Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Психологічні механізми вольової регуляції та вольові якості особистості




Вольову регуляцію поведінки розглядають як регуляцію спону­кання до дії. Самоуправління людиною своїми діями, процесами, станами відбувається завдяки роботі наступних психологічних механізмів: самодетермінації, самоіпіціації, самогальмуванню, самоконтролю, самомобілізації та самостимуляції.

Самодетермінація грунтується на потребах людини — стані людини, який виражає її залежність від конкретних умов існуван­ня і є джерелом її активності.

Механізмом самоінгціації та самогальмування дій є вольовий імпульс та самонакази. Вольовий імпульс здійснює запуск (ініціа­
цію) вольової дії. Він також допомагає перейти від однієї операції до іншої, якщо дії не є автоматизованими. Само наказ виражається у вербальній формі.

У процесі самоконтролю важливу роль відіграє зворотній зв'язок. Розрізняють зовнішній і внутрішній зворотні зв'язки. Зовнішній більше слугує для контролю за результатами дії, внут­рішній — для контролю за характером дії.

Одним із показників самомобілізації є впевненість в собі. Своєрідною формою самомобілізації під час небезпеки є стан бой­ового збудження. Цей стан має позитивне емоційне забарвлення — людина відчуває насолоду від переживання небезпеки. До станів самомобілізації відносять також стан зібраності (наприклад, уважність, зосередженість) та рішучості (стан, який характеризує готовність людини почати здійснювати прийняте рішення, ініціювати дію у ризикованій ситуації, навіть у випадку не­приємних наслідків). Нарешті, ще однією формою самомобілізації є стриманість. Це такий психічний стан, коли поведінка людини підкоряється розумному контролю.

Суб'єктивними засобами самостимуляції є самосхвалення, са- мопідбадьорювання, самонакази, самопереконання, уявлення емоційно позитивних ситуацій, які переживались колись, згаду­вання минулих успіхів та прикладів інших людей, почуття обов'язку та власної гідності, сорому, самолюбства тощо.

Ступінь сформованості вольової регуляції залежить від вольо­вих якостей людини. Вольові якості особистості — це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації риси особистості, що засвідчують рівень свідомої саморегуляції поведінки. В людини є базальні та системні вольові якості. До базальних вольових якос­тей (первинних) належать:

^ енергійність — здатність зусиллями волі швидко активізува­тися до необхідного рівня;

^ терплячість — уміння підтримувати інтенсивність своєї діяльності на заданому рівні за умов виникнення перешкод;

^ витримка — здатність вольовими зусиллями швидко гальмувати дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення;

^ сміливість — здатність при небезпеці зберегти стійкість психічної діяльності.

Системні вольові якості (вториниі) особистості складніші. До них належать:

^ цілеспрямованість — уміння людини керуватися у своїх вчинках стійкими цілями, зумовленими її переконаннями;

^ наполегливість — уміння постійно та тривало досягати своєї мети; ^ принциповість — уміння людини твердо і усвідомлено дотри­муватися певних поглядів, ідей, переконань, які визначають норму її поведінки, за умови, що відстоювання цих принципів загрожує людині певними неприємностями;

^ самостійність — уміння обходитись у своїх діях без чужої до­помоги, а також критично ставитись до чужих впливів;

^ ініціативність — уміння знаходити нові, нестандартні рішен­ня та засоби їхнього здійснення;

^ рішучість — уміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя;

^ організованість — уміння людини керуватись у своїй по­ведінці чітко зазначеним планом.

Вольові якості особистості оцінюють за такими параметрами: сила, стійкість, широта і спрямованість. Сила вольової якості ви­являється рівнем прояву вольового зусилля. Головною ознакою стійкості є сталість прояву вольового зусилля в однотипних ситу­аціях. Широта вольової якості визначається через кількість діяль­ностей, в яких вона чітко виявляється. Спрямованість визна­чається напрямом дії вольової якості.

Розвиток сили волі

Сукупність позитивних (базальних та системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. При цьому прояв одних вольових якостей зовсім необов'язково передбачає наявність інших. З'ясовано, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення, тобто їм характерна наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, неза­доволеність досягнутим, намагання досягти свого. Вони завжди шукають ситуацію, де могли би перевірити свої можливості, впев­нені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе відповідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають рівноваги в умовах змагання.

Розвиток сили волі передбачає утворення та зміцнення вольо­вих якостей людини, формування вольових зусиль і контроль лю­диною за своєю поведінкою. Значну роль у цьому процесі відіграє моральний компонент. Звідси випливає, що одним із шляхів формування вольової сфери людини є її моральне виховання.

У формуванні волі спостерігається статева диференціація. Так, дівчатам швидше, ніж хлопцям даються самонакази, самостійність дій, рішучість і наполегливість, вони легше долають впертість. Однак, вони відстають від хлопців у розвитку сміливості, принци­повості та мужності. Для самовиховання волі дівчата обирають витримку, а хлопці — сміливість.

Різні вольові якості формуються різними шляхами. Утворенню наполегливості і цілеспрямованості допомагає вміння доводити до кінця доступні завдання. Цьому може сприяти конкретизація цілі і перспектив діяльності; різноманітність засобів, форм і методів прове­дення занять; дотримання принципу доступності; застосування ефек­ту суперництва; усвідомлення людиною обов'язку і відповідальності.

Успіх у вихованні дисциплінованості залежить від того, наскільки чітко сформульовані вимоги. Для корекції недис­циплінованості можна залучити таких осіб до різних видів діяль­ності з урахуванням їхніх інтересів і цінностей; дати їм змогу проявити ініціативу у цих справах; зміцнити їхню віру в свої сили; застосувати методи довіри, переконання і позитивного підкріп­лення; використати думку лідерів щодо порушників.

Формування самостійності вимагає необхідний рівень знань та умінь у даному виді діяльності; контролю з боку порадника, але без надмірного його тиску або гіперопіки; інтерес людини до дано­го виду діяльності.

Основним шляхом розвитку рішучості є створення умов зма­гання; підвищення впевненості у своїх силах; тренування з багато­разовим повторенням проблемної ситуації, тобто такої, де необ­хідно прийняти рішення в умовах вибору, при дефіциті інформації тощо. Цьому сприяє виконання небезпечних вправ, наприклад у спорті. Слід зазначити, що надто велика мотивація дії і відпо­відальність знижують рішучість.

Розвиток волі не має стати самоціллю, де все життя перетво­рюється в суцільне виконання примусових завдань. Рівень вимог
має бути доступним: не надто простим, а й не надто складним. У першому випадку вольові зусилля не потрібні, у другому завдан­ня переважно не виконується, в результаті чого виникає звичка за­лишати почату справу незавершеною, а для розвитку сили волі перше і головне правило — доводити розпочату справу до кінця.

Чи людина має певні обмеження щодо розвитку сили волі? Виявляється, що стосовно окремих вольових якостей має, бо, як відомо, у волі представлений не лише моральний компонент, а й генетичний (вольові якості тісно пов'язані з типологічними особ­ливостями нервової системи). Зокрема, це стосується сміливості. Особи з низьким рівнем сміливості можуть адаптуватися до кон­кретної небезпечної ситуації, однак ця ситуація не переноситься на інші. Велика роль у такій адаптації належить психорегуляції (наприклад, підбадьорюванню, навіюванню впевненості тощо) і медикаментозним засобам. Крім того, слід проводити профілак­тичну роботу з метою недопустити виникнення необгрунтованого страху через необізнаність із ситуацією, слабку підготовку чи не­впевненість в успіху.

*****

Особистість людини формується і виявляється в діяльності. Діяльність — це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яку регулює усвідомлена мета. Індивідуальна діяльність людини складається з двох вимірів: внутрішнього і зовнішнього. Внутрішня організація діяльності — це її мотива­ційна, цільова та інструментальна основа; зовнішня організація діяльності виявляється у діях, поведінці та операціях.

Засобами людської діяльності є знання, уміння та навички. Знання — це сукупність відомостей людини про щось, її здатність орієнтуватися в системі соціальних відносин і діяти відповідно до обставин. Уміння — це способи успішного виконання дії, що відповідають цілям та умовам діяльності. Вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками. Важли­ве значення для формування умінь і навичок мають вправи — бага­торазове виконання певних дій з метою їхнього засвоєння, яке Грунтується на розумінні і свідомому контролі. Утворення нової навички спирається на вже набуті, заважаючи або покращуючи
цьому утворенню. Це явище називають взаємодією навичок. Якщо одна навичка сприяє формуванню іншої, мова йде про позитивне пе­ренесення, або індукцію навичок; якщо раніше вироблена навичка заважає утворенню нової, уповіїьнюючи її формування, відбу­вається негативне перенесення, або інтерференція навичок. Непро­дуктивними елементами діяльності є звичка — негнучка (або неро­зумна) частина діяльності, що не має свідомої мети.

Провідними видами діяльності, тобто такими, у яких форму­ються якісні новоутворення особистості у конкретний період життя, є спілкування, гра, учіння і праця. Спілкування — це взаємодія двох або бьіьше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Гра — це вид не­продуктивної умовної діяльності, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду. Учіння ~ це цілеспрямоване та активне засвоєння людиною знань, умінь, навичок та соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. На відміну від учіння, навчання — це цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом як організатором педагогічного процесу. Праця — це суспільно організована діяльність людини на перетворення і освоєння довкілля, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага.

Дії людини залежать від її волі. Воля — це психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти у напрямку свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні пере­шкоди. Вона виконує дві взаємопов'язані функції: спонукальну та гальмівну. Є різні підходи до розуміння волі: афективний, інтелек­туальний, волюнтариський, мотиваційний, регуляційний.

Вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети, які спонукаються конкуруючими мотивами і пов'язані з перешкодами, для подолання яких необхідно прикласти зусилля. Вольове зусилля —- це стан емоційного напруження, який мобіїізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, уяву то­що) і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольова дія може бути простою і складною. Проста вольова дія має два етапи, або фази: перший — це виникнення спонукання та попередня постановка мети; другий — досягнення мети, тобто виконання рішення. Складна вольова дія складається з чотирьох
етапів, або фаз: перший — виникнення спонукання та попередня постановка мети; другий — обмірковування та боротьба мотивів; третій — прийняття рішення; четвертий — виконання прийнято­го рішення.

Самоуправління людиною своїми діями, процесами, станами відбувається завдяки роботі наступних психологічних механізмів: самодетермінації, самоініціації, самогальмуванню, самоконтролю, самомобілізації та самостимуляції. Ступінь сформованості вольо­вої регуляції залежить від вольових якостей людини — відносно стійких, незалежних від конкретної ситуації рис особистості, що засвідчують рівень свідомої саморегуляції поведінки. В людини є ба­зальні та системні вольові якості. До базальних вольових якостей (первинних) відносять енергійність, терплячість, витримку і смішвість; до системних (вторинних) — цілеспрямованість, напо­легливість, принциповість, самостійність, ініціативність, рішу чість і організованість. Вольові якості особистості оцінюють­ся за наступними параметрами: сила, стійкість, широта і спрямованість. Сукупність позитивних (базальних та системних) вольових якостей утворює силу волі особистості.

Список літератури

1. Бех І. Д. Від волі до особистості. — К., 1995. — 271 с.

2. Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции.

Учебное пособие. - М„ 1998. - 268 с.

3. Ильин Е. П. Психология воли. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с.

4. Калин В. К. Классификация волевых качеств. Эмоционально-воле­

вая регуляция поведения и деятельности. — Симферополь, 1983.- 215 с.

5. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1982. —

304 с.

6. Москвичев С. Г. Мотивация, деятельность и управление. —

Киев-Сан-Франциско, 2003. - 490 с.

7. Селиванов В. И. Терминологический минимум основных понятий

воли. — Рязань, 1989.

8. Шульга Т. И. Психологические основы формирования воли. —

Пятигорск, 1993. — 215 с.


Словник психологічних термінів

А_________

Абсолютна чутливість — діапазон адекватних відчуттів.

Абсолютний поріг чутливості — величина подразника (мінімальна чи максимальна), яка має критичний характер для відчуттів.

Абстрагування — мисленнєва операція відокремлення одних ознак чи властивостей предметів і явищ від інших і/або від самих предметів, яким вони властиві.

Абстрактна уява — вид уяви, у якому перевагу мають абстрактні, ви­щою мірою узагальнені образи.

Абстрактне мислення — див. понятійне мислення.

Абстрактні поняття — поняття, які відображають ті чи інші власти­вості об'єктів відокремлено від самих об'єктів.

Абстрактно-логічне мислення — див. понятійне мислення.

Абулія — різке послаблення сили потреб при аномалії мотивації.

Автоагресія — агресія, спрямована на себе.

Автономне мовлення (ситуативне) — мовлення, при якому одне од- нокореневе слово позначає низку предметів; характерне для дітей віком від 1 року до 1 року 3 місяців.

Авторитарний лідер — лідер, який сам визначає мету і обсяг роботи групи та спосіб її досягнення і лише деякою мірою дає змогу групі прилучатися до прийняття рішення.

Аглютинація (від лат. agglutinaiio — склеювання) — прийом створен­ня образів уяви шляхом поєднання якостей, властивостей, ча­стин різних об'єктів в єдине ціле.

Агресія (від лат. aggredior — нападаю) — деструктивна поведінка людини з прагненням заподіяти іншому травму.

Адаптація (від лат. adapto ~ пристосовую) — пристосування орга­нізму до умов середовища.

Академічні здібності — здібності до успішного навчання.

Акизитивні почуття (від фр. acquisition ~ придбання) — почуття, які виникають у зв'язку з інтересом до накопичення.

Акомодація (від лат. accomodo — пристосовую) — зміна кривизни кришталика ока залежно від відстані предмета, що діє на нього.

Активна увага — див. довільна увага.

Активна уява — вид уяви, який спонукає людину до діяльності й зна­ходить реальне втілення у житті.

Активні емоції (стенічні) — емоції, які підвищують активність організму, мобілізують його енергетичні ресурси і захисні механізми.

Акцентуація характеру — крайній варіант норми в результаті підси­лення окремих рис характеру.

Акцентування — прийом створення образів уяви шляхом нерівно­мірного перебільшення окремих частин та ознак об'єктів чи явищ.

Альтруїстичні почуття (від лат. alter — інший) — переживання необхідності допомогти іншим людям.

Аналіз — мисленнєва операція роз'єднання предметів чи явищ, виділення окремих їхніх частин, елементів, ознак, властивос­тей, відношень тощо.

Аналітичний тип сприймання — тип сприймання, для якого характер­не «схоплення» деталей об'єктів та явищ.

Аналогія — прийом створення образів уяви шляхом вибудовування об­разів, частково схожих lia реально існуючий предмет чи явище.

Анонімне спілкування — спілкування між незнайомими людьми чи людьми, не пов'язаними особистісними стосунками.

Апатія (віл гр. apatheia — нечутливість) — емоційний стан, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навколишнього.

Апперцепція сприймання (від лат. ad — до; perceptio — сприймання) — особливість сприймання, яка полягає у залежності змісту та спрямованості сприймання від досвіду, інтересів, ставлення до життя, установок та індивідуально-типологічних особливостей особистості.

Архетип (від гр. arche — початок; typos — зразок) — модель поведінки, алгоритм пізнання, який переходить від покоління до поко­ління.

Асоціативна психологія (асоціанізм) (від лат. associatio — сполучення, з'єднання) - напрям психології, який виник у XVII ст. і який го­ловним механізмом психічного життя людини вважав асоціації.

Асоціація (від лат. associatio — сполучення, з'єднання) — 1) зв'язки між окремими уявленнями (ідеями), внаслідок яких поява од­
ного уявлення (ідеї) спричинює інше; 2) (кооперація) згуртова­на група, яка існує протягом відносно тривалого часу, має спільну мету і постійний основний склад.

Астенічні емоції — див. пасивні емоції.

Атлетики (від гр. athlon — боротьба, сутичка) — конституційний тип людини, для якого характерна міцна будова тіла, середній або високий зріст, сильно розвинена мускулатура, широкі плечі, вузькі стегна.

Атракція (від лат. attractio — притягування) — симпатія до іншої лю­дини.

Аттітюд (від фр. attitude — поза) — див. соціальна установка.

Аудіал — людина, в якої у сприйманні інформації переважають слу­хові образи.

Аутистичне мислення — вид мислення, яке підкоряється афективним потребам людини, допускає логічні суперечності і спотворює реальність.

Аутсайдер (від англ, outsider — сторонній) — людина, ізольована у певній соціальній групі.

Афект (від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) — відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини.

Афективне мовлення (від лат. affectus — настрій, хвилювання, прист­расть) — зовнішнє мовлення, яке слугує для вираження емоцій­них станів людини.

Б

Бажання — мотиви поведінки, що характеризуються достатньою усвідомленістю потреб.

Базальні вольові якості — первинні вольові якості людини: енер­гійність, терплячість, витримка, сміливість.

Безпосереднє спілкування — спілкування, яке передбачає канали зворотного зв'язку, які інформують про ефективність спілку­вання.

Безпосередня увага — увага, яка регулюється об'єктом, який відпо­відає інтересам і потребам людини.

Бесіда — усне опитування.

Білінгвізм (від лат. bis — двічі, lingua — мова) — двомовність; одночас­не засвоєння дитиною у ранньому віці (здебільшого, до 4 років) двох мов.

Бінокулярний стереоефект — об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується просторовою розбіжністю між зображеннями, які виникають на сітківках обох очей.

Бісоціації — рекомбінація та об'єднання різнорідних, на перший по­гляд, не пов'язаних між собою образів чи ідей.

Біхевіоризм (психологія поведінки) (від англ. behaviour — пове­дінка) — напрям психології, який виник на початку XX ст. і який предметом психології вважав поведінку.

В

Велика група — група, яка об'єднана спільною ціллю, складається з більше, ніж 30-40 осіб, і члени якої особисто один одного не знають.

Вербальне мислення — вид мислення, у якому людина оперує мов­ленням, зокрема внутрішнім.

Вербальне спілкування (від лат. иегЬит — слово) — мовне спілкування.

Вербальний інтелект — інтелект, у якому домінує мовлення.

Верхній абсолютний поріг чутливості — максимальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає адекватне відчуття.

Верхня абсолютна чутливість — здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні.

Вестибулярні відчуття (від лат. ьезйЬиІит — вхід) — див. статичні відчуття.

Взаємодія відчуттів — зміна чутливості одних аналізаторів під вили­вом інших.

Взаємодія навичок — утворення нової навички, яка спирається на вже набуті, заважаючи цьому утворенню або покращуючи його.

Вибірковість сприймання — особливість сприймання, яка полягає у наданні переваги одним предметам та явищам порівняно з іншими.

Видові поняття — поняття з меншим обсягом по відношенню до по­нять з більшим обсягом.

Витіснення — механізм психічного захисту, який полягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань.

Вищі емоції — суто людські переживання, спричинені соціальними чинниками.

Відраза — емоції, які спричиняють об'єкти, дії, думки, почуття, кон­такт з якими викликає суперечність з ідеологічними, моральни­ми чи естетичними принципами людини.

Відтворення — процес пам'яті, в результаті якого відбувається акту­алізація збереженого матеріалу.

Відтворююча уява — див. репродуктивна уява.

Відтворююче мислення — див. репродуктивне мислення.

Відчуття — пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійс­ності та внутрішніх станів організму, який виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Візуал — людина, в якої у сприйманні інформації переважають зорові

образи.

Вісцеротонік (від лат. viscera — нутрощі) — тип темпераменту, для якого характерна привітність і легкість у спілкуванні, комуніка­бельність, емоційна рівність і терпимість до інших.

Власне відтворення — мимовільне або довільне відтворення ма­теріалу, що запам'ятався.

Внутрішнє мовлення — вид беззвучної мовленнєвої діяльності людини.

Внутрішньоособистісний конфлікт — зіткнення рівних за силою, але иритилежних за спрямованістю мотивів, потреб, інтересів, цінностей тощо.

Внутрішня (інтернальна) локалізація контролю — схильність люди­ни пояснювати причини своїх дій та вчинків внутрішніми чин­никам.

Внутрішня конформність — засвоєння індивідом під тиском інших думки більшості.

Внутрішня увага — увага, зосереджена на образах об'єктів та явищ зовнішнього світу.

Вольова дія — дія, скерована на досягнення свідомо поставленої мети, яку спонукають конкуруючі мотиви, і яка пов'язана з пе­решкодами, для подолання яких необхідно прикласти зусилля.

Вольове зусилля — стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольові якості особистості — відносно стійкі, незалежні від конкрет­ної ситуації риси особистості, що засвідчують рівень свідомої саморегуляції поведінки.

Воля — психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти щодо свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні перешкоди.

Впізнавання — відтворення інформації в умовах повторного її сприй­мання.

Вправи — багаторазове виконання певних дій з метою їхнього засвоєння, яке ґрунтується на розумінні і свідомому контролі.

Врівноваженість нервової системи — баланс між збудженням і галь­муванням нервових процесів.

Вторинна увага — див. довільна увага.

Г

Галоефект — див. ефект ореолу.

Галузь психології — певна ділянка психологічної науки, яка зай­мається вивченням властивих лише їй теоретичних та практич­них питань.

Гаптичний образ — образ, який утворюється в результаті дотикових сприймань.

Гедонічні почуття (від гр. hedone — насолода) — почуття, пов'язані з задоволенням потреби у тілесному і душевному комфорті.

Генезисний метод (від лат. genesis — походження, породження) — інтерпретаційний метод, який розкриває «вертикальні» зв'язки між фазами чи рівнями розвитку психіки, встановленими у дослідженні.

Геніальність — вищий ступінь творчих проявів, які мають важливе значення для життя суспільства.

Гештальтпсихологія (ґештальтизм) (від нім. Gestalt — образ, конфігурація) — напрям психології, який виник на початку XX ст. і який предметом психології вважав цілісні структури психіки.

Гіперболізація — прийом створення образів уяви шляхом значного рівномірного перебільшення всіх частин образів об'єктів чи явищ або збільшення кількості частин предмета.

Гіпертимія — постійний веселий, бадьорий, піднесений настрій.

Глоричні почуття (від лат. gloria — слава) — почуття, пов'язані з по­требою у самоствердженні, славі.

Гнів — переживання сильного обурення.

Гностичні почуття (інтелектуальні) (від лаг. gnosis — знання) — по­чуття, які виникають і виявляються у пізнавальній діяльності людини.

Гострота зору — мінімальна відстань між двома точками, при якій людина бачить ці точки як роздільні.

Гра — вид непродуктивної умовної діяльності, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду.

Група — соціальна спільнота осіб, об'єднаних за певною ознакою, які взаємодіють між собою і усвідомлюють свою приналежність до неї.

Група членства — група, до якої реально належить індивід, однак нор­ми якої для нього не є суттєвими.

Групова ідентифікація — параметр групового розвитку, який полягає у тому що людина, спираючись на моральні принципи, ставить­ся до інших членів групи, як до самої себе, а до себе — як до інших.

Групова увага — увага декількох осіб даної групи на сумісному за­вданні.

Групові норми — загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи.

Групові санкції — механізми, за допомогою яких група примушує своїх членів виконувати групові норми.

Гуманістична психологія (від лат. humanus — людяний, людський) — напрям психології, який виник у 60-х роках XX ст.; предметом свого дослідження проголосив унікальну та неповторну особистість людини у цілісності її психічних явищ.

_______ д

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — умовиводи від загального до конкретного.

Деіндивідуалізація — знеособлення людини (наприклад, під впливом натовпу).

Демократичний лідер — лідер, який, приймаючи рішення, обов'язко­во радиться з групою.

Депресія (від лат. depressio — пригнічення, придушення) — почуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил.

Дивергентне мислення — мислення, в результаті якого ведеться пошук кількох розв'язків та відповідей; може відступати від законів логіки.

Дискурсивне мислення — вид мислення, який характеризується послідовністю зв'язаних логічних міркувань, у якому кожна наступна думка зумовлена попередньою.

Диспластик (від гр. dys — погано, piastos — сформований) — консти­туційний тип людини, для якого характерна неправильна і дис­пропорційна будова тіла.

Диспозиція (від лат. dispositio — розташування, розміщення) — 1) психологічні чинники, які суб'єктивно визначають поведінку людини; 2) наперед визначений план поведінки, спосіб дій лю­дини; 3) здатність, нахил, установка людини.

Дистантні відчуття — відчуття, які виникають унаслідок дії подраз­ника на рецептори з певної відстані.

Дистрес — повна дезорганізація діяльності, втрата самоконтролю.

Днференційна чутливість — здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками.

Днференційний поріг (поріг розрізнення) — мінімальна різниця між двома подразниками однієї модальності, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів.

Дифузна група (конгломерат) — малозгуртована група, яка існує короткий час, має випадковий склад членів І функціонує на підставі однакової діяльності.

Діалогічне мовлення (від гр. dialogos — розмова, бесіда) — безпосе­реднє мовленнєве спілкування двох або більше осіб.

Дія — відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети.

Діяльність — внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яку регулює усвідомлена мета.

Довготривала пам'ять — пам'ять, яка характеризується необмеженим часом зберігання інформації і необмеженим обсягом.

Довготривале спілкування — регулярне спілкування стосовно стра­тегічних завдань.

Довільна пам'ять (навмисна) — вид пам'яті, коли людина ставить пе­ред собою мету щось запам'ятати, застосовує для цього спеціальні засоби і прикладає вольові зусилля.

Довільна увага (вторинна, активна) — вид уваги, коли людина ставить перед собою мету бути уважною і прикладає для цього вольові зусилля.

Довільна уява — вид уяви, коли людина ставить перед собою мету щось уявити і прикладає для цього вольові зусилля.

Довільне сприймання (навмисне) — вид сприймання, коли людина ставить перед собою мету щось сприйняти і прикладає для цього вольові зусилля.

Довільні дії — дії, які спрямовані на досягнення усвідомленої мети і виходять з усвідомлених мотивів.

Доповнення — прийом створення образів уяви, коли образ одного.. об'єкта береться за основу, до якої приєднуються елементи, взяті з образів інших об'єктів.

Дріб Вебера (закон Вебера, константа Вебера) — відношення між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини, і цією початковою величиною.

Дружба — складне моральне почуття, яке виражається у сталому по­зитивному індивідуально-вибірковому ставленні до іншої лю­дини, заснованому на взаємній прихильності, повній довірі, спільності інтересів, постійній готовності у будь-який момент прийти на допомогу один одному.

Е

Его (від лат. ego — я) — структурний компонент особистості, який відповідає за прийняття рішень.

Егоїзм (від лат ego — я) — ціннісна орієнтація людини, яка характе­ризується переважанням особистих інтересів над інтересами інших людей чи спільноти.

Егоцентризм (від лат. ego — я, centrum — центр круга) — нездатність людини зрозуміти погляд, відмінний від власного.

Егоцентричне мовлення (від лат. ego — я, centrum — центр круга) — монологічне ні до кого не звернуте мовлення вголос.

Ейдетизм (віл гр. eidos — образ, зовнішній вигляд) — відтворення у деталях образів предметів, які у даний момент на зоровий аналізатор не впливають.

Ейдетична пам'ять — див. ейдетизм.

Ейфорія — настрій, який характеризується безтурботністю та добро­душністю і водночас байдужим ставлення до серйозного боку життя.

Екоїчна пам'ять — сенсорна копія акустичної інформації на перифе­ричних частинах аналізаторів.

Експресивність — властивість індивіда, яка виявляється у здатності виражати назовні свої переживання.

Екстаз — стан захоплення й замилування, що поєднується зі ско­ваністю рухів.

Екстеріоризація — процес переходу від внутрішньої розумової до зовнішньої предметної дії.

Екстернальна локалізація контролю — див. зовнішня локалізація контролю.

Екстероцептивні відчуття (від лат. exterior — зовнішній) — відчуття, які виникають унаслідок дії подразника, який знаходиться у зовнішньому середовищі, а рецептори розміщені назовні орга­нізму.

Екстраверсія (від лат. extra — зовні, versio — звертати, видозмінюва­ти) — спрямованість особистості на довкілля й інших людей.

Емоції (від. лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — відносно прості та ко­роткотривалі душевні переживання, які характеризують ситуа­тивне ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе.

Емоційна збудливість — готовність людини емоційно реагувати на значимі для неї подразники.

Емоційна лабільність — властивість індивіда, яка виявляється у нестійкості емоцій.

Емоційна пам'ять — пам'ять на переживання.

Емоційна ригідність — властивість індивіда, яка виявляється у стабільності та в'язкості емоцій, надмірній фіксації на значимих для нього подіях, об'єктах, образах, невдачах.

Емоційна стійкість — властивість індивіда, яка виявляється у відсут­ності реакції на емоціогенну ситуацію, здатності завдяки вольо­вим зусиллям придушувати емоційні реакції.

Емоційна уява — вид уяви, у якому характер образів регулюється по­чуттями людини.

Емоційна чутливість — властивість індивіда, яка виявляється у лег­кості, швидкості і гнучкості емоційного реагування на соціальні події, на особливості інших людей.

Емоційне вигорання — емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно спілкується з іншими в емоційно насиченій атмосфері при виконанні професійних обов'язків.

Емоційний інтелект — здібності людини до розпізнавання власних емоцій, опанування емоціями та розуміння емоцій інших людей.

Емоційний лідер — лідер, який забезпечує регуляцію міжосо- бистісних взаємин.

Емоційний стан — психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання.

Емоційний тон відчуттів — емоційне забарвлення відчуттів та сприймань.

Емпатія (від гр. етраікеіа — співпереживання) — здатність людини увійти в емоційний стан іншої людини, співпереживаючи і співчуваючи їй.

Емпіричний метод — метод збору первинних даних про психічні яви­ща людини.

Ерос — інстинкт життя.

Естетичні почуття — почуття, пов'язані з переживанням краси, вишу­каності, насолоди звуками чи краєвидами, поетичного суму.

Ефект гомогенності чужої групи — члени чужої групи видаються нам більш подібними один на одного, ніж члени своєї групи.

Ефект краю — початок та кінець запам'ятованого матеріалу збері­гається краще, ніж середина.

Ефект новизни — нова інформація, отримана про знайому людину, починає змінювати нашу думку про неї.

Ефект ореолу (галоефект) — людина частіше приписує позитивні якості тим особам, які їй подобаються, а негативні тим, які не подобаються.

Ефект первинності — перше враження, отримане при сприйманні лю­дини людиною, є найсильнішим.

Ефект соціальної інгібіції — погіршення продуктивності діяльності, її швидкості та якості у присутності сторонніх осіб, як реальних, так і уявних.

Ефект соціальної фасилітації — покращення розумової діяльності індивіда у присутності групи.

Ефективне спілкування — спілкування, яке передбачає, що партнери однаково сприймають і тлумачать те, що вони повідомляють один одному.

______ 3________

Забування — процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпле­ного в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтво­рення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання.

Завершене спілкування — спілкування, яке передбачає повне вичер­пання змісту теми з погляду обох сторін спілкування.

Загальні поняття — поняття, які відображають істотні властивості цілих класів предметів та явищ.

Загальні судження — судження, які стосуються всіх об'єктів чи явищ даної групи.

Задатки — спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку здібностей.

Закон Вебера — див. дріб Вебера.

Заміщення — механізм психічного захисту, який полягає у перене­сенні дій з недоступного об'єкта на доступний.

Запам'ятовування — процес пам'яті, у результаті якого відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше.

Заперечення — механізм психічного захисту, який полягає у тому, що людина відмовляється визнавати, що відбулась неприємна або конфліктна ситуація.

Заперечні судження — судження, у яких заперечується наявність певних ознак і відношень в об'єктах.

Зараження — засіб впливу у великих групах, який виявляється у пе­редачі свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які несвідомо їх переймають.

Збереження — тривале затримання в пам'яті матеріалу.

Звичка — непродуктивна, негнучка або нерозумна діяльність, що не має свідомої мети.

Згадування — відтворення індивідом подій свого життєвого шляху.

Згуртованість групи — параметр групового розвитку, який характе­ризує однорідність суджень членів групи стосовно певного пи­тання, частоту і міцність комунікативних зв'язків у групі і взаємну привабливість її членів.

Здивування — емоційний відгук на обставини, які виникають раптово.

Здібності — індивідуально-типологічні особливості особистості, які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяль­ності.

Знання — сукупність відомостей людини про щось, її здатність орієн­туватися у системі соціальних відносин і діяти відповідно до обставин.

Зовнішнє мовлення — аудіальне чи візуальне мовне спілкування між людьми.

Зовнішня (екстернальна) локалізація контролю — схильність люди­ни приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам.

Зовнішня конформність — індивід зовні приймає думку групи і його зовнішні дії відповідають тиску групи, однак внутрішньо люди­на не згодна.

Зовнішня увага (сенсорна, перцептивна) — увага, зосереджена на об'єктах та явищах зовнішнього світу.

Зорові ілюзії (від лат. illusion помилка — оманливе уявлення) — хиб­не сприймання простору.

І

Ід (від лат. id — воно) — найстаріша вроджена базова структура особистості, яка надає нашій поведінці енергію.

Ідентифікація — 1) уподібнення, утотожнення себе з кимось; 2) меха­нізм психічного захисту, який полягає у приписуванні собі позитивних рис інших людей.

Ідентифікація (від лат. identicus — тотожний) — уподібнення себе іншій людині.

Ідеографічне письмо (від гр. idea — образ, поняття, гр. gra/e — пишу, зображую) — вид писемного мовлення, коли знаки позначають ціле слово чи поняття.




Ізоляція — механізм психічного захисту, який полягає у блокуванні неприємних спогадів, переживань, недопуску їх до повного усвідомлення.

Іконічна пам'ять — сенсорна копія візуальної інформації на перифе­ричних частинах аналізаторів.

Іксотимік — тип темпераменту, для якого характерна слабка вразли­вість, зосередження на дрібницях, стриманість у жестикуляції.

Імпульсивні дії — спонтанні, раптові, недостатньо усвідомлені дії, які безпосередньо підпорядковані потребам і емоціям людини.

Індивід (від лат. individuum — неподільне) — людина як представник виду ІІото Sapiens.

Індивідуальна увага — увага окремої конкретної особи.

Індивідуальне несвідоме — конфлікти й спогади, які людина колись усвідомлювала, однак тепер вони пригнічені чи забуті.

Індивідуальний стиль діяльності — стійкі, узагальнені особливості виконання діяльності конкретною особою.

Індивідуальність (від лат. individuum — неподільне) — сукупність не­повторно своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей.

Індукція (від лат. inductio — наведення, збудження) — умовиводи від конкретного до загального.

Індукція навичок — див. позитивне перенесення навичок.

Інертність нервової системи — невправність, млявість, низька рух­ливість нервових процесів.

Інсайт (осяяння) (від англ. insight — проникнення у суть) — раптове розуміння проблеми.

Інстинктивні дії — пристосувальні генетично фіксовані несвідомі дії, зумовлені спадковістю.

Інструментальний лідер — лідер, який є ініціатором у видах діяль­ності, які вимагають спеціальних практичних вмінь.

Інструментальні цінності — переконання людини у тому, що у будь- якій ситуації перевагу слід надавати певному способу дій або властивості особистості.

Інтелектуальна увага — увага, пов'язана зі зосередженістю та спрямо­ваністю мисленнєвих процесів.

Інтелектуальна уява — уява, у якій провідну роль відіграють пізна­вальні процеси.

Інтелектуальний лідер — лідер, який є провідним у ситуаціях, які сто­суються розумової діяльності.

Інтелектуальні здібності (від лат. intellectus — розуміння, пізнання) — загальні здібності до пізнання і розв'язання проблем, які визна­чають успішність будь-якої діяльності і складають основу інших здібностей.

Інтелектуальні почуття — див. гностичні почуття.

Інтерактивний компонент спілкування (від лат. interaction — взаємодія) — побудова спільної стратегії взаємодії між партне­рами спілкування.

Інтерв'ю (від аигл. interview — бесіда, зустріч) — варіант бесіди, яка має чітко визначену мету, проводиться за стандартизованих умов та містить наперед заданий чіткий перелік запитань.

Інтерес (від лат. interest — важливий, значущий) — 1) емоційно забарвлене позитивне ставлення до навколишнього; 2) спрямо­ваність людини на певний об'єкт чи діяльність.

Інтеріоризація — процес переходу від зовнішньої предметної дії до внутрішньої розумової.

Інтермодальні відчуття — відчуття, які виникають унаслідок взає­модії кількох відчуттів.

Інтерналізація — процес перетворення засвоєних норм і правил по­ведінки у власні ціннісні орієнтації людини.

Інтернальна локалізація контролю — див. внутрішня локалізація контролю.

Інтероцептивні відчуття (від лат. intra — всередині) — відчуття, які виникають унаслідок дії, подразника, який знаходиться у середині організму, а рецептори розміщені на внутрішніх органах.

Інтерпретаційний метод — метод пояснення даних теоретичного та емпіричного дослідження.

Інтерференція (від лат. inter — поміж, ferentis — той, що несе) — взаємодія двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою.

Інтерференція навичок — див. негативне перенесення навичок.

Інтроверсія (від лат. intra — всередині, versio ~ звертати, видозміню­вати) — спрямованість особистості на себе, свої переживання і думки.

Інтуїтивне мислення — мислення, яке характеризується иівидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів і недостатньою усвідомленістю.

Істинні судження — судження, які адекватно відображають зв'язки і відношення, що існують в об'єктивній дійсності.

к

Категорія — поняття, що має найширший обсяг і відображає найзагальніші властивості, зв'язки і відношення предметів та явищ.

Каузальна атрибуція (від лат. causa — причина, attributio — припису­вання) — приписування причин поведінки чи прояву особис- тісних рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення.

Керівник — особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації її діяльності.

Кінестетик — людина, в якої у сприйманні інформації переважають гаптичні образи у їхньому поєднанні з нюхом І деякими іншими чуттєвими враженнями.

Кінестетичні відчуття (від гр. kinezis — рух, ajstezis — відчуття) — відчуття положення та руху частин тіла.

Класифікація — мисленнєва операція групування об'єктів чи явищ за певними ознаками: родовими, видовими, формальними тощо.

Когнітивна психологія (від англ. cognition — пізнання) — напрям психології, який виник у 60-х роках XX ст. і який вивчав пізна­вальні процеси особистості.

Когнітивний дисонанс — стан дискомфорту і напруження, викликаний суперечністю між протилежними знаннями в однієї людини.

Колектив — група, яка характеризується особистісно значущим і одночасно суспільно цінним змістом групової діяльності, має високий рівень згуртованості та домінування збігу мотивації.

Колективна увага — зосередження всіх осіб групи на одному спільно­му завданні.

Колективне несвідоме — найглибший шар психіки людини, сховище латентних слідів пам'яті людства і людиноподібних пращурів.

Коливання уваги — властивість уваги, яка виявляється у ми­мовільному періодичному то послабленні, то підсиленні уваги до конкретного об'єкта чи діяльності.

Комбінування — прийом створення образів уяви шляхом перероб­лення уявлень двох або низки об'єктів.

Компроміс — стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у взаємно­му поступленні у чомусь важливому та принциповому для кож­ної із сторін.

Комунікативний компонент спілкування (від лат соттипісо ~~ спілкуюсь з кимось) — обмін і передача інформації між людьми.

Комунікативні бар'єри — мотиви, які перешкоджають спілкуванню з окремою людиною чи групою людей.

Комунікативні почуття — почуття, які з'являються на підставі потре­би у спілкуванні.

Конвергентне мислення — строго логічне мислення, спрямоване на пошук одного певного розв'язку.

Конвергенція (від лат. сотещо — сходжусь, наближаюсь) — зведення зорових осей обох очей на одному предметі.

Конгломерат — див. дифузна група.

Конкретизація — мислешієва операція вираження в наочнішій, точнішій, конкретнішій формі якогось поняття чи явища.

Конкретна уява — вид уяви, у якому домінують конкретні образи.

Конкретні поняття — поняття, які відображають певні предмети, яви­ща чи їхні класи за їхніми суттєвими ознаками, зв'язками і відношеннями.

Конкретно-дійове мислення — див. практично-дійове мислення.

Конкуренція — див. суперництво.

Консолідація (від лат. сотоМо — зміцнюю) — зміцнення слідів пам'яті.

Константа Вебера — див. дріб Вебера.

Константність сприймання (від лат. соизїаш — незмінний) — особ­ливість сприймання, яка полягає у відносній сталості властиво­стей предметів, які сприймають, у разі зміни умов сприймання.

Контактна група — див. реальна група.

Контактні відчуття — відчуття, які виникають унаслідок безпосеред­нього контакту подразника з рецептором.

Контраст відчуттів — зміна інтенсивності і якості відчуттів під впли­вом попереднього або супутнього подразника.

Конфлікт (від лаг. coriflictus — зіткнення) — зіткнення ідей, інтересів, потреб, оцінок, ріння прагнень, домагань в окремої особи або в групи осіб.

Конформізм (від лат. conformis — подібний, відповідний) — зміна особою своїх поглядів чи поведінки під реальним чи уявним ти­ском групи.

Конформіст — людина, не здатна протидіяти тиску групи.

Концентрація уваги — властивість уваги, яка характеризує ступінь зосередженості свідомості на певних об'єктах.

Кооперація — див. асоціація.

Короткотривала пам'ять — пам'ять, яка характеризується обмеже­ним часом зберігання інформації і обмеженим обсягом.

Короткотривале спілкування — ситуативне спілкування, яке обме­жується розв'язанням конктерного завдання.

Корпорація — згуртована група, яка дотримується асоціальної мети і цінностей.

Кохання — інтеисивнс, напружене, відносно стійке почуття однієї людини до іншої, пов'язане з фізіологічним потягом і глибокою духовною прихильністю до іншої людини.

Креативність — див. творчі здібності.

Кристалізований інтелект — інтелект, який починає діяти під час роз­в'язання задач, що вимагають уже сформованих навичок та ми­нулого досвіду.

Критичні періоди — найменш сприятливі періоди психічного розвит­ку людини, коли знижується темп просування, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою».

Л

Лабільність нервової системи — швидкість виникнення і перебігу процесів збудження і гальмування.

Лептосоматик (від гр. leptos — слабкий, soma — тіло) — консти­туційний тип людини, для якого характерний високий зріст, слабка мускулатура, вузькі плечі, витягнуте обличчя, довгі худі ноги.

Ліберальний лідер — лідер, який функції прийняття рішення пере­кладає на групу.

Лідер (від англ. leader — ведучий, керівник) — член групи, за яким група визнає право приймати рішення у значимих для неї ситуаціях і який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі.

Лідер-виконавець — лідер, під неофіційним керівництвом якого ро­боту виконують.

Лідер-натхненник — лідер, який лише подає ідеї, «запалює» групу.

Літературні здібності — різновид мистецьких здібностей, які виявля­ються у здібності до поезії та прози.

Літерно-звукове письмо — вид иисемного мовлення, коли знаки алфавіту позначають окремі звуки або звукові зв'язки усного мовлення.

Літота — прийом створення образів уяви шляхом рівномірного змен­шення об'єктів чи явищ.

Логічна пам'ять — усвідомлене запам'ятовування матеріалу.

Логічне мислення — див. понятійне мислення.

Локус контролю (від лат. locus — місцезнаходження, франц. contrôle — перевірка) — приписування комусь чи чомусь відпо­відальності за результати своїх дій.

Любов — стійка, самовіддана, свідома прихильність людини до когось чи до чогось.

M

Мала група — відносно стійка група, яка поєднана спільними цілями, складається від 2 — 3 до ЗО — 40 осіб і між членами якої вста­новлений міжособистісний контакт.

Марення — образи пасивної уяви, викликані навмисно, і не пов'язані з зусиллям волі, яка б скеровувала їхнє втілення у життя.

Меланхолік (від гр. melaina choie — чорна жовч) — тип темпераменту, який характеризується слабкістю, неврівноваженістю, інерт­ністю.

Метод вікових зрізів — див. метод поперечних зрізів.

Метод експерименту (від лат. experimentum — проба, досвід) — емпіричний метод, суть якого полягає у тому, що дослідник сам викликає явище, яке вивчають.

Метод емпатичного слухання (від гр. empatheia — співпереживан­ня) — метод, побудований на так званому «емоційному розу-






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных