Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття про мислення. Мисленнєві операції. Види мислення. Індивідуальні особливості мислення та способи його активізації у навчальному процесі




Мислення — це соціальна зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі (О. В. Брушлінський). Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Суспільний характер має і мета мислення (О.В.Скрипченко). Мислення у вищій своїй формі відбувається у поняттях (абстрактно-логічне мислення), але воно може відбуватися і в образах (наочно-образне мислення) і навіть у діях, що виявляють себе у русі (наочно-дійове мислення).

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Розумові (мисленнєві) операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація. Порівняння — пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів. Аналіз і синтез. Аналіз — це уявне розчленування об'єктів свідомості, відокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей. Синтез — це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Абстрагування і узагальнення — уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві. Високим рівнем абстрагованості характеризується, зокрема, науково-теоретичне мислення. Узагальнення — це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Класифікація — відокремлення та подальше об'єднання об'єктів на основі спільних істотних ознак. Систематизація — упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів.

Види мислення. За формою або змістом: наочно-дійове, наочно-образне, абстрактно-логічне. За характером розв'язування задач: теоретичне, практичне. За ступенем розгорнсності: дискусійне, інтуїтивне. За ступенем оригінальності: репродуктивне (відтворювальнс), творче (продуктивне). Наочно-дійовим мисленням називають такі його прояви, які відбуваються в ситуації сприймання конкретних об'єктів і діяння з ними. Наочно-дійове мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, котра здійснюється людиною з реальними предметами. Розв'язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності, змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах. Наочно-образне мислення — розумовий процес безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності та без нього здійснюватись не може. Наочно-образне мислення, в змісті якого переважають образи, більш чи менш узагальнені уяв­лення про його об'єкти. Теоретичне понятійне мислення — це таке мислення, здійснюючи яке людина в процесі розв'язування завдання звертається до понять, виконує дії в розумі, безпосередньо не маючи справи з досвідом, одержуваним за допомогою органів відчуттів. Теоретичне образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для розв'язування задачі, постають не поняття, судження чи умовивід, а образи. Словесно-логічне, або абстрактне, мислення ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявленням. Практичне мислення пов'язане з постановкою мети, виробленням планів, проектів і часто розгортається к умовах дефіциту часу, що інколи робить його ще більш складним, ніж мислення теоретичне. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю. Творче характеризується створенням суб'єктивно нового придушу і новоутворені у самій пізнавальній діяльності при його створенні.


Індивідуальні особливості мислення — самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість. Рівень мислення творчої особистості характеризується; самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю. Самостійність — вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Наслідувальність розуму виявляється в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсутності потреби зробити самостійні кроки у розв'язанні проблеми. Гнучкість — вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Протилежного цій якості є інертність розуму, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити лише звичним способом, лише за звичною схемою. Аполітичність, логічність думок — уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Розсудливість — вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Винахідливість — уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему.

Глибина думки — здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей. Поверховість розуму — протилежна якість, що виявляється у вирізненій поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків. Широта мислення — здатність охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення с показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності. Послідовність мисле­ння виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не "перестрибує" з однієї думки на іншу, не міняє предмет міркування. Швидкість мислення — це здатність швидко розібратися у складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його. Дотепність — мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися. Кмітливість — природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини. Критичність мислення — здатність суб'єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факти, виявляти цінне та помилкове в них. Навіюваність — іде цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, котра некритично, насипно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Рефлексивність — це здатність до творчою аналізу ситуації, вияв самосвідомості особистості в аналізі проблемних ситуацій.

Загальні рекомендації з активізації мислення: І. Зміцнення мотивації, якщо 2. Переформування — погляд на проблему з нової точки зору: 3. Треба чітко усвідомити умови задачі, визначити границі того, що відомо. 4. Необхідно усвідомити, якої саме інформації не вистачає для відповіді на запитання задачі та як можна знайти цю інформацію. 5. У задачах творчого типу найбільш очевидний спосіб вирішення зазвичай не є найкращим. Не треба поспішати. 6. Треба використовувати підсвідомість. 7. Треба мати на увазі, що в процесі вирішення задач можуть виникнути стереотипи, які заважають засвоєнню нових стратегій пошуку. 8. Треба маги па увазі, що інтелектуальні можливості потерпають від невдач. 9. Максимальний успіх досягається при оптимальній мотивації і відповідному рівні емоційного збудження. Цей рівень є індивідуальним. 10. Чим більше знань, тим різноманітніші підходи до вирішення.


Види запам'ятовування: Короткочасне. Запам'ятовування, яке характеризується швидким за­пам'ятовуванням матеріалу, негайним відтворенням і дуже коротким збереженням. Довгочасне. Допомагає е набуванні й закріпленні знань, умінь і навичок, розрахованих на довготривале їх збереження. Оперативне. Характеризується утворенням оперативних одиниць, тобто певним чином організованих «шматків» дня виконання даної діяльності. Довільне. Запам'ятовування, в процесі якого ми ставимо мету щось запам'ятати. Мимовільне. Запам'ятовування, в якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати. Смислове (логічне). Грунтується на логічних зв'язках, що відображують найбільш важливі й суттєві сторони та відношення об'єктів. Механічне. Базується на одиничних тимчасових зв'язках, відображуваних переважно зовнішню сторону.

Відтворення — є показником міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів. Впізнавання — відтворення, що виникає при повторному сприйманні об'єктів. Згадування — процес, що відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Персеверація — явище, при якому образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Ремінісценція — явище "виринання" у свідомості чого, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування. Пригадування — форма довільного відтворення запам'ятованого матеріалу. Забування — процес втрати чіткості запам'ятованого, зменшення його обсягу, виникнення помилки у витворенні, унеможливленій впізнання.

Індивідуальні особливості пам'яті виявляються у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення, обсяг запам'ятовування, впевненість при відтворенні. Індивідуальні відмінності проявляються: у відмінностях продуктивності процесів пам'яті; у переважанні пам'яті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам'яті. Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам'ятовування матеріалу. Точність запам'ятовування — здатність відтворювати інформацію максимально наближено до змісту, введеного в пам'ять. Міцність -запам'ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування). Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості. Обсяг пам'яті — кількість фактів, предметів і явищ, які людина здатна запам'ятати за певний час. Впевненість при відтворенні залежить від багатьох факторів: рівня знань, ерудиції та розвитку мислення, особистих домагань, диспозиції, навіювання, особливостей характеру та якостей волі особистості. Людина може мати знання, але невпевнена в собі або закомплексована, що знижує рівень відтворення.

Рекомендації для поліпшений пам'яті

1. Те, що ми можемо виразити словами, запам'ятовується краще, ніж те, що сприймається тільки зором або на слух. 2. Наявність раніше продуманих і чітко сформульованих питань до тексту сприяє кращому запам'ятовуванню.. 3. Чим більше розумових зусиль ми докладаємо до того, щоб організувати інформацію, надати їй цілісної, осмисленої структури, тим легше вона потім згадується. 6. Позитивні емоції сприяють пригадуванню, а негативні зашкоджують. 7. Поліпшити запам'ятовування можна оптимізувавши сприймання матеріалу з допомогою знання психолінгвістичної смислової структури текстів. 8. Прийоми, спрямовані на розвиток уяви одночасно служать удосконаленню образної пам'яті, прискорюють переведення інформації з короткочасної та оперативної пам'яті в довготривалу. 9. Звичка до осмисленого сприймання матеріалу пов'язана з поліпшенням пам'яті. Корисні вправи та завдання для розуміння текстів, укладання до них планів, схем. 11. При відтворенні тексту з мстою його запам'ятовування в нам'яті фіксуються не слова та речення, а думки. 12. Установка на запам'ятовування (постановка мнемічної задачі) покращує процеси пам'яті. 1 [ообхІДНО Т8К0Ж пов'язати матеріал, що запам'ятовується, з основною метою діяльності, 13.Розподілення Повторень протягом доби дає економію часу більш, ніж у два рази, порівняно з тим, коли матеріал одразу заучується напам'ять. 14. Існує цікавий ефект пам'яті — ремінісценція. Це — поліпшення з часом відтворення завченого матеріалу без додаткового його повторення. Частіше за все ремінісценція відбувається на 2-3 -й день після заучування.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных