збудження" переводиться в соматичну сферу.

Теорія де- і ре- соматизації М. Шура

М. Шур описав психосоматичне симптомоутворення як топічну і тимчасову регресію, причому соматичні захворювання описуються в рамках моделі розвитку фізичної і психічної діяльності. Найраніші дитячі реакції задоволення і незадоволення розуміються як дифузні захисні феномени, які виявляються в некоординованій м'язовій діяльності. В процесі розвитку і дозрівання біль і страх в переживаннях усвідомлюються і переробляються у відчуттях, уявленнях, думках і кінець кінцем в мові. Замість дифузного реагування виникає цілеспрямована, відповідна реальності переробка. М. Schur описує подолання дифузних соматичних феноменів реагування як процес розвитку в сенсі десоматізації. З цим пов'язані психоаналітичне розділення переходу первинних процесів (пряма реалізація неусвідомлених потреб, можлива заміна об'єкту, легке ущільнення і зрушення в рамках лібідінозної реакції) і розвиток вторинних процесів (енергія сильніше зв'язується з певним об'єктом, задоволення може відстрочитися, мислення і мова стають відповідними реальним можливостям).

Американські автори G. Engel і A. Schmale. Їм належить уточнення ролі психічних чинників в генезі соматичних симптомоутворень (особливо в поясненні значення і місця конверсії) в рамках виникнення соматичного захворювання і в значенні ситуації для виявлення захворювання. Конверсія - це психологічна концепція, її не можна визначити або відмежувати за допомогою нейроанатомічних понять, навіть якщо повторно зачіпаються функції і структури нервової системи як біологічний наслідок дії конверсії на органи. Для психологічної концепції конверсії G. Engel і A. Schmale важливо чітка відмінність між актом конверсії і вторинними наслідками (характер поразки).

Психосоматична Концепція А. Мічерліха

А. Мічерліх описав концепцію двофазного витіснення - динамічної зміни неврозів і соматичних захворювань. Він виходить з спостереження, що при важких кризах соматичного захворювання невроз може видозмінюватися або навіть зникати. Важкі невротичні стани відступають при соматичних захворюваннях в їх усвідомленні пацієнтом і в його поведінці. Це шлях, який при психотерапії подібних станів і відповідних обставин може поновитися під час лікування і привести до актуалізації невротичного конфлікту. Психосоматичне захворювання викликає нібито реальна чи вигадана втрата об'єкта, що призводить до збіднення "Я".

Теорія специфічного для хвороби психодинамічного конфлікту Ф. Александера

Він сформував наступні принципи, що лягли в основу концепції специфічності:

1. Психічні чинники, що викликають соматичні розлади, мають специфічну природу і включають певне емоційне ставлен­ня пацієнта до оточення або до власної особистості. Правильне знання цих причинних чинників можна набути в ході психо­аналітичного лікування.

2. Свідомі психологічні процеси пацієнта виконують підлеглу роль у причинах соматичних симптомів, поки такі свідомі емоції і тенденції можуть бути вільно виражені. Придушення емоцій і потреб викликає хронічну дисфункцію внутрішніх органів.

3. Актуальні життєві ситуації пацієнта звичайно діють, тіль­ки прискорюючи розлади. Розуміння причинних психологіч­них чинників може ґрунтуватися лише на знанні розвитку осо­бистості пацієнта, оскільки тільки він може пояснити реакцію на гостру травмуючу ситуацію.

В етіології психосоматичних розладів важливі три чинники: успадкована або рано набута органна або системна недостатність, психологічні патерни конфлікту і сформований в ранньому дитинстві захист, актуальні життєві ситуації. Він велике значення надавав "вегетативному супроводу" емоцій у виникненні патології органа. Якщо емоція не відреагована в діях або в символічній формі (конверсія), то це призводить до хронічних вегетативних порушень і зрештою до деструкції органа. Найчастіше не можуть вільно виражатися і реалізовуватися ворожі, еротичні імпуль­си, почуття провини і неповноцінності, їхнє несвідоме придушення і призводить до хронічної дисфункції органів.

Психофізіологічна модель. Основоположником вивчення психофізіологічних взаємозв'язків вважається І.П.Павлов, що вперше описав умовні і безумовні рефлекси. У експериментах на тваринах можна добитися формування т.з. експериментального неврозу в результаті закріплення умовно-рефлекторних зв'язків. Надалі психофізіологічна модель була доповнена дослідженнями Cannon і Selye. Cannon виявив, що екстремальні ситуації готують організм до боротьби або втечі. По Cannon, людина знаходиться в готовності переживання, яке дозволяє їй пізнавати певні події як екстремальні. Ця готовність до переживання перетворюється на готовність до фізичних дій. При цьому для появи супутніх тілесних реакцій не має значення, чи йде мова про помилкове тлумачення або про істинне. Грунтуючись на даних Cannon, Selye описав патогенез стресу, ввівши поняття адаптаційного синдрому - неспецифічної реакції організму, в якій розрізняють три фази: тривоги, опори і виснаження, що йдуть із соматичними змінами.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: