АРХАЇЧНІ ФОРМИ РЕЛІГІЙНОСТІ. ПСИХОЛОГІЯ МАГІЇ ТА АНІМІЗМУ

Ø Психологічна сутність тотемізму та фетишизму. Характерні риси тотемічних культів. Тотемічна ініціація. Соціальні аспекти тотемізму. Прояв тотемізму в сучасній культурі. Нагуалізм – як форма тотемізму. Психологічна сутність фетишизму. Прояви фетишизму в сучасній культурі.

Ø Анімізм як віра в духовні істоти: психологічні витоки. Сучасні уявлення про анімізм. Анімістична теорія походження релігії. Аніматизм – специфічна форма анімізму. Основні ритуали анімізму. Психорегулятивна функція анімізму.

Ø Виникнення та функціонування магії. Психологічні чинники магічної діяльності. Види магії: контактна, парціальна, імітативна. Психологічні ефекти магії. Магічні ритуали в сучасній культурі. Соціальні культи. Психопрактика влади.

Ø Психологія утворення магічно-анімістичних комплексів і їх трансформації у релігійно-культові ритуали.

Ø Психологічна сутність шаманізму. Три категорії шаманів. Шаманські подорожі. Культові інструменти шаманізму. Психологічна сутність шаманізму.

Магія і анімізм належать до ранніх вірувань людини. Ці феномени ще не мають мінімуму (дедуктивного ядра) релігії – віри в надприродне і його промисел щодо людей, однак вони генетично передували релігії, яка розвинулася з них. Зрозуміти, як це відбувалося допомагає з’ясування психологічної основи магічних уявлень, анімістичних вірувань. Це є важливим для дослідження психологічних витоків релігії.

Віра в надприродне, від якого залежить матеріальний природний світ могла розвинутися в свідомості первісної людини на відносно зрілому етапі її розвитку. Адже функціонування поняття „надприродне” неможливе за відсутності поняття „природне”. З цього погляду магія, як і анімізм та інші подібні утворення свідомості первісної людини, психологічно є не релігією, а лише проторелігійними, до релігійними феноменами, її передумовою, базою, витоками, з яких вона закономірно могла розвинутися.

Магія – (з грец. – чаклунство, чародійство) – діяльність, яка ґрунтується на мислиннєвих ілюзіях, хибних уявленнях людини про її здатність викликати бажані події, природні явища тощо.

Істотну відмінність магії від релігії вперше чітко окреслив німецький філософ Г.-В.-Ф. Гегель, стверджуючи, що в молитві, яка є стрижнем усіх релігійних відправ, людина звертається до надприродної абсолютної волі, сподіваючись бути почутою. Під час чаклунства людина здійснює свою владу у своїй єдиній природності відповідно до своїх потреб (світ не поділений на природний і надприродний).

Людина на магічній стадії свого розвитку дуже мало знала про світ і тому легко піддавалася ілюзіям (хибним уявленням) про нього. Магічна діяльність ґрунтується не на знанні суб’єктом об’єктивних природних закономірностей, а на двох ілюзійних мислительних принципах, які обґрунтував англійський етнограф Дж.-Дж. Фрезер.

Перший – проголошує, що подібне породжує подібне, тобто наслідок зовні схожий на причину. Яскравою ілюстрацією цього закону є поширене уявлення про те, що, якщо нанести шкоду зображенні людини, то людина може захворіти і навіть померти.

Згідно з другим принципом, - речі, їх частини, перебуваючи разом певний час сукупно, і після переривання, на віддалі можуть взаємодіяти одна з одною. Вплинувши на один з таких предметів, можна вплинути і на інший. Цей принцип лежить в основі уявлення про те, що людині можна зробити шкоду, впливаючи на залишки їжі, волосся, нігтів і т.д.

Російський релігієзнавець Сергій Токарєв, взявши за основу спосіб здійснення магічного впливу, виділив три види магії:

- контактна магія – вплив відбувається через безпосередній контакт мага з об’єктом;

- парціальна магія – чаклун діє з частиною об’єкта (нігті, волосся, одяг людини), які, як вважається, представляють усю її;

- імітативна – суть полягає в імітативному зображенні бажаного, яка найчастіше постає неповним, символічно-схематичним.

Гіпотетично магічні дії пов’язані з так званими ритуальними рухами тварин. Психічний фактор ритуальних рухів тварин зоопсихологи вбачають в амбівалентних афективних станах, які гальмують їх звичайні реакції. Наприклад, шимпанзе перед грозою розмахує палицями, гілками над головою, підкидають їх, присідаючи і підстрибуючи. Напевно, це спричинюється певним амбівалентним емоційним станом – бажанням і втікати від грози, і намагатися її відігнати.

Ритуальні рухи первісної людини змінювалися відповідно до особливостей функціонування і розвитку її психіки. Первісні люди нерідко потрапляли в ситуації, які викликали у них амбівалентні емоційні стани. Наприклад, під час полювання з’являлося і спричинене голодом бажання вбити тварину, і страх перед нею, і тривога через загрозу втратити здобич. Вірогідно, що такі стани знаходили ритуальну емоційну розрядку.

Ритуальні дії людини суттєво відрізняються від ритуалів тварини. Магічно-ритуальні дії людей ґрунтуються на уявленні, образному мисленні, усвідомлюються, чого немає у психіці тварин.

Найлегше подолати негативно забарвлені емоції, усунувши чинники, які їх породжують. Але первісні люди були безсилими перед ними, тому чинили навчання, вибираючи засоби протидії тим об’єктам, які породжували негативні емоційні стани. Люди активно впливали на ці об’єкти, щоб підпорядкувати їх своїм бажанням, оволодіти ними.

Основним засобом такого впливу первісна людина зробила магічні, насамперед, імітативно-зображуючі дії.

Під впливом інтенсивного фруструючого емоційного збудження, соціально-психологічних механізмів (емоційне зараження, наслідування, навіювання і самонавіювання), які інтенсивно діють під час ритуальних танців у свідомості первісної людини стиралася межа між уявленням і сприйманням, і вони часто впадали у транс.

Транс – це стан зміненої свідомості, якому притаманні галюцинації щодо здійснення палких бажань.

Дослідники помітили, що в ритуальний транс найшвидше впадають молоді жінки, потім старші жінки, ще пізніше – чоловіки. Ті, хто перебував у такому стані, розповідають про нього, як про реальні події, які для них нічим принципово не відрізняються від повсякденної дійсності.

Під дією своїх афективних бажань первісна людина пластично, графічно, звуками імітувала, зображувала те, що було для неї бажаним, жаданим і вважала, що так „вмикала” його. При цьому вона керувалася ілюзією, що подібне породжує подібне. Інших пояснень сутності психічних механізмів, які породжують цю ілюзію, ґрунтовніших висловлювань поки що немає.

Дослідники, які вивчали магічну діяльність нерозвинених, примітивних первісних спільнот, не знаходили в них уявлень про надприродне.

Отже, психологічними чинниками магії є:

- ілюзійні уявлення первісної людини про каузальні (причинно-наслідкові) зв’язки навколишнього світу про те, що наслідок зовні схожий на свою причину, тому, зображуючи бажане, можна викликати його;

- ритуальні рухи тваринних предків людини як зовнішній вияв амбівалентних емоційних станів, що передували магічним діям генетично;

- відсутність у свідомості первісної людини чіткої межі між уявленням і сприйманням;

- палке бажання реального здійснення того, що магічно зображувалося.

Ці чинники відіграли вирішальну роль у виникненні та функціонуванні магії.

Магія у свій час відігравала значну психотерапевтичну роль, вона допомагала людині впевнено досягати важливих цілей, зберігати психічну рівновагу та цілісність у нападах гніву, в муках ненависті, неподіленого кохання, відчаю, страху.

Основна її функція полягає в стимулюванні оптимізму людини, утвердженні її віри в успіх, перемогу в подоланні страху надією. Йдеться про те, що негативно забарвлені амбівалентні емоційні переживання – тривога, страх, сумніви, невпевненість – знаходять розрядку, вихід, знищення у магічних діях.

Виконані перед полюванням, боєм та іншими подіями магічні ритуали оптимістично настроювали, налаштовували первісних людей на успіх. Деякі дослідники вважають, що первісні люди були необтяжені страхом, невпевненістю, життєрадісні і безпечні.

Ці ефекти забезпечували неусвідомлювану психопрофілактику первісної людини.

На певному етапі розвитку магії її доповнив анімізм.

Анімізм – віра в існування духів, душ, які впливають на людей, на інших живих істот, предмети, явища, процеси матеріального світу.

Анімізм як віру в духовні істоти, що впливають на людей, вперше окреслив і витлумачив німецький фізіолог Георг-Ернст Шталь (1659-1734), який стверджував, що наявність цієї віри є мінімумом релігії. Згодом анімізмом почали називати і віру в душу як у самостійне животворне начало. Психологічно ця віра істотно відрізняється від віри в духовні істоти, що керують людьми. Водночас жодна з них не є мінімумом релігії.

Первісна людина не володіла здатністю до наукового осмислення світу, себе, природи. Проте вона була змушена пояснювати життєво важливі для неї предмети і їх прояви, явища, події та їх причини, щоб якось впливати на них та їх перебіг. Людський розум схильний пояснювати невідоме за аналогією уже йому відомим. Первісно людина, хоч і невиразно, розпливчасто, але усвідомлювала, що рушійною силою її вчинків, поведінки є її бажання і небажання. Оскільки інших чинників активності вона не знала, то за аналогією до знаного джерела своєї активності вбачала таку саму рушійну силу у всьому, що рухалось, змінювалось. Саме це і послужило психологічним зародком анімізму.

Спостерігаючи смерть, стан непритомності, сон, слухаючи розповіді про такі стани, первісні люди фіксували, що в одних випадках людина стає нерухомою і більше не повертається до рухомого стану (смерть), в інших – повертається (непритомність, сон). Вона бачила людей, котрі спали на одному місці, але, прокинувшись, розповідали про різноманітні події, що начебто відбувалися з ними в цей час (сновидіння). Як відомо, первісна людина невиразно відрізняла уявне від дійсного, тому пояснити такі свої спостереження інакше як наявністю у кожної людини невидимого двійника, основною функцією якого є рух, оживлення, вона не могла.

За аналогією із собою первісна людина наділяла таким самим двійником усі предмети, явища, процеси, яким властива будь-яка динаміка. Тому вважалося, що в рухомому тілі жив двійник, який його рухав. Якщо він залишав його – то тіло ставало нерухомим.

Між анімістичними віруваннями і релігійною вірою існує істотна, якісна відмінність. Цього невидимого персоніфікованого двійника людина уявляла не як надприродний дух.

Для кращого розуміння продемонструємо деякі уявлення анімізму.

Хвороби, їх запобігання і лікування. Згідно з уявленнями анімізму хвороба викликалась одним з двох факторів:

- проникнення в людину або її життя іншої душі, яке могло виникнути внаслідок порушення людиною встановлених правил поведінки і заборон, пов’язаних із світом духів: образити якийсь дух, зруйнувати його фізичне житло (наприклад, зрубати дерево). В даному випадку для запобігання хвороби використовували спеціальні ритуали, ціль яких – задобрити духів (наприклад, носити траур за вбитими тваринами). Лікували хвороби, як правило, особливі люди, які з допомогою погроз або вмовлянь заставляли дух залишати тіло хворого і виганяли його за межі поселення;

- другий фактор - втрата людиною свого духу або нанесення йому шкоди. Хворобу, пов’язану з „втратою” духу, лікували люди, здатні, знаходячись в трасовому стані, знайти втрачений дух в повернути його власнику. Найбільш широко дана методика застосовувалася в шаманізмі.

Похоронний культ. Найяскравішим виразом анімізму є похоронний культ (наприклад, щоб помогти вмерти, відкривають двері і вікна, прорізають дірку в стелі; завішують всі дзеркала; ховають на третій день та ін.)

Анімізм, як олюднення навколишнього світу, виконував психорегулятивну функцію. Йдеться про те, що анімістичні вірування допомагали людині сприймати навколишній світ не як незрозумілі, чужі і ворожі щодо неї сили, а як вир бажань і небажань. Завдяки цьому людина позбавлялася жахливої, шокуючої безпорадності через нездатність знайти, крім магічних, ще якісь засоби порятунку. Маючи анімістичні уявлення, вона була впевненою, що зі стихіями, тваринами слід поводитися як з людьми. Внаслідок цього почування людей у навколишньому світі стало комфортнішим, оптимістичнішим, вони стали більш впевненими у своїх силах, можливостях, здатності ефективно взаємодіяти з природою.

Магічні дійства були неспроможні реально вплинути на результати, які первісна людина намагалася одержати з їх допомогою. Вони не відповідали об’єктивним причинно-наслідковим зв’язкам у природі, будучи лише їх зовнішньою, неістотною подобою, на які людина прагнула магічно вплинути.

Магія, чаклунство, до яких вдаються і в наші дні, часом демонструють те, що можна назвати надприродним дивом, пояснити яке не можуть ні наука, ні канонічне богослів’я. Але це лише винятки і вони не спростовують твердження про магію, як про неадекватний, неефективний спосіб взаємодії людини зі світом.

Первісна людина зауважувала, що свідомо визначена мета, досягненню якої присвячені магічні дії, не завжди реалізовувалася. Це спонукало її до відповідних розмірковувань, оскільки кожне життєво важливе „так” чи „ні” пов’язане з інтенсивними емоційними переживаннями, які є найпотужнішим психічним чинником нашої діяльності. Але людина усвідомила недієвість магії не як результат хибності, а як недовершеність, зробивши з цього цілком логічний висновок про необхідність підсилити її чимось ефективним. Таку силу людина знайшла в анімізмі. Це спричинило утворення магічно-анімістичних комплексів.

Магічно-анімістичний комплекс – поєднання у ритуальному дійстві спрямованих на духів магічних (імітація, зображення бажаного) та анімістичних (прохання, дари, обіцянки, погрози) засобів впливу, в які органічно вплітались практично-адекватні форми діяльності, засновані на знанні повадок тварин, властивостей рослин, прикмет тощо).

Усвідомлення того, що і магічно-анімістичний спосіб впливу на навколишню дійсність не є дієвим, ефективним, привело людину до релігії. Цей процес був дуже повільним, його гальмувала застиглість усталених суджень, трактувань, реакцій. Віра в силу, дієвість магії, чаклунства, впливу духів була такою потужною, що люди нерідко вмирали від самонавіяного жаху, дізнавшись про скоєне проти них чаклунство. За такої віри один випадковий успіх значно сильніше впливає на психіку, ніж чисельні невдачі, що заперечують його. Такі невдачі пояснюють тим, що неретельно, не до кінця витримано ритуал, порушення різноманітних табу тощо.

Організатори, керівники і основні діючі особи магічно-анімістичних дійств були шамани.

Шаманізм є дивовижним за своїм психологічним феноменом, що містить багато неймовірно-очевидного, таємничого, нерозгаданого наукою. Цей феномен відповідає рівню магічно-анімістичної діяльності. Провідну роль в ній виконує шаман, який, як вважається, спілкується з духами з метою отримання від них цінної для людей інформації, допомоги, збереження від шкоди. Таке спілкування з духами називають камланням. Шамани камлають у стані особливого афективного збудження.

Існує думка, що найчастіше шаманами стають невропатичні, істеричні особи. Але відомо чимало фактів, які не узгоджуються з такими твердженнями. Вони дають підстави не називати шаманів невротиками, істериками у традиційному розумінні цих термінів, а їхню хворобу вважати „шаманською”. Ця хвороба, як правило, відбувається у віці статевого дозрівання: люди бачили видіння, галюцинації, поведінка ставала дивною, у них траплялися припадки, схожі на епілептичні. Такій людині у видіннях являлися духи, які пропонували їй стати шаманом. Як правило, претендент в шамани намагався відмовитися, але тоді духи погрожували його вбити. Якщо людина погоджувалася, то в неї з’являлася можливість за своїм бажанням викликати шаманський транс.

Шамани бувають:

- за вибором духів (кого вибрали духи);

- по навчанню;

- по передачі.

Однак, з часом визрівала нагальна потреба вдосконалення магічно-анімістичної діяльності, котра не усвідомлювалася як така, оскільки все відбувається на інтуїтивно-підсвідомому рівні. Це поступово зумовило появу релігійних вірувань.

Доповненню магічно-анімістичних дій релігійними сприяв такий важливий чинник, як жеребкування. Його психологічний зміст полягає у здатності людини уявно оволодівати ситуацією, ілюзійно опановувати її, свідомо включаючи в неї фактор випадковості на кшталт жеребка.

Разом з ідеєю жеребка зародилося уявлення про духовну силу, яка керує не окремими предметами, явищами, а має інформацію про всі тенденції, зіткнення, про їх наслідки, результати, перебіг подій у майбутньому і може так чи інакше впливати на них. Цій духовній силі, яка володіє інформацією, приписували і здатність впливати на ці події, керувати ними. В такий спосіб зароджувалось і утверджувалось уявлення про верховну, головну душу, про дух, якому підпорядковані всі інші душі. Звертаючись до такого духа-фатума під час жеребкування, ворожіння, людина перекладала на нього відповідальність, позбавлялася її психологічного тягаря і очікувала своєї долі у заздалегідь визначеній духом-фатумом ситуації, у якій вона сама вже не могла рішуче діяти.

Таке оцінювання було важливим психорегулятивним засобом, сприяло розрядці негативно-забарвлених (тривожно-невпевнених, налякано-песимістичних тощо) емоційних станів і стимуляції позитивних (впевнено-оптимістичних, піднесено-рішучих).

Становлення уявлень про владних, керівних духів було вирішальним психологічним моментом у трансформації магічно-анімістичних вірувань у релігійну віру.

Контрольні запитання і завдання

1. Яка релігійна система вважається найбільш архаїчною?

2. Назвіть характерні риси тотемічних культів.

3. Що собою являє тотемізм з психологічної точки зору?

4. Охарактеризуйте психологічні особливості розвитку тотемізму.

5. Які ви знаєте форми індивідуального тотемізму?

6. Чи існують залишки тотемізму в сучасній культурі?

7. Чи мають ранні вірування людини ознаки релігійності?

8. За яких умов могла розвинутися віра в надприродне?

9. Дайте визначення магії.

10. Чим магія відрізняється від релігійних вірувань?

11. Наведіть аргументи в підтвердження того, що в первісних людей не існувало віри в надприродне.

12. Чим можна пояснити той факт, що людина на примітивній стадії свого розвитку піддавалася ілюзіям?

13. На яких принципах ґрунтується магія, за Дж.Фрезером?

14. Які види магії виділив С.Токарєв?

15. Як можна пояснити виникнення магічних дій?

16. Що собою являє фруструючий стан? Як він співвідноситься з релігійним трансом?

17. Охарактеризуйте індивідуальні відмінності ритуального трансу.

18. Назвіть психологічні чинники магії.

19. Які психологічні функції виконувала магія?

20. Чим магія відрізняється від анімізму? Що являє собою анімізм?

21. Чи має анімізм ознаки релігійності?

22. Назвіть чинники, які спричинили появу анімізму.

23. В чому полягає відмінність між анімістичними та релігійними віруваннями?

24. Які психологічні функції виконував анімізм?

25. Відомо, що магічні дійства були неспроможні реально вплинути на людину. Чим вони були доповнені?

26. Що собою являє магічно-анімістичний комплекс?

27. Чи був магічно-анімістичний комплекс дієвим для людини?

28. Яка форма вірувань слідувала за магічно-анімістичним комплексом?

29. Що посприяло виникненню релігійних форм вірувань?

30. Які психологічні функції виконували архаїчні форми вірувань?

Обговорення статті:

1. Холджер Колвейт. Когда безумие благословенно: Послание шаманизма // К.Грофф, С.Грофф. Духовный кризис. – М., 2003.

2. С.Грофф. Шаманізм // К.Грофф, С.Грофф. Духовный кризис. – М., 2003.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: