Мотивація особистості та її основні параметри. "Я"-концепція особистості. Самооцінка особистості та врахування її в педагогічній діяльності

Мотивація — сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність. Загальна будова мотиваційної сфери людини складається з мотиву, потреби та цілі. Поведінку можна пояснити зовнішніми і внутрішніми причинами. Внутрішні причини (особистісні диспозиції): мотиви, погреби, цілі, наміри, бажання, інтереси. До зовнішніх умов і обставин відносяться стимули (ситуаційна мотивація). Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності. Основними параметрами мотивації є: широта, гнучкість, ієрархія. Широта — якісна різноманітність мотиваційних факторів. Чим більше у людини мотивів, потреб і цілей, тим розвиненішою є мотиваційна сфера. Гнучкість — більш гнучкою є мотивація при якій для задоволення мотиву використовуються більш різноманітні засоби. Ієрархічність — характеристика будови кожного з рівнів мотиваційної сфери. Одні мотиви або цілі виникають частіше ніж інші і є сильнішими.

"Ієрархії мотивів" за А. Маслоу: А) Фізіологічні потреби це потреба в їжі, воді, відпочинку, сексуальному задоволенні, притулку і т. Б) Потреби самозбереження — потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек; у захисті від невпорядкованості, болю, гніву, страху. В) Соціальні потреби — потреби в соціальних зв'язках, у Соціальних контактах, у любові, у позитивному ставленні з боку інших, у соціальних взаємодіях як таких. Г) Потреби в шануванні — потреби в повазі з боку інших — у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, особистісних якостей і достоїнств; потреба в самоповазі. Д) Потреби самоактуалізації — це потреби особистості в реалізації своїх потенційних можливостей і здібностей, у "особистісному зростанні", тобто розвитку власної особистості, у розумінні, осмисленні і розвитку власного "Я".

" Я-концепція" — це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе. "Я-концепція" — це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на особистість. "Я-концепція" є системою установок, яка включає три структурні елементи: 1) когнітивний - образ "Я" який характеризує зміст уявлень про себе; 2) емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих аспектів своєї особистості, діяльності Й ВИЯВЛЯЄТЬСЯ в системі самооцінок; 3) поведінковий, який характеризує вияви перших двох елементів у поведінці (О.В.Скрнпеченко). За своїм змістом "Я-концепція" може бути позитивною, негативною, амбівалентною.
Види образу "Я": 1. "Я-реальне" — це уявлення людини про те, якою вона дійсно є в даний момент. Воно може бути більш-менш правильним або сильно спотвореним, але воно є у кожної людини. 2. "Я-ідеальне" — "Я-образ" такий, яким він повинен бути, щоб відповідати соціальним нормам, "ідеальне "Я"— орієнтир у самовихованні. Хоча людина не усвідомлює цього в кожну мить свого життя, "Я-ідеальне" завжди присутнє в її свідомості, воно здебільшого позитивно впливає на поведінку, стимулюючи більш значні досягнення. 3. "Я-дзеркальне" — це той образ, який, на думку людини, вона створює в очах інших людей, причому образ може складатися з кількох різних компонентів, якщо різні люди ставляться до особистості по-різному. 4. "Я-фантастичне" — те, яким суб'єкт хотів би стати, якби це було можливим; уявлення про себе взагалі. Розбіжності між "ідеальним Я" та "реальним Я" є джерелом розвитку особистості.

Самооцінка — оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед людей. Самооцінку характеризують за такими параметрами: за рівнем — висока, середня та низька; за співвіднесенням з реальними успіхами — адекватна та неадекватна (завищена та занижена); за особливостями будови — конфліктна та безконфліктна. Характеристика за рівнем: 1. Нормативна самооцінка (адекватна, реальна), яка відповідає об'єктивній дійсності. При адекватній самооцінці людина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує. 2. Завищена — переоцінка своїх можливостей, здібностей. Завищена або занижена самооцінки можуть стати причиною внутрішніх конфліктів особистості. Якщо самооцінка не співпадає із реальною оцінкою значущих людей, то виникає явище афекту неадекватності. Афект неадекватності виражається в агресивності, злобі. Коли афект неадекватності повторюється дуже часто, то агресивна реакція на світ і оточуючих може стати рисою характеру. 3. Занижена — зумовлюється невпевненістю людини у своїх можливостях, унаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей. Рівень домагань особистості — це бажаний рівень самооцінки, що проявляється в складності цілей, які індивід ставить перед собою.

Самооцінку школярів необхідно враховувати в педагогічній діяльності. Методами розвитку в дітей адекватної самооцінки і почуття компетентності є: створення в класі атмосфери психологічного комфорту і підтримки; створення позитивного емоційного фону при будь-якій навіть низькій оцінці; оцінювання вчителем конкретної роботи, а не особистості; орієнтація учнів на індивідуальні досягнення (не порівнювати дітей між собою, не закликати наслідувати відмінників); не захвалювати гарних учнів, але заохочувати найменше просування в навчанні слабкого, але старанного; змістовно оцінювати роботу учнів, навчити їх єдиним принципам оцінки.

Суттєвим мотивом поведінки особистості є її переконання. Переконання — це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів. Упорядкована й внутрішньо організована система поглядів становлять світогляд особистості. Прагнення — це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності. Прагнення підтримують активність особистості протягом тривалого часу. Психологічними формами прагнень є мрії та пристрасті. Мрія - створений фантазією образ бажаного майбутнього. Пристрасті, визначаючи напрямок думок та вчинків людини, мають силу, котра поборює усе, що не пов'язане з нею. Формою прагнень є також ідеал. Ідеал — це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певною часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє. Спрямованість особистості визначається також схильностями, бажаннями, хотіннями. Схильність — це спрямованість не тільки на предмет, але й на саму діяльність. Бажання — це недостатньо сильний мотив. Хотіння — це активний мотив, що спонукує до дії.

Види спрямованості особистості: особиста (престижна, егоїстична); групова (суспільна чи альтруїстична), ділова (інтерес до справи, до пізнання дійсності). За домінуючою в діяльності та поведінці людини мотивацією розрізняють три основні види спрямованості: спрямованість на взаємодію, спрямованість на завдання (ділова спрямованість) і спрямованість на себе (особиста спрямованість). Спрямованість на взаємодію спостерігається у тих випадках, коли вчинки людини визначаються потребою у спілкуванні, Прагненням підтримувати добрі стосунки з колегами. Така людина виявляє стійкий інтерес до спільної діяльності, хоча її фактичний внесок у виконання завдання може бути мінімальним. Спрямованість на завдання, або ділова спрямованість відображає перевагу мотивів, які породжуються діяльністю: інтерес до процесу праці, безкорисливе прагнення до опанування нових навичок та умінь. Людина з такою спрямованістю орієнтується на співпрацю з колективом, домагається найбільшої продуктивності праці — своєї та інших людей, намагається обгрунтовано довести свої погляди, які вважає корисними для виконання завдання. Спрямованість на себе, або особиста спрямованість, харак­теризується перевагою мотивів досягнення особистого добробуту, прагненням підтвердити особисту першість та престиж. У цьому випадку людина частіше зайнята собою, своїми почуттями, переживаннями, мало реагує на потреби оточуючих людей, байдужа до колег, своїх обов'язків

Основні властивості особистості. Ідейність особистості. Визначальна (основна) властивість спрямованості, через яку переломлюються потреби й інтереси особистості. Ідейна людина принципова, послідовна, у неї не розходиться слово зі справою. Цілеспрямованість. Конкретний прояв цілісної орієнтації особистості, основаної на потребах й інтересах, переконаннях і соціальних установках індивідуума, вимогах суспільства та колективу. Моральна вихованість. Вона характеризує людину не лише зі сторони ставлення до справи, суспільних обов'язків, а насамперед у ставленні до людей (практична турбота про людей, увага до їх потреб). Духовне багатство особистості. Включає: різносторонність розвитку духовних потреб і інтересів; великий об'єм знань, вмінь і навичок; розвинуті здібності, які забезпечують творчість у діяльності. Цілісність особистості. Визначається єдністю особистих і суспільних інтересів, високою ідейною і моральною вихованістю. Відсутня роздвоєність у почуттях і думках. Активність особистості створює внутрішні передумови для подальшого розумового, фізичного, морального, політичного, естетичного розвитку особистості. Оригінальність особистості. Це те, що помітно виділяє особистість із оточення і разом з тим являє соціальну цінність. Найбільш цінна та оригінальність, яка втілюється г. творчій праці.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: